Постанова
Іменем України
09 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 369/9240/15-ц
провадження № 61-12914св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Центр з надання адміністративних послуг, Гореницька сільська рада Києво-Святошинського району Київської області,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_5 , на постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року ОСОБА_1 , яка діяла в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_6 , звернулась із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Центру з надання адміністративних послуг, Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсним рішення виконавчого комітету сільської ради, скасування рішення про державну реєстрацію, зобов'язання вчинити дії, визнання майна спільним майном подружжя, визнання права власності та стягнення коштів.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_7 у період шлюбу збудували домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_3 - син її чоловіка від першого шлюбу, а ОСОБА_4 - дружина сина.
20 червня 2012 року ОСОБА_3 зареєстрував на своє ім'я право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 та отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно - житловий будинок, загальною площею 517, 7 кв. м, з надвірними будівлями та спорудами, у зв'язку з чим він та його дружина - ОСОБА_4 юридично стали власниками домоволодіння. Наявність свідоцтва про право власності, виданого на ім'я ОСОБА_3 , порушує законні права та інтереси позивача як власника майна. Фактично відповідачі жодного відношення до проведення та фінансування будівництва вказаного домоволодіння не мали.
Зі своїм чоловіком ОСОБА_7 позивач проживала у цивільному шлюбі з 1996 року, а 28 листопада 2000 року вони зареєстрували шлюб, у період якого у них народився син ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
12 лютого 2015 року генерал-лейтенант міліції ОСОБА_7 у результаті важкої і тривалої хвороби помер. Він постійно проживав разом із ОСОБА_1 і неповнолітнім сином за адресою: АДРЕСА_2 . Незадовго до смерті її чоловік передав ключі від свого особистого сейфа, який знаходився у їхній квартирі у м. Києві. У сейфі позивач знайшла заповіт, два листа: один для матері, другий для позивача та їхнього сина. На конверті було написано «відкрити після моєї смерті». У сейфі також були оригінали усіх документів на домоволодіння у с. Гореничі: оригінал свідоцтва про право власності від 07 травня 2012 року на житловий будинок площею 517, 7 кв. м, АДРЕСА_1 , виданого на ім'я ОСОБА_3 , оригінал витягу про державну реєстрацію прав від 20 червня 2012 року, реєстраційний номер 36594849, на ім'я ОСОБА_3 , оригінал технічного паспорту на цей же будинок, виданий на ім'я ОСОБА_3 , оригінали документів на земельну ділянку і на газифікацію будинку та інші документи. З цих документів позивач зрозуміла, що право власності на їх будинок, який вони з чоловіком побудували протягом 2004-2007 років та право власності на земельну ділянку зареєстровано на ім'я ОСОБА_3 . У листі, адресованому позивачу, було зазначено також перелік майна, з чого воно складається і на кого воно зареєстровано і як їм потрібно розпорядитися. Чоловік писав, що домоволодіння та земля у с. Гореничі зареєстровано на ОСОБА_3 , і що цей будинок краще продати, так як утримувати його дорого, гроші за дачу поділити навпіл. У подальшому вона розповіла ОСОБА_3 про зміст листа та про документи, які знайшла в сейфі, на що ОСОБА_3 сказав, що вони одна родина, що будинок у с. Гореничі оформлений на нього формально і що він готовий виконати волю батька, висловлену у його передсмертному листі, тобто продати будинок і гроші розділити навпіл. У кінці лютого 2015 року позивач попросила відповідачів доглянути за будинком. У кінці березня 2015 року позивач дізналася, що ОСОБА_3 і ОСОБА_4 вселилися у будинок разом зі своєю родиною, з родичами дружини і ще з незнайомими їй людьми, поміняли замки у будинку і стали користуватися ним як своїм майном. ОСОБА_3 повідомив її, що він передумав продавати будинок і ділити гроші від його продажу не бажає.
Позивач зазначила, що домоволодіння по АДРЕСА_1 збудовано у період шлюбу з ОСОБА_7 за їх спільні кошти, вона проживала у ньому у період з 2007 року по лютий 2015 року. Відповідачі ніякої участі в будівництві будинку не приймали. Будівництво вимагало великих матеріальних витрат, а доходи сім'ї відповідача були незначними. Та обставина, що домоволодіння побудоване на земельній ділянці, оформленій на ім'я ОСОБА_3 , не надає останньому права власності на будинок.
З урахуванням уточнених позовних вимог просила:
визнати недійсним рішення виконкому Гореницької сільської ради від 29 березня 2012 № 5/8 про визнання права власності на житловий будинок шляхом скасування свідоцтва про право власності від 07 травня 2012 року на будинок АДРЕСА_1 ;
визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 07 травня 2012 року, видане на ім'я ОСОБА_3 Гореницькою сільською радою Києво-Святошинського району Київської області, згідно з яким ОСОБА_3 зареєстрований власником домоволодіння, розташованого за адресою АДРЕСА_1 ;
скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на домоволодіння, яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 ;
зобов'язати відповідача Центр з надання адміністративних послуг Києво-Святошинської державної адміністрації Київської області здійснити скасування реєстрації свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 07 травня 2012 року, яке видане на ім'я ОСОБА_3 Гореницькою сільською радою Києво-Святошинського району Київської області, згідно з яким ОСОБА_3 зареєстрований власником домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 ;
визнати домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , спільним майном подружжя, набутим у період шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_7 ;
визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину вказаного домоволодіння, як на майно, набуте у період шлюбу;
визнати за нею право власності у порядку спадкування на 1/8 частину домоволодіння;
визнати за ОСОБА_2 право власності у порядку спадкування на 1/4 частину домоволодіння (з урахуванням відмови ОСОБА_9 від прийняття спадщини на його користь);
зобов'язати відповідача Центр з надання адміністративних послуг Києво-Святошинської державної адміністрації Київської здійснити реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частини домоволодіння будинок АДРЕСА_1 , як на майно, набуте у період шлюбу;
здійснити реєстрацію права власності за ОСОБА_1 у порядку спадкування на 1/8 частину домоволодіння;
здійснити реєстрацію права власності за ОСОБА_2 права власності у порядку спадкування на 1/4 частину домоволодіння (з урахуванням відмови ОСОБА_9 від прийняття спадщини на його користь);
стягнути з відповідача ОСОБА_3 на її користь 29 077 299, 00 грн понесених витрат на будівельні матеріали, витрат за виконані роботи та оплачені послуги по будівництву домоволодіння по АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень
Справа неодноразово переглядалась судами.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 грудня 2017 року ОСОБА_1 , що діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_6 , відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що заявлені позивачем вимоги є недоведеними та необґрунтованими. ОСОБА_1 не надано належних, допустимих, достатніх, достовірних письмових доказів на підтвердження того, що свідоцтво на право власності від 07 травня 2012 року на спірне нерухоме майно було видано на ім'я ОСОБА_3 з порушенням вимог законодавства України. Обставин, які б свідчили про незаконність набуття ОСОБА_3 права власності на спірне майно, не встановлено. Разом з цим, позивачем не доведено, що під час будівництва спірного домоволодіння на придбання будівельних матеріалів були використані кошти, які належали їй та ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності подружжя.
Постановою апеляційного суду Київської області від 08 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 грудня 2017 року скасовано.
Позов задоволено частково.
Визнано недійсним рішення виконкому Гореницької сільської ради від 29 березня 2012 року № 5/8 про визнання права власності на житловий будинок та скасовано свідоцтво про право власності від 07 травня 2012 року, видане на ім'я ОСОБА_3 на будинок АДРЕСА_1 .
Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності, реєстраційний номер 36594849, від 20 червня 2012 року за ОСОБА_3 на домоволодіння, розташоване за адресою АДРЕСА_1 .
Визнано домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , спільним майном подружжя, набутого у період шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_7 .
Визнано за ОСОБА_1 , право власності на 1/2 частину домоволодіння будинок АДРЕСА_1 , як на майно набуте у період шлюбу.
Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на 1/8 частину будинку АДРЕСА_1 .
Визнано за неповнолітнім ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом на 1/4 частину будинку АДРЕСА_1 .
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про стягнення судового збору.
Постановою Верховного Суду від 05 грудня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.
Постанову апеляційного суду Київської області від 08 травня 2018 року скасовано.
Справу передано на новий розгляд до Київського апеляційного суду.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, визнаючи недійсним рішення виконкому Гореницької сільської ради від 29 березня 2012 року № 5/8 про визнання права власності на житловий будинок, скасовуючи свідоцтво про право власності від 07 травня 2012 року, видане на ім'я ОСОБА_3 , на будинок АДРЕСА_1 та скасовуючи рішення про державну реєстрацію права власності реєстраційний номер 36594849 від 20 червня 2012 року за ОСОБА_3 на спірне домоволодіння, свій висновок про наявність порушень при їх видачі не обґрунтував, не визначив правових підстав для визнання недійсними правовстановлюючих документів на спірний будинок, виданих на ім'я ОСОБА_3 , не зазначив норму матеріального права, яка була порушена при оформленні на ім'я ОСОБА_3 права власності.
Встановивши, що будівництво спірного домоволодіння, яке проведено на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_3 , було проведено за рахунок ОСОБА_7 , тобто на будівництво були витрачені кошти подружжя, суд апеляційної інстанції не вирішив питання про стягнення на користь позивача компенсації частини понесених витрат на будівельні матеріали, витрат на виконані роботи, інші послуги по будівництву домоволодіння по АДРЕСА_1 .
Короткий зміст оскарженого судового рішення
Постановою Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 грудня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суми понесених витрат на придбання будівельних матеріалів скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості 1/2 частини понесених витрат на придбання будівельних матеріалів у розмірі 33 936,64 грн.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суми понесених витрат на придбання будівельних матеріалів, суд апеляційної інстанції виходив з того, що кошти, які були витрачені ОСОБА_7 та ОСОБА_1 на будівництво у загальному розмірі 67 873,28 грн були спільними коштами подружжя, тому з відповідача ОСОБА_10 на користь позивача підлягає стягненню 1/2 частина від вказаної суми, а саме 33 936,64 грн (67873,28 грн / 2) на відшкодування витрат на придбання будівельних матеріалів.
Залишаючи в іншій частині без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що за життя ОСОБА_7 не заперечував правомірності видачі свідоцтва про право власності і реєстрації права власності на спірний будинок за його сином - ОСОБА_3 та не оспорював правомірність видачі на ім'я останнього державного акту на право власності на земельну ділянку, на якій розташоване спірне домоволодіння, не ставив питання про відшкодування понесених витрат на будівельні матеріали, витрат за виконані роботи та оплачені послуги по будівництву спірного домоволодіння. Судом першої інстанції не встановлено що відповідач ОСОБА_3 став власником новоствореного майна незаконно, оскільки відповідне будівництво домоволодіння було здійснено на земельній ділянці відповідача ОСОБА_3 , відведеній під будівництво та обслуговування житлового будинку та господарських будівель.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У липні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_5 , у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року, направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не виконав вказівки Верховного Суду. Ніхто з учасників справи не ставив питання щодо визначення суми спільних коштів подружжя, яку було використано при будівництві спірного будинку, а також суму, яка відповідає частці кожного із учасників справи з урахуванням права спільної сумісної власності та спадкування. Судом не взяті до уваги докази, покази свідків з боку позивача, не досліджені письмові докази. Відповідачі не надали доказів на підтвердження будівництва ними спірного домоволодіння. Жодних договорів між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 щодо здійснення будівництва чи про спільну участь у ньому та пов'язаних із ним розрахунків у справі немає. У відповідача ОСОБА_3 були відсутні необхідні кошти для будівництва спірного будинку. Спірний будинок збудував ОСОБА_7 .
Аналіз касаційної скарги свідчить про те, що судове рішення оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позовних вимогщодо визнання недійсним рішення виконкому, визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, зобов'язання здійснити скасування реєстрації свідоцтва про право власності, визнання домоволодіння спільним майном подружжя, визнання права власності, зобов'язання здійснити реєстрацію права власності, в іншій частині не оскаржується, тому в касаційному порядку не переглядається.
Позиція інших учасників справи
У серпні 2019 року ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року без змін.
Відзив мотивований тим, що постанова апеляційного суду прийнята на підставі повної та всебічної оцінки доказів по справі, з дотриманням всіх вимог чинного законодавства. Натомість касаційна скарга не містить жодних конкретних вказівок на неправильність чи неповноту дослідження доказів або на норма матеріального чи процесуального права які, на думку позивача, були порушені.
У серпні 2019 року ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року та рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 грудня 2017 року залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що зазначені у касаційній скарзі доводи не находять свого підтвердження, всі зауваження носять абстрактний характер.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано справу № 369/9240/15-ц з суду першої інстанції.
У серпні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
05 лютого 2020 року справа № 369/9240/15-ц передана судді-доповідачу Дундар І. О.
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2020 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання, яке підписано представником ОСОБА_5 , про касаційний розгляд справи за її участю, справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає доводи касаційної скарги з таких підстав.
Суди встановили, що 28 листопада 2000 року Міським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Макіївки було зареєстровано шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , актовий запис № 1196, у період якого у них народився син ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер.
Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н. В. заведена спадкова справа № 6/2015 щодо майна померлого ОСОБА_7 .
Спадщину після ОСОБА_7 прийняла його дружина ОСОБА_1 , сини: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Згідно заяви від 28 липня 2015 ОСОБА_9 (матір ОСОБА_7 ) відмовилась від права на обов'язкову частку у спадковому майні на користь сина спадкодавця - ОСОБА_2 .
Рішенням виконавчого комітету Гореницької сільської ради від 18 грудня 2001 року № 35/71 ОСОБА_3 передана у приватну власність земельна ділянка площею 0, 25 га у АДРЕСА_1 . Цільове призначення земельної ділянки - будівництво та обслуговування житлового будинку та господарських будівель.
28 лютого 2012 року інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області зареєстровано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 . Замовником у зазначеній декларації вказаний ОСОБА_3 .
На підставі рішення виконавчого комітету Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 29 березня 2012 року № 5/8 на ім'я ОСОБА_3 видано свідоцтво від 07 травня 2012 року про право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .
20 червня 2012 року комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» за ОСОБА_3 проведено державну реєстрацію права власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, складеного за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 17469/16-42/17470/16-43 від 30 червня 2017 року, дійсна ринкова вартість станом на час проведення експертизи будівельних матеріалів, які були використані для будівництва домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , становить 5 634 295, 38 грн; дійсна ринкова вартість станом на час проведення експертизи будівельно-монтажних робіт, які були проведені у зв'язку з будівництвом домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , становить 4 078 007, 72 грн.
Сторонами не заперечувався той факт, що будівництво спірного будинку здійснювалось у період з 2004 року по 2007 рік (рік повної готовності будинку до експлуатації).
Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили визнати недійсним рішення виконкому Гореницької сільської ради від 29 березня 2012 № 5/8 про визнання права власності на житловий будинок шляхом скасування свідоцтва про право власності; визнати недійсним свідоцтво про право; скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 та інше.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі статтею 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Позивачем не надано доказів, що оскаржуване рішення виконкому Гореницької сільської ради від 29 березня 2012 року № 5/8 про визнання права власності на житловий будинок було прийнято виконавчим комітетом з порушенням вимог чинного законодавства.
Отже, в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним рішення виконкому належало відмовити саме з цих підстав, інші позовні вимоги є похідними, тому не підлягають задоволенню.
Суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні частини позовних вимог, але помилились щодо мотивів такої відмови.
Судами не було встановлено, що відповідач ОСОБА_3 став власником новоствореного майна незаконно, оскільки відповідне будівництво домоволодіння було здійснено на земельні ділянці відповідача ОСОБА_3 відведеній під будівництво та обслуговування житлового будинку та господарських будівель.
Крім того, звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили зобов'язати Центр з надання адміністративних послуг Києво-Святошинської державної адміністрації Київської області здійснити скасування реєстрації свідоцтва про право власності на нерухоме майно та здійснити реєстрацію за ОСОБА_1 права власності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) дійшла висновку, що «спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано».
Отже, виходячи зі змісту позовних вимог Центр з надання адміністративних послуг не є належним відповідачем у справі.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, у іншій оскарженій частині судові рішення слід залишити без змін.
Оскільки Верховний Суд змінює судові рішення, але виключно у частині мотивів їх прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 410, 412 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_5 , задовольнити частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним рішення виконкому, визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, зобов'язання здійснити скасування реєстрації свідоцтва про право власності, визнання домоволодіння спільним майном подружжя, визнання права власності, зобов'язання здійснити реєстрацію права власності змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук