Постанова
Іменем України
10 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 320/2876/18
провадження № 61-22061св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство «Універсал Банк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 27 червня 2019 року у складі судді Горбачової Ю. В. та постанову Запорізького апеляційного суду
від 22 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Полякова О. З., Кухаря С. В., Кочеткової І. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 25 червня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»), зараз АТ «Універсал Банк», та фізичною особою - резидентом України ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 098-2008-2167. Відповідно до умов якого та додатків № 1, № 2 Банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 22 000,00 доларів США на споживчі потреби, зі сплатою відсотків у розмірі 14,95 % річних за надання кредиту терміном
до 10 червня 2028 року, а ОСОБА_1 зобов'язався погасити кредит, сплатити за його користування проценти в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором.
З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 , 25 червня
2008 року між Банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки
№ 098-2008-2167-Р, згідно умов якого остання. зобов'язалася відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх його зобов'язань перед позивачем, що виникли за кредитним договором та можуть виникнути в майбутньому.
Також, 25 червня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк» та фізичною особою - резидентом України ОСОБА_1 було укладено кредитний договір
№ 098-2008-2166, відповідно до умов якого та додатків № 1, № 2 Банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 31 525,00 доларів США на споживчі потреби, зі сплатою відсотків у розмірі 14,95 % річних за надання кредиту терміном
до 10 червня 2028 року, а ОСОБА_1 зобов'язався погасити кредит, сплатити за його користування проценти в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором, 25 червня 2008 року між Банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки
№ 098-2008-2166-Р, згідно умов якого ОСОБА_2 зобов'язалася перед Банком відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх його зобов'язань перед позивачем, що виникли за кредитним договором та можуть виникнути в майбутньому.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаними кредитними договорами, 25 червня 2008 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки нерухомого майна № 4695, квартири що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Банк свої зобов'язання за вказаними кредитними договорами щодо надання ОСОБА_1 грошових коштів виконав повністю.
Однак з 10 січня 2009 року позичальник перестав належним чином виконувати взяті на себе зобов'язання за кредитними договорами щодо своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, у зв'язку з чим станом на 27 лютого 2013 року у нього виникла заборгованість: за кредитним договором № 098-2008-2167 від 25 червня 2008 року в розмірі 281 000,47 грн та кредитним договором № 098-2008-2166 від 25 червня 2008 року в розмірі
397 882,83 грн, що в загальній сумі складало 678 883,30 грн.
У 2013 році Банком було подано позов до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області щодо стягнення з відповідачів заборгованості за вказаними кредитними договорами.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду від 28 квітня 2014 року, залишеним без змін апеляційним судом Запорізької області, Банку було відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо стягнення суми заборгованості за кредитними договорами у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Позивачем розрахована заборгованість за період з 10 січня 2015 року по 10 грудня 2017 року за кредитним договором від 25 червня 2008 року № 098-2008-2167 в розмірі 11 388,67 доларів США, яка складається з: 1 702,70 доларів США - заборгованості по кредиту; 8 568,62 доларів США - заборгованість по відсоткам; 1 117,35 доларів США - заборгованість по підвищеним відсоткам.
Також, за період з 10 січня 2015 року по 10 грудня 2017 року за кредитним договором від 25 червня 2008 року № 098-2008-2166 позивачем розрахована заборгованість в розмірі 19 760,20 доларів США, яка складається з:
2 440,54 доларів США - заборгованості по кредиту; 15 710,69 доларів США - заборгованість по відсоткам; 1 608,97 доларів США - заборгованість по підвищеним відсоткам.
З огляду на наведене, АТ «Універсал Банк» просило стягнути з відповідачів суму заборгованості у межах строку загальної позовної давності, розміром у три роки, яку встановлено статтею 257 ЦК України, зокрема, стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на його користь суму заборгованості за кредитними договорами № 098-2008-2167 від 25 червня 2008 року та
№ 098-2008-2166 від 25 червня 2008 року в розмірі 31 148,87 доларів США та суму судового збору в розмірі 12 291,70 грн.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 27 червня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано пропуском позивачем строку позовної давності.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року апеляційну скаргу АТ «Універсал Банк» залишено без задоволення.
Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 27 червня 2019 року залишено без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу АТ «Універсал банк», апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
02 грудня 2019 року АТ «Універсал Банк» через засоби поштового зв?язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 27 червня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що пунктом 9.1 кредитного договору сторони узгодили, що договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов?язань за договором. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов?язковим для виконання сторонами. Банк, в свою чергу, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначав саме стягнення заборгованості за кредитними договорами за три останні роки, відповідно до графіку платежів, підписаного боржником, тобто за період з 10 січня 2015 року по 10 грудня 2017 року.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області.
У січні 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги АТ «Універсал Банк» на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 27 червня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 рокуздійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Фактичні обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 25 червня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір
№ 098-2008-2167, за умовами якого Банк зобов'язався надати ОСОБА_1 22 000,00 доларів США, а ОСОБА_1 зобов'язався прийняти належним чином використовувати та повернути Банку грошові кошти (кредит) та сплатити проценти за користуванням ним в розмірі 14,95 % річних у порядку та на умовах, визначених у договорі.
25 червня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 098-2008-2167-Р, згідно умов якого, поручитель зобов'язався відповідати перед Банком за невиконання ОСОБА_1 усіх його зобов'язання, що виникли з кредитного договору №098-2008-2167 від 25 червня 2008 року у повному обсязі, як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.
Також, 25 червня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 098-2008-2166, згідно умов якого Банк взяв на себе зобов'язання надати позичальнику грошові кошти в сумі 32 525,00 доларів США, а відповідач прийняв на себе зобов'язання належним чином використовувати та по повернути позивачу грошові кошти та сплатити проценти за користування ним в розмірі 14,95 % у порядку та на умовах, визначених у договорі.
Також з метою забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань
25 червня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 098-2008-2166-Р, згідно умов якого поручитель зобов'язався відповідати перед Банком за невиконання ОСОБА_1 усіх його зобов'язання, що виникли з кредитного договору №098-2008-2166-Р від 25 червня 2008 року у повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.
Також з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальником за кредитними договорами, 25 червня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки нерухомого майна - квартири, посвідчений Чудською О. О., приватним нотаріусом Мелітопольського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі № 4695, відповідно до якого предметом іпотеки є трикімнатна квартира загальною площею 69,0 кв. м, житловою площею 34,7 кв. м, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 , та накладено заборону на відчуження вищевказаного майна згідно статті 73 Закону України «Про нотаріат».
Свої зобов'язання за вищевказаними кредит ними договорами щодо надання позичальнику грошових коштів в розмірі 22 000,00 доларів США та
31 525,00 доларів США Банк виконав.
У грудні 2013 року ПАТ «Універсал Банк» зверталось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, в якому просило звернути стягнення на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки нерухомого майна квартири, посвідченого Чудьскою О. О., приватним нотаріусом Мелітопольського нотаріального округу, зареєстрованим в реєстрі за № 4695, укладеним між позивачем та ОСОБА_1 , а саме - трикімнатну квартиру загальною площею 69,0 кв. м, житловою площею 34,7 кв. м, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 , на загальну суму 678 883,30 грн.
Підставою звернення ПАТ «Універсал Банк» до суду у грудні 2013 року було неналежне виконання ОСОБА_1 своїх обов'язків за кредитними договорами № 098-2008-2166 та № 098-2008-2167 від 25 червня 2008 року.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 28 квітня 2014 року було відмовлено у задоволені позову, у зв'язку з пропуском строку позивача на звернення до суду, оскільки встановлено, що Банк звернувся до суду 02 грудня 2013 року, в той час, коли строк виконання основного зобов'язання настав 22 червня 2009 року.
Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 13 травня 2015 року рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 28 квітня 2014 року залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 07 жовтня 2015 року рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 28 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 13 травня 2015 року залишено без змін.
За змістом рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області
від 28 квітня 2014 року ПАТ «Універсал Банк» використало право дострокового повернення усієї суми кредиту, а також сплати відсотків, шляхом направлення ОСОБА_1 досудових вимог від 21 травня 2009 року про сплату простроченої заборгованості за кредитними договорами та роз?яснено, що у випадку невиконання цих вимог термін повернення кредиту визнається банком таким, що настав достроково на тридцять перший день з моменту отримання цих вимог.
Вказані досудові вимоги містяться в матеріалах справи № 320/2876/18 на а. с. 152-153.
Такими діями кредитор ПАТ «Універсал Банк» на власний розсуд змінило умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати відсотків за користування кредитом.
Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
28 березня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Установивши, що банк у 2009 році звертався до боржника з досудовими вимогами про сплату заборгованості, а в подальшому у грудні 2013 року з позовними вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки, за наслідками розгляду яких рішенням Мелітополського міськрайонного суду Запорізької області
від 28 квітня 2014 року у їх задоволенні відмовлено з підстав пропуску позивачем строків позовної давності, суди зробили правильний висновок про відмову у позові, оскільки після закінчення строку дії кредитного договору і за наявності судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, неможливо здійснювати нарахування ні тіла кредиту ні відсотків.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 27 червня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року- без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу акціонерного товариства «Універсал Банк» залишити без задоволення.
Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 27 червня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
С. Ю. Бурлаков
М. Є. Червинська