Справа № 357/8228/20
2-др/357/61/20
16 грудня 2020 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого Ярмола О. Я.
при секретарі Кривенко О. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Біла Церква, в залі суду №5, клопотання представника відповідача, про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування судових витрат на професійну правову допомогу у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Узинська міська рада Білоцерківського району Київської області в особі Сухоліського старостинського округу №7, про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про затвердження технічної документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність; визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку; визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину; визнання частково недійсним договору дарування житлового будинку; усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою; відшкодування шкоди в натурі, -
20.11.2020 року ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Узинська міська рада Білоцерківського району Київської області в особі Сухоліського старостинського округу №7, про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про затвердження технічної документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність; визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку; визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину; визнання частково недійсним договору дарування житлового будинку; усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою; відшкодування шкоди в натурі, залишено без розгляду.
27.11.2020 року представник відповідача, адвокат Павлецька М.А. направила суду заяву про відшкодування судових витрат на професійну правову допомогу, зазначивши, що 20.11.2020 року Білоцерківським міськрайонним судом було постановлено ухвалу про залишення позовної заяви ОСОБА_1 , без розгляду. 29.11.2020 року відповідачем було подано до суду зустрічну позовну заяву, про усунення перешкод у користуванні майном, згідно якого відповідач заначив попередній розрахунок суми судових витрат які він поніс у розмірі 5000,00 грн., 19.11.2020 року в судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 подала усне клопотання про відшкодування витрат на оплату професійної правничої допомоги. Витрати пов'язані з оплатою правничої допомоги за договором про надання правової допомоги №24 від 08.10.2020 року у загальній сумі 6000,00 грн., що відповідно до ст. 133 ЦПК України є судовими витратами. З метою забезпечення відповідачу можливості реалізації своїх процесуальних прав, порушених у зв'язку з подачею необґрунтованого позову позивачем, представник відповідача просила поновити пропущений строк на відшкодування витрат на правову допомогу та прийняття клопотання ОСОБА_5 про відшкодування судових витрат, стягнувши з ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримала клопотання про стягнення з позивача судових витрат.
Представник позивача в судовому засіданні заперечив задоволення даного клопотання.
03.12.2020 року представник позивача подав до суду заперечення проти заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та заперечує проти задоволення заяви представника відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу і просить винести рішення, яким повністю відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків встановлених законом.
За змістом ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно ч.4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Неспівмірність витрат на правничу допомогу із передбаченими законом критеріями є підставою для подання стороною-опонентом клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка подає таке клопотання.
Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц.
Пунктом 4 частини 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч.3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного Кодексу України.
Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку , що встановлені договором.
Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.
Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру таабо порядку обчислення адвокатського гонорару не дає, як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру таабо порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.
Згідно ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування відповідачем надано: договір про надання правової допомоги №24 від 08.10.2020 року, розрахунок суми гонорару за надання правової допомоги до договору про надання правової допомоги №24 від 08.10.2020 року, акт про надані послуги до договору про надання правової допомоги №24 від 08.10.2020 року, додаток №1 до договору від 10.07.2020 року, що підтверджується матеріалами справи ( Т.1 а.с. 217-223).
Однак, заявником не надано належних та допустимих доказів в підтвердження сплати відповідачем коштів, зокрема, відповідної квитанції, платіжного доручення чи будь-якого розрахункового документу, що зареєстрований у встановленому порядку.
На підтвердження факту оплати гонорару адвокатам у розмірі 6000,00 грн., представник відповідача надала, лише, самостійно складену квитанцію до прибуткового касового ордеру від 26.11.2020 року (Т1 а.с.224), які не оформлені у встановленому законом порядку, не є розрахунковим документом. Представник відповідача не надала суду для ознайомлення оригіналу чи належним чином завіреної копії вказаного документу.
Крім того, відповідно до ч.5 ст.142 ЦПК України, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
У випадках, встановлених частинами третьою - п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 9 ст. 141 ЦПК України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Так, ст. 13 ЦПК України визначено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, а положеннями ст. 257 ЦПК України визначено право позивача на подачу заяви про залишення позову без розгляду.
Залишення заяви без розгляду на підставі заяви позивача - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення. Зазначена процесуальна дія - це диспозитивне право позивача, передбачене нормами ЦПК України. При цьому суд не перевіряє підстави подання такої заяви.
Крім того, звернення до суду з позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантоване статтями 55, 124 Конституції України, є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.
Таким чином, за змістом ч. 5 ст. 142 ЦПК України стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов'язком доказування необхідно було довести, а суду встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
З письмово викладеного клопотання вбачається, що представник відповідача посилається на те, що необґрунтованість дій позивача ОСОБА_1 полягає у пред'явленні безпідставного та необґрунтованого позову.
Представник позивача у заяві вказує, що розмір витрат, які сторона сплатила у зв'язку з розглядом справи, встановлюються на підставі доказів, які надані ним до заяви у визначений строк.
Так, згідно ч.8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
З матеріалів справи вбачається, що в даному випадку, судові дебати у справі не проводились, адже позов було залишено без розгляду на стадії підготовчого засідання, і відповідач не подавав до суду відповідну заяву про відшкодування судових витрат, а надані відповідачем докази щодо витрат на правничу допомогу були додані до заяви про ухвалення додаткового рішення у справі, яка подана до суду 27.11.2020 року.
Нормою ч. 5 ст. 142 ЦПК України, на яку відповідач посилається як на підставу стягнення судових витрат з позивача, передбачено право відповідача заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Тобто, відповідачу необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійсненні.
Така ж позиція висловлена у п. 38 постанови Пленуму ВСС України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», а саме, що в разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про відшкодування здійснених ним витрат, пов'язаних із розглядом справи внаслідок необґрунтованих дій позивача. У такому разі заявлені вимоги розглядаються у цій же справі одночасно із вчиненням наведених процесуальних дій. Розмір відшкодування доводить відповідач. При цьому саме по собі пред'явлення позову не може свідчити про необґрунтовані дії позивача.
В даному випадку, враховуючи, що матеріали справи не містять доказів та постановлених судом ухвал в порядку Глави 9 «Заходи процесуального примусу» щодо зловживання позивачем чи його представником процесуальними правами, чи неправильних дій позивача при звернення до суду з вказаним позовом, суд приходить до висновку про необґрунтованість доводів відповідача про ухвалення додаткового рішення, а вказані у заяві обставини не були встановлені судом при розгляді справи, адже рішення суду по суті спору не приймалось. Інших необґрунтованих дій з боку позивача, як то систематичне протидіяння правильному та швидкому вирішенню спору, умисність дій та винна поведінка заявником не доведено, а саме по собі подання заяви про залишення позову без розгляду не може бути розцінено як необґрунтовані дії позивача, так як це право сторони залишити без розгляду свої вимоги до початку розгляду спору по суті.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 26 вересня 2018 року по справі №148/312/16-ц та вказані висновки є обов'язковими для судів першої, апеляційної інстанції.
Отже, враховуючи усе вищезазначене, суд приходить до висновку, що заява представника відповідача, про ухвалення додаткового рішення, не підлягає до задоволення.
Згідно ч. 5 ст. 270 ЦПК України додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.
Керуючись ст. 12, 15, 133, 134, 137, 141, 142, 270 ЦПК України, Законом України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», суд,-
Відмовити відповідачу у стягненні з позивача ОСОБА_1 судових витрат на правничу допомогу.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали.
Ухвала складена, проголошена та підписана 16.12.2020 року.
СуддяО. Я. Ярмола