вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"04" грудня 2020 р. Cправа № 902/705/20
Суддя Господарського суду Вінницької області Нешик О.С., при секретарі судового засідання Шаравській Н.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом приватної агрофірми "Вікторія", с.Українське Барського району Вінницької області
до малого приватного підприємства фірма "Ерідон", с.Княжичі Києво-Святошинського району Вінницької області
про визнання договору недійсним
учасники процесу:
представник позивача: Кравчук М.О., діє на підставі ордера;
представник відповідача: Боровик Б.М., діє на підставі ордера;
експерт: Ковальчук Л.Ю., сл. посвідчення.
До Господарського суду Вінницької області 16.07.2020 надійшла позовна заява приватної агрофірми "Вікторія" про визнання недійсним укладеного між сторонами Договору поставки №1205/18/146 від 22.02.2018 та додатку №1205/18/146/1-ЗЗР від 23.02.2018 до нього.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що спірний Договір та додаток до нього підписані не керівником приватної агрофірми "Вікторія", а іншою невідомою особою. Зазначене підтверджується висновками судового експерта НДЕКЦ МВС Ковальчук Л.Ю. №197 від 30.06.2020 та №158 від 27.05.2020, наданими за результатом проведення почеркознавчої експертизи.
Ухвалою суду від 21.07.2020 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/705/20; вирішено її розгляд здійснити за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання.
14.08.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву наступного змісту:
"МПП ФІРМА "ЕРІДОН" вважає, що провадження у справі № 902/705/20 має бути закрите, з огляду на наступне:
Відповідно до Рішення Господарського суду Вінницької області від 27.05.2019 у справі 902/235/19 відмовлено у задоволенні зустрічного позову Приватної агрофірми "Вікторія" про визнання недійним договору поставки №1205/18/146 від 22.02.2018.
Рішення Господарського суду Вінницької області від 27.05.2019 у справі 902/235/19 залишено без змін Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.09.2019 та Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.12.2019.
Так, предметом зустрічного позову приватної агрофірми "Вікторія" у справі 902/235/19 було визнання недійсним договору поставки №1205/18/146 від 22.02.2018, а підставами зустрічного позову - не підписання договору поставки №1205/18/146 від 22.02.2018 директором Вовком М.І., нормативними підставами: ч.1 ст.215, ч.1 ст.203, ч.2. ст.207 ЦК України, ст.180 ГПК України.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 27.05.2019 у справі 902/235/19 (стор. 12) встановлено, що: "Сукупність наявних в матеріалах справи доказів свідчить, що сторонами спірного договору були вчинені всі необхідні дії, спрямовані на досягнення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, з врахуванням встановлених обставин у суда відсутні підстави для задоволення зустрічного позову, з поміж іншого, що і стало підставою у відмові в задоволені клопотань про проведення судової почеркознавчої експертизи... .
Так, протягом усього судового розгляду справи №902/235/19 Приватна агрофірма "Вікторія" стверджувала, що керівник Вовк М.І. не підписував лише договір поставки №1205/18/146 від 22.02.2018, та підтверджували підписання додатків, зокрема додатку №1205/18/146/1-ЗЗР від 23.02.2018 до договору поставки №1205/18/146 від 22.02.2018, та видаткових накладних.
Зазначений вище факт, визнання керівником Вовком М.І. підписання додатків до договору поставки та видаткових накладних, встановлено та зафіксовано у Постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 20 вересня 2019 року у справі № 902/235/19: "Так, позивач за зустрічним позовом не оспорює укладених сторонами додатків №1205/18/146/1-ЗЗР від 23.02.2018 р. і №1205/18/146/2-ЗЗР від 15.03.2018 до договору поставки №1205/18/146 від 22.02.2018, тоді як саме в цих додатках визначені асортимент, кількість, ціна та вартість товарів (п. 2.1.), строки і порядок оплати товару (п. 3), розмір і порядок нарахування відсотків за користування товарним кредитом (п. 4 та 5), порядок поставки, тобто умови, які є істотними для договору поставки відповідно до ст.ст.266, 268 ЦК України та частин 2,3 ст.180 ГК України.
У Приватної агрофірми "Вікторія" відсутні оригінали договору поставки №1205/18/146 від 22.02.2018 та додатку №1205/18/146/1-ЗЗР від 23.02.2018 до договору поставки №1205/18/146 від 22.02.2018, тому викликає сумніви щодо достовірності експертного дослідження проведеного в межах досудового розслідування, відомості щодо якого внесені до ЄРДР № 12019020080000523.
Висновки експерта №158 від 27.05.2020 та № 197 від 30.06.2020 безпосередньо не досліджувалися в суді в межах розгляд кримінальної справи та їм не надана оцінка судом та тому не можуть вважатися належними доказами.
Таким чином, Висновки експерта №158 від 27.05.2020 та №197 від 30.06.2020 року в межах досудового розслідування не можуть бути доказами в межах розгляду господарської справи №902/705/20, оскільки вони не визнані як докази.
Факт укладення та наступного схвалення Договору та Додатків встановлено у рішенні суду у справі №902/235/19, яке набрало законної сили."
18.09.2020 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначив, що доводи, які викладені у відзиві та доданої до нього заяви про закриття провадження у справі - є безпідставними. Обґрунтовуючи свою процесуальну позицію останній зазначив наступне:
"Раніше позивач не подавав іншого позову до цього ж самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Заявлений позов має інший предмет та підстави.
Так, предметом є вимога про визнання недійсними Договору поставки №1205/18/146 від 22.02.2018 року та Додаток №1205/18/146/1-ЗЗР від 23.02.2018 року до Договору поставки №1205/18/146 від 22.02.2018 року.
А підставою є обставини, які встановлені висновками судових почеркознавчих експертиз.
Посилання відповідача на те, що висновки експертиз не є доказами - суперечить положенням ГПК України.
Доводи про наступне схвалення договору та додатку до нього - суперечить умовам п.п. 9.1 та 9.2 Договору, згідно яких підписанням цього Договору Сторони засвідчують, що вони ознайомились та погоджуються з усіма умовами, що викладені на всіх сторінках цього Договору та своїм підписом підтверджують розуміння та схвалення всіх умов цього Договору без виключення; Договір вступає в силу з моменту його підписання вповноваженими представниками Сторін... ."
15.10.2020 через канцелярію суду надійшла заява представника позивача про залишення без розгляду позову в частині визнання недійсним укладеного між сторонами договору поставки №1205/18/146 від 22.02.2018. При цьому щодо позову в частині визнання недійсним додатку №1205/18/146/1-ЗЗР від 23.02.2018 до договору поставки №1205/18/146 від 22.02.2018, останній повідомляє, що усі докази на підтвердження своїх доводів надано, окремо в судовому засіданні будуть пред'явлені докази щодо витрат на правову допомогу.
Ухвалою суду від 15.10.2020 позов в частині визнання недійсним договору поставки №1205/18/146 від 22.02.2018, укладений між малим приватним підприємством "Ерідон" та приватною агрофірмою "Вікторія", залишено без розгляду. Окрім того, судом постановлено закрити підготовче провадження у справі №902/705/20 та призначити справи для судового розгляду по суті.
23.11.2020 судом постановлено ухвалу про відкладення розгляд справи на 04.12.2020.
На визначену судом дату (04.12.2020) з'явилися представники обох сторін та судовий експерт.
Під час судового засідання, 04.12.2020, представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити. Натомість представник відповідача проти їх задоволення заперечив.
Після закінчення судових дебатів суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати та орієнтовний час повернення.
На оголошення вступної та резолютивної частин рішення суду представники сторін в судове засідання не з'явилися.
Розглянувши матеріали господарської справи, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
22.02.2018 між Малим приватним підприємством Фірма "Ерідон" (далі по тексту також - Постачальник, відповідач), в особі представників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які діяли на підставі довіреностей, та Приватною агрофірмою "Вікторія" (далі по тексту також - Покупець, позивач), в особі директора ОСОБА_3 , укладено договір поставки №1205/18/146.
Між сторонами погоджено, що в порядку та на умовах цього договору Постачальник зобов'язується поставити Покупцю продукцію виробничо-технічного призначення (далі по тексту також - Товар), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити вартість такого Товару. Найменування, асортимент та кількість Товару, який підлягає поставці за цим договором, зазначаються в додатках, які є його невід'ємною частиною (п.п. 1.1.,1.2. договору).
Окрім вказаного договору в матеріалах справи також наявна світлокопія додатку №1205/18/146/1-ЗЗР від 23.02.2018 до нього, яким передбачено: асортимент, кількість, ціна та вартість товару, що підлягає поставці, порядок та строк його оплати, відповідальність Покупця за невиконання зобов'язань по оплаті отриманого товару.
Позивач стверджуючи, що підпис під Договором та його додатками не належить керівнику ПА "Вікторія", звернувся до правоохоронних органів.
24.12.2019 відкрито кримінальне провадження №12019020080000523.
В межах вказаного кримінального провадження призначено почеркознавчу експертизу, в тому числі відносно додатку №1205/18/146/1-ЗЗР від 23.02.2018 до Договору поставки №1205/18/146 від 22.02.2018, проведення якої доручено Вінницькому науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі Міністерства внутрішніх справи України.
За результатами проведеного дослідження судовим експертом надано висновок №197 від 30.06.2020 наступного змісту:
"Підпис у графі "Покупець" у додатку №1205/18/146/1-ЗЗР від 23.02.2018 до договору поставки №1205/18/146 від 22.02.2018, виконаний не гр. ОСОБА_3 , а іншою особою."
З урахуванням вказаних обставин позивач звернувся до суду з даним позовом з вимогою визнати недійним додаток №01205/18/146-1-ЗЗР від 23.02.2018 до договору поставки №01205/146 від 22.02.2018.
Враховуючи встановлені обставини суд зважає на наступне.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права.
При цьому суд вважає, що при вирішенні питання, чи досягнуто згоди між сторонами щодо умов договору, вирішального значення закон надає повноваженням "підписанта". В свою чергу, наявність печатки на договорі жодним чином не пов'язана з визнанням його дійсним/недісним, укладеним чи неукладеним. Тому наявність печатки на договорі, підписаному неповноважною особою, не робить договір дійсним/укладеним.
Даний висновок зроблений судом з урахуванням наступного.
Так, статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ч.7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 Цивільного кодексу України).
Нормами п.1ч.1 ст.208 Цивільного кодексу України передбачено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
Вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене статтею 203 ЦК України, є важливим чинником, без якого неможливо укладення договору. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа.
Одночасно суд враховує, що відповідно до положення ст.58-1 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб'єктом господарювання печатки не є обов'язковим. Відбиток печатки не може бути обов'язковим реквізитом будь-якого документа, що подається суб'єктом господарювання до органу державної влади або органу місцевого самоврядування. Копія документа, що подається суб'єктом господарювання до органу державної влади або органу місцевого самоврядування, вважається засвідченою у встановленому порядку, якщо на такій копії проставлено підпис уповноваженої особи такого суб'єкта господарювання або особистий підпис фізичної особи - підприємця. Орган державної влади або орган місцевого самоврядування не вправі вимагати нотаріального засвідчення вірності копії документа у разі, якщо така вимога не встановлена законом. Наявність або відсутність відбитка печатки суб'єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків. Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.
Відповідно до положень Національного стандарту України "Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 № 55, зокрема пункту 5.26, відбитком печатки організації засвідчують на документі підпис відповідальної особи. Перелік документів, на які ставлять відбиток печатки, визначає організація на підставі нормативно-правових актів. Його подають в інструкції з діловодства організації. Відбиток печатки ставлять так, щоб він охоплював останні кілька літер назви посади особи, яка підписала документ.
З урахуванням викладеного суд вважає, що сторони договору, дійшовши згоди щодо його істотних умов, мають скріпити його своїми підписами, що і є моментом укладення договору. При цьому за відсутності підпису уповноваженої особи на договорі, печатка втрачає своє функціональне призначення (засвідчення підпису).
Як вище зазначалось, позивачем на підтвердження позовних вимог надано до матеріалів справи Висновок судового експерта Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справи України за результатами проведення почеркознавчої експертизи № 197 від 30.06.2020, призначеної під час кримінального провадження.
Надаючи оцінку вказаному висновку суд враховує наступне.
Згідно статті 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.
Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи.
Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку.
У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім'я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством.
У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
Якщо експерт під час підготовки висновку встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право включити до висновку свої міркування про ці обставини.
За змістом статті 101 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права та обов'язки, що і експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.
Як уже зазначалося, за змістом статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані можуть встановлюватися, зокрема, висновками експертів.
Відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У пункті 18 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" №4 від 23.03.2012 визначено, що у перевірці й оцінці експертного висновку господарським судам слід з'ясовувати:
- чи було додержано вимоги законодавства у призначенні та проведенні судової експертизи;
- чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі;
- компетентність експерта, якщо проведення судової експертизи доручено окремій особі, і чи не вийшов він за межі своїх повноважень;
- повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним;
- узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком судової експертизи;
- обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.
Так, дослідивши висновок почеркознавчої експертизи №197 від 30.06.2020, слід зазначити, що останній не викликає сумнівів у його правильності, не містить розбіжностей, узгоджується із наявними матеріалами справи та відповідає вимогам чинного законодавства, в тому числі, стосовно критеріїв повноти, ясності, обґрунтованості.
У висновку зазначено, що судовий експерт повідомлений про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених обов'язків за статтями 384, 385 Кримінального кодексу України.
На дослідження були надано Додаток №1205/18/146/1-ЗЗР від 23.02.2018 до Договору поставки №1205/18/146 від 22.02.2018.
Зазначеним спростовується позиція відповідача, що експертне дослідження проводилося за відсутності оригіналу додатку до договору.
Також варто зауважити, що судом було реалізовано право, визначене ч.5 ст.98 Господарського процесуального кодексу України, на виклик експерта для надання усних пояснень щодо його висновку, про що були постановлені відповідні ухвали від 12.11.2020 та від 23.11.2020.
Таким чином, під час судового засідання, 04.12.2020 судом за участю представників сторін та судового експерта Ковальчук Л.Ю. було досліджено наданий ним висновок №197 від 30.06.2020.
Також слід зазначити, що на стадії здійснення підготовчого провадження у справі №902/705/20 на адресу суду від відповідача не надходило заяви про призначення почеркознавчої експертизи, як і не було надано останнім експертний висновок, підготовлений на його замовлення, який би спростовував зазначений вище висновок судового експерта.
Враховуючи зазначене, у суду відсутні підстави для неврахування зазначеного вище висновку судового експерта при розгляді даної справи.
Таким чином, з огляду на встановлені обставини, суд констатує, що Додаток №1205/18/146/1-ЗЗР від 23.02.2018 до Договору поставки №1205/18/146 від 22.02.2018 не підписаний зі сторони приватної агрофірма "Вікторія".
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
При цьому частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
Вказаний висновок узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц.
Окрім того, слід зазначити, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 16.06.2020 по справі №145/2047/16-ц звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.
У справі, що розглядається, позивач звернувся з вимогою про визнання недійсним додаток до договору, посилаюсь на те, що його він не підписував, умови їх не погоджував.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц зазначено, що відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
Враховуючи викладене та з огляду на встановлену судом обставину щодо відсутності в Додатку №01205/18/146/1-ЗЗР від 23.02.2018 до Договору поставки №01205/18/146 від 22.02.2018 підпису директора приватної агрофірми "Вікторія", суд вважає, що сторони в належній формі не досягнули згоди з усіх істотних умов договору.
Таким чином, у суд відсутні підстави визнавати оспорюваний Додаток до Договору недійсним, оскільки з огляду на зазначені вище положення Цивільного Кодексу України, а також висновки Великої Палати Верховного Суду, даний правочин є неукладеним.
Одночасно суд вважає за необхідне спростувати позицію відповідача відносно преюдиції щодо визнання директором Вовком М.І. підписання Додатку № 1205/18/146/1-ЗЗР від 23.02.2018.
Так, відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як відомо преюдиційність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
З урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 (пункт 32), від 10.12.2019 у справі №925/698/16 (пункт 154) преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Дослідивши зміст постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.09.2019 у справі № 902/235/19 суд констатує, що апеляційним судом не досліджувалося питання щодо приналежності підпису на оспорюваному Додатку до Договору директору ПА "Вікторія" ОСОБА_3 . При цьому вислів в тексті постанови: "Так, позивач не оспорює укладених сторонами додатків №1205/18/146/1/1-ЗЗР від 23.02.2018 і №№ 1205/18/146/2-ЗЗР від 15.03.2018..." не свідчить про визнання директором ПА "Вікторія" підписання спірного додатку, а характеризує обраний останнім спосіб захисту свого порушеного права (у вказаній справі) через визнання недійсним основного Договору.
Таким чином, під час розгляду справи №902/235/19 судами не було встановлено фактів відносно спірного Додатку до Договору, які би підлягали для застування у даній справі, як преюдиційні.
Додатково суд зазначає, що з огляду на викладені обставини, а також зважаючи, що спірний додаток до Договору не був предметом спору у справі №902/235/19 у суду відсутні підстави для закриття провадження у даній справі та відповідно задоволення клопотання відповідача.
Надаючи оцінку позиції відповідача про схвалення позивачем спірного додатку до Договору своїми діями суд вважає за необхідне застосувати наступну позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 16.06.2020 по справі № 902/145/2047/16-ц:
"7.38 Відповідно до частини другої статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Отже, конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі."
Таким чином, дії позивача не можуть свідчити про схвалення письмово правочину, оскільки в даному випадку оспорюваний додаток до Договору містить ряд умов та зобов'язань, прийняття та обізнаність відносно яких, не підтверджується поведінкою останнього.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, узагальнюючи викладене суд дійшов висновку, що позивач під час розгляду справи не надав належних та допустимих доказів, які б підтвердили недійсність оспорюваного Додатку до Договору. При цьому відповідач не надав суду докази, які б свідчили, що оспорюваний правочин укладено.
Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог.
Витрати зі сплати судового збору за подання позову згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України покладаються на позивача у повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на правову допомогу, суд враховує, що 12.11.2020, від представника позивача надійшла заява, в якій повідомлено, що докази понесених витрат будуть надані суду після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Приписами ч.1 ст.221 ГПК України визначено: "Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог."
Таким чином, з метою вирішення питання стосовно розподілу решти судових витрат слід призначити судове засідання.
На підставі викладеного та керуючись ч. 1 ст. 221 ст. ст. 7, 8, 13, 14, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В задоволенні позову відмовити повністю.
2. Призначити судове засідання для вирішення питання стосовно розподілу судових витрат на 29 грудня 2020 року на 10 год. 30 хв. в приміщенні Господарського суду Вінницької області (вул.Пирогова, 29, м.Вінниця, 21018, 3-й поверх), про що повідомити сторони (в тому числі телефоном).
3. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованими листами з повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. ст. 256, 257 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 15 грудня 2020 р.
Суддя Нешик О.С.
віддрук. прим.:
1 - до справи;
2 - позивачу (с.Українське, Барський район, Вінницька обл., 23053);
3 - відповідачу (вул.Воздвиженська, 46, с.Княжичі, Києво-Святошинський район, Київська обл., 08143)