Постанова
Іменем України
09 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 210/2042/14-ц
провадження № 61-836св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа - Орган опіки та піклування виконкому Металургійної районної у м. Кривий Ріг ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 листопада 2018 року у складі судді Ступак С. В., постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 листопада 2018 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2014 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування виконкому Металургійної районної у місті ради, про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 28 грудня 2005 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), після перейменування - АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 1/699 - МК, за умовами якого позичальник отримала кредит з лімітом користування у розмірі 5000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення - 28 грудня 2010 року.
В подальшому розмір кредитного ліміту неодноразово збільшувався, що було відображено у відповідних Додаткових угодах.
Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконала, у зв'язку з чим станом на 01 квітня 2014 року виникла заборгованість у розмірі 46 376,54 доларів США, яка складається з наступного: 12 783,40 доларів США - заборгованість за кредитом; 18 511,27 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 15 081,87 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, яка у добровільному порядку погашена не була.
На підставі викладеного, уточнивши вимоги, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути зі ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 28 грудня 2005 року № 1/699-МК у розмірі 46 376,54 доларів США, що за курсом Національного банку України складає 509 678,17 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 листопада 2018 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 46 376,54 доларів США, що за курсом відповідно до службового розпорядження Національного банку України від 01 січня 2014 року становить 509 678,17 грн, за кредитним договором № 1/699-МК від 28 грудня 2005 року.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за кредитними договорами, утворилась заборгованість, яка не спростована відповідачем, а тому підлягає стягненню з відповідача.
Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № 1/699-МК від 28 грудня 2005 року у розмірі 33 125,09 доларів США, яка складається: 11 229,01 дол. США - тіло кредиту; 17 612,19 доларів США - заборгованість за процентами за користуванням кредитом; 4 283,89 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку, однак не в повному обсязі згодний із визначеними місцевим судом сумами боргу, стягнутими з відповідача на користь позивача.
Апеляційний суд, перевіривши наданий позивачем новий розрахунок заборгованості і врахувавши, що відповідачка в порушення умов кредитного договору взятих на себе зобов'язань не виконала, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Крім того, апеляційний суд відхилив доводи відповідачки щодо наявності підстав для відмови позивачу у задоволенні позову через пропуск строку позовної давності, оскільки у даному випадку перебіг позовної давності починається з 28 грудня 2010 року і становить 5 років, відповідно до умов укладеного договору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що суди не взяли до уваги правову позицію Верховного Суду України (провадження № 6-20цс14) щодо порядку нарахування заборгованості у кредитних відносинах.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційних скарг, відзиву на касаційні скарги до касаційного суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.
14 лютого 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд встановив, що 28 грудня 2005 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (після перейменування - АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 1/699 - МК, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 5000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 28 грудня 2010 року.
Згідно з умовами цього договору погашення заборгованості повинно здійснюватися щомісячними платежами.
Відповідно до Додатку № 1 до кредитного договору від 28 грудня 2005 року ОСОБА_1 отримала 2 000 доларів США та згідно з пунктом 3.3 кредитного договору зобов'язалась щомісячно виплачувати банку кредит, виданий в рамках кредитної лінії і відсотків по ньому відповідно до встановленого графіку: з 23 січня 2006 року до 23 травня 2007 року - у сумі 315 доларів США, а до 25 червня 2007 року - 297,99 доларів США.
Відповідно до Додатку № 2 до кредитного договору від 28 грудня 2005 року ОСОБА_1 отримала 5 000 доларів США та згідно з пунктом 3.3 кредитного договору зобов'язалась щомісячно виплачувати банку кредит, виданий в рамках кредитної лінії і відсотків по ньому відповідно до встановленого графіку: з 25 квітня 2006 року до 23 серпня 2007 року - у сумі 315 доларів США, а до 24 вересня 2007 року - 312,62 доларів США.
Відповідно до Додатку № 5 до кредитного договору від 28 грудня 2005 року ОСОБА_1 отримала 4 000 доларів США та згідно з пунктом 3.3 кредитного договору зобов'язалась щомісячно виплачувати банку кредит, виданий в рамках кредитної лінії і відсотків по ньому відповідно до встановленого графіку: з 12 липня 2007 року до 22 липня 2009 рік - у сумі 170 доларів США, а з 25 серпня 2009 року до 23 листопада 2009 року - у сумі 130 доларів США та до 04 грудня 2009 рік - у сумі 128,03 доларів США.
Згідно із пунктом 1.2. кредитного договору кредит надається в обмін на зобов'язання позичальника повернути кредит, сплатити відсотки, винагороди та комісії у визначені цим договором строки.
Відповідно до пункту 4.1. кредитного договору від 28 грудня 2005 року №1/699-М у разі порушення зобов'язань, виниклих з цього кредитного договору, банк має право нараховувати, а позичальник зобов'язується сплачувати банку пеню у розмірі 0,2 % від суми простроченої заборгованості за кредитом, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період за який сплачується пеня.
Згідно з пунктом 4.7 цього договору встановлено термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, комісії, неустойки - пені, штрафів за даною угодою тривалістю у 5 років.
Останній платіж по тілу кредиту ОСОБА_1 був здійснений 22 жовтня 2008 року.
Позивач звернувся до суду з цим позовом 14 квітня 2014 року.
Згідно з наданого суду апеляційної інстанції розрахунку заборгованості, заборгованість відповідачки перед позивачем становить 33 125,09 доларів США, яка складається із заборгованості по тілу кредиту - 11 229,01 доларів США; 17 612,19 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 4 283,89 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань.
17 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції із заявою про застосування позовної давності.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).
Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (положення статті 611 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Встановлено, що 28 грудня 2005 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (після перейменування - АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 1/699 - МК, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 5000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 28 грудня 2010 року.
Враховуючи наведене, слід зазначити, що зі спливом визначеного договором строку кредитування банк втратив право нараховувати передбачені кредитним договором проценти за користування кредитом.
Суд апеляційної інстанції вказане до уваги не прийняв та стягнув зі ОСОБА_1 на користь позивача відсотки за користування кредитними коштами, розраховані станом на 11 квітня 2014 року.
Крім того, 17 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції із заявою про застосування позовної давності.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із частинами третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).
Оскільки договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів.
Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).
Отже, оскільки за умовами кредитного договору відповідачка мала виконувати зобов'язання з повернення кредиту та зі сплати процентів кожного місяця впродовж строку кредитування, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу.
Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування, як це встановив суд апеляційної інстанції.
Останній платіж по тілу кредиту ОСОБА_1 був здійснений 22 жовтня 2008 року.
Пунктом 4.7 Кредитного договору встановлено термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, комісії, неустойки - 5 років.
При таких обставинах позивач звернувся до суду з позовом 14 квітня 2014 року, тобто після спливу позовної давності за щомісячними черговими платежами, термін сплати яких за договором настав до 14 квітня 2009 року.
З огляду на викладене слід дійти висновку, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення на користь банку заборгованості за кредитним договором № 1/699-МК від 28 грудня 2005 року саме у розмірі 33 125,09 доларів США.
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином та не дав правової оцінки наданим сторонами доказам, зокрема розрахунку заборгованості в сукупності та взаємозв'язку з іншими встановленими обставинами справи, не застосував до спірних правовідносин наведені вище норми матеріального права.
Зокрема, апеляційний суд належним чином не з'ясував за який період нарахована заборгованість, з якого часу починається перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з щомісячних платежів, а також не врахував, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування.
Не встановивши обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та допустивши зазначені порушення норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку при ухваленні судового рішення у справі.
Суд касаційної інстанції, з огляду на положення статті 400 ЦПК України, не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, в зв'язку з чим позбавлений можливості ухвалити нове рішення або змінити судові рішення у цій справі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи, що апеляційним судом належним чином не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.
Під час нового розгляду суду належить врахувати вищенаведене, дослідити та належним чином оцінити зібрані у справі докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Встановлення цих обставин має істотне значення для вирішення питання наявності порушеного права позивача.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: С. Ю. Бурлаков
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун