Справа № 120/4166/20-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Сало П.І.
Суддя-доповідач - Курко О. П.
14 грудня 2020 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Курка О. П.
суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Яремчук Л.С,
представника позивача: Дзіся А.Р.,
представника відповідача: Заводнюк І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року (м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 про скасування постанови,
в серпні 2020 року Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 про скасування постанови.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року позов задоволено, а саме: визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Заводнюк Ірини Миколаївни від 07 серпня 2020 року про накладення на Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області штрафу в розмірі 10200,00 грн за повторне невиконання без поважних причин рішення суду зобов'язального характеру у виконавчому провадженні № 60956206; стягнуто на користь Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області сплачений при зверненні до адміністративного суду судовий збір в розмірі 2102,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький).
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та просив суд задовольнити її, а рішення суду першої інстанції - скасувати.
Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив суд залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Третя особа, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь третьої особи в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за його відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04.11.2019 у справі № 120/651/19-а, яке набрало законної сили, задоволено позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо зменшення основного розміру пенсії за вислугу років ОСОБА_1 під час її перерахунку з 82% від відповідних сум грошового забезпечення на 70% від відповідних сум грошового забезпечення. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 01.01.2018 перерахунок пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 82% сум грошового забезпечення, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
09.12.2019 судом видано виконавчий лист № 120/651/19-а, який стягувачем пред'явлено до примусового виконання.
11.01.2020 старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Заводнюк І.М. винесла постанову про відкриття виконавчого провадження № 60956206 з виконання рішення суду про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 01.01.2018 перерахунок пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 82% сум грошового забезпечення, та здійснити виплату пенсії з урахуванням виплачених сум. Боржнику надано строк 10 днів для надання відповіді та документального підтвердження виконання рішення суду.
Листом від 20.01.2020 за № 0200-0802-5/676 позивач повідомив державного виконавця, що рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04.11.2019 у справі № 120/651/19-а виконано добровільно 10.12.2019 шляхом перерахунку пенсії ОСОБА_1 та проведення розрахунку суми заборгованості, яка становить 18748,36 грн за період з 01.01.2018 по 05.12.2019. Крім того, позивач зазначив, що виплата донарахованих сум буде здійснюватися з урахуванням вимог Порядку № 649. До вказаного листа позивач додав Витяг з реєстру рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, згідно з яким рішення суду від 04.11.2019 у справі № 120/651/19-а внесено до реєстру.
15.07.2020 відповідач надіслав на адресу боржника вимогу державного виконавця про надання підтвердження повного та фактичного виконання рішення суду.
Листом від 20.07.2020 за № 0200-0802-5/32761 боржник повідомив, що виплата ОСОБА_1 перерахованої заборгованості в розмірі 18748,36 грн буде здійснено у відповідності до Порядку № 649.
23.07.2020 відповідач прийняв постанову про накладення на позивача штрафу в розмірі 5100,00 грн за невиконання без поважних причин рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справі № 120/651/19-а.
Не погодившись з вказаною постановою, 30.07.2020 позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом про її скасування. При цьому копію позовної заяви з доданими до неї матеріалами позивач поштою надіслав на адресу відповідача.
10.08.2020 позивач отримав постанову відповідача від 07.08.2020 про накладення на Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області штрафу в розмірі 10200,00 грн згідно з ч. 1 ст. 75 Закону України "Про виконавче провадження" за повторне невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії. При цьому оскаржуваною постановою боржнику встановлено строк для виконання рішення протягом десяти робочих днів.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 23.09.2020 у справі № 120/3799/20-а, яке набрало законної сили, задоволено позов Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області. Визнано протиправним та скасовано постанову державного виконавця від 23.07.2020 про накладення на позивача штрафу в розмірі 5100,00 грн за невиконання без поважних причин судового рішення у виконавчому провадженні №60956206.
Водночас предметом позову у цій справі є постанова відповідача від 07.08.2020 про накладення штрафу в розмірі 10200,00 грн за повторне невиконання без поважних причин рішення суду зобов'язального характеру у тому ж самому виконавчому провадженні.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII).
Статтею 1 цього Закону визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За приписами статті 3 Закону № 1404-VIII примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктами 1, 16, 22 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що державний виконавець має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною) (ч. 6 ст. 26 Закону № 1404-VIII).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Відповідно до ст. 75 Закону № 1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Отже, накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання. Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і націлене на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. Водночас обов'язковою умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. Крім того, обов'язковою умовою для накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі є встановлення факту повторного невиконання рішення без поважних причин.
А тому, приймаючи рішення про накладення на боржника штрафу відповідно до ч. 2 ст. 75 Закону № 1404-VIII державний виконавець зобов'язаний з'ясувати, чи вжито боржником дії щодо виконання рішення суду та чи існують поважні причини, які унеможливлюють його виконання.
В залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Таким чином, зміст правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що лише невиконання боржником рішення суду без поважних на те причин тягне за собою певні наслідки, встановлені приписами Закону України "Про виконавче провадження".
Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні вищезазначених норм Закону № 1404-VIII, можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
З наведеного слідує, що постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише за умови, що судове рішення не виконано боржником без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 812/1813/18, від 21.05.2020 у справі № 310/6910/16-а та від 19.02.2020 у справі № 821/1491/17.
Окрім того, згідно з практикою Верховного Суду (постанова від 21.11.2018 у справі № 373/436/17) невиконання боржником судового рішення в частині виплати грошових коштів стягувачу за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. В цьому разі накладення державним виконавцем штрафу жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.
Як свідчать матеріали справи та не заперечується відповідачем в апеляційній скарзі, оскаржувана постанова від 07.08.2020 про накладення на позивача штрафу в розмірі 10200,00 грн прийнята державним виконавцем у виконавчому провадженні № 60956206 з мотивів повторного невиконання Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області рішення суду зобов'язального характеру без поважних причин та у зв'язку з накладенням на боржника першого штрафу в розмірі 5100,00 грн. згідно з постановою від 23.07.2020.
Однак, судом встановлено, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 23.09.2020 у справі № 120/3799/20-а, яке набрало законної сили, вищевказану постанову державного виконавця від 23.07.2020 визнано протиправною та скасовано, що виключає повторність невиконання позивачем рішення суду без поважних причин як обов'язкову умову для накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі.
До того ж зазначеним судовим рішенням констатовано неможливість виконання боржником судового рішення з поважних причин, які обумовлюються відсутністю необхідного фінансового забезпечення відповідного пенсійного органу.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про неправомірність та передчасність оскаржуваної постанови від 07.08.2020 про накладення на позивача штрафу в розмірі 10200,00 грн за повторне невиконання без поважних причин рішення суду зобов'язального характеру у виконавчому провадженні № 60956206.
При цьому суд враховує правову позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 17.08.2020 у справі № 160/4615/19.
Так, у вказаній постанові зазначено, що повторним невиконанням судового рішення в розумінні вимог Закону України "Про виконавче провадження" є встановлений відповідним актом факт кожного наступного невиконання боржником судового рішення після складення акту про невиконання такого рішення вперше та винесення відповідної постанови про накладення штрафу за невиконання судового рішення без поважних причин. Проте, судами першої та апеляційної інстанції не досліджувався факт повторності невиконання рішення суду та правомірності накладення штрафу, враховуючи оскарження в судовому порядку постанови державного виконавця про накладення на позивача першого штрафу. Наведене дає підстави стверджувати про невжиття належних заходів щодо офіційного з'ясування обставин справи. Відтак рішення попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до окружного адміністративного суду.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що позивач є органом державної влади, тобто суб'єктом владних повноважень, що не дає правових підстав для відшкодування позивачу судових витрат на сплату судового збору, навіть якщо позов буде задоволено.
Суд зазначає, що у спірних правовідносинах суб'єктом владних повноважень виступає саме Управління, посадовою особою якого (державним виконавцем) щодо позивача прийнято індивідуальний акт (рішення) при здійсненні владно-управлінських функцій.
Водночас сам по собі статус позивача у справі як органу державної виконавчої влади автоматично не свідчить про наявність у позивача статусу суб'єкта владних повноважень в розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України).
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Отже, до юрисдикції адміністративних судів належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні всіх виконавчих документів, крім тих, відносно яких законом установлено інший, виключний порядок їх оскарження.
Тобто у спірних правовідносинах позивач немає статусу суб'єкта владних повноважень, а вважаться учасником виконавчого провадження (юридичною особою), який звернувся до адміністративного суду за захистом своїх прав та інтересів у зв'язку з прийняттям державною виконавчою службою (суб'єктом владних повноважень) індивідуального рішення (акта).
Вказаний висновок додатково підтверджується тим, що за змістом положень частини першої статті 19 КАС України адміністративний суд може вирішувати спори між двома суб'єктами владних повноважень лише з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також у разі виникнення спорів, що виникають з приводу укладення, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 2102,00 грн підлягають відшкодуванню саме за рахунок відповідача.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час ії розгляду, а відтак, відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 14 грудня 2020 року.
Головуючий Курко О. П.
Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.