15 грудня 2020 р.Справа № 480/4327/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Рєзнікової С.С. , Мельнікової Л.В. ,
за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.09.2020 року, головуючий суддя І інстанції: О.О. Осіпова, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 30.09.20 року по справі № 480/4327/20
за позовом ОСОБА_1
до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича
про визнання протиправною та скасування постанови,
Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва Клименко Романа Васильовича (далі - відповідач), в якій просить визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про відкриття виконавчого провадження від 25.06.2020 року ВП№ 62414667.
Свої вимоги мотивує тим, що оскаржувана постанова є неправомірною, зокрема відповідач порушив статтю 24 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки прийняв до виконання виконавчий документ за відсутності доказів того, що в межах території виконавчого округу міста Києва наявне майно, що належить позивачу, та не врахував, що місцем її реєстрації (проживання) є: АДРЕСА_1 . Зазначає, що за адресою, вказаною у постанові про відкриття виконавчого провадження ( АДРЕСА_2 ), вона ніколи не проживала. Місце реєстрації підтверджується інформацією (штампом) з її паспорта громадянина України.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року вказаний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва Клименко Романа Васильовича про відкриття виконавчого провадження від 25.06.2020 року ВП№62414667.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом при вирішенні справи норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт посилався на те, що судом першої інстанції не враховано всі обставини справи, оскільки при прийнятті виконавчого документа до виконання приватним виконавцем перевірено виконавчий напис нотаріуса на відповідність вимог передбачених ст.4 Закону України “Про виконавче провадження”. Також, зазначає, що на час вирішення даного судового спору виконавчий напис від 28.04.2020 №10161 є чинним, що позивачем не оскаржується, таким чином виконавчий документ (виконавчий напис) підлягає примусовому виконанню у відповідності до Закону України “Про виконавче провадження”, який є підставою для відкриття спірного виконавчого провадження, а тому висновок суду, на думку апелянта, є помилковим.
На час розгляду справи позивач правом надання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що не перешкоджає апеляційному перегляду справи.
За приписами ст. 268 КАС України у справах, визначених статтями 273 - 277, 280 - 283, 285 - 289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку (ч. 1 ст. 268 КАС України).
Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду (ч. 2 ст. 268 КАС України).
Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій (ч. 3 ст. 268 КАС України).
Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 24 червня 2020 року стягувач, Товариство з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “СітіФінанс”, звернувся до приватного виконавця із заявою б/н від 19 травня 2020 року про примусове виконання рішення, в якій просив відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису №10161 від 28.04.2020, виданого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В.В., про стягнення з боржника ОСОБА_1 , коштів у розмірі 11 780, 00 гривень.
Відповідно до ст.ст. 24, 26 Закону України “Про виконавче провадження” 25 червня 2020 року приватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 62414667.
Того ж дня, керуючись вимогами статті 31 Закону України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень і рішень інших органів”, частиною 3 статті 40, статті 45 Закону України “Про виконавче провадження”, винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди.
Разом з цим, 25 червня 2020 року приватним виконавцем, керуючись статтею 42 Закону України “Про виконавче провадження”, пунктом 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Міністерством юстиції України від 02.04.2012 року №512/5 (зі змінами), винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.
У прохальній частині заяви про примусове виконання рішення стягувач зазначив, що у випадку встановлення доходу боржника необхідно застосувати звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на його майно та без перевірки його майнового стану за місцем проживання (перебування).
Приватним виконавцем направлено запити до Пенсійного фонду України та Державної фіскальної служби України для здійснення перевірки майнового стану боржника.
Так, згідно з відповідями Пенсійним фондом України Державної фіскальної служби України боржник - ОСОБА_1 отримує дохід від особи, якою є “Обласний комунальний заклад “Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи”.
На підставі отриманої інформації приватним виконавцем 16 липня 2020 року винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, і направлено на виконання до Обласного комунального закладу “Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи” (код ЄДРПОУ 05481062, адреса місця реєстрації: 42400, Сумська область, Краснопільський район, смт. Краснопілля, вул. Мезенівська, буд.4).
Не погоджуючись із постановою відповідача про відкриття виконавчого провадження від 25.06.2020 року ВП№ 62414667, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності оскаржуваного рішення.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно частини першої статті 5 Закону № 1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України від 02.06.2016 року № 1403-VIII “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів” (далі - Закон № 1403-VIII).
Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VІІІ визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини 2 статті 18 Закону № 1404-VІІІ).
Пунктом 4 частини другої статті 23 Закону № 1403-VІІІ передбачено, що в Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.
Відповідно до статті 25 Закону № 1403-VІІІ виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.
За приписами ч. 2 ст. 24 Закону № 1404-VIII приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Зі змісту наведеної норми убачається, що у разі якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та відповідно на яку розповсюджуються відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1404-VІІІ виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.
Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення (пункт 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VІІІ).
У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати (частина третя статті 26 Закону №1404-VІІІ).
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (частина п'ята статті 26 Закону № 1404-VІІІ).
При цьому, відповідно до пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Колегія суддів зазначає, що за приписами ч.1 ст.29 Цивільного кодексу України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до ч. 6 цієї статті фізична особа може мати кілька місць проживання.
За визначенням ст. 3 Закону України від 11.12.2003 року № 1382-IV “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” (далі - Закон № 1382-IV) місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом 30 календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання (пункт 4 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року № 207).
Згідно із п. 7 цих Правил реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Як встановлено судовим розглядом, позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема, місце реєстрації позивача вказано в його паспорті, копія якого знаходиться в матеріалах справи, (а.с.9, зворотній бік) а приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Клименко Р.В. має право на ведення незалежної професійної діяльності у виконавчому окрузі м. Києва, що відповідачем не заперечується.
У договорі про надання фінансового кредиту місцем реєстрації позивача зазначено: АДРЕСА_1 , вказана адреса також зазначена у виконавчому написі та підтверджується відміткою про місце реєстрації у паспорті позивача.
Разом із тим, у виконавчому написі окрім адреси реєстрації місця проживання позивача у м. Охтирка Сумської області вказано фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , що і слугувало підставою для прийняття до виконання відповідачем цього виконавчого напису та відкриття спірного виконавчого провадження у межах виконавчого округу, на який розповсюджується його підвідомчість.
Відповідач вважає, що зазначена у виконавчому написі адреса фактичного місця проживання боржника у місті Києві, поряд із вказаною адресою місця реєстрації у м. Охтирка Сумської області, є достатньою підставою для відкриття виконавчого провадження в межах виконавчого округу м. Києва.
Проте, з матеріалів справи судом вірно встановлено, що жоден з поданих стягувачем документів: ні договір про надання фінансового кредиту, ні будь-який інший документ не вказує на можливе місце проживання позивача саме в місті Києві на момент подання заяви про примусове виконання виконавчого напису.
Натомість згідно з наявною в матеріалах виконавчого провадження копією договору по надання фінансового кредиту місцем реєстрації позивача є: АДРЕСА_1 (а.с. 61).
Колегія суддів зазначає, що жодних даних, які посвідчують визначене приватним нотаріусом у виконавчому написі про те, що місцем проживання/перебування позивача є АДРЕСА_2 судам першої та апеляційної інстанції не надано.
Крім того, судам першої та апеляційної інстанції не надано доказів, які б посвідчували факт знаходження майна, у тому числі банківських рахунків позивача у межах виконавчого округу м. Києва.
Отже, доводи апелянта про те, що місце проживання боржника знаходиться в межах виконавчого округу міста Києва є необґрунтованими.
Частиною п'ятою статті 24 Закону № 1404-VІІІ визначено, що у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби. Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України. Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що у даному випадку (за наявності двох адрес, одна із яких знаходиться в іншому виконавчому окрузі), приймаючи рішення про відкриття виконавчого провадження без з'ясування питання дійсного місця проживання/перебування боржника ОСОБА_1 , приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Клименко Р.В. не володів достовірною інформацією про фактичне місце проживання боржника за вказаною у виконавчому написі адресою у м. Києві та не вжив заходів щодо перевірки цієї інформації. В свою чергу, таке рішення не відповідає критерію законності, визначеному ч. 2 ст. 2 КАС України.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що приватним виконавцем при відкритті виконавчого провадження не з'ясовано обставини, визначені частиною другою статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" та частиною другою статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" щодо встановлення місця фактичного проживання боржника чи місця його перебування, та протиправно прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження від 25.06.2020р. ВП№62414667, а тому вона підлягає скасуванню.
Констатуючи необґрунтованість інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя. Зокрема, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа “Серявін проти України”, § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 310, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.09.2020 року по справі № 480/4327/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)А.О. Бегунц
Судді(підпис) (підпис) С.С. Рєзнікова Л.В. Мельнікова