3 грудня 2020 року м. Київ
Єдиний унікальний номер справи №372/3314/19
Апеляційне провадження №22-ц/824/7474/2020
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Іванченко М.М.
суддів: Білич І.М., Коцюрби О.П.
при секретарі: Гордієнко О.В.
за участю:
відповідача: ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
за апеляційною скаргою Крилової Олени Леонідівни в інтересах Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»
на рішення Обухівського районного суду Київської області ухваленого 2 березня 2020 року, в приміщенні суду в складі судді Кравченко М.В., інформація про дату складання повного судового рішення відсутня,-
Позивач звернувся до Обухівського районного суду Київської області з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у сумі 117182 грн 90 к. та судові витрати.
Посилається на те, що відповідно до умов кредитного договору № б/н, укладеного 17 листопада 2014 року між сторонами укладено кредитний договір. Банком надано ОСОБА_1 кредит на суму 95000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
ОСОБА_1 умови зазначеного кредитного договору належним чином не виконував внаслідок чого утворилась заборгованість, яку позивач просив стягнути з відповідача.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 2 березня 2020 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, Крилова О.Л. в інтересах АТ КБ «ПриватБанк» подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати вказане рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Посилається на те, що рішення суду першої інстанції незаконне та необґрунтоване, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Зокрема вказує на те, що судом безпідставно звільнено відповідача від обов'язку сплачувати заборгованість, оскільки відповідачем заборгованість не оспорювалась, також ним не спростовано укладення кредитного договору. Також, вказує, що судом, у разі незгоди із розрахунком заборгованості позивача, не вказав власний розрахунок заборгованості.
Від відповідача відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідач заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив судове рішення залишити без змін.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належно.
Від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи у його відсутність, тому в порядку ч.2 ст.372 ЦПК України його неявка не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність АТ КБ «ПРИВАТБАНК» наявності у ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №б/н від 17 листопада 2014 рокуна умовах та розмірах, якими обґрунтовано позовні вимоги.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.
Згідно зі ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 17 листопада 2014 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку (а.с.14 ).
Відповідно до наданого АТ КБ «ПриватБанк» розрахунку станом на 29 липня 2019року у ОСОБА_1 наявна заборгованість за кредитним договором у розмірі 117182 грн90 к., та згідно з якого:
- Заборгованість за кредитом - 88936 грн 91;
- Заборгованість по відсоткам - 22189 грн 66 к.;
- Заборгованість по судовим штрафам 6056 грн 33 к.;
Звертаючись до суду із даним позовом, АТ КБ «ПриватБанк» посилалося на те, 17 листопада 2014 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладенокредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту у розмірі 95000 грн зі сплатою процентів за користування кредитом. Внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань за договором утворилась заборгованість, яку позивач просить стягнути з ОСОБА_1 .
У суді апеляційної інстанції відповідач вказував, що ним через електронний кабінет заповнено заяву для оформлення кредитної картки. Особисто до банку він не звертався. Яка відсоткова ставка за користування кредитом йому не відомо. Власний розрахунок ним не проводився та вказує, що інформація про заборгованість повідомляється банком. Вказує, що згідно електронного банкінгу станом на 30 листопада 2020 року заборгованість складає 95391 грн 69 к. Відповідач не заперечує факт отримання грошових коштів та не заперечує проти їх повернення, в межах отриманих сум.
На підтвердження умов кредитування АТ КБ «ПриватБанк» надало суду копію анкети-заяви відповідача ОСОБА_1 про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк», витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розрахунок заборгованості та копію паспорта
ОСОБА_1 матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 здійснено оплату заборгованості перед банком на загальну суму 64200 грн (а.с. 78, 85).
Разом з тим, вказані документи не підтверджують умов кредитування та наявності заборгованості у визначеному позивачем розмірі.
Як вбачається з матеріалів справи, витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку та тарифів банку не містять підпису ОСОБА_1 .
Анкета-заява містить лише анкетні дані відповідача ОСОБА_1 , його контактну інформацію.
Так, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 3 липня 2019 року справа № 342/180/17 дійшла висновку про те, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які не містять підпису позичальника, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Заява-анкета позичальника не містить положень щодо розміру процентів, неустойки. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
При цьому суд оцінює критично наданий позивачем розрахунок заборгованості, оскільки з нього не вбачається за можливе перевірити правильність нарахувань відповідних сум. Ніяких роз'яснень та доказів щодо принципу складення даного розрахунку справа не містить. Не зрозуміло на яких підставах позивачем нараховано заборгованість по тілу кредиту та по іншим складовим. Крім того, розрахунок не містить підпису відповідальних осіб та не скріплений печаткою банку, а відтак не може бути належним та допустимим доказом у справі. Виписок із особового рахунку відповідача про рух коштів по ньому та документів, що підтверджували б зміну умов кредитування суду першої інстанції не надано.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.ч.1,2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч.ч.1,2,3 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Апеляційним судом не може прийматись до уваги надану позивачем разом із апеляційною скаргою виписку по особовому рахунку, довідку про зміну умов кредитування, довідку щодо карткових рахунків (а.с.101-105), оскільки доказів неможливості подання даних документів до суду першої інстанції позивачем не було надано.
Посилання апеляційної скарги не те, що судом безпідставно звільнено відповідача від обов'язку сплачувати заборгованість, оскільки відповідачем заборгованість не оспорювалось суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки сам по собі факт не здійснення відповідних дій з боку відповідача щодо заперечення позову є її правом , в свою чергу не здійснення вказаних дій не свідчить про визнання позовних вимог. При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що в даному випадку саме на позивача покладається обов'язок доводити наявність заборгованості.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення, а тому в суду апеляційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судом першої інстанції. Судовий збір за подання апеляційної скарги слід покласти на особу, яка подала апеляційну скаргу. Іншими учасниками справи не ставиться питання про відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у апеляційному суді.
В зв'язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382-384, 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Крилової Олени Леонідівни в інтересах акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - залишити без задоволення.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 2 березня 2020 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: