Справа № 643/18762/20
Провадження № 2/643/5170/20
про направлення справи за підсудністю
14.12.2020
Суддя Московського районного суду м. Харкова Новіченко Н.В., розглянувши
позовну заяву ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном,
ОСОБА_1 звернувся до Московського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном.
Розглянувши означену позовну заяву, суд зазначає наступне.
Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.
Основними видами територіальної підсудності є, зокрема загальна, альтернативна та виключна.
Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших - створення найсприятливіших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб.
Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності.
Статтею 1 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Цивільного процесуального кодексу України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Статтею 30 Цивільного процесуального кодексу України встановлена виключна підсудність справ.
Виключна підсудність є особливим видом територіальної підсудності, правила якої забороняють застосування при пред'явленні позову інших норм, що регулюють інші види територіальної підсудності.
Положеннями частини 1 статті 30 Цивільного процесуального кодексу України унормовано, що позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
При цьому, відповідно до частини першої статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.
Слова «з приводу» вказують, що правила виключної підсудності мають поширюватися на будь-які спори, в яких об'єктом спірного матеріального правовідношенння є нерухоме майно, у тому числі й про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.
Отже, основним критерієм віднесення речей до нерухомих є фізична прив'язка об'єктів, розташованих на земельній ділянці, переміщення яких неможливо без їх знецінення. Вказані ознаки є основними і їх розглядати необхідно у сукупності.
За змістом частини другої статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
У розумінні частини другої вказаної статті Цивільного кодексу України житлові будинки, будівлі, споруди тощо охоплюються поняттям «нерухоме майно». Однак вказаний перелік об'єктів нерухомого майна не є вичерпним.
Так, зокрема, відповідно до статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» об'єктами нерухомого майна є житлові будинки; квартири; будівлі, споруди, житлові та нежитлові приміщення.
Таким чином, нерухоме майно є особливим об'єктом права власності, оскільки наділене специфічними рисами - сталий зв'язок із землею, особлива цінність, неможливість переміщення без знецінення та зміни її призначення.
Особливістю правового режиму нерухомого майна є те, що у процесі створення воно може набувати статусу як незавершеного будівництвом нерухомого майна, так і завершеного нерухомого майна.
Отже, з аналізу вимог частин першої-третьої статті 30 Цивільного процесуального кодексу України у контексті статті 181 Цивільного кодексу України можна зробити висновок, що законодавець послідовно і зрозуміло визначив правила виключної підсудності за місцезнаходженням нерухомого майна чи основної його частини.
Виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані із нерухомим майном.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року зроблено висновок, що виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями статті 181 ЦК до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Отже, позови що виникають з приводу нерухомого майна - це позови пов'язані з нерухомим майном, нерухомістю, нерухомою річчю, а тому усі позови, у спорах, які є наслідком правовідносин пов'язаних з обігом нерухомого майна повинні бути пред'явлені до суду за місцем знаходження цього майна.
Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об'єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності.
Як на тому наголошено у постанові Верховного Суду від 24.03.2020 у справі № 280/1208/18-ц правила про виключну підсудність застосовуються до позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (наприклад, звернення стягнення на нерухоме майно, передане в заставу іпотечне майно, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, визнання договору іпотеки недійсним тощо). Виходячи з аналізу вищезазначеного, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно тощо.
З матеріалів справи вбачається, що предметом даного позову є усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, а саме 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , що знаходиться в Індустріальному районі м. Харкова.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що подана ОСОБА_1 позовна заява не підсудна Московському районному суду м. Харкова.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 31 Цивільного процесуального кодексу України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Згідно з частиною 3 статті 31 Цивільного процесуального кодексу України передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне передати позовну заяву ОСОБА_1 за підсудністю до Орджонікідзевського районного суду м. Харкова.
Керуючись статтями 27, 28, 31, 260 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном передати за підсудністю до Орджонікідзевського районного суду м. Харкова.
Відповідно до статті 261 Цивільного процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили після її підписання та може бути оскаржена протягом 15 днів з дня її підписання шляхом подання у відповідності до п. 15.5. ч. 1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Цивільного процесуального кодексу України апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду або через Московський районний суд м. Харкова.
Суддя Н.В. Новіченко