Справа № 638/1956/20
Провадження № 2/638/2640/20
14.12.2020 року Дзержинський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого Аркатової К.В.
секретаря Рижикової В.Г.
за участю представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів,
ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнених вимог просила стягнути з ОСОБА_4 на її користь грошові кошти у розмірі 80558,64 доларів США, суму сплаченого судового збору - 10510 грн.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 25.08.2010 року між нею та ОСОБА_4 укладено розписку, згідно якої вона передала відповідачу 290000 доларів США, із зобов'язанням останнього сплачувати щомісячно 2900 доларів США 25 числа кожного місяця. Відповідач станом на час звернення до суду з даним позовом не виконав взяті на себе зобов'язання з повернення суми боргу, граничний строк виконання зобов'язання становить 25.12.2018 року. Згідно розрахунку, наданого позивачем, сплаті підлягає сума боргу у розмірі 72500 доларів США, що виникла за період з 25.12.2018 року по 25.01.2020 року, тобто за 25 місяців зі щомісячним платежем 2900 доларів США. Також, позичальнику нараховані відсотки за період з 26.12.2017 року по 25.12.2018 року у розмірі 5711,79 доларів США та 3% річних з 25.12.2018 року по 10.02.2020 року у розмірі 67079,25 грн., що станом на 03.11.2020 року за курсом НБУ становить 2346,85 доларів США. Таким чином, загальна сума боргу становить 80558,64 доларів США, яку позивачка просить стягнути на її користь з відповідача.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти заявлених вимог, просив відмовити в їх задоволенні у повному обсязі, вказавши про наступне.
На думку представника відповідача, звернення до суду з даним позовом та уточненим до нього є зловживанням процесуальними правами, оскільки під час звернення до суду з даним позовом, що надійшов в провадження судді Аркатової К.В., в провадженні іншого судді цього ж суду вже перебував аналогічний позов, що був залишений без руху, тобто ОСОБА_3 ввела суд в оману, вказавши, що нею не поданого аналогічного позову до суду, у зв'язку з чим вважав, що позовна заява має бути залишена без розгляду на підставі ч.3 ст.44 ЦПК України, а до позивача застосовано заходи процесуального примусу, передбачені ст.148 ЦПК України. Щодо розписки та дійсних обставин зазначив про те, що відповідач ОСОБА_4 не брав у позивача ОСОБА_5 в борг жодних коштів, розписка від 25.08.2010 року написана ОСОБА_4 як підтвердження боргових зобов'язань перед чоловіком ОСОБА_3 - ОСОБА_6 , з яким відповідач мав спільний бізнес за його життя. ОСОБА_6 помер у липні 2010 року, виключно через почуття боргу перед померлим ОСОБА_4 склав дану розписку від 25.08.2010 року. З приводу строку давності за даним позовом посилався на те, що строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом про стягнення боргу в цілому розпочався у 2010 році, тривав три роки та минув 31.12.2013 року. Строк давності за щомісячними платежами обґрунтовував тим, що позивачка звернулася до суду 10.02.2020 року, її вимога за цими платежами до 10.02.2017 року знаходиться поза межами строку позовної давності. В межах строку давності перебувають 11 платежів за 2017 рік та 12 платежів за 2018 рік, що становить 66700 доларів США.
Вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного.
25.08.2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір позики, згідно з яким відповідач отримав від позивача у справі 290000 доларів США, ОСОБА_4 зобов'язався сплачувати щомісячно суму 2900 доларів США 25-го числа кожного місяця та повернути всю суму за першою вимогою.
01.07.2019 року позивачем складено вимогу про повернення суми боргу за договором позики, що направлена на адресу відповідача.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Таким чином, розписка від 25.08.2010 року є документом, який ОСОБА_4 видав ОСОБА_3 за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми.
Доводи представника відповідача про те, що ОСОБА_4 не отримував від ОСОБА_3 грошових коштів, а отримав їх від чоловіка позивача не підтверджені належними та допустимими доказами, а також не спростовують висновків суду про наявність боргових зобов'язань відповідача перед позивачем.
З приводу строку давності за даним позовом суд вказує наступне.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України встановлений трирічний строк позовної давності, який застосовується до всіх правовідносин, за винятком тих, для яких законом встановлені інші, більш короткі або більш тривалі строки.
У розписці від 25.08.2010 року, що складена відповідачем на ім'я позивача встановлено строк виконання кожного щомісячного зобов'язання, тобто повернення 2900 доларів США кожного місяця 25-го числа.
З даним позовом ОСОБА_3 звернулася до суду 10.02.2020 року, тобто вимоги позивача за щомісячними платежами до 10.02.2017 року перебувають поза межами строку позовної давності.
Таким чином, враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення суми боргу підлягають частковому задоволенню в межах встановленого діючим законодавством строку давності за період з 10.02.2017 року до 31.12.2018 року, тобто 23 платежі по 2900 доларів США, що складає 66700 доларів США.
З приводу вимоги ОСОБА_3 про стягнення відсотків на підставі ст.1048 ЦК України та 3 % річних, суд вказує наступне.
Предметом спірного договору позики є іноземна валюта - долари США та розмір одержання процентів його умовами не передбачено.
Правова позиція про наявність права на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо договір позики не є безоплатним (безпроцентним) у розумінні частини другої статті 1048 ЦК України, навіть у тому випадку, якщо договором не передбачено нарахування та одержання зазначених коштів висловлена у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-36цс14.
Однак, частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.
За змістом статті 1 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України» (далі - Закон № 679-XIV) облікова ставка НБУ - один із монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ встановлює для банків та інших суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів.
НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України (стаття 2 Закону № 679-XIV).
Пунктом 1 частини першої статті 15 цього Закону передбачено, що правління НБУ приймає рішення, зокрема про встановлення та зміну облікової та інших процентних ставок Національного банку.
Відповідно до статті 27 Закону № 679-XIV НБУ встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями.
Частиною другою статті 46 вказаного Закону НБУ здійснює дисконтну валютну політику, змінюючи облікову ставку НБУ для регулювання руху капіталу та балансування платіжних зобов'язань, а також коригування курсу грошової одиниці України до іноземних валют.
Пунктом 1.1 Положення про процентну політику НБУ, затвердженого постановою Правління НБУ від 18 серпня 2004 року № 389 (далі - Положення № 389; чинне на момент виникнення спірних правовідносин), визначено, що облікова ставка НБУ - один з монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ установлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів на відповідний період, і є основною процентною ставкою, яка залежить від процесів, що відбуваються в макроекономічній, бюджетній сферах та на грошово-кредитному ринку.
Пунктами 3.1, 3.2 цього Положення визначено, що НБУ визначає розмір облікової ставки, дотримуючись таких основних принципів: облікова ставка використовується НБУ одночасно як засіб реалізації грошово-кредитної політики та орієнтир ціни на гроші; облікова ставка є одним із чинників, що характеризують основні напрями змін грошово-кредитного регулювання; облікова ставка має підтримуватися на позитивному рівні щодо прогнозного рівня інфляції, який визначається схваленими Кабінетом Міністрів України основними прогнозними макроекономічними показниками на відповідний рік та враховується під час складання державного бюджету з наступними змінами; облікова ставка є найнижчою серед процентних ставок, за якими НБУ може підтримати ліквідність банків. Визначення рівня та характеру змін облікової ставки НБУ залежить від тенденцій загального економічного розвитку, макроекономічних та бюджетних процесів, стану грошово-кредитного ринку. Національний банк під час визначення облікової ставки враховує й інші фактори, які можуть вплинути на вартість коштів у національній валюті, - інфляційні або девальваційні очікування, процентні ставки рефінансування, які використовуються центральними банками країн, що мають тісні торговельно-економічні зв'язки з Україною тощо.
Таким чином облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів за допомогою якого НБУ встановлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні.
Крім того, висновок, що чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти міститься у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-2667цс16.
Враховуючи, що частиною першою статті 1048 ЦК України визначено єдиний розмір процентів, якщо такі договором позики не передбачені, - на рівні облікової ставки НБУ, яка встановлюється виключно для національної валюти України, тому вказана норма та, як наслідок, право позикодавця вимагати сплати процентів від суми позики, може бути надане та реалізоване лише у разі, якщо позика отримана у гривні, оскільки НБУ не визначає мінімальної вартості іноземних валют, що є прерогативою відповідних органів іноземних держав.
Отже, у випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов'язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.
Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ в національну валюту України - гривню буде суперечити частинам першій, третій статті 1049 ЦК України щодо обов'язку позичальника.
Під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки НБУ, згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України, необхідно мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі: 1) якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; 2) предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні; 3) період нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась.
Такі висновки щодо періоду стягнення процентів Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 та у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 14-318цс18.
Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку про залишення без задоволення вимог ОСОБА_3 про стягнення суми нарахованих відсотків на підставі ст. 1048 ЦК України, оскільки предметом розписки від 25.08.2010 року є іноземна валюта, порядок та розмір нарахування відсотків у ній не визначений.
Щодо вимоги ОСОБА_3 про стягнення 3 % річних на підставі ст.625 ЦК України, суд прийшов до висновку про залишення її без задоволення з урахуванням нижченаведеного.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12.
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_3 та стягнення з відповідача ОСОБА_4 суми боргу у розмірі 66700 доларів США, решта вимог залишається без задоволення.
Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума сплаченого судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить 2829,74 грн.
Керуючись ст.ст.141,263-265 ЦПК України,ст.ст.256,257,625,1046,1047,1048 ЦК України,
Позовні вимоги ОСОБА_3 (РНКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) про стягнення грошових коштів - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 66700 доларів США та судовий збір в сумі 2837,70 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова, починаючи з 14.12.2020 року.
Головуючий