15 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 640/759/19
адміністративне провадження № К/9901/32162/20
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2020 року у справі №640/759/19 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом до Кабінету Міністрів України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії. Зазначав, що є посадовою особою рядового складу на підставі укладеного з Міністерством оборони України контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України. Проживає разом із родиною у найманому житловому приміщенні та відповідно до Закону України «Про внесення змін до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який набрав чинності 21 березня 2018 року, має право на виплату військовою частиною грошової компенсації за піднайом (найом) такого жилого приміщення.
Прикінцевими положеннями Закону України «Про внесення змін до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Кабінет Міністрів України зобов'язано протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, забезпечити перегляд та приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
Водночас, станом на 1 січня 2019 року зміни до законодавства в частині розширення кола осіб, які мають право на отримання грошової компенсації за піднайом (найом) жилих приміщень, а саме, включення до переліку військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військовому службу, не впроваджені у нормативно-правових актах, за розробку і затвердження яких відповідальним є Кабінет Міністрів України.
Позивач стверджує, що через бездіяльність відповідача, в тому числі, через порушення строків внесення відповідних змін до нормативно-правових актів, з квітня 2018 року до грудня 2018 року включно, він позбавлений можливості на отримання компенсації за піднайом (найом) жилого приміщення, як особа, яка проходить військову службу за контрактом. Суму збитків, завданих бездіяльністю Кабінета Міністрів України, ОСОБА_1 оцінює у розмірі: 24500,00 грн, що включає орендну плату за сім місяців.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 22 липня 2020 року змінив рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову з підстав, викладених у мотивувальній частині даної постанови.
Не погоджуючись з цими судовими рішеннями, ОСОБА_1 вдруге подав касаційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2020 року у справі №640/759/19, надіславши її 23 листопада 2020 року засобами поштового зв'язку до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України").
У своїй касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2020 року у справі №640/759/19 і направити справу на новий судовий розгляд.
Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 вересня 2020 року первісну скаргу ОСОБА_1 було повернуто з огляду на відсутність у касаційній скарзі викладених передбачених статтею 328 КАС України підстав для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Зі змісту повторної касаційної скарги вбачається, що вказані в ухвалі Верховного Суду від 23 вересня 2020 року недоліки касаційної скарги так і не були виправлені.
Так, під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Як на підставу для касаційного оскарження судових рішень у цій справі позивач посилається на пункти 3 і 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Слід зазначити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
При цьому, пункт 1 частини другої статті 353 КАС України регламентує прийнятність доводів про недослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень зводиться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів, зазначення що судами попередніх інстанцій рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає поверненню як така, що не містить підстав визначених частиною 4 статті 328 КАС України для касаційного оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2020 року.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2020 року у справі №640/759/19 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії повернути скаржнику.
2. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
3. Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
...........................
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду