Головуючий суддя у першій інстанції : Остап'юк С.В.
02 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/953/20 пров. № А/857/12838/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Бруновської Н.В.
суддів: Макарика В.Я., Матковської З.М.
за участю секретаря судового засідання: Мельничук Б.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ) на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 червня 2020 року у справі № 300/953/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( місто Івано-Франківськ ) про визнання протиправною та скасування постанови, -
07.05.2020р. ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Івано-Франківського міського відділу Державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 04.07.2019 за ВП № 59457620.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.06.2020р. позов задоволено.
Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Івано-Франківський міський відділ Державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.06.2020р. скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, хоча належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 КАС України, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, учасника процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що у Івано-Франківському міському відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області перебувало виконавче провадження № 59457620 з виконання виконавчого листа № 344/17474/18 від 06.06.2019р. який виданий Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області про стягнення з ОСОБА_1 в користь Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради - 477240,22 грн. боргу.( а.с. 8)
04.07.2019р. державний виконавець виніс постанову про відкриття вищевказаного виконавчого провадження № 59457620 з виконання виконавчого листа № 344/17474/18 від 06.06.2019р. та направив сторонам до виконання та відома. (а.с.8)
Державний виконавець 04.07.2019р. прийняв постанову ВП № 59457620 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі - 47 724, 02 гривень. (а.с. 9)
04.07.2019р. державний виконавець наклав арешт на майн, що належить боржнику ОСОБА_1 , що підтверджується постановою про арешт майна боржника ВП № 59457620. (а.с. 10)
Лесів ЯС. 11.07.2019р. звернувся до державного виконавця із заявою про зупинення провадження у зв'язку із відкриттям 07.06.2019р. касаційного провадження та зупиненням, Верховним Судом, виконання вищевказаного рішення Івано-Франківського міського суду від 25.02.2019р. до закінчення касаційного провадження. (а.с. 14)
Постановою державного виконавця ВП №59457620 від 31.07.2019р. зупинено вчинення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого листа № 344/17474/18 від 06.06.2019р. (а.с.11)
16.03.2020р. державний виконавець виніс постанову ВП № 59457620 про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 344/17474/18 від 06.06.2019р. у зв'язку із сплатою боржником ОСОБА_1 заборгованості.
Як видно із матеріалів справи боржник ОСОБА_1 20.09.2019р. сплатив борг за вказаним виконавчим листом та 11.10.2019р. сплатив судовий збір.
Із змісту ст.2 КАС України видно, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У ч.1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
ст.10 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом (стаття 10 Закону).
Згідно ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії
Із змісту ч.1, ч.2 ст. 27 Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби і стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 % суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Державний виконавець виносить одночасноз постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору.
Отже, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
В п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі: фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом;
У даній справі з матеріалів виконавчого провадження встановлено, що державним виконавцем не було здійснено дій з примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом.
Однак, на виконання рішення Івано-Франківського міського суду в справі № 344/17472/18 від 25.02.2019р. боржник ОСОБА_1 20.09.2019р. здійснив сплату боргу стягувачу в строк коли вчинення виконавчих дій, постановою державного виконавця ВП №59457620 від 31.07.2019р. зупинено, а примусове виконання не здійснювалось.
Ухвалою Верховного суду в справі № 344/17472/18 від 07.06.2019р. зупинено виконання вказаного рішення суду першої інстанції в справі № 344/17472/18 від 25.02.2019р. до закінчення касаційного провадження та 16.03.2020р. державний виконавець виніс постанову про поновлення виконавчого провадження.
Отже, державний виконавець передчасно відкрив виконавче провадження, що підтверджується постановою від 04.07.2019р. № 59457620 з виконання виконавчого листа № 344/17474/18 від 06.06.2019р. стягнення за яким зупинено 07.06.2019р. та не могло здійснюватися примусово до завершення строку такого зупинення.
Тобто, в боржника ОСОБА_1 за таких обставин не виникало обов'язку по сплаті виконавчого збору в даному виконавчому провадження на момент його відкриття.
Разом з тим, при виконанні вищевказаного виконавчого листа коштів в рахунок погашення заборгованості з боржника ОСОБА_1 органом державної виконавчої служби в користь стягувача Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради стягнуто не було, майно боржника нереалізоване під час виконання рішення суду.
Враховуючи викладене, у державного виконавця відсутні підстави для стягнення виконавчого збору.
Висновки колегії суддів узгоджуються з позицією яка викладена в Постанові Верховного суду від 19.06.2019р. в справі № 824/172/18-а, провадження № К/9901/6388/19.
В п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» від 26.12.2003 № 14 роз'яснено, що витрати виконавчого провадження та виконавчий збір стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк і воно було виконане примусово.
Аналіз вищенаведених норм Закону України «Про виконавче провадження» дає підстави для висновку, що обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. Законодавець чітко визначив, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої суми; розмір виконавчого збору вираховується з фактично стягнутої суми.
Таким чином, для стягнення виконавчого збору необхідною є умова фактичного виконання, тому доводи апелянта про те, що виконавчий збір стягується незалежно від того, чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом органами державної виконавчої служби, колегія суддів вважає помилковими. Для стягнення виконавчого збору державний виконавець повинен вчинити виконавчі дії, а не тільки винести постанову.
За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, оскільки відповідач Івано-Франківський міській відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ) як суб'єкт владних повноважень діяв не у спосіб що визначені законами та Конституцією України. Відсутні правові підстави для винесення оспорюваної постанови про стягнення виконавчого збору, оскільки фактичного виконання виконавчого документу не було.
Висновки колегії суддів узгоджуються з правовою позицією яка викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020р. у справі № 2540/3203/18.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
В ст.242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст. 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ) залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 червня 2020 року у справі № 300/953/20 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.В. Бруновська
Суддя В.Я. Макарик
Суддя З.М. Матковська
Постанова в повному обсязі складена 14.12.2020р.