Ухвала
Іменем України
10 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 337/4175/19
провадження № 61-17537ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М., розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства «Укрсиббанк», яка підписана представником Кочіним Геннадієм Івановичем, на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2020 року у складі судді: Гнатик Г. Є., та постанову Запорізького апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Крилової О. В., Онищенка Е. А., у справі за позовом акціонерного товариства «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки,
У вересні 2019 року акціонерне товариство «Укрсиббанк» (далі - АТ «Укрсиббанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позовна заява мотивована тим, що 22 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_1 (до зміни прізвища ОСОБА_1 ), укладено договір про надання споживчого кредиту № 11337018000, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 25 200 доларів США в межах ліміту 52 600 доларів США. Також між ними були укладені додаткові угоди: № 4 від 12 травня 2008 року, № 5 від 14 травня 2008 року, № 7 від 29 травня 2008 року, № 6 від 26 травня 2008 року, № 8 від 19 грудня 2008 року, № 9 від 30 грудня 2008 року. Позичальник зобов'язався повернути наданий кредит у повному обсязі згідно з графіком погашення кредиту, але у будь-якому випадку не пізніше 23 квітня 2018 року та сплачувати проценти за користування у розмірі 9,5 % річних, а за користування кредитними коштами понад встановлений строк - проценти в розмірі подвійної процентної ставки, відповідно до п. 1.3.1 кредитного договору. Згідно з п. 4.1 укладеного договору, у випадку порушення термінів погашення будь-яких грошових зобов'язань, позичальник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту простроченого платежу, розрахованої за кожний день прострочення. Всупереч умовам кредитного договору, позичальник ОСОБА_1 неналежним чином здійснювала платежі для погашення сум по кредиту та нарахованим процентам, чим порушила взяті на себе договірні зобов'язання.
Для забезпечення виконання зобов'язань позичальника за вказаним договором, між банком та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки № 11337018000 від 22 квітня 2008 року, за яким в іпотеку передано нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 . відповідачі в добровільному порядку заборгованість за кредитом не сплачують,
Банк просив:
в рахунок погашення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання умов договору про надання споживчого кредиту № 11337018000 від 22 квітня 2008 року по кредиту та процентам у розмірі 36 762,28 дол. США та пені у розмірі 279 803,90 грн, з яких: 23 262,98 дол. США - заборгованість за кредитом; 7 421,83 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 6 077,47 дол. США - заборгованість за процентами за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін; 212 095,57 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом за строк з 05 вересня 2018 року по 05 вересня 2019 року; 67 708,34 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за строк з 05 вересня 2018 року по 05 вересня 2019 року, - звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру, загальною площею 51,46 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , встановивши спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії майна оцінки під час проведення виконавчих дій;
стягнути судові витрати у справі.
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2020 року у задоволені позовних вимог банку відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 25 грудня 2015 року з ОСОБА_1 стягнуто на користь банку заборгованість за кредитним договором № 11337018000 у розмірі 24 938 доларів США 88 центів та пеню у розмірі 4 772,40 грн. Звернувшись в 2015 році до Хортицького районного суду м. Запоріжжя з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, банк змінив строк виконання зобов'язання, внаслідок чого змінив й початок перебігу строку позовної давності. Суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 також зазначили, що 05 серпня 2015 року, у зв'язку з невиконанням умов кредитного договору, банком було направлено на адресу ОСОБА_1 вимогу про дострокове повернення усієї суми кредиту в порядку пункту 3.1.3 розділу 6 договору. Звертаючись до суду із вказаним позовом, представник позивача даного факту у позовній заяві не зазначив, копії такого звернення суду не надав, що є суттєвим елементом при прийнятті рішення судом. Також у судовому засіданні представник позивача про направлення такої вимоги суд не повідомив, отримавши відзив на позов відповідачів, де зазначено про отримання вимоги щодо дострокового повернення кревних коштів, вищевказану відповідачами обставину не спростував ні у відповіді на відзив, ні безпосередньо у судовому засіданні. Таким чином, банк реалізував своє право, направивши 05 серпня 2015 року вимогу про повернення суми кредиту за договорами, згідно із якою у разі не усунення порушень умов договорів у 40-денний строк з дня направлення вимоги строк виконання зобов'язання з повернення суми кредиту вважається таким, що настав, тобто банк змінив строк виконання зобов'язання. З даним позовом до Хортицького районного суду м. Запоріжжя АТ «УкрСиббанк» звернулося 29 вересня 2019 року. До вимог банку про звернення стягнення на предмет іпотеки спливла позовна давність, про застосування якої заявили відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у січні 2020 року.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року апеляційну скаргу представника АТ «УкрСиббанк» - ТОВ «Спеціалізована компанія «Фарес» в особі Агабалаєвої Я. В. залишено без задоволення, рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2020 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов'язання, яким є строк виконання зобов'язання у повному обсязі (кінцевий строк повернення кредиту й платежів за ним) або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Звернувшись в 2015 році до Хортицького районного суду м. Запоріжжя з вимогою про стягнення з відповідачки заборгованості за спірним кредитним договором, банк змінив строк виконання зобов'язання, внаслідок чого змінив й початок перебігу позовної давності. Посилання банку в апеляційній скарзі на неправомірну відсутність в оскарженому рішенні суду посилань на дослідження вимоги банку про дострокове повернення кредиту від 05 серпня 2015 року, як факту, що пов'язаний з початком перебігу позовної давності, колегія суддів не прийняла до уваги, оскільки, враховуючи рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 25 грудня 2015 року, яке набуло законної сили, надання інших доказів щодо даного факту не є необхідним.
25 листопада 2020 року АТ «Укрсиббанк» подало касаційну скаргу, яка підписана представником Кочіним Г. І., на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
У клопотанні, яке міститься у касаційній скарзі, АТ «Укрсиббанк» просить поновити строк на касаційне оскарження, мотивуючи тим, що постанова апеляційного суду отримана засобами поштового зв'язку 26 жовтня 2020 року. На підтвердження указаних обставин суду надано ксерокопію конверту, адресованого Запорізьким апеляційним судом із штрихкодовим ідентифікатором № 6900508828554 та роздруківку із сайту ПАТ «Укрпошта» про вручення указаного поштового відправлення 26 жовтня 2020 року.
Європейський суд з прав людини вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).
У частині другій статті 390 ЦПК України передбачено, що учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів свідчить, що строк на касаційне оскарження пропущений з поважних причин. Тому суд, на підставі статті 390 ЦПК України, поновлює його.
Підставою, на якій подається касаційна скарга АТ «Уксиббанк» зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушенням судом норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 01 липня 2020 року у справі № 161/8893/16-ц; від 12 червня 2019 року у справі № 361/5566/17. Указані висновки Верховного Суду свідчать про те, що позовна давність має обраховуватися з моменту коли кредитор довідався про неможливість реального задоволення його грошових вимог з боку боржника і оцінка пропуску позовної давності має здійснюватися судом у кожній окремій справі, незалежно від правової оцінки у інших справах. Також у касаційній скарзі зазначається, що при застосуванні позовної давності судами не ураховано позиції Великої Палати Верховного Суду, яка міститься в постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц, де зроблено висновок про те, що у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов'язку, один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього. З посиланням на постанови Верховного Суду: від 08 квітня 2020 року у справі № 441/1896/17; від 10 жовтня 2019 року у справі № 357/9126/17-ц; від 27 січня 2020 року у справі № 761/46153/17; від 03 червня 2020 року у справі № 760/15529/16-ц; від 30 червня 2020 року у справі № 701/864/15; від 18 червня 2020 року у справі № 918/1017/15; від 17 червня 2020 року у справі № 916/1689/17, АТ «Уксиббанк» зазначає, що застосування наслідків пропуску позивачем позовної давності не має абсолютного характеру та застосовується судом за результатами встановлення фактичних обставин спору, тобто суд має сформулювати висновок чи такий сплив підлягає застосуванню або ж порушене право підлягає захисту через поважність причин спливу позовної давності. У кредитному договорі сторони погодили щомісячну сплату відсотків, на що суди увагу не звернули та не урахували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 щодо того, що невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів. Указане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування (пред'явлення вимоги). АТ «Уксиббанк» зазначає, що суди не звернули уваги на те, що за умовами кредитного договору позичальник мала повернути кредит у строк до 22 квітня 2018 року та помилково зазначили про сплив позовної давності щодо усіх платежів, в той час як позовна давність щодо платежів, починаючи з 29 вересня 2015 року не може вважатись пропущеною. Верховний Суд у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 361/5566/17 звертає увагу на необхідність дослідження обставин стосовно спливу позовної давності до вимог банку про стягнення на предмет іпотеки окремо від дослідження таких обставин за основним зобов'язанням.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що 22 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11337018000, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 25 200 доларів США в межах ліміту 52 600 доларів США, з кінцевим строком повернення - 23 квітня 2018 року. Пунктом 1.1 договору визначено, що банк зобов'язується надати позичальнику кредитні кошти у сумі 52 600 доларів США, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредитні кошти та сплатити плату за кредит у порядку та умовах, зазначених у цьому договорі. Згідно з умовами підпункту 1.2.2 договору позичальник зобов'язався повернути банку кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту, але не пізніше 23 квітня 2018 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту.
З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за зазначеним договором, 22 квітня 2008 року між банком, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 укладено договір іпотеки № 11337018000, за яким в іпотеку передано нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 . Договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Буцикіною Л. О. та зареєстрований в реєстрі за № 2255.
Відповідач ОСОБА_1 належним чином умови договору про надання споживчого кредиту не виконувала, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 13 жовтня 2015 року становила 24 938 доларів США 88 центів, а також було нараховано пеню у розмірі 4 772,40 грн.
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 25 грудня 2015 року було частково задоволено позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яким зі ОСОБА_1 на користь банку було стягнуто заборгованість по кредиту та процентам у загальній сумі 24 938 доларів США 88 центів, станом на 13 жовтня 2015 року, пеню у розмірі 4 772,40 грн.
Станом на 05 вересня 2019 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором та процентами складає 36 762 доларів США 28 центів, заборгованість за пенею складає 279 803,90 грн, з яких: 23 262 доларів США 98 центів - заборгованість по кредиту; 7 421 долар США 83 центів - заборгованість по процентам; 6 077 доларів США 47 центів - заборгованість по процентам за користування кредитом; 212 095,57 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту, 67 708,34 грн пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за період з 05 вересня 2018 року по 05 вересня 2019 року.
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Пред'явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов'язання та початок перебігу позовної давності.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
У постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-1763цс16 зроблено висновок, що «перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або її повернув, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підсудності, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами».
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року у справі № 183/183/16-ц (провадження № 61-21050св18) зроблено висновок, що «вимога про звернення стягнення на заставу «піддається» впливу позовної давності. До неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимоги про звернення стягнення на заставлене майно поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо)».
Суди встановили, що у 2015 році банк змінив строк виконання зобов'язання і рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 25 грудня 2015 року засвідчило такі зміни. У цій справі банк подав позов 29 вересня 2019 року. Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заявили про застосування позовної давності. За таких обставин, оскільки банком у 2015 році змінено строк виконання основного зобов'язання і позивач, пред'явивши позов у вересні 2019 року, пропустив позовну давність, про застосування наслідків спливу якої заявлено боржником та іпотекодавцем ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позову, оскільки щодо позовної вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки сплинула позовна давність.
Посилання у касаційній скарзі про те, що перебіг позовної давності зупиняється на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304-VII від 03 червня 2014 року (далі - Закон № 1304-VII) колегія суддів відхиляє з наступних підстав.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/46153/17 (провадження № 61-5380св19) вказано, що «мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави). Отже Закон № 1304-VII є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності. Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону не підлягає примусовому виконанню. Разом з тим, дія мораторію не впливає на право банку звернутись до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, не перешкоджає ухваленню судом рішення за таким позовом, та не свідчить про наявність підстав для зупинення перебігу позовної давності».
Посилання на висновки, зроблені у постановах Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 161/8893/16-ц; від 12 червня 2019 року у справі № 361/5566/17; від 08 квітня 2020 року у справі № 441/1896/17; від 10 жовтня 2019 року у справі № 357/9126/17-ц; від 27 січня 2020 року у справі № 761/46153/17; від 03 червня 2020 року у справі № 760/15529/16-ц; від 30 червня 2020 року у справі № 701/864/15; від 18 червня 2020 року у справі № 918/1017/15; від 17 червня 2020 року у справі № 916/1689/17; від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12; від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц необґрунтовані, оскільки висновки в цих справах зроблені за інших фактичних обставин і не свідчать про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування вказаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Поновити акціонерному товариству «Укрсиббанк» строк на касаційне оскарження рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2020 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства «Укрсиббанк», яка підписана представником Кочіним Геннадієм Івановичем, на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року в справі за позовом акціонерного товариства «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
Н. О. Антоненко
М. М. Русинчук