08 грудня 2020 р.Справа № 440/2208/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Мінаєвої О.М. , Макаренко Я.М. ,
за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.2020 року, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Ясиновський, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 03.07.20 року по справі № 440/2208/20
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Управління Держпраці у Полтавській області
про визнання протиправною та скасування постанови,
Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду до Управління Держпраці у Полтавській області (надалі по тексту також - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови відповідача про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 04.12.2019 № ПЛ5268/151/АВ/П/ПТ/ТД-ФС в розмірі 125190,00 грн.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що зафіксоване в акті інспекційного відвідування порушення вимоги частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України нею не вчинялось, оскільки ОСОБА_2 не виконувала трудові обов'язки, не працювала на позивача, а сам факт її перебування у магазині не може свідчити беззаперечно про допуск позивачем її до виконання трудових обов'язків. Крім того, посилалась на застосуванню до неї положень статті 58 Конституції України.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.2020 року відмовлено в задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови повністю.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що працівниками Управління Держпраці у Полтавській області було безпідставно зроблено висновок про порушення нею ч.3 ст 24 КЗпП України. Єдиною підставою для складання Постанови про накладення штрафу стало Пояснення гр. ОСОБА_2 , адресоване Управлінню Держпраці у Полтавській області з наступним змістом «стажуюсь 0 18.10.2019 на посаді продавця в магазині дитячого взуття, що належить ФОП ОСОБА_1 , яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Працюю в режимі з 10.00-17.00, заробітну плату не отримувала».
Позивач наголошує, що громадянка ОСОБА_2 , не виконувала трудові обов'язки, не працювала на позивача, не мала трудових обов'язків, не була ознайомлена з умовами праці, правила внутрішнього трудового розпорядку на неї не поширювалися, не мала посади.
Враховуючи вищевикладені обставини, факт знаходження особи у приміщенні, без виявлення факту виконання вказаною особою конкретних трудових функцій не Може з достовірністю свідчити про наявність між позивачем та ним трудових відносин.
Позивач вважає, що відповідачем не надано жодного доказу факту продажу гр. ОСОБА_2 будь-якого товару, не підтверджено також жодними доказами факт виконання ОСОБА_2 функцій продавця, отже суд першої інстанції прийшов ло помилкового висновку про доведеність твердження відповідача щодо допущення Позивачем гр, ОСОБА_2 до роботи без укладення трудового договору.
Позивач зазначає, що на момент подання позову, відповідно до чинного законодавства про працю, в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) вперше, в тому числі фізичною особою - підприємцем, яка використовує найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.
Таким чином, на думку позивача, до ФОП ОСОБА_1 , яка є платником єдиного податку 2 групи, за вперше вчинене правопорушення у вигляді фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) має бути застосовано попередження.
Враховуючи викладене, позивач вважає, що постанова Управління Держпраці у Полтавській області від 04 грудня 2019 року № ПЛ5268/15І/АВ/П/ПТ/ТД-ФС підлягає скасуванню у порялку застосування судом частини першої статті 58 Конституції України та Закону України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" від 12.12.2019 №378-ІХ.
Відповідачем надано до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначено, що позивач правом щодо недопуску до проведення зазначеної перевірки не скористався, чим фактично визнав наявність відповідних документів для її проведення, а тому інші доводи в частині неналежного проведенняінспекційного відвідування судом не повинні прийматися.
Відповідач наголошує, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду. Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.
Відповідач вважає, що звернення гр. ОСОБА_3 відповідає всім вимогам, визначеним статтею 5 Закону України "Про звернення громадян", тобто наявні підписи скаржників, їх ім'я та прізвища. Так як це колективне звернення, то заявнику не потрібно було писати всі адреси заявників, достатньо вказати тільки ту адресу, на яку потрібно було надати Управлінню відповідь. А тому, відповідно до п.п.2) п.5 Порядку №823 дана заява може вважатися належною підставою для здійснення інспекційного відвідування позивача.
Також представник відповідача зазначає, що управління не наділено повноваженнями заздалегідь піддавати сумніву звернення, які надходять на його адресу, за умови, що в них наявні всі необхідні реквізити звернення, передбачені Законом України "Про звернення громадян”.
Роботодавець зобов'язаний оформити працівника на роботу за трудовим договором в установленому порядку з першого дня виконання ним трудової функції.
Для перевірки профпридатності працівника в трудовому законодавстві передбачена можливість установити випробування при прийнятті на роботу, а не стажування.
Управління звертає увагу на те, що ФОП ОСОБА_1 примірники акта та припису були підписані без будь-яких зауважень та заперечень. Крім того, на адресу Управління від ФОП ОСОБА_4 14.11.2019 надійшла інформація на припис про усунення виявлених порушень від 23.10.2019 № ПЛ5268/151/АВЛХ в якій позивач зазначила, що у разі залучення в подальшому для здійснення пілприємницької діяльності найманої праці буде діяти у відповідності до вимог чинного законодавства.
Відповідач наголошує, що показання ОСОБА_2 є суперечливими і непослідовними та спростовуються дослідженими судом доказами.
Також, допитані в судовому засіданні інспектори, які здійснювали інспекційне відвідування підтвердили фактичні обставини виконання ОСОБА_2 роботи продавця в магазині дитячого взуття без оформлення трудового договору (контракту).
На думку відповідача, наявність трудових відносин з ОСОБА_2 під час складання протоколу не заперечувала і сама ФОП ОСОБА_1 , про що свідчать її підписи в протоколі №ПЛ5268/151/АВ/П/ПТ та акті інспекційного відвідування фізичної особи- підприємця, яка використовує найману працю №ПЛ5268/151/АВ від 23 жовтня 2019 року.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що У зв'язку із надходженням звернення гр. ОСОБА_3 відповідно до наказу Управління від 22.10.2019 № 227П «Про проведення заходів державного контролю» та направлення на проведення заходу державного контролю від 22.10.2019 № 1892 головними державними інспекторами Хоменко А.М., Бойко Ю.С. проведено інспекційне відвідування на предмет додержання вимог законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин у діяльності ФОП ОСОБА_1 .
За результатами відповідного заходу складено акт інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю від 23.10.2019 № ПЛ5268/151/АВ (надалі по тексту - акт інспекційного відвідування), яким зафіксовано порушення ч. 3 ст. 24 КЗпП України, а саме допущення працівника до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом розпорядженням власника або уповноваженого ним органу. Так, з метою проведення заходу державного контролю 22.10.2019 було здійснено вихід за місцем здійснення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , ринок « ІНФОРМАЦІЯ_1 », магазин « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Станом на 22.10.2019 о 14 год. 20 хв. магазин був відчинений, проте ФОП ОСОБА_1 була відсутня, в приміщенні магазину перебувала громадянка, яка виконувала обов'язки продавця, вільно володіла асортиментом товару та цінами, розкладала товар на прилавок, назвалась ОСОБА_2 , місце проживання АДРЕСА_2 . На момент проведення інспекційного відвідування 22.10.2019 о 14 год. 20 хв. підтверджуючі документи про прийняття на роботу гр. ОСОБА_2 , а саме наказ на прийняття працівника на роботу, трудовий договір, повідомлення про прийняття працівника на роботу, що подається до територіальних органів ДПС не надані. Даній працівниці було запропоновано надати письмове пояснення по факту її перебування у магазині та виконання роботи продавця. ОСОБА_2 надала письмове пояснення, в якому зазначила "Я, ОСОБА_2 , стажуюсь з 18.10.2019 на посаді продавця в магазині дитячого взуття, що належить ФОЛ ОСОБА_1 . Працюю в режимі з 10.00 - 17.00, заробітну плату не отримувала». Таким чином гр. ОСОБА_2 на момент здійснення інспекційного відвідування в магазині дитячого взуття ( АДРЕСА_1 , ринок « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») була допущена до роботи продавця ФОП ОСОБА_1 без належного оформлення трудових відносин /а.с. 50-57/.
Управлінням Держпраці у Полтавській області прийнято припис від 23 жовтня 2019 року № ПЛ5268/151/АВ/П про усунення виявлених порушень /а.с. 59-60/, відомостей щодо оскарження якого суду надано не було.
05.11.2019 позивачем подано до Управління Держпраці в Полтавській області пояснення на вказаний припис /а.с. 61/.
За результатами розгляду справи про накладення штрафу Управлінням Держпраці у Полтавській області винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 04 грудня 2019 року № ПЛ5268/151/АВ/П/ТД-ФС, якою за порушення вимог частини 3 статті 24 КЗпП України на підставі абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України накладено на позивача штраф у розмірі 125190 грн /а.с. 65/.
Не погодившись з відповідною постановою, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (надалі - Положення №96), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Відповідно до пункту 7 Положення Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Статтею 1 Закону України від 05.04.2007 №877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (надалі по тексту - Закону №877-V) визначено, що заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.
За приписами частини 4 статті 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.
При цьому відповідно до частини 5 статті 2 Закону № 877-V зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.
В цьому випадку Управління Держпраці у Полтавській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці та має права на здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про працю, у тому числі щодо оформлення трудових відносин.
Постановою КМ України від 21.08.2019 №823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю", затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок №823), який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування), з урахуванням особливостей, визначених, зокрема, Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" /в редакції станом на момент спірних правовідносин/.
Відповідно до п. 2 Порядку № 823 заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.
Відповідно до п. 5 Порядку № 823 інспекційні відвідування проводяться з таких підстав: 1) за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю; 2) за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин; 3) за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань виключно з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту; 4) за рішенням суду; 5) за повідомленням посадових осіб органів державного нагляду (контролю), правоохоронних органів про виявлені в ході виконання ними повноважень ознак порушення законодавства про працю щодо неоформлення та/або порушення порядку оформлення трудових відносин; 6) за інформацією:
- Держстату та її територіальних органів про наявність заборгованості з виплати заробітної плати;
- ДПС та її територіальних органів про: невідповідність кількості працівників роботодавця обсягам виробництва (виконаних робіт, наданих послуг) до середніх показників за відповідним видом економічної діяльності; факти порушення законодавства про працю, виявлені в ході здійснення повноважень; факти провадження господарської діяльності без державної реєстрації у порядку, встановленому законом, як суб'єкта господарювання;
- Пенсійного фонду України та його територіальних органів про: роботодавців, які нараховують заробітну плату 30 і більше відсоткам працівників менше мінімальної; роботодавців, в яких стосовно працівників відсутнє повідомлення про прийняття на роботу; роботодавців, в яких протягом місяця кількість працівників, що працюють на умовах неповного робочого часу, збільшилась на 20 і більше відсотків; фізичних осіб, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року; роботодавців, в яких стосовно працівників відсутні нарахування заробітної плати у звітному місяці, що завершився; роботодавців, в яких протягом року не проводилась індексація заробітної плати або сума підвищення заробітної плати становить менше суми нарахованої індексації; роботодавців, в яких 30 і більше відсотків фізичних осіб працюють на умовах цивільно-правових договорів; роботодавців із чисельністю 20 і більше працівників, в яких протягом місяця відбулося скорочення на 10 і більше відсотків працівників;
7) за інформацією профспілкових органів про порушення прав працівників, які є членами профспілки, виявлених у ході здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю;
8) за дорученням Прем'єр-міністра України;
9) за зверненням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
10) за запитом народного депутата;
11) у разі невиконання вимог припису.
Згідно з п. 8 Порядку № 823 про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі.
Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.
Згідно з п. 9 Порядку № 823 під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред'явити об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення. На вимогу об'єкта відвідування або уповноваженої ним посадової особи інспектор праці надає копію відповідного направлення на проведення інспекційного відвідування та вносить запис про проведення інспекційного відвідування до відповідного журналу реєстрації заходів державного нагляду (контролю) об'єкта відвідування (за його наявності) перед наданням акта для підпису.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи зазначає, що відомостей та доказів на підтвердження недотримання викладених норм позивачем до суду не надано.
Крім того, в частині посилань представника позивача стосовно порушень відповідачем підстав та порядку проведення інспекційного відвідування колегія суддів зауважує, що в силу положень статті 7 Закону № 877-V визначено, що для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб'єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки.
На підставі наказу (рішення, розпорядження) оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю), яке підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу) із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові і засвідчується печаткою /ч. 2/.
Перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов'язані пред'явити керівнику суб'єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу або уповноваженій ним особі (фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі) посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб'єкту господарювання копію посвідчення (направлення).
Посадова особа органу державного нагляду (контролю) без посвідчення (направлення) на здійснення заходу та службового посвідчення не має права здійснювати державний нагляд (контроль) суб'єкта господарювання.
Суб'єкт господарювання має право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходу, якщо вони не пред'явили документів, передбачених цією статтею /ч. 5/.
Також, колегія суддів зауважує, що надані представником позивача до матеріалів справи письмові пояснення від імені ОСОБА_3 із назвою "показання свідка" не є належними доказами правомірності притягнення позивача до відповідальності, оскільки вказана особа у судовому засіданні не допитувалися, а представником позивача не заявлялись клопотання про допит такого свідка та не попереджалася про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень, до присяги свідка не приводилась, тому її покази не можуть бути взяті судом до уваги в якості належного та допустимого доказу.
Відповідно до п. 19 Порядку № 823 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) (далі - акт), і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення.
Згідно з п. 20 Порядку № 523 акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та об'єктом відвідування або уповноваженою ним особою.
Один примірник акта залишається в об'єкта відвідування.
Відповідно до п. 21 Порядку № 823 якщо об'єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід'ємною частиною.
Зауваження можуть бути подані об'єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дня, що настає за днем підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження.
У відповідності до п. 23 Порядку № 823 припис є обов'язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об'єктом відвідування порушень вимог законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
Згідно з п. 27 Порядку № 823 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом, після розгляду зауважень об'єкта відвідування до нього (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.
У разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об'єкта відвідування до відповідальності не вживаються (п. 28 Порядку № 823).
Відповідно до пункту 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17 липня 2013 року /надалі - Порядок № 509/, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи). Штрафи можуть бути накладені на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади .
Пунктом 3 Порядку №509 встановлено, що уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу.
За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу /пункт 8 Порядку № 509/.
Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до ст. 265 Кодексу законів про працю України, згідно з якими, юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу, зокрема, у разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
На підставі статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" з 1 січня 2019 року в Україні встановлена мінімальна заробітна плата у місячному розмірі 4173 гривні.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 04.12.2019 за порушення позивачем вимог ст. 24 КЗпП України, у відповідності до ч. 2 ст. 265 КЗпП України застосував до ФОП ОСОБА_1 штраф в розмірі 125190 грн (4173 х 30 х 1 кількість працівників).
Так, відповідно до акту інспекційного відвідування посадовими особами відповідача зафіксовано, що під час виходу було встановлено, що з метою проведення заходу державного контролю 22.10.2019 було здійснено вихід за місцем здійснення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , ринок « ІНФОРМАЦІЯ_1 », магазин « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Станом на 22.10.2019 о 14 год. 20 хв. магазин був відчинений, проте ФОП ОСОБА_1 була відсутня, в приміщенні магазину перебувала громадянка, яка виконувала обов'язки продавця, вільно володіла асортиментом товару та цінами, розкладала товар на прилавок, назвалась ОСОБА_2 , місце проживання АДРЕСА_2 . На момент проведення інспекційного відвідування 22.10.2019 о 14 год. 20 хв. підтверджуючі документи про прийняття на роботу гр. ОСОБА_2 , а саме наказ на прийняття працівника на роботу, трудовий договір, повідомлення про прийняття працівника на роботу, що подається до територіальних органів ДПС не надані. Даній працівниці було запропоновано надати письмове пояснення по факту її перебування у магазині та виконання роботи продавця. ОСОБА_2 надала письмове пояснення, в якому зазначила "Я, ОСОБА_2 , стажуюсь з 18.10.2019 на посаді продавця в магазині дитячого взуття, що належить ФОЛ ОСОБА_1 . Працюю в режимі з 10.00 - 17.00, заробітну плату не отримувала». Таким чином гр. ОСОБА_2 на момент здійснення інспекційного відвідування в магазині дитячого взуття ( АДРЕСА_1 , ринок « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») була допущена до роботи продавця ФОП ОСОБА_1 без належного оформлення трудових відносин.
Посилання позивача на надані письмові пояснення ОСОБА_2 , копія яких долучена до матеріалів справи, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вказана особи у судовому засіданні не допитувалася та не попереджалася про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень, до присяги свідка не приводилась, а тому такі її покази не можуть бути належним та допустимим доказом.
Згідно з ч. 3 ст. 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За визначенням ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно з ч. 1 статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Частиною 1 статті 24 КЗпП України встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 3 статті 24 КЗпП України).
Колегія суддів зазначає, що діяльність працівника в рамках трудового договору характеризується наступними правовими ознаками: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); не на свій страх і ризик, а шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.
Згідно з частиною 1 статті 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Відповідно до приписів частини 2 статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Частиною 4 статті 265 КЗпП України передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Отже, необхідною умовою для накладення штрафу на юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, є, зокрема, фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).
Колегія суддів, дійшла висновку, що відповідачем у ході розгляду справи не надано належних та допустимих доказів вчинення позивачем порушення вимог частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України щодо допуску до роботи найманого працівника без укладення з ним трудового договору.
Щодо доводів апеляційної скарги позивача, в частині встановлення факту стажування гр. ОСОБА_2 , колегія суддів зазначає наступне.
У відповідності до частини другої статті 47 Закону України «Про освіту» стажування - набуття особою досвіду виконання завдань та обов'язків певної професійної діяльності або галузі знань.
Чинним на час існування спірних правовідносин законодавством передбачалась можливість проходження особою стажування без укладення трудового договору для окремих категорій населення та у порядку, передбаченому підзаконними нормативно-правовими актами.
Так, наприклад, згідно з положеннями Закону України «Про зайнятість населення» (стаття 29) можливість проходження стажування передбачена для студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні.
Стажування вказаних осіб відбувається на підставі укладення договору про стажування, порядок та типова форма якого затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2013 №20.
Також вказаним Законом (стаття 35) передбачена можливість проходження стажування безробітними.
Договір, укладений між територіальним органом Державної служби зайнятості з роботодавцем і безробітним у порядку, визначеному пунктами 6.2-6.4, передбачений Порядком професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації зареєстрованих безробітних, затвердженим Наказом Міністерства соціальної політики та Міністерства освіти і науки України від 31.05.2013 №318/655 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 19.06.2013 за №1029/23562.
Згідно з частинами першою, другою статті 26 КЗпП України при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу. В період випробування на працівників поширюється законодавство про працю.
Відповідно до статті 29 КЗпП України до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний, зокрема, роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.
З огляду на викладене, випробування при прийнятті на роботу може бути обумовлене виключно при укладенні трудового договору, а ознайомлення з умовами праці відбувається до початку роботи працівника, але вже за укладеним трудовим договором.
Аналогічна позиція щодо застосування положень статті 24, 265 КЗпП України щодо правовідносин, які виникають між фізичною особою-підприємцем та особою, яка проходить у неї стажування, викладена Верховним судом у постанові від 30.10.2018 у справі №817/2331/16 та у постанові від 16 квітня 2020 року у справі №804/330/17.
Проте, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження перебування ОСОБА_2 на стажуванні, а відтак, враховуючи те, що позивач під час проведення перевірки та при розгляді справи про її притягнення до відповідальності не спростовувала факт перебування ОСОБА_2 на робочому місці, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності в діях ФОП ОСОБА_1 ознак порушень трудового законодавства в частині допуску до роботи ОСОБА_2 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.
Також, колегія суддів вважає помилковими посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що при складанні постанови про накладання штрафу Головне управління керувалось нормативно правовими актами без врахування внесених до них змін, а тому прийнята постанова є незаконною, з наступних підстав.
Так, Конституція України, закріпивши ч.1 ст. 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
Також, необхідно зазначити, що Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року № 1-рп/1999, суд дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Водночас, відповідно до статті 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Так, це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
Слід звернути увагу, що станом на дату вчинення правопорушення, а саме допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору, та станом на дату винесення відповідачем оскаржуваної постанови діяли норми законодавства, які передбачали відповідальність за вказане правопорушення у розмірі визначеному відповідачем в оскаржуваній постанові. Суд в межах розгляду даної справи перевіряє правомірність рішення відповідача станом на дату його прийняття, а не станом на дату, яка настала в майбутньому, зокрема після внесення змін до законодавства в частині притягнення до відповідальності.
Крім того, роз'ясненням Державної служби України з питань праці від 06.02.2020 зазначено, що притягнення до відповідальності за порушення законодавства про працю має здійснюватися відповідно до редакції частини 2 статті 265 КЗпП України, яка діяла на день виявлення порушення (підписання акта інспекційного відвідування).
Положення нової редакції статті 265 КЗпП України щодо часткової сплати штрафу, зміни його розміру, а також попередження застосовуються до порушень, виявлених після набуття чинності Закону України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України».
Штраф за частиною другою статті 265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою" уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку.
Також, щодо притягнення підприємця до відповідальності за ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України та ч. 3 ст. 41 Кодексу України по адміністративні правопорушення за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), варто зазначити про таке.
Абзацом 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
За змістом ч.ч. 3, 4 ст. 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.
Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також Кодексом України про адміністративні правопорушення, а саме: в ч. 3 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Тобто, ч. 2 ст. 265 КЗпП України і ч. 3 ст. 41 Кодексу про адміністративні правопорушення України передбачено відповідальність для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).
При цьому, штраф за ч. 2 ст. 265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф за ч. 3 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення є адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року у справі №360/403/17.
Також, колегія суддів, звертає увагу на те, що ч.1 ст.10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожному гарантовано право на свободу вираження поглядів та одержання інформації.
Зокрема, у рішенні Європейського Суду у справі "Леандер проти Швеції" від 26 березня 1987 року, серія А, № 116, § 74) зазначено, що свобода отримувати інформацію, про яку йдеться в пункті 2 статті 10 Конвенції, стосується передусім доступу до загальних джерел інформації і її основним призначенням є заборонити державі встановлювати будь-якій особі обмеження одержувати інформацію, яку інші особи бажають або можуть бажати повідомити цій особі.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем належними та допустимими доказами доведено вчинення позивачем порушення вимог частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України щодо допуску до роботи найманого працівника без укладення з ним трудового договору.
Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.2020 року по справі № 440/2208/20 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 229, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.2020 року по справі № 440/2208/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко
Судді(підпис) (підпис) О.М. Мінаєва Я.М. Макаренко
Повний текст постанови складено 15.12.2020 року