Постанова
Іменем України
09 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 300/282/17
провадження № 61-2062св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК», яке є правонаступником після Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Собослой Г.Г., Кондор Р. Ю., Куштан Б. П.,
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк» (далі - ПАТ «ВіЕс Банк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК» (далі - АТ «ТАСКОМБАНК»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позовна заява мотивована тим, що 05 травня 2008 року між ВАТ «Електрон Банк» (правонаступником якого є ПАТ «ВіЕс Банк») та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № KF48882 з додатками, згідно з яким позивач надав відповідачу грошові кошти в сумі 20 841,33 доларів США з кінцевим строком погашення не пізніше 04 травня 2023 року.
В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором 15 травня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Воловецького районного нотаріального округу Заяць С. А., згідно з умовами якого іпотекодавець надав в заставу позивачу нерухоме майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 .
Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконала, у зв'язку з чим, станом на 03 квітня 2017 року виникла заборгованість у розмірі 15 520,58 доларів США, з яких: 11 996,48 доларів США, що еквівалентно 324 165,82 грн - заборгованість за кредитом; 3429,70 доларів США, що еквівалентно 92 676,48 грн - заборгованість за відсотками, яка у добровільному порядку погашена не була.
На підставі вказаного АТ «ТАСКОМБАНК» просило звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме - на житловий будинок АДРЕСА_2 та належить ОСОБА_1 , шляхом продажу майна банком від свого імені будь-якій особі покупцю згідно з договором купівлі - продажу за ціною, визначеною уповноваженим експертом-оцінювачем на день проведення продажу, для чого забезпечити право позивача щодо всіх повноважень продавця (в тому числі, але не виключно: отримання дублікатів правовстановлюючих документів з відповідних установ, організацій, підприємств незалежно від форм власності та підпорядкування чи органів нотаріату, здійснення будь-яких платежів за продавця, отримувати будь - які документи, довідки, витяги, а також вільного доступу уповноважених представників банку до Предмету іпотеки, тощо), необхідних для здійснення такого продажу, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 05 травня 2008 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області від 19 лютого 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не визначив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, в порядку передбаченому частиною шостою статті 38 Закону України «Про іпотеку», тобто не довів обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.
Звернуто стягнення на житловий будинок АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 , шляхом продажу цього будинку АТ «ТАСКОМБАНК» з укладенням від імені відповідача ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем за ціною визначеною суб'єктом оціночної діяльності, але не менше встановленого договором іпотеки 553 131 грн у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № KF48882 від 05 травня 2008 року у розмірі 15 520,58 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 419 393,15 грн за курсом НБУ станом на 03 квітня 2017 року становить 1$=27,021745 грн, з яких: 11 996,48 доларів США - заборгованість по кредиту, 3 429,70 доларів США - заборгованість по відсоткам та пені 94,40 доларів США, що становить 2 550,85 грн.
Виконання рішення в частині звернення стягнення на житловий будинок АДРЕСА_2 зупинено на час дії відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
У решті позову відмовлено.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «ТАСКОМБАНК» 15 726 грн сплаченого судового збору.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позичальник вчасно не виконувала свої зобов'язання за кредитним договором, допустила заборгованість за кредитом, а тому є всі передбачені законом та договором підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.
Короткий зміст вимог до доводів касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції ухвалена постанова без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційних скарг, відзиву на касаційні скарги до касаційного суду не направили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 10 березня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.
24 березня 2019 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що05 травня 2008 року між ВАТ «Електрон Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВіЕс Банк» (правонаступником якого є АТ «ТАСКОМБАНК»), та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № KF48882 з додатками, згідно якого позивач надав відповідачу грошові кошти в сумі 20 841,33 доларів США з кінцевим строком погашення не пізніше 04 травня 2023 року.
Додатковою угодою від 19 вересня 2014 року кредитний договір від 05 травня 2008 року № KF48882 викладено в новій редакції.
15 травня 2008 року між ВАТ «Електрон Банк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Воловецького районного нотаріального округу Заяць С. А., згідно з яким іпотекодавець надав у заставу позивачу нерухоме майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 .
Сторони у іпотечному договорі передбачили право іпотекодержателя задовольнити вимоги за рахунок іпотечного майна у позасудовий спосіб шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі згідно з договором купівлі-продажу (пункт 19).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку» одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.
Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону України «Про іпотеку»): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 39 Закону України «Про іпотеку»); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України «Про іпотеку»).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19) зроблено висновок, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, є неналежним способом захисту.
Частина друга статті 36 Закону, яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону, способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки. За змістом припису частини другої статті 35 Закону визначена у частині першій цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору (яка передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору) не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутись у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогами: 1) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону) - незалежно від того, які способи задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили у відповідному договорі (в іпотечному застереженні); 2) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону), якщо у відповідному договорі (в іпотечному застереженні) сторони цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, встановлений статтею 38 Закону, не передбачили.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пунктах 16 - 19 іпотечного договору від 15 травня 2008 року та розділу 5 кредитного договору від 05 травня 2008 року передбачено право іпотекодержателя на продаж від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі шляхом укладення договору купівлі-продажу.
Оскільки сторони в іпотечному договорі передбачили спосіб задоволення вимог іпотекодержателя шляхом надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі, то позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу майна банком будь-якій особі покупцю згідно з договором купівлі - продажу є неналежним способом захисту.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій справі, але невірно застосував норми матеріального права.
У зв'язку з вищенаведеним у задоволенні позову слід відмовити з інших підстав.
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, Верховний Суд вважає необхідним вийти за межі доводів та вимог касаційної скарги.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно із частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, зазначене відповідно до статті 412 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції та зміні рішення суду першої інстанції з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року скасувати, рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 19 лютого 2018 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: С. Ю. Бурлаков
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун