83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
15.08.07 р. Справа № 2/179пд
Господарський суд Донецької області у складі судді - Мартюхіної Н.О., при секретарі судового засідання Трубачовій А.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні суду справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Кнауф Гіпс Донбас», м. Соледар,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Арм-сервіс», м.Северодонецьк,
про визнання недійсним договору № 10-07\01 від 10.07.2001 р. з усіма додатками (угодами, протоколами тощо) з моменту їх вчинення
За участю
представників сторін:
від позивача: Скрипник П.Г. - за довір.
від відповідача: Цимбалюк О.В. - за довір.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Кнауф Гіпс Донбас», м. Солевар звернулось з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю “Арм-сервіс», м.Северодонецьк, про визнання недійсним договору № 10-07\01 від 10.07.2001 р. з усіма додатками (угодами, протоколами тощо) з моменту їх вчинення на підставі ст.ст. 49, 59, 60 ЦК УРСР (в редакції від 18.07.63р.).
Позов обґрунтовано тим, що спірний договір, предметом якого є виконання вскришних робіт та робіт, пов'язаних із добуванням та перевезенням гіпсового каменю, а також, усі додаткові угоди до нього, укладені та виконані з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, у зв'язку із здійсненням відповідачем перевезень транспортом загального користування поза межами одного виробничого об'єкту без відповідної ліцензії у порушення норм пункту 33 ст. 9 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності», ст. 2 Закону України “Про автомобільний транспорт».
Заявою від 11.06.07р. № 181\07 позивач змінив правові підстави позовних вимог, а саме, просить визнати недійсним спірний договір та додаткові угоди до нього на підставі ст. 48 Цивільного кодексу України (у редакції 1963 р.), як такі, що суперечать вимогам закону.
Відповідач заперечує проти позовних вимог, викладений позивачем первісно та у заяві від 11.06.07р., посилаючись на те, що позивачем не доведені наявність завідомої мети суперечної інтересам держави та суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін при укладенні та виконанні спірних договору та додаткових угод. Також, відповідач наполягає на вирішенні обставин наявності чи відсутності у нього ліцензії першою, апеляційною, касаційною судовими інстанціями за справою № 32\78пд, у зв'язку з чим, просить припинити провадження у даній справі, згідно п. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. Заявлені позивачем правові підстави для визнання договору недійсним, на думку відповідача, вже розглянуті судом. Зокрема, відповідач посилається на висновок Вищого господарського суду України у постанові від 01.02.07р. по справі № 32\78пд щодо відповідності спірного договору чинному на той час законодавству.
Крім того, відповідач зазначає, що у спірному договорі визначені поняття робіт, пов'язаних із видобуванням гіпсового каменя, до якого входить комплекс робіт, у тому числі, й транспортування гіпсового каменя. Такі перевезення, на думку відповідача, належать до єдиного технологічного процесу з виробництва будівельних матеріалів в межах одного виробничого об'єкту, без чого позивач не взмозі здійснювати господарську діяльність.
Також, відповідач посилається на відсутність у спірному договорі беззаперечних обмежень його у використанні третіх осіб при виконанні зобов'язань за договором.
Відповідач вказує на неможливість застосування наслідків в разі визнання договору недійсним, а саме повернення сторін у первісне становище або повернення робіт чи послуг.
Під час розгляду справи сторонами надавались письмові пояснення суду та додаткові обґрунтування своїх вимог та заперечень.
Зокрема, 15.06.07р. позивачем надані пояснення з приводу неможливості надання оригіналів спірного договору, додаткових угод до нього та первинних документів, у зв'язку із знищенням таких документів за період 2001-2002р., а також, письмові заперечення на відзив відповідача з обґрунтуванням відмінності підстав за цим позовом та по справі № 32\78пд, суперечливості позицій відповідача у розумінні здійснення особистого або із залученням третіх осіб послуг з перевезення.
22.06.07р. позивачем надані додаткові пояснення стосовно статусу автомобільних доріг через які здійснювались перевезення відповідачем, а також пояснення відносно повноважень посадових осіб на підписання довіреностей представнику позивача.
25.07.07р., 08.08.07р., 15.08.07р. сторонами надані додаткові обґрунтування позовних вимог, заперечення на позиції позивача та відповідача та письмові пояснення з обох сторін.
Відповідач уточнені позовні вимоги також не визнав, надав заперечення на додаткові пояснення позовних вимог та пояснення від 25.05.07р., 29.05.07р., 15.06.07р. 22.06.07р., де вказує, що твердження позивача про суперечність спірної угоди будь-яким вимогам законів та підстави для застосування до спірного договору ст. 48 ЦК УРСР позивачем не доведені, та повністю спростовується обставинами справи; вказує на те, що позивачем неправомірно заявлені підстави визнання спірного договору та додаткових угод недійсними, оскільки такі підстави вже розглядались господарським судом.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, господарський суд, ВСТАНОВИВ:
Між відповідачем та ЗАТ «Деконський гіпс» був укладений договір №10-07/01 від 10.07.01р. (надалі Договір), згідно з яким замовник (ЗАТ «Деконський гіпс») доручає, а підрядник (відповідач) приймає на себе зобов»язання виконати вскришні роботи, пов'язані з здобуттям та транспортуванням гіпсового каменю відповідно доданої проектно-кошторисної документації на умовах, які обговорені цим договором, а заказник (ЗАТ «Деконський гіпс») зобов»язується прийняти цю роботу та провести її оплату (п1.1 договору).
Відповідно до п.1.2. Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Кнауф Гіпс Донбас» воно створено шляхом реорганізації (перетворення) та є правонаступником всіх прав та обов»язків ЗАТ «Деконський гіпс», зареєстрованого виконавчим комітетом Артемівської міської ради Донецької області 03.07.01р. та внесеного до реєстру за №1213.
Відповідно до додаткової угоди від 10.07.01р. до договору №10-07/01 від 10.07.01р., п.1.1. договору викладений у наступній редакції: замовник доручає, а підрядник приймає на себе зобов'язання по наданню послуг, провести вскришні роботи, роботи, пов'язані з здобуттям гіпсового каменю, транспортуванням вантажу на умовах, зазначених цим договором, а заказник зобов'язується прийняти цю роботу (послуги) та провести її оплату.
Сторони за Договором шляхом підписання додаткових угод до договору №10-07/01 від 10.07.01р. домовились про те, що цей договір є договором про надання послуг.
Вищевказані факти встановлені рішенням господарського суду Донецької області від 10.08.06р. по справі № 32/78пд, про визнання недійсним договору № 10-07/01 від 10.07.01р., які згідно ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, не підлягають доведенню знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Зазначеним рішенням суду, залишеним в силі касаційною інстанцією, встановлено, що спірний договір є укладеним.
З урахуванням змін за додатковою угодою б\н від 10.07.01р. до спірного договору, пунктом 2.3 договору передбачено, що в разі зміни ціни на паливно-мастильні матеріали, сторони зобов'язані на протязі трьох днів узгодити нову “Попередню калькуляцію» або “Протокол узгодження ціни», у протилежному випадку Виконавець (підрядник) має право припинити виконання робіт.
Пунктом 3.1 спірного договору визначено, що виконання вскришних робіт здійснюється підрядником.
Пунктом 3.5 спірного договору визначено, що акт виконаних робіт (послуг) складається на підставі узгоджених сторонами Попередньої калькуляції, протоколу узгодження ціни, доручень замовника, та підписується сторонами на протязі 5 робочих днів з моменту закінчення календарного місяця та є підставою для розрахунків.
На виконання умов спірного договору відповідачем виконувались роботи та надавались послуги з перевезення гіпсового каменя, перевезення грунтів, навантаження гіпсового каменя, роботи, пов'язані із вскритієм грунту, що підтверджується складеними та підписаними сторонами актами приймання-здавання робіт (надання послуг), а саме, № 183/у від 11.07.01р., № 195/у від 31.07.01р., № 223 від 31.08.01р., № 249/у від 29.09.01р., № 279/у від 31.10.01р., № 292/у від 30.11.01р., № 315 від 31.12.01р., № 3/у від 01.01.02р., № 12 від 28.02.02р., № 23 від 30.03.02р., № 40 від 30.04.02р., № 52 від 31.05.02р., № 73/у від 30.06.02р., № 90/у від 31.07.02р., № 116/у від 30.08.02р. № 247у від 29.09.01р., № 293/у від 30.11.01р., № 13 від 28.02.02р. Зазначені акти підтверджуть виконання вказаних робіт та послуг за спірним договором.
Відповідачем також були виписані податкові накладні, номери, дати та об'єми та найменування виконаних робіт, їх ціна та загальні суми виконаних робіт відповідають даним за вищевказаними актами приймання-здавання робіт (надання послуг).
Крім того, відповідно до додаткових угод до спірного договору № 1 від 31.08.01р., № 2 від 31.10.01р., № 3 від 10.12.01р, № 4 від 10.12.01р., № 5 від 31.01.02р., № 6 від 01.02.02р., № 8 від 31.05.02р. № 9 від 31.05.02р., № 10 від 30.06.02р., № 12 від 31.07.02р., № 14 від 30.08.02р., вартість робіт та послуг відповідача була зарахована в рахунок погашення заборгованності за поставлену позивачем продукцію.
Спірні відносини суд вважає за необхідне розглянути за правилами вимог, Цивільного кодексу України, що діяв до 01.01.04р. Також, відповідно до Тимчасових та перехідних положень Цивільного кодексу України, що набув чинності з 01.01.2004 р., а саме пунктів 4, 9, дійсність договору, який оспорюється, має вирішуватись відповідно до вимог Цивільного кодексу в редакції 1963 року та вимог законодавстава чинного на час укладання та виконання спірного договору.
Проаналізувавши надані сторонами судового процесу докази та пояснення, дослідивши та з'ясувавши всебічно та у повній мірі обставини справи, з якими закон пов'язує обмеження на заняття певними видами господарської діяльності та вчинення правочину без відповідного дозволу, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Стаття 42 Конституції України встановлює: кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Згідно ст. 21 Закону України “Про підприємства в Україні», що діяв на час укладання та виконання спірного договору, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про підприємства в Україні», підприємницька діяльність здійснюється за умов, визначених законодавством.
У законодавчому порядку встановлюються обмеження у здійсненні підприємницької діяльності шляхом встановлення обов'язків діяти суб'єкту підприємницької діяльності певним чином.
За змістом ст. 2 Закону України “Про автомобільний транспорт» (в редакції, що діяла на час укладання договору) автомобільні транспортні засоби перевізників, що використовуються ними для надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів, відносяться до автомобільного транспорту загального користування.
Автомобільні транспортні засоби перевізників, що використовуються ними для надання послуг з перевезень пасажирів і вантажів, відносяться до автомобільного транспорту загального користування.
Статтею 9 вказаного закону визначено, що надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування підлягає ліцензуванню відповідно до закону.
В силу статті 59 цього закону, вантажним перевізником є суб'єкт підприємницької діяльності, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу автомобільним транспортом, що використовується ним на законних підставах.
Вид господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування за правилами пункту 33 ст. 9 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності» підлягає ліцензуванню.
Приписами частини 3 статті 3 вказаного закону встановлено, що ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на зайняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню.
З наведеною нормою кореспондуються й приписи пункту 3 статті 14 Господарського кодексу України, відповідно до яких ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання - ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.
"Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі) затверджені спільним Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва та Міністерства транспорту України від 18 грудня 2003 року № 136/985.
Відповідно до пункту 1.6 названих Ліцензійних умов (в редакції, що діяла на момент укладання та виконання спірного договору) ліцензія видається на господарську діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі).
У межах цього виду діяльності здійснюються такі види робіт: надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі); надання послуг з внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі); надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі); надання послуг з міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі).
Згідно з пунктом 1.7 ліцензія на провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі) є документом, що дає право суб'єкту господарювання на здійснення зазначеного виду діяльності або окремих видів послуг, визначених у пункті 1.6 цих Ліцензійних умов.
Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на порушення норм пункту 33 ст. 9 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності», ст. 2 Закону України “Про автомобільний транспорт», як на підстави недійсності спірного договору.
На підставі зазначеного судом розглядаються остаточні вимоги позивача, які підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін, або інша заінтересована особа, заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Стаття 48 ЦК УРСР встановлює загальні умови недійсності угод, що не відповідає вимогам закону.
Як було встановлено судовими інстанціями за справою № 32/78пд, між сторонами виникли правовідносини на підставі спірного договору у зв'язку з наданням послуг, а саме, з проведенню вскришних робіт, робіт, пов'язаних із добуванням гіпсового каменю, транспортуванням вантажу. Тобто, за умовами спірного договору відповідачем надавались та виконувались три виду послуг, у тому числі, й послуга з транспортування вантажів автотранспортом відповідача на умовах, визначених спірним договором.
З аналізу наданих сторонами документів на виконання спірного договору та додаткових угод до нього, а саме, протоколів узгодження цін, актів приймання-здавання робіт (надання послуг), податкових накладних, вбачається, що обумовлені сторонами роботи та послуги виконувались на трьох кар'єрах: Східно-Покровському, Східно-Михайлівському та Західно-Михайлівському. Вартість послуг з перевезення вантажів по кожному кар'єру розрахована та узгоджена сторонами у відповідних протоколах, та складає вартість цієї послуги із рахунку перевезення однієї тони грунту, гіпсу та гіпсового каменю та складає різні ціни. Зокрема, протоколом узгодження ціни № 2 до спірного договору від 11.07.01р., сторони встановили в Східно-Покровському кар'єрі ціну за перевезення 1 м3 грунту - 6 грн. з ПДВ, 1 тони гіпсу - 14 грн. з ПДВ, в Східно-Михайлівському кар'єрі, відповідно, ціну - 9 грн. з ПДВ. Протоколом узгодження ціни № 3 від 01.08.01р. до спірного договору, сторони визначили також ціну за перевезення грунту у Західно-Михайлівському кар'єрі - 6,72 грн. з ПДВ, щебеня - 1,76 грн. з ПДВ, гіпсового каменя - 1,15 грн. з ПДВ. В наступних протоколах, що наявні в матеріалах справи, вказані ціни на перевезення змінювались за домовленістю сторін.
Фактичне здійснення відповідачем зазначених господарських операцій з перевезення вантажів підтверджується первинними документами, а саме, дослідженими судом актами приймання-здавання робіт (надання послуг), податковими накладними. Із змісту вказаних документів видно, що надання послуг з перевезення різних видів вантажів (грунту, гіпсового каменю, щебеню, шлака, цегли), виконання яких фіксують дані документи, відрізняються по складу ціни, загальної вартості, визначення відстані перевезення по кожному із кар'єрів. Тобто, вартість послуги з перевезення залежить від місця знаходження кар'єрів та кількості перевезеного вантажу. Також, зазначені документи підтверджують виконання й інших видів робіт та послуг, а саме, вскришні роботи, роботи по навантаженню вантажів та інші, які вказуються окремо від послуг перевезення та мають окремі ціни на них.
Згідно ст. 55 Закону України “Про автомобільний транспорт» (в редакції, що діяла на час укладання договору), автомобільний транспорт загального користування надає послуги з перевезення вантажів у внутрішньому сполученні між пунктами відправлення та призначення, розташованими в Україні, а також комплекс допоміжних операцій, пов'язаних з цими перевезеннями.
Абзацем третім цієї ж статті встановлено, що до внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом належать технологічні автомобільні перевезення вантажів, що здійснюються в межах одного виробничого об'єкта без виїзду на автомобільні дороги загального користування.
Статтею 2 Закону України “Про транспорт» визначено, що технологічними перевезеннями є використання транспорту тільки на території підприємств.
Із матеріалів справи вбачається, що фактичним місцезнаходженням позивача та місцем розположення цехів гіпсового виробництва, є Донецька область, м. Артемівськ, м. Соледар, вул. Володарського, 1.
Позивачем долучені до матеріалів справи викопіювання Артемівського районного відділу земельних ресурсів, з яких вбачається, що зазначені викопіювання зроблені з планів землекористувань Покровської, Володимирської, Яковлівської сільських рад та Соледарської міської ради. Отже, виробничий об'єкт позивача знаходиться на території Соледарської міської ради, а кар'єри, які розроблювались, та на яких здійснювались відповідачем роботи та послуги за спірним договором, знаходяться на території різних адміністративних одиниць, на територіях різних сільських рад. Таким чином, відповідачем у будь-якому випадку здійснювались перевезення вантажів за різними маршрутами, між окремими адміністративними пунктами відправлення та призначення, автомобільний транспорт використовувався на різних територіях, які не належать лише до території одного підприємства, оскільки, перевезення відповідачем здійснювались від Східно-Покровського, Східно-Михайлівського та Західно-Михайлівського кар'єрів (відповідно за місцезнаходженням на територіях Покровської, Володимирської, Яковлівської сільських рад) до цехів гіпсового виробництва позивача (Соледарської міської ради).
Здійснення перевезень вантажів в межах вище встановлених маршрутів та на вищевказані відстані неможливо без виїзду транспортних засобів на автомобільні дороги загального користування. Зазначені факти підтверджувались у судових засіданнях поясненнями директора ТОВ “Арм-сервіс», та не спростовані відповідачем іншими доказами.
Знаходження Східно-Покровського, Східно-Михайлівського та Західно-Михайлівського кар'єрів в різних адміністративних пунктах, віддалених на різні відстані від місць призначення для доставлення вантажів, підтверджується також й наданими позивачами Спеціальними дозволами на користування надрами вказаних кар'єрів із прив'язкою на місцевості, актами про надання гірничих відводів, договорами оренди земельних ділянок, які були надані позивачем на вимогу суду разом із письмовими поясненнями від 25.07.07р.
За таких умов, операції відповідача з перевезення вантажів на підставі спірного договору, не належать до технологічних автомобільних перевезень вантажів, визначення яких регулюється нормами Законів України “Про автомобільний транспорт», “Про транспорт».
Судом встановлено, що подана відповідачем ліцензія від 05.08.02р. серії АА за № 284250, надає йому право здійснювати надання послуг з внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом з 30.08.02р. до 29.08.05р. Тобто, з урахуванням наведених норм Ліцензійних умов, перевізник (відповідач) мав право надавати цей вид послуг тільки з 30.08.02р.
На час укладання та виконання спірного договору за період з 10.07.01р. до 30.08.02р. відповідач здійснював перевезення вантажів без відповідної ліцензії.
Не беруться до уваги судом надані відповідачем договір укладений ним та Товариством з обмеженою відповідальністю “Куб-Інвест» та ліцензія останнього на надання послуг з внутрішніх перевезень вантажів з наступних підстав.
По-перше, відповідачем не надано суду жодного доказу на виконання зазначеного договору, а само по собі укладання такого договору з суб'єктом господарювання, який має відповідну ліцензію не доводить фактичного здійснення зобов'язань за цим договором та здійснення послуг з перевезення, передбачених цим договором. Отже, наявність самого факту укладання такого договору не вказує на те, що він взагалі відбувся.
По-друге, відповідач надав ксерокопію вказаного договору, не завірену з боку будь-якої із його сторін, у тому числі й з боку ТОВ “Арм-сервіс». У зв'язку з чим, суд не сприймає зазначений документ в якості належного доказу у розумінні ст.ст. 32, 33, 36 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, директором ТОВ “Кнауф Гіпс Донбас» Меркуловим І.А. нотаріально посвідчені пояснення від 08.08.07р. про те, що вказаний договір ним ніколи не погоджувався та не підписувався.
Таким чином відповідач не довів суду здійснення послуг з перевезення вантажів за спірним договором іншими особами.
Суд дійшов висновку, що відсутність ліцензії у відповідача на здійснення внутрішніх перевезень вантажів на час укладання та здійснення спірного договору, є порушенням вимог ст. 9 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності», ст. 2 Закону України “Про автомобільний транспорт» та підставою для визнання такої угоди недійсною на підставі ст. 48 ЦК України.
Разом з цим, за загальним правилом застосування ст. 60 Цивільного кодексу УРСР, угода не може бути визнана повністю недійсною, якщо не відповідають законові лише окремі її частини і обставини справи свідчать про те, що угода була би укладена і без включення до неї недійсної частини.
Враховуючи, що обумовлені спірним договором послуги з проведенню вскришних робіт, робіт, пов'язаних із добуванням гіпсового каменю мали бути виконані й без включення послуги з транспортування вантажів, то в цій частині позовні вимоги про визнання недійсним спірного договору не можна визнати законними та обґрунтованими. Таким чином, з урахуванням приписів частини 1 статті 6 Господарського кодексу України, відповідно до якої одним із загальних принципів господарювання є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом, а також вищенаведених норм законодавства та встановлених обставин справи, спірний договір, додаткова угода від 10.07.01р., протоколи узгодження ціни № 1 від 10.07.01р., № 2 від 11.07.01р., № 3 від 01.08.01р., № 5 від 01.11.01р., № 6 від 01.02.02р., № 7 від 01.03.02р., № 8 від 01.05.02р., визнається судом недійсним лише в частині надання відповідачем послуг з перевезення вантажів.
Що стосується вимог позивача про визнання недійсними також, й інших додаткових угод, за якими сторони здійснювали залік зустрічних заборгованостей, у тому числі й за послуги за спірним договором, то суд відмовляє у задоволенні зазначених вимог, оскільки позивачем не доведені об'єми та вартість послуг з перевезення вантажів, що увійшла до складу заборгованості, за якою здійснений залік зустрічних вимог.
Не беруться судом до уваги й заперечення відповідача стосовно ідентичності підстав для визнання договору недійсним та вирішення у справі 32/78пд заявлених у даній справі підстав.
Підставою позову визнаються норми матеріального права та фактичні обставини, на яких позивач ґрунтує свою вимогу та докази, якими позивач стверджує позов, зокрема, факти матеріально-правового характеру, їх виникнення, зміну, припинення.
Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.
З позовної заяви та процесуальних документів по справі № 32/78пд видно, що позивач обґрунтовуючи як правову підставу порушення вимог ст. 48 ЦК УРСР, посилався на ст.ст. 153, 332, 334 ЦК УРСР. У даній справі, позивач ґрунтує свої вимоги на порушенні інших норм законодавства, що стосуються ліцензування операцій з перевезення вантажів за спірним договором.
Тобто, зміст підстав позовних вимог у даній справі є різним і не збігається з тим, що розглядався господарським судом у справі № 32/78пд.
Крім того, неправомірні й посилання відповідача на висновки Вищого господарського суду України у постанові від 01.02.07р. по справі № 32\78пд щодо відповідності спірного договору чинному на той час законодавству.
У зазначеній постанові Вищий господарський суд України зробив висновок про те, що “спірний договір є договором про надання послуг для якого на час укладання діючим законодавством не були встановлені істотні умови, але ця угода є такою що не суперечить на той час діючому на той час законодавству.» Тобто, зазначений висновок касаційною інстанції стосується заявлених позивачем підстав позову щодо наявності істотних умов у спірному договору та відповідність спірної угоди відповідному законодавству, а ні взагалі всьому чинному на той час законодавству.
Також, відповідно до ст. 111-7 ГПК України, Вищим господарським судом України переглядаються в касаційному порядку судові рішення на підставі встановлених фактичних обставин на предмет застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального законодавства.
У судовому засіданні, за згодою сторін, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Судові витрати покладаються на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.
Керуючись Конституцією України, Цивільним кодексом України в редакції 1963 року, Господарським кодексом України ст. ст. 22, 32, 33, 36, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України господарський суд,
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Кнауф Гіпс Донбас», м. Соледар до Товариства з обмеженою відповідальністю “Арм-сервіс», м.Северодонецьк, про визнання недійсним договору № 10-07\01 від 10.07.2001 р. з усіма додатками (угодами, протоколами тощо) з моменту їх вчинення, - задовольнити частково.
Визнати недійсним договір № 10-07\01 від 10.07.2001 р., додаткову угоду від 10.07.01р., протоколи узгодження ціни № 1 від 10.07.01р., № 2 від 11.07.01р., № 3 від 01.08.01р., № 5 від 01.11.01р., № 6 від 01.02.02р., № 7 від 01.03.02р., № 8 від 01.05.02р., укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю “Кнауф Гіпс Донбас», м. Соледар та Товариством з обмеженою відповідальністю “Арм-сервіс», м. Северодонецьк в частині надання послуг з перевезення вантажів.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Арм-сервіс», м.Северодонецьк, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Кнауф Гіпс Донбас», м. Солевар витрати по сплаті державного мита в сумі 42,50 грн. та витрати з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 69 грн.
Рішення суду набуває законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Рішення суду може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня підписання рішення або в касаційному порядку протягом одного місяця з дні набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення підписаний 20.08.07р.
Суддя