Справа № 620/2264/20 Головуючий у 1 інстанції: Баргаміна Н.М.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
07 грудня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Бужак Н.П.
Черпіцької Л.Т
За участю секретаря Борейка Д.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно статті 229 КАС України, адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Територіального органу Управління Укртрансбезпеки у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування постанови, -
Позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Територіального органу Управління Укртрансбезпеки у Чернігівській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову № 197164 про застосування до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17 000,00 грн.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2020 року в задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погодившись з рішенням суду позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що, у зв'язку з відсутністю затвердженої Методики, яка передбачена п. 2 Порядку №879, відсутні правові підстави визначення перевищення нормативних вагових параметрів транспортного засобу та, відповідно, складення розрахунку плати за проїзд за перевищення вагових параметрів і винесення рішення про застосування адміністративно-господарських штрафів.
03 листопада 2020 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від Державної служби України з безпеки на транспорті надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.
07 грудня 2020 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від Державної служби України з безпеки на транспорті надійшло клопотання, в якому просить перенести розгляд справи, у зв'язку з неможливістю забезпечити явку представника через зайнятість в іншому засіданні. Однак, доказів поважності причин неможливості забезпечення участі представника відповідача у судовому засіданні до суду апеляційної інстанції не надано, у зв'язку із чим, у задоволенні даного клопотання колегією суддів відмовлено.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 26 квітня 2020 року, на підставі направлення на перевірку від 17 квітня 2020 року № 026419, графіку проведення рейдових перевірок інспекторами Управління Укртрансбезпеки в Одеській області, проведено рейдову перевірку дотримання ФОП ОСОБА_1 вимог законодавства про автомобільний транспорт, зокрема, габаритно-ваговий контроль транспортного засобу марки RENAULT PREMIUM державний номерний знак НОМЕР_1 з причепом SCHMITZ S01 державний номерний знак НОМЕР_2 , за результатами якого складено Акт від 26 квітня 2020 року № 030503 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від та довідку № 039743 про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 26 квітня 2020 року, в яких зафіксовано перевезення вантажу із перевищенням встановленого осьового навантаження, а саме: осьове навантаження на строєну вісь транспортного засобу (відстань між осями 1,3 м.) становила 24,23 т. (8,24+8,08+7,91).
Також, за результатами перевірки був складений Акт №219119 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 26 квітня 2020 року, яким зафіксовано порушення, а саме: під час надання послуг з перевезення вантажів (згідно ТТН № б/н від 25.04.2020 р.) з перевищенням вагових обмежень (навантаження на строєну вісь 24,23 т. при допустимих 22,44 т.) перевізник не забезпечив водія оформленим дозволом, у тому числі, порушення, відповідальність за які передбачена абзацом 15 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт»: перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу. Водія з вказаним актом було ознайомлено, від підпису та пояснень відмовився.
Начальником Управління Укртрансбезпеки у Чернігівській області 26 травня 2020 року за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт прийнято постанову про застосування до ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу № 197164, якою стягнуто з позивача штраф у сумі 17000,00 грн.
Не погоджуючись із зазначеною постановою, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України "Про автомобільний транспорт" від 05 квітня 2001 року № 2344-III (далі - Закон № 2344-III).
Відповідно до частини 12 статті 6 Закону № 2344-III, державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
За приписами частин 1, 4 статті 48 Закону № 2344-III, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.
Згідно ст. 33 Закону України "Про автомобільні дороги" від 08 вересня 2005 року №2862-IV, рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У відповідності до частини 2 статті 29 Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353-XII, з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
За правилами пункту 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року № 30 (далі - Правила №30), транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.
В силу п. 4 Правил №30, рух великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, виданим перевізникові Державтоінспекцією, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів. Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.
Механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що використовуються на автомобільних дорогах загального користування визначає Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року № 879 (далі - Порядок № 879).
Відповідно до пункту 22.5 Правил дорожнього руху, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м., за висотою від поверхні дороги - 4 м. (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м.), за довжиною - 22 м. (для маршрутних транспортних засобів - 25 м.), фактичну масу понад 40 т. (для контейнеровозів - понад 44 т., на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т.), навантаження на одиночну вісь - 11 т. (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т.), здвоєні осі - 16 т., строєні - 22 т. (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т., здвоєні осі - 18 т., строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.
Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т., строєні осі - понад 22 т. або фактичною масою понад 40 т. (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т., строєні осі - понад 24 т. або фактичною масою понад 44 т., а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т.) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.
Забороняється рух транспортних засобів з навантаженням на вісь понад 7 т або фактичною масою понад 24 т автомобільними дорогами загального користування місцевого значення.
Положеннями підпункту 2 пункту 2 Порядку №879 визначено, що вимірювання (зважування) - процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.
Підпунктом 4 пункту 2 Порядку № 879 встановлено, що габаритно-ваговий контроль - це контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.
Згідно пункту 3 Порядку № 879, габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року № 1567 затверджено Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті (далі - Порядок №1567).
Нормами п. 21 Порядку № 1567 передбачено, що у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Як вбачається з матеріалів справи, 26 квітня 2020 року посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Одеській області була проведена рейдова перевірка транспортного засобу марки RENAULT, державний номерний знак НОМЕР_1 з напівпричепом SCHMITZ, державний номерний знак НОМЕР_2 та проведено зважування.
Під час перевірки було встановлено, що транспортний засіб є власністю ФОП ОСОБА_1 та використовується ним.
Після проходження габаритно-вагового контролю співробітниками Управління Укртрансбезпеки у Одеській області було встановлено, що навантаження на строєну вісь транспортного засобу складає 24,23 т. при дозволеній масі 22,00 т., тобто, позивачем було здійснено перевезення без дозволу, який дає право на рух автодорогами України, виданого уповноваженим компетентним органом.
За результатами перевірки був складений Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 26 квітня 2020 року № 219119 (а.с. 59).
У вищевказаному Акті зафіксовано, що під час надання послуг з перевезення вантажів (згідно ТТН № б/н від 25.04.2020 р.) з перевищенням вагових обмежень (навантаження на строєну вісь 24,23 т при допустимих 22,44 т) перевізник не забезпечив водія оформленим дозволом, у тому числі, порушення, відповідальність за які передбачена абзацом 15 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт»: перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу.
За результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт начальником Управління Укртрансбезпеки у Чернігівській області прийнято постанову від 26 травня 2020 року №197164 про застосування адміністративно-господарського штрафу, якою з до ФОП ОСОБА_1 стягнуто штраф у сумі 17000,00 грн. (а.с. 60).
Щодо доводів апелянта про те, що відповідачем не було надано Акт обстеження дороги, яка використовувалася для здійснення габаритно-вагового контролю на автомобільній дорозі, що є порушенням 11 Порядку від 27 червня 2007 № 879, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно пункту 11 Порядку №879, місце та режим роботи пересувного пункту встановлюється Укртрансбезпекою за погодженням з уповноваженим підрозділом Національної поліції. Забороняється експлуатація пересувних пунктів у темну пору доби, крім випадків, коли такий пункт розташовано на освітлених ділянках автомобільних доріг, у морських, річкових портах, вантажних терміналах, місцях формування вантажопотоків.
Отже, вищевказані положення пункту 11 Порядку №879 не встановлюють вимоги до органів Укртрансбезпеки складати Акт обстеження дороги, а тому, посилання апелянта на ненадання такого акту є безпідставним.
Доводи апелянта про те, що, згідно Свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки (ЗВТ) № П33874705820 від 22 квітня 2020 року, не зрозуміло, хто є власником вагового обладнання, на якому проводилася перевірка, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки, форма вказаного свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки не передбачає внесення відомостей про власника обладнання, яке проходило повірку.
Також, колегія суддів вважає безпідставним посилання апелянта на те, що у Довідці від 26 квітня 2020 року № 039743 про результати здійснення габаритно-вагового контролю не зазначено ідентифікуючі дані засобу вимірювальної техніки, так як формою вказаної довідки не передбачено внесення відомостей про засіб вимірювальної техніки, який було використано під час здійснення контролю.
Щодо посилання апелянта на те, що працівники Укртрансбезпеки автомобіль позивача не затримали, а навпаки, дозволили продовжити рух, чим порушили процедуру проведення габаритного вимірювання, колегія суддів зазначає, що така бездіяльність відповідача не оскаржується позивачем та не впливає на правомірність винесеної постанови.
Окрім того, відповідно до Порядку № 879, права вжиття заходів із затримання транспортного засобу покладене на відповідні підрозділи МВС, які також присутні при габаритно-ваговому контролі.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 09 серпня 2019 року у справі №817/1051/16.
З приводу доводів апелянта про нерозповсюдження на транспортні засоби з рідким вантажем або вантажем, що змінює розподіл навантажень на вісі транспортного засобу в русі Методики виконання вимірювань поосьових навантажень на маси вантажних транспортних засобів в русі в Україні, що свідчить про неможливість встановлення факту порушення вагових параметрів, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п 12,5 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства Транспорту України від 14.10.1997 року №363, для транспортування вантаж треба рівномірно розміщувати в кузові таким чином, щоб не була порушена стійкість автомобіля і не утруднювалося керування ним. Вантаж не повинен зміщуватися під час руху, випадати з кузова, волочитися і створювати небезпеку для пішоходів та інших учасників дорожнього руху.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що завантажуючи вантажний автомобіль в межах дозволеної фактичної маси до 40 т, перевізник зобов'язаний враховувати дозволені навантаження на осі транспортного засобу, нерівномірний розподіл маси вантажу на осі, зміну маси транспортного засобу та можливе перевищення вагових параметрів після здійснення заправки автомобіля пальним тощо.
Також, як вірно зазначено судом першої інстанції, законодавцем чітко передбачено критичну похибку в розмірі 2 %, що еквівалентно 440 кг на строєну вісь, що дозволяє враховувати специфіку вантажу, в тому числі, й подільного, який під час транспортування здатний зсуватися (перемішуватися).
Щодо доводів апелянта про те, що у зв'язку з відсутністю затвердженої Методики, яка передбачена п. 2 Порядку №879, відсутні правові підстави визначення перевищення нормативних вагових параметрів транспортного засобу та, відповідно, складення розрахунку плати за проїзд за перевищення вагових параметрів і винесення рішення про застосування адміністративно-господарських штрафів, колегія суддів зазначає наступне.
Так, на момент виникнення спірних правовідносин, не була затверджена відповідна методика Мінекономрозвитку, якою мали керуватися органи Укртрансбезпеки під час проведення габаритно-вагового контролю.
Проте, оскільки, за змістом статей 4 і 29 Закону України «Про дорожній рух», статті 33 Закону України «Про автомобільні дороги» визначення порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, і такий механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів визначено Порядком №879, яким керувався відповідач, колегія суддів вважає, що відповідачем правомірно проведений габаритно-ваговий контроль транспортного засобу. Крім того, апелянтом не наведено жодних обґрунтувань порушення його права у спірних правовідносинах внаслідок проведення габаритно-вагового контролю без використання методики Мінекономрозвитку.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постановах від 09 серпня 2019 року у справі №817/1051/16 та від 08 серпня 2018 року, 03 липня 2019 року у справі №819/1381/16, від 02 серпня 2018 року у справі №820/1420/17.
Твердження апелянта про те, що працівниками управління Укртрансбезпеки в Одеській області не були пред'явлені ФОП ОСОБА_1 документи на пристрій, яким проводилося контрольне зважування автомобіля, що позбавило його можливості перевірити відповідність цього приладу параметрам та технічному стану, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, позивачем не наведено жодних підстав вважати, що такі документи були відсутні у контролюючого органу.
Посилання апелянта на постанову Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 03.12.2019 року у справі № 557/322/17, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, як вірно зазначено судом першої інстанції, обставини вказаної справи не є релевантними до даної справи, так як, у даній справі суду надано копію свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № П33874705820 від 22.04.2020 р., направлення на перевірку від 17.04.2020 р. № 026419, графік проведення рейдових перевірок інспекторами Управління Укртрансбезпеки в Одеській області.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що начальником Управління Укртрансбезпеки у Чернігівській області правомірно прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 26 травня 2020 року №197164, а тому, судом першої інстанції обгрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та відсутність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 229, 243, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Бужак Н.П.
Черпіцька Л.Т.
Повний текст постанови виготовлено 14.12.2020 р