03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Апеляційне провадження № 22-ц/824/13798/2020
03 грудня 2020 року м. Київ
Справа № 752/18566/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.,
за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕСТ ЛІЗИНГ» на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 30 вересня 2020 року, постановлену у складі судді Чередніченко Н.П., про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕСТ ЛІЗИНГ» про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
25 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «БЕСТ ЛІЗИНГ» про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії.
29 вересня 2020 року позивачем було подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на транспортний засіб «BMW» модель «528і GT» (номер шасі НОМЕР_1 ), реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований на ім'я ТОВ «ВІЕЙБІ ЛІЗИНГ» (ТОВ «БЕСТ ЛІЗИНГ»).
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 30 вересня 2020 року заяву задоволено.
Забезпечено позов шляхом накладення арешту, до набрання законної сили рішенням суду у даній справі, - на транспортний засіб «BMW» модель «528і GT» (номер шасі НОМЕР_1 ), реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований на ім'я ТОВ «ВІЕЙБІ ЛІЗИНГ» (ТОВ «БЕСТ ЛІЗИНГ»).
Не погоджуючись з ухвалою, генеральний директор ТОВ «БЕСТ ЛІЗИНГ» - Золотарьова Л.С. звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду, посилаючись на її незаконність, необґрунтованість, порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Вказує, що ухвала про відкриття провадження у справі винесена не 26.09.2020 року, як зазначено в оскаржуваній ухвалі, а 29.09.2020 року і вирішено, що розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а не в порядку загального провадження.
Вважає, що вжиття заходів забезпечення позову є передчасним та необґрунтованим, оскільки суд не надав оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, та не пересвідчився, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір.
Судом першої інстанції порушено ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у системному зв'язку зі ст.1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (в частині застосування практики ЄСПЛ як джерела права), що полягає в ефективному захисті порушених прав та охоронюваних законом інтересів відповідача та інших сторін, як права на мирне володіння майном.
Зазначає, що при обранні заходу забезпечення позову судом було також порушено ч.1 та 3 ст. 8 Закону України «Про фінансовий лізинг», а саме: у разі переходу права власності на предмет лізингу від лізингодавця до іншої особи відповідні права та обов'язки лізингодавця за договором лізингу переходять до нового власника предмета лізингу. Предмет лізингу не може бути конфісковано, на нього не може бути накладено арешт у зв'язку з будь-якими діями або бездіяльністю лізингоодержувача. Тобто, вказані норми встановлюють сингулярне правонаступництво у правовідносинах фінансового лізингу при відчуженні предмету лізингу, а також заборону накладення арешту на предмет лізингу.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, будучи повідомленими про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку, про причини своєї неявки суд не повідомили, тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу за їх відсутності відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виник спір, зокрема, щодо виконання договору фінансового лізингу, за яким позивачем сплачено лізингові платежу згідно графіку, але відповідач безпідставно, на думку позивача, розірвав договір з метою ухилення від передачі автомобіля у власність позивача.
Враховуючи те, що позивачем пред'явлено позов про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, та наявні підстави припускати, що відповідач зможе відчужити автомобіль на користь третіх осіб в період перебування справи в провадженні суду, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав вважати, що невжиття заходів щодо забезпечення позову може зробити неможливим чи ускладнити виконання рішення суду в разі задоволенні позову. Таким чином, приймаючи до уваги те, що накладення арешту на рухоме майно є відповідним і співмірним способом забезпечення у даній справі, суд вважав, що заява про забезпечення позову є обґрунтованою та законною, в зв'язку з чим підлягає задоволенню.
З висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Згідно з ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Згідно з ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.
Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.3 ст. 150 ЦПК України).
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлення обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення.
Тобто, підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до кожного конкретного випадку.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
З виділених матеріалів вбачається, що ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «БЕСТ ЛІЗИНГ», в якому просить:
- визнати неправомірними дії ТОВ «БЕСТ ЛІЗИНГ» щодо нарахування штрафних санкцій та одностороннього розірвання договору № 170915-1/ФЛ-Ф-А фінансового лізингу від 15 вересня 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «БЕСТ ЛІЗИНГ».
- зобов'язати ТОВ «БЕСТ ЛІЗИНГ» здійснити перерахунок заборгованості за договором № 170915-1/ФЛ-Ф-А фінансового лізингу від 15 вересня 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «БЕСТ ЛІЗИНГ» та зарахувати вже сплачені ОСОБА_1 грошові кошти в рахунок відшкодування вартості майна та комісії лізингодавця по договору № 170915-1/ФЛ-Ф-А фінансового лізингу від 15 вересня 2017 року.
- зобов'язати ТОВ «БЕСТ ЛІЗИНГ» передати предмет лізингу у власність ОСОБА_1 в порядку, передбаченому п. 9.2. договору № 170915-1/ФЛ-Ф-А фінансового лізингу від 15 вересня 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та TОB «БЕСТ ЛІЗИНГ».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15 вересня 2017 року між ТОВ «ВІЕЙБІ ЛІЗИНГ» (ТОВ «БЕСТ ЛІЗИНГ») та ОСОБА_1 було укладено договір № 170915-1/ФЛ-Ф-А фінансового лізингу, відповідно до п. 1.1 якого лізингодавець набуває у свою власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування предмет лізингу, найменування, марка, модель комплектація, рік випуску, ціна одиниці, кількість, вартість і загальна вартість якого на момент укладення договору наведені в додатку «специфікація», а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору. По закінченню строку лізингу до лізингоодержувача переходить право власності на предмет лізингу згідно умов цього договору ( за виключенням випадків, передбачених договором та/або законодавством). Згідно з п. 1.2. договору строк користування лізингоодержувачем предметом лізингу (строк лізингу) складається з періодів (місяців) лізингу зазначених в додатку «графік сплати лізингових платежів» до договору та починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі предмета лізингу, але в будь-якому випадку не може бути менше одного року.
Відповідачем на адресу позивача було надіслано повідомлення-вимога № 2702 від 09 вересня 2020 року, в якому ТОВ «БЕСТ ЛІЗИНГ» вказує на наявність прострочення більше ніж на 30 днів зі сплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу № 170915-1/ФЛ-Ф-А від 15.09.2017, а саме за рахунком-фактурою № 29911 від 01.07.2020 та рахунком-фактурою № 32009 від 03.08.2020 року. Однак, вказана інформація не відповідає дійсності, оскільки позивачем ніколи не було допущено прострочення більше ніж на 30 днів, незважаючи на введення карантину та законодавче звільнення сторін від відповідальності за невиконання своїх договірних зобов'язань у зв'язку із введеним карантином.
Стверджує, що ОСОБА_1 протягом всього періоду дії договору сумлінно виконувала його умови та не допускала прострочення більше ніж на 30 днів, що може бути підставою для одностороннього розірвання договору. Більше того, станом на день подачі позову ОСОБА_1 виплатила всі лізингові платежі у повній відповідності до графіку.
Разом з тим, отримавши передостанній платіж та виставляючи рахунок за останній платіж за договором, відповідач з метою розірвання договору та отримання подвійної вигоди (повної оплатиплатежів за договором та залишення автомобіля у своїй власності) застосовує заднім числом до позивача штрафні санкції без повідомлення жодних підстав та не зараховує сплачені на підставівиставлених рахунків-фактур відповідача лізингові платежі. Штрафні санкції є надуманими та безпідставними, тому що ОСОБА_1 ніколи не допускала порушень умов договору.
Звертає увагу на те, що 23 вересня 2020 року оплачено останній лізинговий платіж у розмірі 23000 грн., що також підтверджується відповідною квитанцією. А тому ОСОБА_1 повністю виконала свої зобов'язання за договором та автомобіль має бути переданий їй у власність. Також про шахрайські дії відповідача свідчить той факт, що вони спочатку направили на адресу позивача рахунок фактуру № 32009 від 03.08.2020 на суму 26 098,63 грн. Але після отримання платежу за вказаним рахунком направили новий рахунок-фактуру також під номером 32009 від 03.08.2020, але вже на суму 55 014,17 грн. Разом з тим, в жодному з цих рахунків не вказується про штрафні санкції та необхідність їх оплатити.
Вказує, що позивачу стало відомо про намір відповідача якнайшвидше продати автомобіль. Відповідач має реальну можливість здійснити відчуження автомобіля. Жодних обтяжень у відповідних реєстрах, які б могли завадити продати транспортний засіб, немає.
Отже, даний спір виник з договору № 170915-1/ФЛ-Ф-А фінансового лізингу від 15 вересня 2017 року, предметом якого є автомобіль, право власності на який оспорює позивач.
Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, ОСОБА_1 посилалась на те, на даний час існує реальна загроза відчуження автомобіля відповідачем, який є предметом спору, що утруднить чи зробить неможливим у майбутньому виконання рішення суду в даній справі в разі задоволення позову, а відтак позивач вимушена звернутись до суду із даною заявою про вжиття заходів забезпечення позову.
Враховуючи, що предметом даного позову є зобов'язання передати предмет лізингу (автомобіль) у власність позивача, тобто оспорюється право власності на автомобіль, який може бути відчужено до вирішення справи по суті, що може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, тому судом зроблено обґрунтований висновок про необхідність накладення арешту на це рухоме майно.
При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.
За таких обставин, з метою ефективного забезпечення балансу інтересів сторін по справі, враховуючи предмет позову та характер спірних правовідносин, обраний вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами, необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав уважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову, що, в силу положень ст. ст. 149-153 ЦПК України, свідчить про обґрунтованість поданої заяви про забезпечення позову.
З огляду на викладене, суд першої інстанції, перевіривши обставини, якими заявник обґрунтовував наявність підстав для забезпечення позову, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення цієї заяви про забезпечення позову, оскільки невжиття зазначених позивачем заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також ефективний захист прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, так як можливе відчуження автомобіля, щодо якого виник даний спір.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не надав оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, колегія суддів відхиляє, оскільки обраний позивачем спосіб забезпечення позову відповідає заявленим позовним вимогам у цій справі, є співмірним з вимогами, та вказує на те, що його неприйняття унеможливить або утруднить виконання можливого рішення суду в даній справі.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом було порушено ч.1 та 3 ст. 8 Закону України «Про фінансовий лізинг» колегія суддів також відхиляє, оскільки забезпечення позову шляхом накладення арешту на предмет лізингу - автомобіль є тимчасовим обмеженням, яке діє до ухвалення судом рішення та не впливає на право користування автомобілем, а лише встановлює заборону його відчуження на користь третіх осіб.
Посилання відповідача на законодавчо встановлену (ч.3 ст. 8 Закону України «Про фінансовий лізинг») заборону накладення арешту на предмет лізингу у даному випадку колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки така заборона пов'язана з будь-якими діями або бездіяльністю лізингоодержувача.
Натомість ст. 9 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що лізингоодержувачу забезпечується захист його прав на предмет лізингу нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту прав власника. Лізингоодержувач має право вимагати, у тому числі й від лізингодавця, усунення будь-яких порушень його прав на предмет лізингу.
Враховуючи, що позивач звернулась до суду з позовними вимогами про зобов'язання відповідача передати предмет лізингу їй у власність, обґрунтовуючи свої вимоги повним виконанням умов договору, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відповідність обраного заходу забезпечення позову заявленим позовним вимогам.
При цьому цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
Колегія суддів вважає що відповідач ТОВ «БЕСТ ЛІЗИНГ», як лізингодавець, має об'єктивну можливість вчинення дій, які можуть в подальшому утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що необхідність вжиття заходів забезпечення позову заявником обґрунтована, оскільки повідомлені ним обставини дають підстави вважати, що у разі невжиття заходів забезпечення позову і якщо такий буде задоволено, то виконання рішення суду може бути утрудненим або неможливим.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, є законною і обґрунтованою, підстав для її скасування не вбачається, тому апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕСТ ЛІЗИНГ» - залишити без задоволення.
Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 30 вересня 2020 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 15 грудня 2020 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Немировська О.В.
Чобіток А.О.