Справа № 120/3687/20-а
Головуючий у 1-й інстанції: Свентух В.М.
Суддя-доповідач: Біла Л.М.
14 грудня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Курка О. П. Гонтарука В. М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
В липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №023830010224 від 07.07.2020 року про відмову в призначені пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 в подвійному розмірі спеціальний стаж за період перебування її у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 02.04.2006 року по 28.01.2009 року та з 14.10.2011 року по 28.08.2014 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 з 01.07.2020 року пенсію за вислугу років відповідно до ст. 51, п. «е» ст. 55, ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області витрати на професійну правничу допомогу та витрати по сплаті судового збору.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати вищевказане рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на її думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Серед іншого позивач зазначила, що сама назва правової конструкції відпустка виключає будь-який запис в трудову книжку, тому період відпустки в повному обсязі зараховується до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років і на пільгових умовах, а також до загального стажу роботи. При цьому, виключається можливість зменшення тривалості трудового стажу в зв'язку з невиконанням під час відпустки своїх безпосередніх трудових обов'язків.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу позивача доводи останньої заперечив та просив залишити без задоволення вимоги ОСОБА_1 .
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №023830010224 від 07.07.2020 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, оскільки згідно поданих документів, спеціальний стаж роботи заявниці, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, становить 25 років 8 місяців 9 днів, що є недостатнім для визначення права на даний вид пенсійного забезпечення.
До спеціального стажу заявниці зараховано наступні періоди: з 06.03.2002 року по 28.10.2002 року, з 31.10.2002 року по 04.04.2006 року (у подвійному обчисленні), з 05.04.2006 року по 28.01.2009 року (в одинарному обчисленні, оскільки, у даний період заявниця перебувала у відпустці по догляду за дитиною до 3-річного віку), з 29.01.2009 року по 13.10.2011 року (у подвійному обчисленні), з 14.10.2011 року по 27.10.2013 року (в одинарному обчисленні, оскільки, у даний період заявниця перебувала у відпустці по догляду за дитиною до 3-річного віку), з 28.10.2013 року по 11.10.2017 року.
Згідно поданих документів, спеціальний стаж роботи заявниці, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, обчислений станом на 11.10.2017 року, становить 25 років 8 місяців 9 днів, що є недостатнім для визначення права на даний вид пенсійного забезпечення.
Вважаючи дане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки стаж за період перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку повинен обраховуватись у подвійному розмірі, позивач звернулась з даним адміністративним позовом до суду.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що пільги, передбачені статтею 60 Закону №1788-ХІІ, стосуються саме часу фактичного виконання роботи в деяких медичних закладах вказаних у цій статті, тому, на думку суду, період перебування осіб, які працюють у цих закладах, у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку зараховується до спеціального стажу роботи, проте в одинарному розмірі.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.3 ст.46 Конституції України визначено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Порядок обчислення спеціального стажу та умов, за яких визначається право на пенсію за вислугу років, регламентовані Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.91 р. № 1788-XII (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; надалі - Закон № 1788-XII).
Відповідно до абзаців 1, 2, 12, 13 пункту «е» частини 1 статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (зі змінами, внесеними Законом N 911-VIII від 24.12.2015 року) право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники охорони здоров'я після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців, а з 01.04.2016 року по 31.03.2017 року - не менше 26 років.
Відповідно до ст. 60 Закону № 1788-XII, робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у психіатричних закладах охорони здоров'я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.93р. № 909.
Відповідно до розділу 2 Постанови № 909 право на пенсію за вислугу років мають лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) лікарняних закладів, лікувально-профілактичних закладів особливого типу, лікувально-трудових профілакторіїв, амбулаторно-поліклінічних закладів, закладів швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладів переливання крові, закладів охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладів, установ з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічних закладів, діагностичних центрів.
Так, статтею 62 Закону № 1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Як вбачається з записів у трудовій книжці НОМЕР_1 , з 31.10.2002 року по 30.06.2020 року позивач працювала у Вінницькій обласній психоневрологічній лікарні ім. ак. О.І. Ющенка на посаді медичної сестри палатної 18 відділення психіатричного обласного науково-практичного центру психоматичної медицини. У зв'язку зі змінами внесеними до Класифікатора професій назву професії з 02.08.2020 року змінено на «сестру медичну стаціонарну (палатну)» (а.с. 19-20).
Судом встановлено, що згідно з Переліком №909, посада, яку займала позивач у Вінницькій обласній психоневрологічній лікарні ім. ак. О.І. Ющенка дає їй право на зарахування відповідного періоду до стажу роботи у подвійному розмірі за ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
В даній адміністративній справі спірним є питання зарахування до спеціального стажу позивача періоду перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 02.04.2006 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 та з 14.10.2011 року по 28.08.2014 року в подвійному розмірі.
Таким чином, в періоди з 02.04.2006 року по 28.01.2009 року та з 14.10.2011 року по 28.08.2014 року позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що підтверджено свідоцтвами про народження (а.с. 29-30), що також не оспорюється відповідачем.
Згідно записів у трудовій книжці стаж роботи позивача у період перебування її у відпустці по догляду за дитиною не переривався.
Статтею 2 КЗпП України право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з ст. 18 КЗпП України після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Відповідно до ч.2 ст.181 КЗпП України, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку, зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
Відповідно до п. «ж» ст. 56 Закону № 1788-XII, до стажу роботи зараховується також: час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Таким чином, сама назва правової конструкції - відпустка виключає будь - який запис в трудову книжку, тому період відпустки зараховується до загального стажу роботи, а також до спеціального стажу роботи, який дає право особі на пенсію за вислугу років. При цьому виключає можливість зменшення тривалості трудового стажу в зв'язку з невиконанням під час відпустки своїх безпосередніх трудових обов'язків.
Отже, виходячи з аналізу вказаних правових норм, колегія суддів прийшла до висновку, що час перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку зараховується до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років у подвійному розмірі.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності.
У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність.
Приписами ч. 2 ст. 242 КАС України встановлено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
В даному випадку, всупереч наведеним приписам КАС України, які повинні беззаперечно та неухильно дотримуватись судами, суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не здійснив детальну оцінку наявних в матеріалах справи та попередньо наданих позивачем доказів.
Судова колегія зауважує, що оцінювання доказів за своїм внутрішнім переконанням не означає, що цей процес повністю та виключно суб'єктивний, оскільки процесуальним законом встановлені чіткі критерії, за якими відповідні докази підлягають оцінюванню, а саме належність, допустимість, достатність та достовірність (ст. 73-76 КАС України).
Варто зауважити, що однією з визначальних особливостей мотивування в адміністративному судочинстві є те, що не виключаючи права та обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності такого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги в повному обсязі спростовують висновки суду першої інстанції, як такі, що ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про задоволення позову.
Окрім того, судова колегія надає оцінку вимозі позивача щодо відшкодування витрат на правову допомогу, які він просив стягнути з відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).
Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 4 та ч. 5 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Колегія суддів зазначає, що на підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися в акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час, витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Так, на підтвердження витрат на правову допомогу під час розгляду даної справи, позивачем до суду надано договір про надання професійної правничої допомоги №121/19-а від 29.08.2019 року; додатки № 1 та №2 до договору про надання професійної правничої допомоги №121/19-а від 29.08.2019 року, квитанції до прибуткового касового ордера №20 від 29.08.2019 року та № 44 від 23.09.2020 року.
Так, згідно додатку №1 до договору про надання професійної правничої допомоги №121/19-а від 29.08.2019 року винагорода за надання правової допомоги за договором про надання професійної правничої допомоги №121/19-а від 29.08.2019 року складає 20000 грн. Вказаний гонорар включає в себе надання юридичних консультацій, підготовку та подання суду позовної заяви, представництво в судах.
Відповідно до додатку №2 до договору про надання професійної правничої допомоги №121/19-а від 29.08.2019 року винагорода за надання правової допомоги за договором про надання професійної правничої допомоги №121/19-а від 29.08.2019 року складає 4000 грн. Вказаний гонорар включає в себе надання юридичних консультацій, підготовку та подання суду апеляційної скарги на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10.09.2020 року, представництво інтересів в Сьомому апеляційному адміністративному суді.
У відповідності до наявного в матеріалах справи детального опису робіт за договором №121/19 від 29.08.2020 року адвокатом ОСОБА_2 надано позивачу наступні послуги: попереднє вивчення матеріалів справи, формування правової позиції, консультування - 3000 грн. (3 години); опрацювання законодавчої бази, вивчення судової практики - 5000 грн. (5 годин); підготовка та подання позовної заяви - 9000 грн. (9 годин); підготовка клопотання - 2000 грн. (2 години); представництво в судових засіданнях 1000 грн. (1 година).
Будь-якого детального опису наданих адвокатом ОСОБА_2 послуг позивачу на суму 4000 грн. матеріали справи не містять.
При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
Надаючи оцінку переліченим послугам правничої допомоги, колегія суддів зазначає, що такий вид правничої послуги, як підготовка позовної заяви і подання її до суду включає в себе і ряд інших супутніх послуг таких, як: консультування, попереднє вивчення матеріалів справи, формування правової позиції, опрацювання законодавчої бази, вивчення судової практики. Таким чином, перелічені супутні послуги охоплюються поняттям підготовка позовної заяви і подання її до суду.
Водночас, суд зазначає, що аналіз законодавства та судової практики, формування правової позиції та надання відповідної консультації, підготовка позовної заяви, не вимагала від представника позивача надмірного обсягу юридичної і технічної роботи з огляду на незначну складність вказаної справи (малозначна справа) та наявну судову практику у даній категорії справ.
Також колегія суддів зазначає, що позивач та його представник не надали обґрунтованих доказів того, що підготовка позовної заяви та інших документів у даній справі вимагала значного обсягу та за своїми характеристиками була віднесено до обсягу складних справ.
Таким чином, з врахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності до ціни позову, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу та покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати на оплату правничої допомоги адвоката в суді першої інстанції в загальній сумі 5000,00 грн.
Щодо послуг наданих адвокатом в зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, то останні взагалі не є підтвердженими належними доказами, які б надали суду можливість визначити їх обгрунтованість та доцільність.
Наявність лише Договору про надання професійної правничої допомоги №121/19-а від 29.08.2019 року, додатку №2 до нього та квитанції до прибуткового касового ордеру не є достатньою доказовою базою при розгляді даного питання.
При визначенні суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що відповідає позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 23.04.2019 року у справі №826/9047/16 (касаційне провадження №К/9901/5750/19).
Також, суд зважає на складність предмету позову, типовість справи та правовідносин, відсутність репутаційних ризиків та публічного інтересу до справи.
Верховний Суд в додатковій постанові від 12 вересня 2018 року (справа №810/4749/15), аналізуючи положення статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначив, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, а також такі обставини повинні бути підтверджені відповідними документами, тобто доведеними стороною в процесі.
При визначенні відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність) а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі "East/West Allianse Limited" суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим.
Питання розподілу судових витрат, в частині повернення судового збору, судом вирішено відповідно до ст.139 КАС України.
З огляду на задоволення вимог апеляційної скарги та ухвалення рішення про задоволення позовних вимог позивача, витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 840,80 грн. відповідно до квитанції № МР_АВ060197SАІ_14873718 від 28.07.2020 року та за подання апеляційної скарги в розмірі 1261,20 грн. відповідно до квитанції №0.0.1860276460.1 від 06.10.2020 року підлягають відшкодуванню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №023830010224 від 07.07.2020 року про відмову в призначені пенсії за вислугу років ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 в подвійному розмірі спеціальний стаж за період перебування її у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 02.04.2006 року по 28.01.2009 року та з 14.10.2011 року по 28.08.2014 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 з 01.07.2020 року пенсію за вислугу років відповідно до ст. 51, п. «е» ст. 55, ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21100, м.Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, буд. 7; код ЄДРПОУ: 13322403) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) витрати на правову допомогу в розмірі 5000 грн. (п'ять тисяч гривень).
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21100, м.Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, буд. 7; код ЄДРПОУ: 13322403) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 2102,00 грн. (дві тисячі сто дві гривні 00 коп.).
В задоволені решти вимог відмовити.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Курко О. П. Гонтарук В. М.