01 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 460/193/20 пров. № А/857/11695/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Святецького В.В.
суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М.
з участю секретаря судового засідання Хітрень О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року у справі №460/193/20 (суддя Нор У.М., час ухвалення 11 год. 58 хв., м. Рівне, повне судове рішення складене 04 серпня 2020 року) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього грошового забезпечення,-
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив стягнути середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 03.08.2018 по 24.12.2019 в сумі 270 885, 92 грн.
Рішенням від 22 липня 2020 року Рівненський окружний адміністративний суд позов задовольнив повністю.
Стягнув з Військової частини НОМЕР_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 03.08.2018 по 24.12.2019 в сумі 270885,92 грн (двісті сімдесят тисяч вісімсот вісімдесят п'ять гривень 92 коп.)
Стягнув на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Військової частини НОМЕР_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2708 (дві тисячі сімсот вісім гривень) 87 копійок.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує на відсутність підстав для застосування судом першої інстанції положень ст.117 КЗпП, оскільки при нарахуванні та виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру. Натомість вказана норма застосовується за умов: нарахування належних працівникові при звільненні сум; відсутності спору щодо їх розміру; невиплати нарахованих сум в день звільнення.
Крім того, апелянт звертає увагу на п.39 постанови від 18.03.2020 по справі №711/4010/13-ц, де Велика Палата Верховного Суду констатувала, що встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
З огляду на викладене, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю.
ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому спростовує доводи відповідача про невідповідність рішення суду першої інстанції вимогам матеріального та процесуального права.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційного суду підтримав апеляційну скаргу та просить її задовольнити в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Суд встановив та матеріалами справи підтверджується, що 01.12.2017 наказом Міністра оборони України (по особовому складу) № 876 полковника ОСОБА_1 , заступника начальника відділу - старшого оперативного чергового відділу оперативного управління командного центру штабу оперативного командування “Захід” Сухопутних військ Збройних Сил України, відповідно до частини шостої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, звільнено з військової служби у запас за пунктом “б” (за станом здоров'я).
Наказом Командувача військ оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” (по стройовій частині) № 178 від 03.08.2018, ОСОБА_1 був виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.14).
Позивач 06.08.2019 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив: нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки; нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 03.08.2018 по час проведення остаточного розрахунку (а.с.74-75).
Відповіддю ТВО начальника штабу - першого заступника командира військової частини НОМЕР_1 повідомлено позивача, що види відпусток врегульовано статтею 4 Закону України “Про відпустки”, а статтею 24 цього Закону передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. Додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни, визначена статтею Закону України “Про відпустки”, не належить до виду щорічних відпусток, а тому, відповідно до статті 11 зазначеного Закону, не може бути перенесена на інший період, крім того, така відпустка не визначена статтею 24 зазначеного Закону, як додаткова. Виходячи із норм Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” названа відпустка є пільгою, гарантованою державою. Поміж тим, додаткову відпустку окремим категорія ветеранів війни, визначену статтею 16-2 Закону України “Про відпустки”, не може бути перенесено на інший період, виплату грошової компенсації за всі дні невикористаної такої додаткової відпустки законодавством не передбачено, підстав для надання довідки про невикористані дні такої додаткової відпустки немає (а.с.76).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, у зв'язку зі звільненням з військової служби у запас та не нарахування індексації грошового забезпечення, позивач ОСОБА_1 звернувся із захистом до суду.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 03.10.2019 по справі №460/2141/19 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задоволено повністю. Визнано дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, у зв'язку зі звільненням з військової служби у запас - протиправними. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 03.08.2018. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за 2015-2018 роки. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 2015 року по 2018 рік (а.с.15-19).
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03.10.2019 по справі №460/2141/19 набрало законної сили 05.11.2019 та виконано відповідачем 24.12.2019, що підтверджується випискою по картковому рахунку про зарахування коштів в сумі 29954,34 грн (а.с. 15-20).
Вважаючи, що така затримка розрахунку з позивачем надає йому право звернутися до суду з вимогою щодо виплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки, позивач подав адміністративний позов.
Задовольняючи повністю позов, суд першої інстанції керувався тим, що не своєчасне отримання позивачем належного грошового забезпечення з вини відповідача є підставою для застосування норм ст. 117 КЗпП України, та передбачає виплату середнього грошового забезпечення з весь час затримки такої виплати.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.
Згідно зі ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 року (справа №21-1765а15) дійшов висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст.116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, як зазначає Верховний Суд України, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.
Разом з цим, Конституційний Суд України в Рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 року щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст.117, 237-цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі ст.47 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме: в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відтак, як правильно зазначив суд першої інстанції, передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Таким чином, аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 цього Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, суд враховує висновки Пленуму Верховного Суду України, викладені в його постанові від 24.12.1999 №13 “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці”, у якій, зокрема, зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе, що в цьому немає його вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
З вказаного вище слідує висновок, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, в контексті приписів ст.ст.116, 117 КЗпП України, останні визначають відповідальність установи (організації, підприємства) за затримку розрахунку при звільненні та спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Викладений висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 08.02.2018 у справі №805/977/16-а.
Як уже було встановлено судом та зазначено вище, 03.08.2018 позивача виключено зі списку особового складу та всіх видів забезпечення.
Натомість, остаточний розрахунок із позивачем проведено лише у грудні 2019 року, що підтверджується випискою по картковому рахунку за період з 01.12.2019 по 09.01.2020.
Тобто, остаточний розрахунок відповідачем здійснено не в день фактичного звільнення позивача, а з порушенням строків, встановлених ст.116 КЗпП України.
При цьому, право на отримання невиплачених вчасно сум встановлено рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 03.10.2019 по справі №460/2141/19, яке набрало законної сили 05.11.2019
Таким чином, затримка остаточного розрахунку з позивачем відбулась з моменту звільнення позивача - 03.08.2018 по день фактичної виплати - 24.12.2019.
Відтак, оскільки судами встановлено, що відповідач не провів з позивачем під час звільнення з військової служби остаточний розрахунок, зокрема, за відповідною заявою ОСОБА_1 не виплачено компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з а період з 2015 року по 2018 рік, тому позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.
Зокрема, за даними позивача сума вказаного середнього заробітку складає 270 885 грн 92 коп., при цьому затримка розрахунку тривала з 03.08.2018 до 24.12.2019, загальна кількість днів - 508.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 зазначеного Порядку).
Відповідно до довідки - розрахунку про середньоденний заробіток ОСОБА_1 , розмір грошового забезпечення останнього, за два місяці перед звільненням, становив у червні 2018 року та у липні 2018 року 32911, 80 грн (16455,90+16455,90) (аркуш справи 116). Розмір одноденного заробітку склав 539 грн 54 коп. (32911,80/61 день).
Кількість днів, впродовж яких затримано виплату грошової компенсації, а саме -03.08.2018 по день фактичного розрахунку 24.12.2019, становить 508 днів.
Між тим, в порівнянні із визначеною сумою виплаченої грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій (29954 грн 34 коп.) вищевказані розрахункові суми (270885,92 грн) не можна вважати співмірними, оскільки такі кілька разів перевищують суму такої компенсації.
Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:
розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні цього питання колегія суддів враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Вказаний підхід застосований Верховним Судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019 та в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
Зокрема, істотність частки складових компенсації за невикористані дні додаткової відпустки в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 29954 грн 34 коп. (сума компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) / 274 086 грн 32 коп. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку; сума, визначена позивачем та судом першої інстанції - 270885,92 є помилковою) x 100 = 11 %.
Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 11 %, становить: 539 грн 54 коп. (середня заробітна плата позивача за один день) х 11 % / 100 = 59 грн 35 коп. За 508 днів затримки розрахунку середній заробіток за цей час затримки розрахунку складає 30 149 грн 80 коп. (59 грн 35 коп. х 508).
Окрім цього, об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (пункт 163.1 статті 163 Податкового кодексу України далі - ПК України).
Відповідно до підпункту 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 ПК України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
Як передбачено підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.
Відповідно до абз.5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Враховуючи те, що обов'язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), колегія суддів вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.
Оцінюючи в сукупності вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 03.08.2018 по день фактичного розрахунку 24.12.2019 в розмірі 30 149 грн 80 коп., решта вимог в цій частині задоволенню не підлягають.
Суд першої інстанції на вказані обставини не звернув належної уваги, не дав їм належної правової оцінки, а тому дійшов помилкового висновку щодо стягнення з відповідача суми, визначеної позивачем у повному розмірі.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а тому дійшов помилкового висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
За таких обставин колегія суддів вважає правильним скасувати судове рішення суду першої інстанції та ухвалити постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково.
Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
А тому стягненню на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Військової частини НОМЕР_1 належать судові витрати по сплаті судового збору в сумі 301 (триста одна) гривня 40 копійок.
Керуючись статтями 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року у справі №460/193/20 та ухвалити постанову, якою позов задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 03.08.2018 по 24.12.2019 в сумі 30 149 (тридцять тисяч сто сорок дев'ять) гривень 80 коп.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Військової частини НОМЕР_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 301 (триста одна) гривня 40 копійок.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя В. В. Святецький
судді Л. Я. Гудим
О. М. Довгополов
У зв'язку з перебуванням судді Довгополова О.М. у відпустці з 9 по 11 грудня включно постанова в повному обсязі складена 14 грудня 2019 року.