Номер провадження: 22-ц/813/4059/20
Номер справи місцевого суду: 522/17422/17
Головуючий у першій інстанції Ільченко Н.А.
Доповідач Цюра Т. В.
03.12.2020 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Цюри Т.В.,
Суддів: Комлевої О.С., Сегеди С.М.,
За участю секретаря судового засідання: Лопотан В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики
У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому просив суд стягнути з відповідача суму боргу за договором позики з урахуванням штрафних санкцій у розмірі 36 532 215, 29 грн.29 коп. та судові витрати у розмірі 8000 грн. (а.с.3-6).
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2018 року задоволено позов ОСОБА_2 .
Стягнуто з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 , що проживає за адресою : АДРЕСА_2 ) борг за договором позики грошей від 18.10.2013 р., посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за р. № 4444, із змінами відповідно до договору про внесення змін № 1 від 19.03.2014 р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за р. № 1772, у загальному розмірі 36532215 (тридцять шість мільйонів п'ятсот тридцять дві тисячі двісті п'ятнадцять) грн. 00 коп., а також 8000 (вісім тисяч) грн. 00 коп. у відшкодування судового збору.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2018 року та ухвалити нове рішення.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 26.10.2018 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики та ухвалою цього ж суду від 26.10.2018 року призначено розгляд вищевказаної цивільної справи у приміщенні апеляційного суду Одеської області (а.с. 116-117, 118).
У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 , посилаючись на її необґрунтованість, просить суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2018 року - залишити без змін (а.с. 122-123).
Указом Президента України № 452/2017 від 29 грудня 2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах», ліквідовано Апеляційний суд Одеської області, створено Одеський апеляційний суд, який здійснює правосуддя в апеляційному окрузі, який включає Одеську область, з місцезнаходженням у м.Одесі.
Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно - територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Частиною 5 ст. 31 ЦПК України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду.
На виконання вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ЦПК України рішенням зборів Одеського апеляційного суду від 28.12.2018 №1 днем початку роботи суду визначено 03.01.2019, до якого підлягають передачі всі справи, що перебували в провадженні Апеляційного суду Одеської області.
За результатами автоматичного розподілу після створення нового суду визначено склад колегії суддів: Цюра Т.В. - головуючий суддя, судді - Гірняк Л.А., Сегеда С.М. (а.с. 131).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 25.01.2019 року прийнято до свого провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19.02.2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, яку було призначено до розгляду в приміщенні Одеського апеляційного суду (а.с. 132-233).
В судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив її залишити без задоволення.
02.12.2020 року до канцелярії апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшла заява про відкладення розгляду справи, призначеної на 03.12.2020 року о 13год.30 хв.
Однак, вказана заява про відкладення розгляду справи не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Згідно з Указом Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, на всій території України установлено карантин.
Рада суддів України рекомендувала у період карантину встановити особливий режим роботи судів України, а саме: роз'яснити громадянам можливість відкладення розгляду справ у зв'язку із карантинними заходами (Лист Ради суддів України від 16.03.2020 року, адресований Верховному Суду, Вищому антикорупційному суду, місцевим та апеляційним судам).
На підставі рішення зборів суддів Одеського апеляційного суду від 16 жовтня 2020 року, відповідно до частини 2 статті 29 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», постанов Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (зі змінами) та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами), рішення Ради суддів України за №19 від 17 березня 2020 року, постанови головного державного санітарного лікаря України №16 від 09 травня 2020 року, рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайної ситуації від 15 жовтня 2020 року, у зв'язку з ускладненням епідеміологічної ситуації в місті Одесі та із підтвердженням у працівників Одеського апеляційного суду діагнозу COVID-19, з метою запобігання поширенню захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, серед співробітників та відвідувачів Одеського апеляційного суду та забезпечення безпечних умов праці працівникам суду ухвалено розпорядження Голови Одеського апеляційного суду № 12 від 16.10.2020 року «Про посилення карантинних обмежень та продовження особливого режиму роботи суду».
Пунктами 1, 5, 12 розпорядження Голови Одеського апеляційного суду № 12 від 16.10.2020 року «Про посилення карантинних обмежень та продовження особливого режиму роботи суду» передбачено, що тимчасово, на час установлення на території міста Одеси рівня епідемічної небезпеки: «помаранчевий» або «червоний», зупинено розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судових процесів та припинено їх допуск до залів судових засідань. Апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у частинах 1, 2 статті 369 ЦПК України, у відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. Це розпорядження набрало чинності з 26 жовтня 2020 року.
Отже, вказане розпорядження видано з метою забезпечення здійснення правосуддя Одеським апеляційним судом, забезпечення доступу громадян до правосуддя під час дії установленого державою карантину, установлення на території міста Одеси рівня епідемічної небезпеки: «помаранчевий» або «червоний».
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Окрім того, суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду.
При цьому, ОСОБА_1 мала можливість подати клопотання про участь в розгляді справи в режимі відеоконференції, однак таким правом не скористалася.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, неодноразове відкладення розгляду справи через неповідомлення ОСОБА_1 , створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів ухвалила відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи та розглянути справу у її відсутність.
Заслухавши пояснення представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам не в повній мірі відповідає, з огляду на таке.
Так, судом першої інстанції встановлено, що згідно укладеного між сторонами договору позики грошей від 18.10.2013 р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за р. № 4444, із змінами до цього договору відповідно до укладеного між сторонами договору про внесення змін № 1 від 19.03.2014 р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за р. № 1772, ОСОБА_2 (Позикодавець) передав, а ОСОБА_1 (Позичальник) прийняла у власність грошові кошти в розмірі 1069950,00 грн., що в еквіваленті, за домовленістю сторін, становить 101900,00 дол. США, та зобов'язалася повернути ОСОБА_2 в строк та на умова, передбачених цим договором, позику в вищезазначеному розмірі.
Відповідно до п. 2 цього договору позика передається позикодавцем позичальнику при підписанні сторонами цього договору готівкою; підписання цього договору позичальником підтверджує факт одержання ним від позикодавця грошових коштів в сумі, визначеній в п. 1 цього договору; підписаний позикодавцем договір є доказом передачі позики від позикодавця до позичальника.
Пункт 4 цього договору (в редакції договору про внесення змін № 1 від 19.03.2014 р.) передбачає, що сторони домовилися, що позичальник зобов'язаний повернути (погасити) суму грошових коштів, зазначену в п. 1 цього договору, в повному обсязі по 19.09.2014 р. включно.
Згідно п. 4.1., 4.3. цього договору сторони узгодили, що у випадку зміни курсу гривні до долара США, позика підлягає поверненню таким чином, щоб розмір повернутої позики (частини) позики відповідав доларовому еквіваленту позики за комерційним курсом продажу доларів США, встановленим ПАТ КБ «Південний» станом на дату повернення позики (частини позики). При цьому, повернення частини позики, у відповідності до ст. 545 ЦК України, підтверджується відповідними письмовими розписками позикодавця, а повернення всієї суми позики підтверджується відповідною заявою позикодавця про розрахунок, справжність підпису якого має бути нотаріально засвідчена.
Відповідно до п. 4.2. цього договору (в редакції договору про внесення змін № 1 від 19.03.2014 р.) повернення позиченої суми грошей повинно вчинятися за наступним графіком : 18 числа кожного місяця, починаючи з 18.10.2013 р. по 18.03.2014 р., по 15750,00 грн., що в еквіваленті, за домовленістю сторін, становить 1500,00 дол. США; 19.03.2014 р. - 9450,00 грн., що в еквіваленті, за домовленістю сторін, становить 900,00 дол. США; 19 числа кожного місяця, починаючи з 19.04.2014 р. по 19.08.2014 р., по 25200,00 грн., що в еквіваленті, за домовленістю сторін, становить 2400,00 дол. США; а решту суми у розмірі 840000,00 грн., що в еквіваленті, за домовленістю сторін, становить 80000,00 дол. США, - по 19.09.2014 р.
Через невиконання відповідачем своїх зобов'язань за вказаним договором у повному обсязі, станом на дату судового розгляду даної справи борг за цим договором перед позивачем становить у загальному розмірі 36532215,00 грн., з яких:
-сума основного боргу - 80000,00 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ (26,16 грн. за 1 дол. США) на 15.09.2017 р. становить 2092800,00 грн.;
-100% річних від простроченої суми відповідно до п. 9 договору - 2092800,00 грн.;
-пеня відповідно до п. 9 договору за час прострочення з 20.09.2014 р. по 18.09.2017 р. - 34374240,00 грн.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, районний суд виходив з того, що відповідач до теперішнього часу не виконала свої зобов'язання за вказаним договором у повному обсязі.
Проте, апеляційний суд не може повністю погодитися із таким висновком районного суду, оскільки він не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.
Так, у відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Згідно із ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані його позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з положеннями статей 530, 612, 625 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Судовим розглядом справи встановлено, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 зобов'язання за договором позики від 18.10.2013 року (із внесеними змінами до договору від 19.03.2014 року), загальна сума боргу, яку просив стягнути позивач, складає - 38559840,00 грн., з яких : сума основного боргу - 2092800,00 грн ., що в еквіваленті по курсу НБУ (26,16 грн. за 1 дол. США) на 15.09.2017 р. становить 80000,00 дол. США; 100% річних від простроченої суми відповідно до п. 9 договору - 2092800,00 грн.; пеня відповідно до п. 9 договору за час прострочення з 20.09.2014 р. по 18.09.2017 р. - 34374240,00 грн.
Пункт 4 цього договору (в редакції договору про внесення змін № 1 від 19.03.2014 р.) передбачає, що сторони домовилися, що позичальник зобов'язаний повернути (погасити) суму грошових коштів, зазначену в п. 1 цього договору, в повному обсязі по 19.09.2014 р. включно.
Наявність між сторонами відносин, які виникли з договору позики, підтверджується відповідним письмовим договором позики, а отже і фактом отримання боржником коштів за договором позики та наявності зобов'язання повернути ці кошти.
З урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 2092800,00 грн.( фактично отриманих, згідно договору) та 100 % річних від простроченої суми основного боргу відповідно до п. 9 договору позики у розмірі - 2092800,00 грн.
Разом з тим, апеляційний суд не може погодитися із вимогами позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 1,5% від простроченої суми основного боргу за час прострочення з 20.09.2014 р. по 18.09.2017 р. відповідно до п. 9 договору у розмірі - 34374240,00 грн., з огляду на наступне.
Так, у доводах апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд неправильно застосував норму п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України, стягнувши пеню за весь час прострочення, починаючи з 20.09.2014 року.
Такі доводи апеляційної скарги є частково обґрунтованими та являються підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
У частині 1 ст. 1046 ЦК України йдеться про те, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Виходячи з вимог ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки застосовується спеціальна позовна давність в один рік.
За змістом ст.ст. 256, 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.
Із позовних вимог ОСОБА_2 вбачається, що пеня в розмірі 34374240 грн. була нарахована за період 20.09.2014 року по 18.09.2017 року (по день звернення до суду з даним позовом).
Разом з тим, вважаючи обґрунтованими позовні вимоги про стягнення пені, суд першої інстанції не звернув увагу на ту обставину, що відповідно до умов договору позики від 18.10.2013 року року (п.п. 4, 9) кредитор мав право нараховувати пеню за прострочення виконання зобов'язання до закінчення строку кредитування, тобто до 19.09.2014 року.
З урахуванням викладеного, слід дійти висновку, що позовні вимоги про стягнення пені, розмір якої нарахований за період з 20.09.2014 року по 18.09.2017 року, не підлягають задоволенню у зв'язку з тим, що право позивача нараховувати пеню за п. 9 договору позики припинилося зі спливом строку кредитування.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12.
Таким чином, за відсутності права у позивача нараховувати пеню після закінчення строку дії договору позики від 18.10.2013 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в частині стягнення пені у розмірі 34374240 грн., слід відмовити.
Доводи апеляційної скарги в цій частині є частково обґрунтованими та заслуговують на увагу суду.
Разом з тим, твердження апелянта ОСОБА_1 про те, що вона у суді першої інстанції участі не приймала, про час та місце слухання справи їй не було відомо та повістки не отримувала є безпідставними, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачка ОСОБА_4 неодноразово повідомлялась Приморським районним судом м.Одеси про слухання даної справи, про що свідчать рекомендовані повідомлення на ім'я « ОСОБА_1 », надіслані їй судом на останню відому зареєстровану адресу її місця проживання, а саме: АДРЕСА_3 (а.с. 39-47).
При цьому, як встановлено місцевим судом, надіслана судом судова повістка відповідачу ОСОБА_1 в черговий раз повернута на адресу суду із поміткою пошти про те, що відповідач не з'являється на пошту для отримання судової повістки за залишеним для неї повідомленням пошти, що, на думку суду, свідчить про те, що відповідач зловживає своїми процесуальними правами та обов'язками й ухиляється від явки до суду, чим створює штучну тяганину у розгляді справи.
Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст.1 ЦПК України).
Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки (ч.3 ст.27 ЦПК України).
Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Феномен зловживання процесуальними правами як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає у тому, що при зловживанні процесуальними правами відбувається порушення умов реалізації суб'єктивних цивільних процесуальних прав. Це положення відповідає загальнотеоретичним розробкам конструкції зловживання правом, в яких воно нерідко визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб'єктивних прав. Суб'єкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні права має здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визначено змістом того чи іншого суб'єктивного права, або вочевидь випливає з логіки існування того чи іншого суб'єктивного процесуального права.
Зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій.
Вказане відповідає правовому висновку висловленому в постанові Верховного Суду від 06 вересня 2018 року у справі N 552/2378/17.
Крім цього, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції невірно здійснив розрахунок суми заборгованості, стягуючи заборгованість в загальному розмірі 36532215,00 грн.
Ураховуючи наведене, апеляційний суд доходить висновку, що рішення суду першої інстанції належить скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 основну суму боргу за договором позики від 18.10.2013 р., із змінами відповідно до договору про внесення змін № 1 від 19.03.2014 р., у розмірі 2092800, 00 гривень та 100 % річних від простроченої суми основного боргу відповідно до п. 9 договору у розмірі 2092800, 00 грн., в задоволенні решти позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 1,5% від простроченої суми основного боргу за час прострочення з 20.09.2014 р. по 18.09.2017 р. відповідно до п. 9 договору у розмірі - 34374240,00 грн. слід відмовити.
Згідно зі ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що позовна заява та апеляційна скарга підлягають частковому задоволенню, тому судовий збір необхідно покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем пред'явлено позов на суму 38559840 грн., апеляційним судом задоволено вимоги позивача в розмірі 4185600 грн., що становить 10,85% від пред'явлених вимог.
При пред'явленні позову ОСОБА_2 сплатив судовий збір у розмірі 8000,00 грн. (а.с.2).
За подачу апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 12000 грн. (8000 грн. + 4000 грн.) (а.с. 98, 112).
Тобто, підлягає до стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір, сплачений за розгляд справи судом першої інстанції у розмірі 868 грн. (8000 грн. х 10,85% = 868 грн.) та до стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції у розмірі 1302 грн. (12000 грн. х 10,85% = 1302 грн.).
Разом з тим, частиною 10 ст. 141 ЦПК України передбачено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Отже, враховуючи приписи ч.10 ст. 141 ЦПК України з позивача на користь відповідача слід стягнути різницю за сплачений судовий збір у розмірі 434 грн. (1302 грн. - 868 грн. = 434 грн. ).
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2018 року - скасувати.
Прийняти постанову.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 , що проживає за адресою : АДРЕСА_2 ) борг за договором позики грошей від 18.10.2013 р., посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за р. № 4444, із змінами відповідно до договору про внесення змін № 1 від 19.03.2014 р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за р. № 1772, суму основного боргу у розмірі 2092800 (два мільйони дев'яносто дві тисячі вісімсот) гривень, 00 копійок та 100 % річних від простроченої суми основного боргу відповідно до п. 9 договору - 2092800 (два мільйони дев'яносто дві тисячі вісімсот) гривень, 00 копійок.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 , що проживає за адресою : АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 434 (чотириста тридцять чотири) гривні.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 14.12.2020 року.
Головуючий Т.В. Цюра
Судді: О.С. Комлева
С.М. Сегеда