Справа № 127/20881/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чернюк І.В.
Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.
14 грудня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Ватаманюка Р.В.
суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Інспектора роти №1 батальйону Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції капітана поліції Джегерея Максима Володимировича на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 листопада 2020 року (прийняту у м. Вінниці) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до поліцейського взводу № 2 роти №1 батальйону УПП Житомирської області ДПП капітана поліції Джегерея Максима Володимировича (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення,
позивач 23.09.2020 звернувся із позовом до Вінницького міського суду Вінницької області в якому просив скасувати постанову серії ДП 18 №017904 від 03.09.2020 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 05.11.2020 позов задоволено повністю.
Скасовано постанову серії ДП18 № 017904 від 03.09.2020 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у розмірі 425 гривень, винесену поліцейським взводу № 2 роти №1 батальйону УПП Житомирської області ДПП капітаном поліції Джегерей М. В. та закрито провадження в справі про адміністративне правопорушення.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 420,40 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що судом першої інстанції безпідставно не враховано докази, які підтверджують вчинення позивачем адміністративного правопорушення надані відповідачем до відзиву на позовну заяву, зокрема фото та відоезапису. При цьому, вказує на порушення судом першої інстанції порядку розгляду справи, оскільки не враховано наданих відповідачем заяви та відзиву.
Ухвалами Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2020 відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до апеляційного розгляду.
Також було зобов'язано Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції до початку розгляду справи надати суду дислокацію технічних засобів регулювання дорожнім рухом в місці вчинення правопорушення встановленого постановою серії ДП18 №017904 від 03.09.2020 та відеофіксацію розгляду справи здійснену нагрудною камерою поліцейського.
Правом подати до суду відзив на апеляційну скаргу позивач не скористався.
На виконання вимог зазначеної ухвали 11.12.2020 до суду надійшли пояснення Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції в Житомирській області в яких вказано, що у розстановці сил та засобів роти №1 командиром роти допущено описку в зазначенні кілометражу на якому здійснював патрулювання екіпаж у складі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Також вказано, що розгляд справи було перенесено, про що позивач був повідомлений, однак останній не з'явився для розгляду справи.
14.12.2020 до суду надійшла заява Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції в Житомирській області за підписом ОСОБА_2 про приєднання витребуваного судом апеляційної інстанції відео з портативного відео реєстратора АМ-00019.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлені та неоспорені сторонами такі обставини.
03.09.2020 поліцейським взводу № 2 роти № 1 батальйону УПП Житомирської області ДПП капітаном поліції Джегерей М. В. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДП18 № 017904, якою визнано винним ОСОБА_1 в тому, що він 08.07.2020 о 05 год. 50 хв. на автомобільній дорозі М21, "Житомир Виступовичі - Могилів-Подільський", 187 км. + 400 м. перевищив встановлене обмеження швидкості руху більше як на 20 км., а саме в с. Гуйва Житомирського району Житомирської області позначеним дорожнім знаком 5.45 рухався із швидкістю 82 км/год. Швидкість вимірювалась приладом "Трукам ТС №000771", чим порушив п. 12.4 ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ст. 122 ч. 1 КУпАП.
Вказаною постановою на ОСОБА_1 накладено стягнення у виді штрафу в сумі 255 гривень.
Не погоджуючись із вказаною постановою позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідачем не надано доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, то постанова про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 255 гривень за порушення ч. 1 ст. 122 КУпАП, підлягає скасуванню, а справа - закриттю.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 14 Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 № 3353-XII вказано, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР) зазначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Частиною 1 ст. 122 КУПАП вказано, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
Згідно п. 12.4 ПДР у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Дорожній знак 5.45 "Початок населеного пункту". Найменування і початок забудови населеного пункту, в якому діють вимоги цих Правил, що визначають порядок руху в населених пунктах.
Статтею 251 КУпАП зазначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Доказами в адміністративному судочинстві, згідно ст. 72 КАС України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Статтею 40 Закону України "Про національну поліцію" встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що позивач керуючи транспортним засобом в населеному пункті перевищив встановлене обмеження швидкості руху більше як на 20 км., чим порушив п. 12.4 ПДР України.
При цьому, відповідачем направлено відзив на позов, який надійшов до суду першої інстанції після прийняття оскаржуваного рішення.
До вказаного відзиву позивачем було надано диск із відеозаписом із приладу TruCam, фотознімком з приладу TruCam та нагрудної камери поліцейського.
Із наданого відповідачем відеозапису та фотознімку вбачається, що автомобіль Audi Q3 із номерним знаком НОМЕР_1 рухався зі швидкість 83 км/ч при допустимій швидкості 50 км/ч на а/д М-21 187 км+700м.
Нагрудною камерою поліцейського здійснено відеозапис протягом 20 секунд на якому частково видно водія автомобіля та пасажирку.
14.12.2020 до суду надійшла заява Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції в Житомирській області за підписом ОСОБА_2 про приєднання витребуваного судом апеляційної інстанції відео з портативного відео реєстратора АМ-00019. Із наданого відеозапису вбачається проведення розгляду справи не за місцем вчинення правопорушення вказаним у постанові серії ДП 18 №017904 від 03.09.2020 та без участі позивача.
Отже, з наданих відповідачем та Департаментом патрульної поліції Управління патрульної поліції в Житомирській області на підтвердження вчинення адміністративного правопорушення фотознімку та відеозапису здійсненних приладом TruCam та відеозапису з нагрудної камери поліцейського, а також з відео реєстратора АМ-00019, неможливо ідентифікувати особу водія, який вчинив дане правопорушення. Окрім цього, відповідачем не надано будь-яких інших належних та допустимих доказів того, що саме позивач - ОСОБА_1 керував транспортним засобом, та перевищив встановлену швидкість руху.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідачем не надано належного та повного відеозапису з нагрудної камери поліцейського, яким би було зафіксовано зупинку автомобіля, яким вчинено правопорушення, встановлено особу водія, роз'яснено йому права та здійснено розгляд справи про адміністративне правопорушення.
Відтак, вчинення позивачем адміністративного правопорушення, не підтверджується жодним доказом.
Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 у справі №338/1/17 вказав, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксоване у встановленому законом порядку.
При цьому, в апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що для подання відзиву на позов встановлюється п'ятнадцятиденний термін, крім того, відповідач вказує, що ним направлялось до суду клопотання про продовження строку на подання відзиву, однак суд першої інстанції розглянув справу 05.11.2020, чим порушив права відповідача.
Однак, стосовно таких доводів відповідача апеляційний суд зазначає, що особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені ст. 286 КАС України.
Частиною 1 ст. 286 КАС України вказано, що адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Оскільки провадження у справі відкрито 26.10.2020, сторони по справі повідомлені належним чином про час і місце розгляду справи, від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі, то судом першої інстанції правомірно прийнято рішення 05.11.2020, тобто протягом 10 днів з дня відкриття провадження у справі.
Разом з тим слід зазначити, що вказані відповідачем заява про продовження строку для надання відзиву та відзив на позовну заяву надійшли до суду першої інстанції після прийняття оскаржуваного рішення.
При вирішенні спору колегія суддів виходить із загальних засад недопустимості притягнення особи до адміністративної відповідальності на припущеннях та усі сумніви щодо доведеності провини особи тлумачить на її користь (ч. 2 ст. 62 Конституції України).
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Висновки про те, що процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача відповідають правовій позиції Верховного Суду викладеній у постановах від 15.11.2018 у справі №524/5536/17, від 17.07.2019 у справі №295/3099/17, від 13.02.2020 у справі №524/9716/16-а.
Разом з тим, апеляційний суд враховує практику Європейського суду з прав людини, а саме правову позицію, викладену ним в рішенні від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України", в якому Суд зазначив, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Таким чином, з наведеного вбачається, що відповідачем належним чином не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факту порушення позивачем ПДР України.
Отже, поліцейським взводу № 2 роти №1 батальйону УПП Житомирської області ДПП капітаном поліції Джегерей М. В. не зафіксовано належним чином вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення та не доведено правомірність прийнятої постанови серії ДП 18 №017904 від 03.09.2020.
Згідно ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
З урахуванням встановлених КАС України завдань адміністративного судочинства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність скасування рішення суб'єкта владних повноважень і закриття справи про адміністративне правопорушення.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Інспектора роти №1 батальйону Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції капітана поліції Джегерея Максима Володимировича залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 листопада 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття і не може бути оскаржена відповідно до частини 3 статті 272 КАС України.
Головуючий Ватаманюк Р.В.
Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.