15.12.20
22-ц/812/2071/20
Справа №471/117/20
Провадження № 22-ц/812/2071/20
Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
Іменем України
15 грудня 2020 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - Яворської Ж.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу
акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»
на рішення Братського районного суду Миколаївської області від 06 жовтня 2020 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Скарницькою І.Б., дата складання повного тексту не зазначена, у цивільній справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У лютому 2020 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Обґрунтовуючи позовні вимоги вказувало, що з метою отримання банківських послуг ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», у зв'язку з чим підписав заяву б/н від 03 січня 2015 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 25000 грн.
Зазначали, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами банківських послуг, а також Тарифами становлять між нею та Банком договір про надання банківських послуг.
У зв'язку з невиконанням умов договору, станом на 10 грудня 2019 року відповідач має заборгованість 63629 грн. 24 коп., з яких: 45809 грн.01 коп. заборгованість за тілом кредиту, в тому числі: 45809 грн. 01 коп. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 3361 грн. 64 коп. - заборгованість за простроченими відсотками; 10952 грн. 44 коп. - заборгованість за відсотками нарахованими за прострочений кредит згідно ст. 625; а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 3006,15 грн. - штраф (процентна складова).
Враховуючи вищенаведене, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 63629 грн. 24 коп. за кредитним договором б/н від 03 січня 2015 року та 2102 грн. судових витрат.
Рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 06 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване відсутністю належних та допустимих доказів договірних правовідносин між Банком та ОСОБА_1 щодо сплати процентів, пені та штрафів, а обов'язок щодо погашення кредитних коштів відповідачем виконано у повному обсязі, оскільки за період з 01 жовтня 2017 року по 20 грудня 2019 року ОСОБА_1 отримав 25000 грн, а на погашення боргу сплатив 28388, 94 грн., тому відсутні підстави для стягнення з останнього заборгованості за тілом кредиту.
В апеляційній скарзі представник АТ КБ «ПриватБанк»», посилаючись на те, що рішення є незаконним, винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права, за недоведеністю обставин, що мають значення та невідповідності висновків суду обставинам справи, просило його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Мотивуючи доводи апеляційної скарги позивач вказував, що посилання суду на те, що наданий ним Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карток «Універсальна» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанк, які містяться в матеріалах справи не містять підпису відповідача і тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору не є обґрунтованим.
До матеріалів справи надано редакцію тих Умов та Правил, що діяли станом на дату підписання відповідачем заяви. В той же час, останній не довів, що його було ознайомлено з іншими Умовами та правилами та Тарифами.
Доведеність факту отримання відповідачем кредитної картки із встановленням кредитного ліміту, активне користування нею, у тому числі, після збільшення кредитного ліміту, в сукупності є свідченням наявності між сторонами кредитного-договірних зобов'язань.
Окрім цього відповідачем кошти по сплаті заборгованості частково сплачувалися, про що свідчить платежі відображені в колонці наданого розрахунку «сума погашення за наданим кредитом», однак, вносилися не регулярно та не у повному обсязі, що призвело до утворення простроченої заборгованості.
За такого висновок суду про недоведеність боргу за тілом кредиту не відповідає обставинам справи, наданим доказам, а розрахунок заборгованості за тілом кредиту не спростовано.
Позивач зазначає, що процентна ставка за користування кредитним коштами була погоджена між сторонами, а відтак висновок суду про те, що отримані відповідачем кредитні кошти у розмірі 25000 грн. були повернуті вчасно та у повному обсязі, а нараховані проценти, штраф не підлягають стягненню, є безпідставним, оскільки не враховано, що кошти, йшли також і на погашення відсотків.
Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Правом на подачу відзиву відповідач не скористався.
Про дату розгляд справи сторони повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій (ч. 5 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення суду вказаним положенням закону в повній мірі не відповідає.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 03 лютого 2015 року ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у Приватбанку (а.с.10). У заяві зазначено, що він погодився з тим, що дана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, розміщеними на офіційному сайті Приватбанку, складають між ним і банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомлений та зобов'язаний виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, також регулярно знайомитися з їх змінами на сайті Приватбанку www.privatbank.ua.
До позовної заяви позивачем додано довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг (а.с.17, 12-35).
Згідно з наданим позивачем розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 10 грудня 2019 року становить 63629 грн. 24 коп., з яких: 45809 грн.01 коп. заборгованість за тілом кредиту, в тому числі: 45809 грн. 01коп. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 3361 грн. 64 коп. - заборгованість за простроченими відсотками; 10952 грн. 44 коп. - заборгованість за відсотками нарахованими за прострочений кредит згідно ст. 625; а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 3006 грн.15 коп. - штраф (процентна складова).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності заборгованості за кредитом від 03 січня 2015 року, так як судом встановлено, що отримані відповідачем кредитні кошти у розмірі 25000 грн. були повернуті вчасно та в повному обсязі, а нараховані позивачем проценти, штраф та пені не підлягають стягненню, оскільки у підписаній заяві-анкеті не вказано про розмір кредиту (кредитної лінії), процентної ставки, а також не зазначено про види відповідальності (штрафи, пеня) за порушення умов кредитування.
З таким висновком суду колегія суддів апеляційного суду погоджується не в повному обсязі.
Відповідно до п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (ч.ч.1, 2 ст. 14 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються Банком, то повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтями 1046, 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
За змістом ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У анкеті-заяві позичальника ОСОБА_1 від 03 лютого 2015 року розмір процентної ставки не встановлено.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Позивач, пред'являючи вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором, просив крім тіла кредиту стягнути з відповідача заборгованість за процентами, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів та пеню.
Обґрунтовуючи вимоги про стягнення процентів і неустойки, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором Банк посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, порядок та строк їх повернення, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років, та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Тарифи та Умови і правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено правовою позицією Верховного Суду України і Верховного Суду, викладеній у постановах від 11 березня 2015 року (справа № 6-16цс15), від 17 липня 2019 року (справа № 175/4576/14-ц) і не спростовано позивачем при розгляді даної справи.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, неустойки за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Умови і правила надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису ОСОБА_1 , тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного сторонами 05 лютого 2015 року шляхом підписання заяви-анкети.
Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
З матеріалів справи убачається, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи щодо підписання відповідачем анкети-заяви, а також відсутності належності та достатності доказів того, що відповідач, підписуючи анкету-заяву був ознайомлений та надав свою згоду саме на ті конкретні "Умови та Правила надання банківських послуг у ПриватБанку" та "Правила користування платіжною карткою", на які посилається позивач як докази умов укладеного з відповідачем спірного кредитного договору.
Вказані обставини правильно встановлені судом першої інстанції під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ "ПРИВАТБАНК" заборгованості за простроченими відсотками, пені та штрафів, а тому суд обґрунтовано відмовив у задоволенні даних позовних вимог у зв'язку з їх безпідставністю в цій частині.
Колегія суддів не вбачає підстав для заперечення такого висновку, тому що він ґрунтується на правильно встановлених на підставі повно та всебічно досліджених доказах, в їх сукупності та взаємозв'язку, обставинах справи та відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17).
Позивач також пред'явив вимогу про стягнення з відповідача процентів, нарахованих на прострочений кредит на підставі ст.625 ЦК України у розмірі 10952 грн.44 коп.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене ч.2 ст. 625 ЦК України нарахування відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі №6-49цс12 і постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 14-446цс18.
АТ КБ "ПРИВАТБАНК", обґрунтовуючи вимоги щодо стягнення вищевказаних відсотків, у позовній заяві посилався на п. 2.1.1.2.12 Умов та правил надання банківських послуг (в редакції від 01 березня 2019 року), відповідно до якого в разі порушення зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, неустойки та виконання інших зобов'язань, починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов'язань Клієнта з погашення кредиту Клієнт зобов'язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 86,4 % - для картки «Універсальна», 84, 0% - для картки «Універсальна голд».
Із розрахунку заборгованості, доданого до позовної заяви, вбачається, що банк нараховує відсотки згідно ст. 625 ЦК України з 01 вересня 2019 року по 10 грудня 2019 року за процентною ставкою 86,4 %.
Отже, з матеріалів справи вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за відсотками згідно ст. 625 ЦК України, не у розмірі, встановленому законом (3% річних), а у розмірі, зазначеному в Умовах та правилах надання банківських послуг (86,4%).
Проте, як вже зазначалось, Умови та правила надання банківських послуг, на які посилається позивач, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору від 03 лютого 2015 року.
Ураховуючи викладене, посилання апеляційної скарги на те, що сторони обумовили розмір відсотків відповідно до ч.2 ст. 625ЦК України та неустойку не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.
Тому, на думку колегії суддів, судом вірно відмовлено у стягненні заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит у відповідності до ст. 625 ЦК України.
Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за простроченим тілом кредиту суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач отримав 25000 грн. тіла кредиту, а на погашення заборгованості ним сплачено 28388 грн.94 коп., тому обов'язок щодо погашення грошових коштів відповідачем виконано у повному обсязі, відтак вимоги банку в цій частині задоволенню не підлягають.
Проте, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не погоджується з огляду на наступне.
На підтвердження позовних вимог до суду надано виписку з карткового рахунку (а.с.177-180), в якій чітко вказано, що відповідачу встановлено кредитний ліміт та що останній користувався грошима, отримував кошти через банкомат, а отже й отримав кредитну картку оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. З розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів чітко встановлюється, що відповідач частково сплачував заборгованість за договором (погашення відображені в графі «Сума погашення за наданим кредитом»).
Виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі карткового рахунку відповідача - баланс станом на дату укладання договору (надана сума кредиту), всі операції за картковим рахунком (з визначенням дати проведення операції та чітким визначенням проведеної операції, зазначенням суми на балансі рахунку після поведеної операції). Виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості, є належними та допустимими доказами по справі.
Відповідно до вищезазначеної виписки, станом на 30 січня 2018 року в останнього відсутня заборгованість перед позивачем. В період з 30 січня 2020 року по 01 березня 2020 року відповідачем отримано 36283 грн. 97 коп. кредитних коштів та на погашення заборгованості сплачено 28388 грн. 94 коп.
За такого, сума непогашеної кредитної заборгованості становить 7895 грн. 03 коп. (36283,97 - 28388, 94).
Щодо посилання суду першої інстанції, що надані позивачем виписки не є первинними бухгалтерським документом, то такий висновок не ґрунтується на чинному законодавстві.
За приписами п.п. 3, 6 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.
Згідно зі ст. 41 Закону України "Про Національний банк України" та ч. ч. 1, 2 ст.68 Закону України "Про банки та банківську діяльність", Національний банк України встановлює обов'язкові для банківської системи стандарти та правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.
Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою правління Національного банку України від 30.12.1998 № 566 (зі змінами та доповненнями), є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.
Пунктом 5.1 глави 5 вищезазначеного Положенням №254 визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.
Згідно з п.5.4. Положенням №254, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.
При цьому, п.5.6 Положення №254 визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки вимоги банку задоволено на 12,4% (7895,03/63629,24х100), то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 260, 64 грн. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 390, 97 грн. (3153х12,4%) за подання апеляційної скарги., а всього 651, 16 грн.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381,382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» задовольнити частково.
Рішення Братського районного суду Миколаївської області від 06 жовтня 2020 року щодо відмови у стягненні заборгованості за тілом кредиту скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Позовні вимоги акціонерного товариства комерційний банк "Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 ) на користь акціонерного товариства комерційний банк "Приват Банк" 7895 ( сім тисяч вісімсот дев'яносто п'ять) грн. 03 коп. заборгованості за простроченим тілом кредиту та 651 (шістсот п'ятдесят одна) грн. 16 коп. судових витрат.
В інші частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Ж.М. Яворські
Судді Т.М. Базовкіна
Л.М. Царюк
Повний текст постанови складено 15 грудня 2020 року.