Дата документу 08.12.2020 Справа № 317/2737/20
Провадження №11-кп/807/1938/20 Головуючий в 1-й інстанції - ОСОБА_1
Єдиний унікальний № 317/2737/20 Доповідач в 2-й інстанції - ОСОБА_2
08 грудня 2020 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 (дистанційно),
розглянувши у відкритому судовому засіданні, дистанційно, в режимі відеоконференції з ДУ «Запорізький слідчий ізолятор», в апеляційному порядку матеріали провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 05 листопада 2020 року,
ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 05 листопада 2020 року задоволено клопотання прокурора Запорізької місцевої прокуратури №2 ОСОБА_8 про продовження строку тримання під вартою.
Продовжено ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.185, ч.3 ст.185 КК України, строк тримання під вартою на 60 днів, тобто до 03 січня 2021 року включно.
Встановлено ОСОБА_7 заставу в розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 42040 гривень, яка може бути внесена протягом строку дії запобіжного заходу.
У разі внесення застави і звільнення з-під варти ухвалено покласти на обвинуваченого ОСОБА_7 обов'язки, передбачені ст.194 КПК України: прибувати до слідчого, прокурора або суду із визначеною ними періодичністю; не відлучатися за межі населеного пункту, де він постійно проживає без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання; утриматися від спілкування зі свідками та потерпілими у даному кримінальному провадженні.
Згідно зі змістом судового рішення, 23 вересня 2020 року до Запорізького районного суду Запорізької області від прокурора надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12020085230000072 від 01.09.2020 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.185, ч.3 ст.185 КК України.
У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 строком на 60 днів.
В обґрунтування необхідності продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 прокурор зазначив, що ризики, які були підставою для обрання запобіжного заходу обвинуваченому збереглись, він може переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків в цьому кримінальному провадженні, а також перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення.
Зауважив, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та виконання ним процесуальних обов'язків.
Продовжуючи обвинуваченому запобіжний захід, суд першої інстанції прийшов до висновку, що продовжують існувати ризики, передбачені ст.177 КПК України, які існували при обранні обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Жоден з більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти встановленим ризикам і підстави для зміни запобіжного заходу відсутні.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 , не погоджуючись із рішенням суду, вважає його незаконним та необґрунтованим. В обґрунтування доводів зазначає, що суд першої інстанції не в повній мірі врахував дані про його особу, який щиро розкаявся, на стадії досудового слідства сприяв встановленню істини по справі, має на утриманні мати похилого віку. Також зазначає, що хворіє на туберкульоз та вірусний гепатит.
На підставі викладеного, просить скасувати ухвалу суду та змінити йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на домашній арешт.
Заслухавши в судовому засіданні суду апеляційної інстанції суддю-доповідача про суть судового рішення та доводи апеляційної скарги; обвинуваченого на підтримання апеляційної скарги; прокурора, який заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважав ухвалу суду законною і обґрунтованою; перевіривши матеріали провадження; вислухавши доводи сторін, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, у зв'язку з наступним.
Судом першої інстанції під час судового розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.185, ч.3 ст.185 КК України, постановлено ухвалу про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого.
Відповідно до частини 3 статті 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у виді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Вказані вимоги закону судом першої інстанції дотримані.
Виходячи з даних матеріалів кримінального провадження, є правильним висновок суду першої інстанції відносно того, що ризики, передбачені п.п.1, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, визначені при застосуванні даного запобіжного заходу, не зменшились.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину середньої тяжкості та тяжкого злочину. При цьому, за ч.3 ст.185 КК України (за більш тяжкий злочин) передбачено безальтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 років до 6 років.
Колегія суддів звертає увагу на тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим в інкримінованих кримінальних правопорушеннях, а також на дані про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий, у тому числі за вчинення злочинів проти власності, на розгляді Оріхівського районного суду Запорізької області знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 за ч.2 ст.185 КК України, не має постійного місця реєстрації, не працевлаштований, законне джерело доходів відсутнє, не одружений, міцних соціальних зв'язків не має.
На думку колегії суддів, вищезазначені обставини дають достатні підстави вважати, що у разі не продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , перебуваючи на свободі, він може вчинити активні дії щодо переховування від суду, вчинити інші кримінальні правопорушення, що виправдовує необхідність продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою з метою забезпечення виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків та запобігання спробам перешкоджати правосуддю та встановленню істини у кримінальному провадженні, що свідчить про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, а тому доводи обвинуваченого про необхідність зміни запобіжного заходу та застосування до нього домашнього арешту, є безґрунтовними.
Саме продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою до обвинуваченого ОСОБА_7 , на думку колегії суддів, відповідає охороні прав та інтересів суспільства, що не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
З огляду на вищевикладене, твердження обвинуваченого про недоведеність обставин, які виправдовують необхідність продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, та можливість застосування до нього домашнього арешту, є непереконливими.
Посилання обвинуваченого на відсутність заявлених ризиків є неспроможними, оскільки існування цих ризиків неодноразово перевірялось, у тому числі і під час обрання йому вказаного запобіжного заходу, і під час його продовження, та які на теперішній час хоча і дещо зменшились, але не перестали існувати до тієї межі, яка викликає необхідність пом'якшення обраного запобіжного заходу.
Доводи апеляційної скарги про те, що він визнав провину у вчиненні злочинів, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочинів, має на утриманні мати похилого віку, в даному конкретному випадку недостатньо свідчать про належне виконання обвинуваченим своїх процесуальних прав та обов'язків, в разі обрання щодо нього більш м'якого запобіжного заходу.
Також є безпідставними посилання обвинуваченого на неможливість перебування під вартою через наявність декількох захворювань та відсутність належного лікування в умовах СІЗО, оскільки будь-яких доказів, які б підтвердили, що обвинувачений через хворобу не може триматися під вартою, апеляційному суду не було надано, у тому числі не було надано ніякої довідки медичної комісії про неможливість тримання його під вартою.
Відповідно до сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів суспільства. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
На думку колегії суддів, є правильним висновок суду першої інстанції про те, що зазначені ризики у сукупності свідчать про неможливість запобігання ним шляхом застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 іншого запобіжного заходу, менш обтяжливого, ніж тримання під вартою, а також про те, що запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою буде невиправданим і не зможе запобігти ризикам, передбаченим п.п.1, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України.
Визначений судом першої інстанції розмір застави, який передбачено ч.5 ст.182 КПК України, є достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_7 обов'язків, передбачених КПК України, свідчить про розв'язання судом першої інстанції питання щодо альтернативного запобіжного заходу.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції в цілому обґрунтовано, у відповідності з вимогами ст.ст.197, 199 КПК України, з урахуванням тяжкості кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_7 , даних про особу обвинуваченого, за відсутності підстав для зміни запобіжного заходу на більш м'який, продовжив строк тримання його під вартою, а тому апеляційна скарга обвинуваченого не підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які тягнуть безумовне скасування ухвали суду, при апеляційному розгляді, не встановлено.
Керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 05 листопада 2020 року, якою задоволено клопотання прокурора Запорізької місцевої прокуратури №2 ОСОБА_8 про продовження строку тримання під вартою та Продовжено ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.185, ч.3 ст.185 КК України, строк тримання під вартою на 60 днів, тобто до 03 січня 2021 року включно, з визначенням застави в розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 42040 гривень, залишити без змін.
Ухвала Запорізького апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4