14 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 826/17727/15
касаційне провадження № К/9901/28972/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Васильєвої І.А., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 липня 2016 року (головуючий суддя - Арсірій Р.О.)
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Мєзєнцев Є.І.; судді: Файдюк В.В., Чаку Є.В.)
у справі № 826/17727/15
за позовом ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - Публічне акціонерне товариство «УкрСибБанк»,
Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
У серпні 2015 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ; позивач; платник) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11 серпня 2015 року № 0005191701.
Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 25 липня 2016 року в задоволенні адміністративного позову відмовив повністю.
Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 19 вересня 2016 року залишив рішення суду першої інстанції без змін.
ОСОБА_1 звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 липня 2016 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року та задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому звертає увагу на те, що, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій не встановили правовий статус усіх складових суми прощеної (анульованої) заборгованості платника за кредитом (тіло кредиту, пеня, відсотки тощо).
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 10 листопада 2016 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Відзиву на касаційну скаргу від відповідача не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
26 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних сум податків до бюджету ОСОБА_1 за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт від 29 липня 2015 року № 692/26-54-17-01-17-2778405894.
За її наслідками контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) з огляду на недекларування в податковій декларації про майновий стан і доходи за 2014 рік отриманого доходу у вигляді додаткового блага в розмірі 3033692,84 грн на підставі рішень банківських установ про анулювання кредитної заборгованості з повідомленням боржника про таке анулювання (прощення).
На підставі зазначеного акта перевірки ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 11 серпня 2015 року № 0005191701, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, в розмірі 515240,60 грн за основним платежем та 128810,15 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову повністю, суди виходили з того, що базою оподаткування згідно з положеннями статті 164 ПК України є весь прощений кредитний борг безвідносно до його складових.
Верховний Суд із наведеними доводами погодитися не може, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 605 ЦК України зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
Відповідно до підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді, зокрема, суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку-боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощеного), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.
Аналіз наведеної законодавчої норми дає підстави для висновку про те, що додаткове благо визначається як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама собою ця сума не збільшує дохід платника податку. Водночас, у разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку-боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг.
Таким чином, сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує дохід платника податку і включається до його оподатковуваного доходу. Разом з тим, суми процентів або пені, які нараховані банком за умовами договору за користування кредитом, не є доходом, який призводить до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Відповідно, у разі прощення (анулювання) процентів або пені, нарахованих за користування кредитом, відсутні підстави вважати їх додатковим благом платника податку.
Відсутність у підпункті «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України точності щодо визначення додаткового блага у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самосійним рішенням, була усунута шляхом внесення змін Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності з 01 січня 2015 року.
Це уточнення не змінило регулювання, воно конкретизувало дійсний зміст наведеної норми.
Отже, законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) нараховані суми процентів, пені, штрафів тощо.
А тому визначення природи боргу (основна частина, проценти, штрафні санкції, суми пені), прощеного банком, є однією із визначальних обставин, які підлягають з'ясуванню для встановлення дійсного податкового обов'язку платника в межах розглядуваних правовідносин.
Вимоги частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях), які кореспондують правилам частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), зобов'язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
Утім, попередніми судовими інстанціями в порушення наведених процесуальних приписів достовірно не встановлено природу заборгованості, яка прощена банківськими установами позивачу, та її складові.
Зокрема, судами не надано правової оцінки та не перевірено інформацію, викладену в повідомленні від 27 березня 2014 року № 10.1-186/96-4272, відповідно до якої Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» здійснено анулювання заборгованості ОСОБА_1 за договором кредиту від 23 листопада 2007 року № 10-29/4695 в сумі 21992,63 грн, що включає заборгованість за нарахованими процентами, а також у повідомленні від 31 липня 2014 року № 31-4/566, згідно з якою Публічним акціонерним товариством «УкрСибБанк» здійснено анулювання заборгованості платника за договором про надання споживчого кредиту від 26 березня 2007 року № 11132915000 у розмірі 248801,55 доларів США, що склало за курсом Національного банку України 2986411,78 грн, та штрафний санкцій у сумі 25288,43 грн.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Таким чином, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суд на підставі встановлених ним обставин та досліджених доказів, з урахуванням принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, повинен дійти висновку про обґрунтованість/безпідставність позовних вимог із відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.
Керуючись частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. А. Гончарова
Судді І. А. Васильєва
Р. Ф. Ханова