Справа № 500/2603/20
12 грудня 2020 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Мірінович У.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просить:
- визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки позивачу як учаснику бойових дій за період з 04.06.2015 по 09.03.2016, з 28.05.2016 по 11.05.2017 та з 06.10.2017 по 26.04.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби протиправною;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 04.06.2015 по 09.03.2016, з 28.05.2016 по 11.05.2017 та з 06.10.2017 по 26.04.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачу як учаснику бойових дій за період з 01.05.2015 по 09.03.2016, з 28.05.2016 по 11.05.2017 та з 06.10.2017 по 26.04.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби протиправною;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення як учаснику бойових дій за період з 01.05.2015 по 09.03.2016, з 28.05.2016 по 11.05.2017 та з 06.10.2017 по 26.04.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 2014 року вступив на військову службу до Військової частини польова пошта НОМЕР_2 , з 12 жовтня 2014 року виконував службові завдання у складі сил та засобів Військової частини польова пошта НОМЕР_3 , пізніше був переведеним у Військову частину НОМЕР_1 , а з червня 2015 року - отримав статус учасника бойових дій.
Вказує, що після того, як його було звільнено з військової служби у запас, позивач звернувся до відповідача із заявою про надання відомостей про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 12.10.2014 по 09.03.2016, з 28.05.2016 по 11.05.2017 та з 06.10.2017 по 26.04.2018, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, та з проханням, в разі нездійснення йому нарахування та виплати грошової компенсації за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 12.10.2014 по 09.03.2016, з 28.05.2016 по 11.05.2017 та з 06.10.2017 по 26.04.2018, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, просив здійснити таке нарахування та виплату належної грошової компенсації. В цій заяві позивач також просив надати відомості про нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення за період з 12.10.2014 по 09.03.2016, з 28.05.2016 по 11.05.2017 та з 06.10.2017 по 26.04.2018, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, та з проханням, в разі нездійснення йому нарахування та виплати індексації грошової забезпечення як учаснику бойових дій за період з 12.10.2014 по 09.03.2016, з 28.05.2016 по 11.05.2017 та з 06.10.2017 по 26.04.2018, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, просив здійснити таке нарахування та виплату належної індексації грошового забезпечення.
Відповідач, листом від 03.08.2020 року №1521, повідомив позивача про те, що він за час проходження військової служби набув право на 56 днів додаткової відпустки (як учасник бойових дій), однак відмовив у такій виплаті.
В листі від 03.08.2020 року №1520 відповідач також відмовив у проведенні нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивача, мотивуючи відсутністю у нього належного фінансування.
Позивач вважає таку бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 протиправною, з огляду на що звернувся із позовною заявою у суд.
Ухвалою суду від 21.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у якій встановлено строк подання відповідачем відзиву на позовну заяву, в тому числі сторонам клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
22.10.2020 року через відділ документального забезпечення суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить повністю відмовити у задоволенні позовних вимог громадянина ОСОБА_1 , посилаючись на те, що відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, роз'яснень Міністерства соціальної політики України, індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, в той час як механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає.
Щодо грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку відповідач підтвердив право позивача на зазначені виплати, однак відмовив у їх здійсненні.
Ухвалою суду від 24.10.2020 вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання у справі.
05.11.2020 року через відділ документального забезпечення суду надійшла відповідь на відзив (арк. справи 40-41).
20.11.2020 року через відділ документального забезпечення суду надійшло заперечення на відповідь на відзив (арк. справи 53-54).
03.12.2020, через відділ документального забезпечення суду, надійшла заява відповідача в якій просив, розгляд справи проводити за його відсутності, на підставі наявних матеріалів справи.
07.12.2020, через відділ документального забезпечення суду, надійшло клопотання позивача, в якому просив, розгляд справи проводити на підставі наявних матеріалів справи, в порядку письмового провадження.
Ухвалою суду від 07.12.2020 року, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.
Як підтверджується матеріалами справи, позивач, відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4 , яке видано Управлінням персоналу Військової частини НОМЕР_5 04.06.2015, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (арк. справи 16).
З довідки №1748 від 22.08.2018 року вбачається що лейтенант ОСОБА_1 , в період з 12.10.2014 по 09.03.2016, з 28.05.2016 по 11.05.2017 та з 06.10.2017 по 26.04.2018 безпосередньо приймав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції у місті Маріуполь Донецької області, у місті Сєвєродонецьк Луганської області та місті Бахмут Донецької області (арк. справи 11).
В листі від 03.08.2020 року №1521 щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій відповідач вказав, що за результатами опрацювання наявної інформації встановлено, що додаткова відпустка, як учаснику бойових дій за 2015 - 2018 роки, під час проходження військової служби (01.05.2015 - 22.08.2018 р.р.) у військовій частині НОМЕР_1 позивачу не надавалася, компенсація за невикористані дні зазначеної відпустки не нараховувалася. За час проходження військової служби позивач набув право на 56 дні додаткової відпустки (як учаснику бойових дій).
Довідково вказав, що листом Юридичного департаменту Міністерства оборони України від 03.10.2019 №298/5/2867 рекомендовано, при зверненні до військових частин (установ, організацій) осіб звільнених з військової служби та в установленому законодавством порядку виключених зі списків особового складу військової частини (установи, організації) виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки (як учасникам бойових дій) здійснювати на підставі відповідних рішень суду після набрання ними законної сили.
З огляду на вищезазначене, відповідач не проводив ОСОБА_1 виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки (як учаснику бойових дій) колишньому військовослужбовцю, оскільки така на його думку можлива тільки на підставі рішення суду, яке вступило в законну силу (акр. справи13).
В листі від 03.08.2020 року №1520 (арк. справи 12) відповідач відмовив у проведенні нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивача, при цьому зазначив, що за період з 2015 року по лютий 2018 року, Військовій частині НОМЕР_1 кошти для виплати індексації не виділялись, що підтверджується розпорядженням Директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 26.03.2018 № 248/1485.
Стосовно індексації грошового забезпечення починаючи з березня 2018 року вказав, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», було підвищено розміри посадових окладів всіх категорій військовослужбовців.
Пунктом 5 Порядку визначено, що у місяці в якому відбувається підвищення посадових окладів, значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення посадових окладів.
Таким чином, обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення необхідно здійснювати з квітня 2018 року. З огляду на вищевказане, законних підстав для нарахування індексації за вказаний Вами період немає, надати довідку про її нарахування, неможливо.
Щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по день виключення позивача зі списків особового складу частини, відповідач зазначив, що індексація за вказаний період нараховувалася та виплачувалася відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (зі змінами).
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 КАС у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Щодо нарахування та виплати грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових, суд виходив з наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток, а саме: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно з статтею 16-2 Закону України № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до пункту 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закону № 2011-ХІІ), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ визначено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період, з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію, військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період, під час дії воєнного стану, військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII та «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII (далі - Закони № 3543-XII, № 1932-XII).
Згідно з статтею 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
У статті 1 Закону № 1932-XII, термін «особливий період» вживається як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період, з моменту оголошення мобілізації, припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.
Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін, або виплатою грошової компенсації відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
При цьому, суд звертає увагу на те, що спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку № 260, грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.
Аналогічний правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.08.2019, якою залишено без змін рішення Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій справі № 620/4218/18, а тому відповідно до статті 291 КАС суд має враховувати правові висновки Верховного Суду викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
Отже, в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання днів такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткові відпустки у 2015-2018 роках, набувши право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку у зв'язку із звільненням зі служби, а тому непроведення позивачу розрахунку, в тому числі в частині нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпуски, свідчить про протиправну бездіяльність з боку відповідача, з огляду на що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та про зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, підлягають до задоволення.
Суд критично оцінює посилання відповідача на лист Юридичного департаменту Міністерства оборони України від 03.10.2019 №298/5/2867 як на підставу його бездіяльності, позаяк на нього, як на суб'єкта владних повноважень, пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ покладено обов'язок із нарахування та виплати військовослужбовцю при звільненні грошової компенсації за усі невикористані відпустки.
Щодо позовних вимог про визнання бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачу як учаснику бойових дій за період з 01.05.2015 по 09.03.2016, з 28.05.2016 по 11.05.2017 та з 06.10.2017 по 26.04.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та про зобов'язання нарахувати та виплатити таку індексацію суд виходив з наступного.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 № 1282-XII (далі - Закон № 1282-XII) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Абзацом другим частини четвертої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) визначено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до частин другої, третьої статті 9 Закону № 2011-XII, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно з частиною першою статті 4 Закону №1282-XII, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (стаття 5 Закону № 1282-XII).
За приписами статті 9 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (пункт 4 Порядку №1078).
Згідно з пунктом 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Аналізуючи зазначені норми права, суд дійшов висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Тобто, сума індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до вимог чинного законодавства, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті, як наслідок на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
При цьому, у постанові від 26.11.2019 у справі № 340/184/19 Верховний Суд сформулював висновок, що вимоги щодо нарахування індексації грошового забезпечення в період проходження військової служби є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю, а тому суд повинен керуватися, в тому числі, і положеннями частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, яка визначає право звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, в даному випадку виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовця.
Таким чином, суд дійшов висновку про протиправні дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.05.2015 по 09.03.2016, з 28.05.2016 по 11.05.2017 та з 06.10.2017 по 26.04.2018, а тому належить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу таку індексацію за вказаний період.
Щодо посилання відповідача на відсутність фінансових ресурсів для виплати індексації грошового забезпечення, суд враховує, що Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Кечко проти України" зауважував, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
З огляду на зазначене, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у відповідача обов'язку щодо нарахування індексації грошового забезпечення позивачу.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статей 9, 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Водночас, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).
Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до статті 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI, суд дійшов висновку, що підстави для відшкодування судових витрат у справі відповідно до положень статті 139 КАС відсутні.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 по 2018 рік, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачу як учаснику бойових дій за період з 01.05.2015 по 09.03.2016, з 28.05.2016 по 11.05.2017 та з 06.10.2017 по 26.04.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби протиправною.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення як учаснику бойових дій за період з 01.05.2015 по 09.03.2016, з 28.05.2016 по 11.05.2017 та з 06.10.2017 по 26.04.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 12 грудня 2020 року.
Реквізити учасників справи:
позивач: - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 );
відповідач: - Військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_7 )
Головуючий суддя Мірінович У.А.