08 грудня 2020 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:
головуючого: ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря: ОСОБА_4
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали судового провадження, за апеляційними скаргами захисників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , прокурора Одеської місцевої прокуратури №3 ОСОБА_8 , представника потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_11 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 28 серпня 2020 року,
- якою застосовано до обвинуваченого ОСОБА_7 , запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 26 жовтня 2020 року, з визначенням застави у сумі - 168160 (сто шістдесят вісім тисяч сто шістдесят) гривень. Обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12016160000000110 від 17.02.2016 року за обвинуваченням ОСОБА_7 , ОСОБА_12 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.15, ч.4 ст.190, ч.3 ст.358, ч.2 ст.28, ч.4 ст.358 КК України, повернуто прокурору. Обвинувальний акт у кримінальному провадженні №1201916050003156 від 16.06.2019 року за обвинуваченням ОСОБА_7 , у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України, повернуто прокурору
Учасники судового провадження:
прокурор: ОСОБА_13
захисники: ОСОБА_5 , ОСОБА_6
обвинувачений: ОСОБА_7
Провадження 11-кп/812/1034/20 Головуючий у першій інстанції: ОСОБА_14
Категорія: в порядку вик. вироку Доповідач апеляційного суду: ОСОБА_1
встановив:
Короткий зміст вимог апеляційних скарг.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання захисника та обвинуваченого ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов'язання або домашній нічний арешт.
В апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою повернути обвинувальний акт на новий судовий розгляд.
В апеляційній скарзі представник потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_11 просить скасувати ухвалу суду та призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 просить ухвалу суду скасувати змінити запобіжний захід з тримання під вартою на менш суворий, не пов'язаний з позбавленням волі.
Короткий зміст судового рішення.
У задоволенні клопотання захисників ОСОБА_5 і ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу - відмовлено.
Клопотання захисників ОСОБА_5 і ОСОБА_6 про повернення обвинувальних актів відносно обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_12 , - задоволено.
Клопотання прокурора Одеської місцевої прокуратури № 3 ОСОБА_8 про застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, - задоволено частково.
Застосовано до обвинуваченого ОСОБА_7 , запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 26 жовтня 2020 року з визначенням розміру застави у розмірі 80 (вісімдесяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, у сумі - 168160 (сто шістдесят вісім тисяч сто шістдесят) гривень.
Обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12016160000000110 від 17.02.2016 року за обвинуваченням ОСОБА_7 , ОСОБА_12 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.15, ч.4 ст.190, ч.3 ст.358, ч.2 ст.28, ч.4 ст.358 КК України, повернути прокурору Одеської області для усунення протягом розумного строку вказаних в мотивувальній частині ухвали виявлених недоліків.
Обвинувальний акт у кримінальному провадженні №1201916050003156 від 16.06.2019 року за обвинуваченням ОСОБА_7 , у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України, повернути прокурору Одеської місцевої прокуратури №3 для усунення протягом розумного строку вказаних в мотивувальній частині ухвали виявлених недоліків.
Узагальнені доводи апеляційних скарг.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_5 вказує, що ухвала суду є необґрунтованою в зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, а також є істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.
Зазначає, що жодна вказана судом обставина не була аргументовано доведена та не представлений жоден доказ про існування ризиків.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 зазначає, що при застосуванні запобіжного заходу до обвинуваченого ОСОБА_7 , судом не враховано дані про його особу, а саме характеристики з місця проживання, які підтверджують факт соціалізації, сумлінне виконання особистого зобов'язання, яке було встановлено у іншому кримінальному провадженні, обвинувальний акт у якому також повернуто прокурору через його невідповідність ст..291 КПК України.
Крім того, вважає, що слідчим та прокурором не доведено ризиків, що ОСОБА_15 може в подальшому зникнути чи вдатися до спроб переховування від органів досудового слідства чи суду.
В апеляційній скарзі прокурор вважає ухвалу суду не законною, винесеною з порушенням вимог КПК України, у зв'язку з чим вона підлягає скасуванню.
Зазначає, що з обвинувального акту вбачається, що в ньому викладені фактичні обставини кримінального правопорушення, які є встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення, обставини, які обтяжують чи пом'якшують покарання.
Вважає, що твердження районного суду про невідповідність обвинувального акту вимогам ч.2 ст. 291 КПК України, із посиланням на неконкретність обвинувачення, є безпідставними.
В апеляційній скарзі представник потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_11 зазначає, що вважає ухвалу суду незаконною та необґрунтованою на підставі невідповідності висновків суду, викладених в судовому рішенні, фактичним обставинам справи, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та такою, що підлягає скасуванню.
Обставини встановлені судом першої інстанції.
Приймаючи рішення про повернення обвинувального акту прокурору суд першої інстанції послався на його невідповідність вимогам ст. 291 КПК України.
При цьому, зазначив, що у кримінальному провадженні №12016160000000110 від 17.02.2016 року ОСОБА_7 та ОСОБА_12 , кожен окремо обвинувачується у скоєнні злочинів, передбачених ч.3 ст.15, ч.4 ст.190, ч.3 ст.358, ч.2 ст.28, ч.4 ст.358 КК України, однак формулювання обвинувачення викладено таким чином, що не дає можливості розмежувати обвинувачення за кожним епізодом окремо для подальшого визначення які саме протиправні діяння кожного з обвинувачених кваліфіковані обвинуваченням за тією чи іншою нормою частини статті закону про кримінальну відповідальність. Не містить формулювання обвинувачення у вказаному обвинувальному акті способу вчинення злочинів кожним з обвинувачених, спосіб їх взаємодії між собою. Більш того, обвинувачення, яке викладено щодо кожного з обвинувачених є тотожнім одне одному, що також визнається судом неприпустимим, оскільки при вчиненні спільних протиправних дій кількома особами, кожна з цих осіб виконує свою роль.
Аналіз обвинувального акту у кримінальному провадженні №12019160500003156 від 16.06.2019 року свідчить, що у цьому процесуальному рішенні виклад фактичних обставин кримінального правопорушення у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 , які встановлені досудовим розслідуванням є тотожнім формулюванню обвинувачення, визнаного прокурором доведеним, що визнається судом неприпустимим. Отже обвинувачення у вказаному обвинувальному акті не містить чіткого формулювання щодо події кримінального правопорушення із зазначенням часу, місця, форми вини і мотивів, способу вчинення, наслідків та інших даних, на підставі яких, відповідно до диспозиції певної статті Кримінального кодексу України, можна встановити в діях обвинуваченого ОСОБА_7 склад кримінального правопорушення, з урахуванням, у тому числі, кваліфікуючих ознак.
Також суд зазначив, що в обвинувальному акті у викладі фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, та у формулюванні обвинувачення міститься опис певних погрози застосування до потерпілої ОСОБА_10 насильницьких дій, а також насильницьких дій застосованих відносно потерпілого ОСОБА_9 , однак в обвинувальному акті не зазначено, чи були ці насильницькі дії насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи ОСОБА_9 , яка зазнала нападу, що дало б змогу співставити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що зазначена в обвинувальному акті.
Таким чином, в обвинувальному акті відносно ОСОБА_7 не в повному обсязі зазначені виклад фактичних обставин кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення або ж навпаки, у випадку зазначення вірного викладу фактичних обставин кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення, тоді невірно зазначена правова кваліфікація злочину, але в будь-якому випадку, виклад фактичних обставин та формулювання обвинувачення суперечать правовій кваліфікації, зазначеній в обвинувальному акті, яка в свою чергу не відповідає диспозиції частини статті, за якою обвинувачується ОСОБА_7 у кримінальному провадженні №12016160000000110 від 17.02.2016 року.
Вирішуючи питання щодо клопотань заявлених прокурором про обрання відносно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою та клопотання захисників обвинуваченого ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 на такий, що не пов'язаний з триманням під вартою, суд виходив з того, що з урахуванням доведеності прокурором ризиків можливого переховування обвинуваченого ОСОБА_7 від суду та продовження ним злочинної діяльності та неспростуванням стороною захисту таких ризиків, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання сторони захисту про зміну обвинуваченому ОСОБА_7 з запобіжного заходу у виді тримання під вартою на запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
Крім того, враховуючи майновий стан обвинуваченого, який офіційно не працює, але за його твердженням має постійне місце проживання та рідних, чого не було спростовано прокурором, суд вважав за необхідне визначити розмір застави, у мінімальному її розмірі, визначеному п.3 ч.5 ст.182 КПК України, який є достатнім і прийнятним з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати кримінальному провадженню.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, обвинуваченого, захисників, на підтримку кожен своєї апеляційної скарги, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов наступного.
Відповідно до положень п.5 ч.2 ст.291 КПК України обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частину статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Виходячи з норм закону, викладених у ст.314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд зобов'язаний перевірити матеріали кримінального провадження, з'ясувати достатність фактичних і юридичних підстав для прийняття судових рішень, передбачених частиною 3 цієї статті, вирішити питання, пов'язані з підготовкою кримінального провадження до судового розгляду. При цьому у підготовчому провадженні не вирішується питання про фактичні обставини кримінального провадження, доведеність вини обвинуваченого та правову кваліфікацію його дій, оскільки це прерогатива суду під час судового розгляду, завдання цього провадження є процесуальне та організаційне забезпечення проведення судового розгляду.
Висновок суду першої інстанції про невідповідність обвинувальних актів щодо ОСОБА_7 , ОСОБА_12 вимогам кримінального процесуального закону не відповідає фактичним даним кримінального провадження та є помилковим.
Сам обвинувальний акт є процесуальним документом, яким прокурор висуває обвинувачення особі у вчиненні злочину, та передає його до суду в порядку, передбаченому ст.291 КПК України, тобто є процесуальним документом, яким закінчується досудове розслідування, а обвинувачення особи пов'язується з моментом складання обвинувального акту.
На думку колегії суддів, за даними кримінальних проваджень, зокрема, обвинувальних актів щодо ОСОБА_7 , ОСОБА_12 прокурором дотримано вимоги ст.291 КПК України, тобто обвинувальні акти містять як формулювання обвинувачення, так і правову кваліфікацію кримінальних правопорушень.
Суд не є стороною кримінального провадження та не може вказувати прокурору як необхідно викласти формулювання обвинувачення вчинення ОСОБА_7 , ОСОБА_12 злочинів, передбачених ч.3 ст.15, ч.4 ст.190, ч.3 ст.358, ч.2 ст.28, ч.4 ст.358 КК України, та вчинення ОСОБА_7 , злочину, передбаченого ч.4 ст. 187 КК України.
Суд не вправі спонукати прокурора до уточнення обвинувального акту, внесення до нього змін, у тому числі щодо фактичних обставин скоєння злочину, його правової кваліфікації, тощо.
В обвинувальних актах викладені ті обвинувачення, які прокурор вважає встановленими.
Перевіривши матеріали проваджень, колегія суддів дійшла висновку, що в підготовчому судовому засіданні суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень, передбачених ст.314 КПК України, та замість перевірки даних обвинувальних актів щодо ОСОБА_7 , ОСОБА_12 на предмет викладення в ньому відомостей, передбачених у п.п.1-9 ч.2 ст.291 КПК України, вдався до аналізу та оцінки змісту обвинувальних актів, правової кваліфікації дій ОСОБА_7 , співставлення обставин інкримінованого ОСОБА_7 злочину з іншими обставинами, що є неприпустимим на стадії підготовчого судового засідання, тобто вдався до вирішення питань, які приймаються судом при ухваленні судового рішення по суті обвинувачення на підставі обвинувального акту, чим фактично вийшов за межі передбачених законом повноважень, які він може здійснювати у підготовчому судовому засіданні.
Прокурором сформульовано та викладено ті обвинувачення, які були доведені під час проведення досудового розслідування, в межах вказаних кримінальних проваджень.
Також, колегія вважає помилковою наведену судом першої інстанції для повернення обвинувальних актів, ту підставу, що в них містяться посилання на докази, а саме на висновки проведених під час досудового розслідування судових експертиз з розкриттям їх змісту та реквізитів і це також свідчать про невідповідність обвинувальних актів положенням кримінально процесуального закону.
Посилання на висновки судово медичних експертиз йшли в додатках до обвинувального акту, були відкриті сторонам, та були додані з метою мотивування твердження про наявність та тяжкість спричинених тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_9 в обгрунтування складу кримінального правопорушення, з урахуванням кваліфікуючих ознак.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції безпідставно повернуто обвинувальні акти з зазначених вище підстав, оскільки з їх змісту випливає, що в них конкретно та повно викладені фактичні обставини кримінальних правопорушень із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочинів, форми вини і мотивів злочинів, тобто прокурором сформульовано обвинувачення та дано правову кваліфікацію вказаних злочинів, які дають повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінальних правопорушень, що ніяким чином не перешкоджає суду розглянути справу по суті та ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Отже, повертаючи прокурору обвинувальний акт із зазначених в ухвалі підстав, суд фактично вдався до аналізу та оцінки фактичних обставин кримінального провадження, його правової кваліфікації, які прокурор вважає встановленими, тим самим допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та вийшов за межі своїх повноважень, тоді як під час підготовчого судового засідання суд лише перевіряє обвинувальний акт на предмет викладення в ньому відомостей, передбачених уп.п.1-9ч.2ст.291КПК України.
Колегія суддів за результатами апеляційного розгляду дійшла висновку, що суд першої інстанції без визначених ст.ст. 291, 314 КПК України підстав повернув прокурору обвинувальні акти, у зв'язку з чим, рішення суду першої інстанції про повернення прокурору вищевказаних обвинувальних актів не можна визнати законним та обґрунтованим, тому його слід скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції, задовольнивши апеляційну скаргу прокурора та представника потерпілих.
Щодо доводів апеляційних скарг захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_6 про необгрунтованість обрання відносно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, то вони є безпідставними.
Як вбачається з матеріалів провадження, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочинів, серед яких є особливо тяжкі злочини, за які законом передбачено безальтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк понад 10 років, він має зареєстроване місце проживання, не мав до затримання постійного місця роботи.
Крім того, колегія суддів враховує характер та ступінь суспільної небезпечності злочинів, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_7 , оскільки його злочинна діяльність пов'язана з метою матеріального збагачення.
Зазначені вище обставини, на думку колегії суддів, дають достатні підстави вважати, що у разі не обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , останній перебуваючи на свободі, може вчинити активні дії, спрямовані на переховування від суду, продовження злочинної діяльності, які виправдовують необхідність продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з метою забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_7 процесуальних обов'язків та запобігання спробам перешкоджати кримінальному провадженню, що свідчить про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів.
На думку колегії суддів, у даному кримінальному провадженні наявні реальні ознаки суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості переважає принцип поваги до особистої свободи ОСОБА_7 і не є надмірним та таким, що принижує його у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Саме обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 з визначенням розміру застави відповідає охороні прав і інтересів як суспільства, так і потерпілих, що не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
З наведених вище підстав, колегія вважає, що клопотання прокурора щодо обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 було вмотивованим та стороною захисту не було надано переконливих доказів про можливість застосування до ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу.
За такого, апеляційні скарги захисників в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 376,405, 407, 424, 532 КПК України, апеляційний суд
Апеляційні скарги захисників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а апеляційні скарги прокурора Одеської місцевої прокуратури №3 ОСОБА_8 , представника потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_11 - задовольнити.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 28.08.2020 року, якою повернуто обвинувальний акт прокурору у кримінальному провадженні №12016160000000110 від 17.02.2016 року за обвинуваченням ОСОБА_7 , ОСОБА_12 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.15, ч.4 ст.190, ч.3 ст.358, ч.2 ст.28, ч.4 ст.358 КК України та обвинувальний акт у кримінальному провадженні №1201916050003156 від 16.06.2019 року за обвинуваченням ОСОБА_7 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України - скасувати в частині повернення обвинувальних актів, в іншій частині залишити без змін, а обвинувальні акти направити в той же суд для розгляду зі стадії підготовчого провадження.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий:
Судді: