ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
15.12.2020Справа № 910/15219/20
за позовом Комунального підприємства "Київтранспарксервіс
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стартайм-плюс"
про стягнення 33 702,50 грн.
Суддя Картавцева Ю.В.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стартайм-плюс» про стягнення 33702,50 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про неналежне виконання відповідачем зобов'язань за Договором про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування № ДНП-2014-03/10 від 24.03.2014, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача основний борг у розмірі 33702,50 грн.
За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
У прохальній частині позову позивач просив суд розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження за участю (з повідомленням) учасників справи.
З огляду на наведене, оскільки у справі № 910/15219/20 ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд доходить висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Так, враховуючи, що предметом позову у даній справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи, а отже, суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2020 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; запропонувати відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; встановити позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву; встановити відповідачу строк для подання заперечень - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив; подати суду докази надіслання (надання) їх іншим учасникам справи.
03.11.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив, у якому він заперечив проти задоволення позову та зазначив, що позивачем пропущено трирічний строк для звернення до суду за захистом свого права.
10.11.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він вказав, що звернувся до суду в межах строку позовної давності, оскільки, прострочення виконання зобов'язання почалося з 15.09.2020.
26.11.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач зазначив, що частково заборгованість за вказаним договором було стягнуто з нього в межах справи № 910/20720/16 та просив застосувати наслідки спливу строку позовної давності до вимог про стягнення заборгованості при розгляді даної справи.
02.12.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшли письмові пояснення.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та письмові пояснення, викладені позивачем у позовній заяві, відповіді на відзив та письмових поясненнях та відповідачем у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив, суд
24.03.2014 року між Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» (сторона-1, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стартайм-Плюс» (сторона-2, відповідач) укладено Договір про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування №ДНП-2014-03/10 (Договір), за умовами якого сторона-1 надає за плату стороні-2 право на організацію та експлуатацію 85 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 9 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Дарницький р-н, проспект М. Бажана, 32, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва (надалі - об'єкт), а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту.
Відповідно до п. 1.3 Договору об'єкт вважається переданим в експлуатацію сторони-2 з моменту підписання договору сторонами.
Згідно з п. 1.4 Договору об'єкт вважатиметься повернутим стороні-1 з експлуатації з моменту припинення дії договору.
Відповідно до п. 2.2.6 Договору сторона-2 зобов'язана своєчасно та у повному обсязі здійснювати розрахунки зі стороною-1 згідно з розділом 3 цього Договору.
Пунктом 2.2.7 Договору передбачено, що вартість послуг платного паркування транспортних засобів, що надаються стороною-2, не повинна перевищувати встановлений для Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» тариф на послуги паркування у відповідній територіальній зоні паркування (Додаток № 1 до договору).
Згідно з п. 3.1 Договору плата стороною-2 стороні-1 згідно з умовами цього договору становить 6,50 грн. за одне місце для платного паркування транспортних засобів, в тому числі: вартість послуги без ПДВ та збору за місця для паркування транспортних засобів - 1,92 грн.; ПДВ - 0,38 грн.; збір за місця для паркування транспортних засобів - 4,20 грн.
Відповідно до п. 3.2 Договору загальна сума щомісячних платежів сторони-2 стороні-1 за вказаним договором зазначена у Графіку платежів (Додаток № 2 до даного договору).
Згідно з п. 3.3 Договору розрахунок за цим договором здійснюється шляхом оплати стороною-2 у розмірі 100% щомісячного платежу не пізніше 15 числа поточного місяця відповідно до Графіку платежів (Додаток № 2 до даного договору).
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності 24.03.2014 і діє до 31.12.2014 (п.6.1. Договору).
31.12.2014 року між сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Договору, якою сторони внесли зміни до Договору.
Сторони погодили у п. 3.3 Договору замінити « 15 числа» на « 25 число» та замінити «Додаток № 2» на «Додаток №1».
З урахуванням змін пункт 3.3 Договору має наступну редакцію: «Розрахунок за цим договором здійснюється шляхом оплати стороною-2 у розмірі 100% щомісячного платежу не пізніше 25 числа поточного місяця відповідно до Графіку платежів (Додаток № 1 до даного договору)».
Крім того, Додатковою угодою № 1 до Договору сторони виклали п. 6.1 вказаного договору у новій редакції, зазначивши, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту погодження схеми ОДР ГУ МВС УДАІ м. Києва і діє до 31.12.2017.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою № 053/05-3150 від 28.08.2020 щодо обов'язку сплати відповідачем заборгованості у розмірі 33702,50 грн в строк, передбачений чинним законодавством.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про неналежне виконання відповідачем зобов'язань за Договором про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування № ДНП-2014-03/10 від 24.03.2014, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача основний борг у розмірі 33702,50 грн
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до висновку про відмову в позові з огляду на наступне.
Відповідно до п. 3.4 Договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 31.12.2014 року) сторона-1 зобов'язана не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним, підготувати в двох примірниках акт здачі наданих послуг. Сторона-2 зобов'язана не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним, отримати акт здачі наданих послуг, протягом п'яти робочих днів підписати його та повернути стороні-1 один примірник акту. Тобто сторонами погоджено підписання актів здачі наданих послуг.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Акти наданих послуг № 8007 від 30.11.2016 та №7164 від 31.10.2016, що додані позивачем до позовної заяви не містять підпису замовника.
Однак, суд зазначає, що акти здачі наданих послуг не є підставою для виникнення між сторонами зобов'язальних правовідносин у даному випадку, оскільки правовідносини виникають саме з Договору та факту отримання послуг відповідачем. Водночас, акт приймання-передачі наданих послуг, по суті, може бути одним з доказів у підтвердження факту отримання таких послуг та є документом бухгалтерської звітності.
З огляду на специфіку послуг, які надаються позивачем за вказаним договором (послуги полягають у наданні в користування (експлуатацію) паркувальних місць) та те, що сторонами не надано суду доказів розірвання Договору у спірний період, суд дійшов висновку щодо виконання позивачем своїх обов'язків за договором та обґрунтованості вимог позивача про стягнення з відповідача плати за право на організацію та експлуатацію паркувальних місць у спірний період (жовтень-листопад 2016 року).
Разом з тим, відповідач зазначає, що строк позовної давності за вказаними вимогами сплинув 25 жовтня 2019 року (щодо вимоги про стягнення коштів за жовтень 2016 року) та 25 листопада 2019 року (щодо вимоги про стягнення коштів за листопад 2016 року) та просить застосувати наслідки спливу такого строку - відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач зазначає, що строк позовної давності ним не пропущено, оскільки, договором не визначено строк виконання зобов'язань, отже, враховуючи приписи ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, останнім днем виконання грошового зобов'язання є 14.09.2020 (7-денний строк з моменту отримання відповідачем вимоги № 053/05-3150).
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Відповідно до п. 3.3 Договору (в редакції Додаткову угоду №1 від 31.12.2014 року) розрахунок за цим договором здійснюється шляхом оплати стороною-2 у розмірі 100% щомісячного платежу не пізніше 25 числа поточного місяця відповідно до Графіку платежів (Додаток № 1 до даного договору).
Таким чином, відповідач повинен був сплачувати позивачу плату за право на організацію та експлуатацію паркувальних місць за Договором не пізніше 25 числа поточного місяця.
Тобто, строк виконання зобов'язань за Договором визначений положеннями даного договору, а, отже, перебіг позовної давності починається зі спливом строку, що встановлений п. 3.3 Договору.
Більше того, обставини щодо строку сплати відповідачем коштів за право на організацію та експлуатацію паркувальних місць за Договором №ДНП-2014-03/10 були встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 04.10.2017 у справі № 910/20720/16 за позовом Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стартайм-плюс» про стягнення 189850,18 грн, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2018 та постановою Верховного Суду від 04.06.2018, що в силу приписів ст. 75 ГПК України є преюдиційними для даного спору, а, отже, твердження позивача про те, що останнім днем виконання зобов'язань є 14.09.2020, а прострочення виконання зобов'язання почалося з 15.09.2020 є необґрунтованими та судом до уваги не беруться.
Позивачем не надано будь-яких пояснень з приводу причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом внаслідок невиконання умов Договору.
Враховуючи заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, з огляду на заявлені періоди заборгованості (жовтень-листопад 2016 року), строк виконання зобов'язань (не пізніше 25 числа поточного місяця), дату звернення до суду з даним позовом - 30.09.2020, суд доходить висновку про застосування позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за Договором про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування № ДНП-2014-03/10 від 24.03.2014 у розмірі 33702,50 грн за період жовтень-листопад 2016 року, оскільки, позовна давність до вимог за вказаний період сплинула, що в силу ст. 267 Цивільного кодексу України має наслідком відмову в позові.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача з огляду на відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.В. Картавцева