ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"09" грудня 2020 р. справа № 300/2295/20
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Шумей М.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до їх вчинення, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій щодо відмови в переведені з пенсії по інвалідності на пенсію за віком протиправними та зобов'язання здійснити таке переведення з 13.07.2020 з урахуванням заробітної плати визначених у довідці про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця №2-18/665 від 25.11.2020.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач звернулася до відповідача із письмовою заявою про переведення її на пенсію державного службовця згідно Закону України «Про державну службу». Однак, Головне управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області відповіддю від 20.07.2020 повідомило про відмову в переведенні з пенсії за інвалідністю на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу», оскільки станом на 01.05.2016 позивач не обіймала посаду державного службовця та стаж державної служби становить 15 років 11 місяців 16 днів. Вищезгадані дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області позивач вважає неправомірними, оскільки відповідно до статті 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування та/або державної служби не менше 10 років, здійснюється у порядку, визначеному законодавством України про державну службу. Пенсія в частині, що не перевищує розміру пенсії із солідарної системи, що призначається відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, виплачується за рахунок коштів Пенсійного фонду України. Частина пенсії, що перевищує цей розмір, виплачується за рахунок коштів Державного бюджету України. Просить позов задовольнити повністю.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.09.2020 позовну заяву залишено без руху. Встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви. Позивач у встановлений строк усунув вказані судом недоліки позовної заяви.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 20.10.2020. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечила з підстав, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи (а.с.36-40). Просила суд в задоволенні позову відмовити та зазначила, що пенсії державним службовцям, які не мають права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 за №3723-ХІІ (надалі, також - Закон №3723-ХІІ), призначаються за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», як передбачено статтею 90 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 за №889-VIII (надалі, також - Закон №889-VIII). Згідно записів трудової книжки позивач в період з 06.03.1985 по 21.02.2001 працювала на посадах органу місцевого самоврядування. Час роботи в органах місцевого самоврядування зараховується до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 за №3723-ХІІ до 04.07.2001, тобто до дати набуття чинності Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування». До вказаної дати відповідно до постанови Кабінету Міністрів від 18.04.1994 №239, посади працівників місцевих рад народних депутатів та їхніх виконавчих комітетів було віднесено до відповідних категорій посад державних службовців і присвоєно їм ранги державних службовців. Отже, період роботи з 06.03.1985 по 21.02.2001 не дає права на пенсію державного службовця, оскільки станом на 01.05.2016 (на дату набуття чинності Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII) позивач не обіймала посаду державного службовця, а стаж державної служби за період з 06.03.1985 по 21.02.2001 складає 15 років 11 місяці 16 днів, тому за вищевказаних умов право на пенсію за віком у відповідності із Законом України «Про державну службу» у позивача відсутнє. Зазначені обставини, на думку представника відповідача, доводять правомірність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.
ОСОБА_1 , перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно трудової книжки ОСОБА_1 (а.с.13-14), позивач з 06.03.1985 по 21.02.2001 працювала в органах місцевого самоврядування на посадах:
З 06.03.1985 по 26.12.1990 секретар виконавчого комітету Лоївської сільської ради;
З 27.12.1990 по 21.02.2001 секретар виконавчого комітету Стримбівської сільської ради.
Позивач, 13.07.2020 звернулася до відповідача із письмовою заявою про переведення її на пенсію державного службовця згідно Закону України «Про державну службу» (а.с.5).
Листом від 20.07.2020 №227 відповідач повідомив про відмову в переведенні з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу», оскільки станом на 01.05.2016 позивач не обіймала посаду державного службовця та стаж державної служби становить 15 років 11 місяців 16 днів.
Не погодившись із діями відповідача, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
01.05.2016 набув чинності Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 за №889-VIII, згідно частини 2 Прикінцевих та перехідних положень якого визнано такими, що втратили чинність, зокрема, Закон №3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Відповідно до частини 1 статті 37 Закону 3723-ХІІ, на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Тобто, до 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом №889-VIII) право на пенсію державного службовця мали особи, які:
а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж;
б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 01.05.2016, відповідно до статті 90 Закону №889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.
Так, відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, стаття 37 Закону №3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 Закону №3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Отже, після 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом №889-VIII) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII та мають передбачені частиною 1 статті 37 Закону №3723-ХІІ вік і страховий стаж.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена у рішенні Верховного Суду від 04.04.2018 (зразкова справа №822/524/18) та у постанові Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №569/350/17.
Пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №283 від 03.05.1994 (чинного до 01.05.2016) визначались посади і органи, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.
Так, згідно пункту 2 вказаного Порядку до стажу державної служби зараховується робота (служба), в тому числі, на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування.
Аналогічні приписи містяться, і в Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №229 від 25.03.2016 (чинного після 01.05.2016).
Так, згідно пункту 2 даного Порядку, стаж державної служби обчислюється відповідно до частини 2 статті 46 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 за №889-VIII. До стажу державної служби зараховуються, зокрема, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».
Крім того, згідно пункту 4 частини 2 статті 46 Закону №889-VIII, до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».
За встановлених обставин та враховуючи те, що позивач станом на 01.05.2016 (дату набрання чинності Законом №889-VIII) не досягла пенсійного віку, згідно вимог статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та стаж державної служби становив менше 20 років (15 років 11 місяців 16 днів), на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, у неї відсутнє право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ на підставі пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, та, як наслідок, відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області у переведенні позивача на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу» є правомірною.
Посилання позивача на частину 7 статті 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» є безпідставними, оскільки зазначена норма, на час досягнення позивачем пенсійного віку, змінена, викладена в іншій редакції, а тому застосуванню не підлягає.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, №303-A, пункт 29).
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень обґрунтував обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, а позивач не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне найменування учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 20551088).
Суддя Шумей М.В.