Україна
Донецький окружний адміністративний суд
14 грудня 2020 р. Справа№200/10325/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаш Г.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження) в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ: НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та стягнення коштів,-
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_2 , в якій просив:
- визнати протиправною дію відповідача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період військової служби з 16.06.2009 року по 16.06.2020 року без застосування з 01.12.2015 року базового місяця січня 2008 року, без врахування всіх складових грошового забезпечення, які не мають разового характеру;
- визнати протиправною дію відповідача щодо нарахування та виплати з 01.03.2018 року по 16.06.2020 року грошового забезпечення без урахування 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного календарного року;
- стягнути з відповідача суму індексації грошового забезпечення за період служби з 16.06.2009 року по 16.06.2020 року у розмірі 191760,67 грн.;
- стягнути з відповідача заборгованість з виплати посадового окладу, окладу за військове звання, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії за період з 01.03.2018 року по 16.06.2020 року у розмірі 53836,92 грн.;
- стягнути з відповідача заборгованість з виплати компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2020 роки у розмірі 24130,76 грн.;
- стягнути з відповідача заборгованість з виплати одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 47399,71 грн.;
- стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку з 17.06.2020 року по 31.10.2020 року у розмірі 95417,96 грн.;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити суму компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, недоплаченого грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що за час проходження служби йому не правильно виплачувалась індексація без базового місяця січня 2008 року та без врахування всіх складових грошового забезпечення. Крім того відповідачем невірно розраховувався і виплачувався оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб без урахування мінімального порогу 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного календарного року.
Також позивач зазначає, що йому невірно було розраховано компенсацію невикористаних днів додаткової відпустки. Розрахунок зроблено не вірно у зв'язку з виплатою окладу, окладу за військовим званням, надбавок, премії без застосування 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2020 року.
При звільнені позивачу сплачена одноразова грошова допомога за повні 11 років служби - 50% місячного грошового забезпечення за кожний рік служби. Розмір допомоги розраховано виходячи з місячного грошового забезпечення у розмірі 12780,75 грн., тоді як розмір місячного грошового забезпечення з урахуванням перерахованих окладів та нарахованої індексації складає 21398,88 грн. У зв'язку з несвоєчасною виплатою цих сум, має бути нарахована компенсація втрати частини доходів. Також позивач наголошує, що у зв'язку з несплатою йому військовою частиною належних при звільненні сум, має бути стягнута з відповідача сума середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06.11.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами спрощеного судового провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 07.12.2020 року у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовлено.
Представником Військової частини до суду надано відзив проти адміністративного позову, в якому заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. Стосовно нарахування та виплати індексації відповідач зазначає про безпідставність цієї вимоги, оскільки норма, на яку посилається позивач розповсюджується лише на певні категорії працівників, до яких позивач не належить. По позиції позивача про неврахування при обчисленні грошового забезпечення 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати відповідач зазначає, що Постанова КМУ, яка це передбачала, була викладена в новій редакції, а вимога щодо 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати була виключена. Крім того відповідач наголошує, що за приписами Закону України від 06.12.2016 року № 1774 мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати. Щодо стягнення середнього заробітку відповідач вважає, що норми законодавства про працю та про оплату праці на військовослужбовців не поширюються.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , громадянин України, проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_2 з 16.06.2009 року по 16.06.2020 року, є учасником бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4 .
Відповідач - Військова частина НОМЕР_2 , ЄДРПОУ 14321726 в розумінні ст. 46 КАС України є суб'єктом владних повноважень.
Наказом начальника 1 прикордонного загону від 17.06.2020 року № 312 прапорщика ОСОБА_1 , звільненого з військової служби в запас наказом начальника Донецького прикордонного загону від 15.05.2020 року № 249-ос у зв'язку з закінченням строку контракту, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Даним наказом визначено виплатити грошову компенсацію за 84 дні невикористаної додаткової відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 роки. Також визначено виплатити одноразову грошову допомогу при звільнені з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 11 повних календарних днів служби.
Як вбачається з довідки-розрахунку Донецького прикордонного загону від 13.10.2020 року № 520 індексація грошового забезпечення за час проходження служби з грудня 2009 року по день звільнення позивачу частково нараховувалась та сплачувалась. Проте спірним в даній справі є розмір нарахування індексації, зважаючи на місяць, який мав бути визначений базовим для обліку такої індексації.
Щодо індексації грошового забезпечення позивача суд зазначає наступне.
Абзацом другим частини третьої статті 9 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначено Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-ХІІ.
Зокрема, статтею 2 Закону № 1282-ХІІ передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статті 4 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (до 01.01.2016 року - 101 відсоток).
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Водночас, положеннями статті 6 Закону № 1282-ХІІ визначено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).
Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (до 2016 року - 101 відсоток).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Разом з тим, пунктом 2 Порядку № 1078 закріплено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Крім того, положеннями пункту 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Відповідно до пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
В абзаці 3 пункту 10-1 Порядку № 1078, в редакції, яка була чинною до 15.12.2015 року, було визначено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснюється з місяця прийняття працівника на роботу.
Також в пункті 10-2 Порядку було встановлено, що для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість, та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи сума індексації зберігається, якщо сума збільшення заробітної плати менша, ніж сума індексації, яка повинна нараховуватися за відповідний місяць. У разі коли сума збільшення заробітної плати більша, ніж сума індексації, яка повинна нараховуватися за відповідний місяць, такий місяць вважається базовим під час обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.
Разом з цим, Постановою КМУ № 1013 від 09.12.2015 року пункт 10-1 викладений в новій редакції, яка застосовується з 01.12.2015 року. В даній редакції виключена норма щодо обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників з місяця прийняття працівника на роботу.
Пункт 10-2. Для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.
Тобто, з моменту внесення до Порядку № 1078 даних визначальним став не факт прийняття на роботу конкретного працівника і облік індексації з місяця його прийняття , а підвищення тарифних ставок (окладів).
Така позиція викладена і в роз'ясненні Мінсоцполітики, що викладено в листі від 28.04.2016 р. № 201/10/1.37-16 щодо індексації заробітної плати, яке полягає в наступному.
Пунктом 10-2 Порядку № 1078 визначено, що для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.
Отже, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації починаючи з грудня 2015 року здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.
Враховуючи викладене та наведені у листі дані, для працівника, який працює з лютого 2014 року, обчислення індексу споживчих цін має здійснюватися з місяця підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник. Якщо останнє підвищення окладу за посадою відбулося у квітні 2012 року, то для визначення суми індексації такому працівнику з грудня 2015 року має застосовуватись індекс споживчих цін. обчислений наростаючим підсумком з травня 2012 року.
Таким чином, саме з грудня 2015 року ОСОБА_1 має право на проведення індексації його грошових доходів, виходячи з базового місяця січня 2008 року.
Суд вважає безпідставними доводи відповідача щодо неприйняття до уваги листа Мінсоцполітики, так як він не є нормативним актом, оскільки відповідно до пункту 14 Порядку № 1078 роз'яснення щодо застосування цього Порядку надає саме Мінсоцполітики.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо визнання протиправною дії щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення без застосування з 01.12.2015 року базового місяця січня 2008 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Разом з тим, позовні вимоги щодо стягнення індексації грошового забезпечення за період служби з 16.06.2009 по 16.06.2020 року в сумі 191760,67 грн. є передчасними, оскільки за спірний період відповідачем не здійснювалося нарахування позивачу індексації із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, а тому суд не може підміняти в спірних правовідносинах відповідача та визначати належний позивачу певний розмір індексації без надання оцінки правильності нарахування індексації самою Військовою частиною. Крім того суд зазначає, що Постанова КМУ № 1013 від 09.12.2015 року, який пункт 10-1 викладений в новій редакції, застосовується з 01.12.2015 року. Отже саме з цієї дати позивач набув право на застосування при обліку індексації базового місяця січня 2008 року.
Відтак дана вимога підлягає частковому задоволенню шляхом зобов'язання ВЧ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу індексацію з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року виходячи з базового місяця січня 2008 року.
Стосовно індексацій грошового забезпечення позивача з березня 2018 року суд зазначає наступне.
30 серпня 2017 року затверджена Постанова КМУ № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (набирала чинності з 1 березня 2018 року).
На підставі даної постанови відбулось підвищення окладів військовослужбовців, отже з 01.03.2018 року базовим місяцем для розрахунку індексації є березень 2018 року.
Згідно п. 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Крім того, у зв'язку з підвищенням посадового окладу під час порівняння суми підвищення заробітної плати та суми індексації повинні враховуватися всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру виплати (приклад 2 Додатку 4 Порядку № 1078).
Відповідно до статті 9 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Отже при розрахунку суми різниці між сумою перевищення доходу та сумою індексації необхідно враховувати всі складові грошового забезпечення крім одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Так наприклад, щодо винагороди за участь в антитерористичній операції, суд зазначає, що її виплата врегульована постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 2014 року №158 «Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, передбачених Міністерству фінансів на 2014 рік, та виділення коштів з резервного фонду державного бюджету», постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2015 року №24 «Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій» та прийнятим на її виконання Порядку та умов виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та резервістам, механізм підтвердження виконання окремих завдань під час безпосередньої участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, затвердженого наказом Міністерства оборони України №49.
Аналіз наведених нормативно-правових актів свідчить про те, що винагорода за участь в антитерористичній операції є додатковою виплатою військовослужбовцям, яких залучено до участі у ній. При цьому, виплата винагороди залежить від певних умов та лише в означений період, а також під час безперервного перебування на стаціонарному лікуванні після отриманих у такий період поранень (контузії, травми, каліцтва).
Таким чином, винагорода за участь в антитерористичній операції не має систематичного характеру, є тимчасовою виплатою для тих військовослужбовців, які залучені до участі у ній, вона залежить від певних обставин, її розмір не є фіксованим, а виплата не є щомісячною, у зв'язку з чим така винагорода не є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, який є складовим елементом грошового забезпечення.
Разом з цим, встановити необхідність нарахування позивачу індексації з березня 2018 року на теперішній час не вбачається можливим, оскільки напередодні підвищення окладів в 2018 році позивачу індексація не нараховувалась (з грудня 2015 року по лютий 2018 року).
Отже з урахуванням даних висновків суду військова частина має нарахувати позивачу індексацію з грудня 2015 року по лютий 2018 року, а після цього вирішити питання щодо того, чи підвищення грошового доходу позивача згідно Постанови КМУ № 704 перевищує суму індексації, і чи є підстави застосовувати нарахування індексації в періоді з березня 2018 року. Разом з цим вирішити питання в цій частині буде суперечити засадам адміністративного судочинства, які визначають повноваження суду щодо перевірки на дотримання законодавства лише тих дій, бездіяльності, рішень суб'єктів владних повноважень, які вже вчинені, прийняті.
Стосовно вимоги ОСОБА_1 визнати протиправною дію відповідача щодо нарахування та виплати з 01.03.2018 року по 16.06.2020 року грошового забезпечення без урахування 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного календарного року та стягнути з відповідача заборгованість з виплати посадового окладу, окладу за військове звання, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії за період з 01.03.2018 року по 16.06.2020 року у розмірі 53836,92 грн. суд зазначає наступне.
Постановою КМУ № 704 затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 затвердженої 30.08.2017 року Постанови КМУ № 704 було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Відповідно до пункту 1 Примітки Додатку 1 Постанови № 704 «Тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу» посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
Згідно із Приміткою Додатку 14 «Схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу» оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли розмір окладу визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
Постановою КМУ № 103, яка набрала чинності 24 лютого 2018 року, до Постанови № 704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 останньої викладено у новій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Разом із тим, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови № 704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж Постанови.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що згідно з Постановою № 704 (в редакції Постанови № 103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів у спірний період не застосовується.
Щодо того, що у Постанові № 704, що регулює грошове забезпечення військовослужбовців, існує юридична колізія між пунктом 4 Постанови та приміткою 1 Додатку 1, приміткою до Додатку 14 до вказаної Постанови № 704, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Таким чином, постанова Кабінету Міністрів України є нормативно-правовим актом Уряду України.
Нормативно-правовий акт - офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженими на це суб'єктами нормотворчості у визначеній формі та за встановленою процедурою, спрямований на встановлення, зміну або скасування норми права.
У правовій системі України нормативно-правовий акт є основним джерелом права.
Що стосується примітки, то вона застосовується законодавцем для супроводу та зв'язку з нормою права, якої вона стосується. Тобто, примітка повинна бути у безпосередньому зв'язку з нормою, в даному випадку пунктом 4 Постанови № 704, і не повинна суперечити змісту основної норми, яку вона супроводжує.
Таким чином, суд інстанції зауважує, що примітка, як складова частина нормативно-правового акту, не може містити в собі нормативних положень.
За наведених обставин суд зазначає, що Примітка у Додатку 1 та Додатку 14 Постанови № 704 не може мати нормативного характеру, а отже застосуванню у спірних правовідносинах підлягають саме положення основної норми Постанови № 704 - пункт 4, яка має нормативний характер, тобто містить правила поведінки для невизначеного широкого кола осіб.
Пункт 6 Постанови № 103, яким внесені зміни, зокрема, до пункту 4 Постанови № 704, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, визнано протиправним та скасовано.
Таким чином, відповідно до редакції пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до Постанови № 704, розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Пунктом 4 Постанови № 704 визначено граничну нижню величину, яка береться для розрахунку посадового окладу, що складає розмір прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного року, але не менше 50% мінімальної заробітної плати станом на 1 січня відповідного року. Відтак, у випадку, коли у календарному році, в якому застосовується відповідна норма зазначеного підзаконного нормативно-правового акту, 50% мінімальної заробітної плати перевищують прожитковий мінімум, мінімальна заробітна плата стає розрахунковою величиною для обрахунку посадових окладів.
Разом із тим, пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - далі Закону № 1774-VІІІ), який набрав чинності 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується, як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Норми пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII були чинними як на дату прийняття Постанови № 704, так і станом на день розгляду даної справи, неконституційними не визнавалися.
Водночас, Постанова № 704 є підзаконним нормативно-правовим актом. Юридична сила закону, як джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України. Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади.
Пунктом 3 частини 1 статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Відтак, вказаний пункт Постанови № 704 у частині, яка суперечить нормам розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII, не підлягає застосуванню.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що під час розв'язання колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VIII та пункту 4 Постанови № 704 у редакції до внесення змін Постановою № 103 перевагу слід надати положенням Закону, як акту права вищої юридичної сили з урахуванням статті 8 Конституції України. Враховуючи те, що норма пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VIII не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за приписи пункту 4 Постанови № 704 у редакції до внесення змін Постановою № 103, правові підстави для обчислення розміру грошового забезпечення позивача із використанням величини мінімальної заробітної плати відсутні.
Дана позиція суду відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11 грудня 2019 року по справі № 240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ, згідно якого: 01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України». За змістом пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується, як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
Отже суд відмовляє в задоволені вказаних позовних вимог.
Стосовно позовних вимог про стягнення з військової частини на користь позивача заборгованості з виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасника бойових дій за 2015 - 2020 роки у розмірі 24130,76 грн. та з одноразової грошової допомоги при звільнені у розмірі 47399,71 грн. суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 16-2 Закону України “Про відпустки” учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Пунктом 8 статті 10-1 Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім частини 14 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Частина 2 статті 15 Закону № 2011-XII встановлює, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Як вбачається з наказу начальника 1 прикордонного загону від 17.06.2020 року № 31, ним визначено виплатити прапорщику ОСОБА_1 грошову компенсацію за 84 дні невикористаної додаткової відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 роки. Також визначено виплатити одноразову грошову допомогу при звільнені з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 11 повних календарних днів служби.
Тобто право позивача на грошову компенсацію за невикористані дні додаткових відпусток та одноразову грошову допомогу при звільнені відповідачем не заперечується і ці суми виплачені в розмірі 35786,10 грн. та 70294,13 грн. відповідно, що позивачем не заперечується. Спірним є розмір цих виплат.
Наказом МВС України від 25.06.2018 року № 558 затверджена Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України.
Згідно пункту 2 розділу І цієї Інструкції термін «грошове забезпечення» означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
За приписами пункту 6 підрозділу 8 розділу V у рік звільнення зі служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зазначеним у пунктах 4, 5 цієї глави, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Виплата грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу.
Грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки провадиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Відповідно до п. 9 даного підрозділу військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу жінкою-військовослужбовцем, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше (у цьому та інших пунктах цієї глави мається на увазі наявність календарної вислуги років).
Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які в разі звільнення з військової служби мають право на отримання одноразової грошової допомоги, до їх грошового забезпечення, з якого нараховується ця одноразова грошова допомога, включаються: 1) для військовослужбовців, що звільняються з посад, на які вони були призначені, - посадовий оклад, оклад за військовим званням і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород).
Згідно довідки Донецького прикордонного загону від 13.10.2020 року № 519 позивачу визначена сума грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки в сумі 35786,10 грн., виходячи з грошового забезпечення позивача на день його виключення зі списків особового складу 12780,75 грн.: посадовий оклад - 3080,00 грн., оклад за військовим званням - 950,00 грн., надбавка за вислугу років 35% - 1410,50 грн., надбавка за особливість проходження служби 50% - 2720,25 грн., преміювання 150% - 4620,00 грн.
За даними архівної відомості по грошовому забезпеченню позивача за 2020 рік одноразова грошова допомога при звільнені позивачу виплачена в розмірі 70294,13 грн. (12780,75. грн. х 50% х 11 років).
ОСОБА_1 не погоджується з таким розрахунком у зв'язку з незастосуванням при обчисленні розміру грошового забезпечення позивача облікової величини 50% мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2020 року, а також не включення в розрахунок суми індексації за повний місяць, що передує звільненню, та інших складових грошового забезпечення, які не мали разового характеру.
Разом з цим, з архівної відомості по грошовому забезпеченню позивача за 2020 рік вбачається, що до розрахунку компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та одноразової грошової допомоги при звільнені включені всі складові грошового забезпечення, які мали бути враховані.
Стосовно суми індексації, винагороди за АТО, бойове чергування, преміювання у понаднормовому режимі, ці виплати залежать від певних умов та лише в означений період. Такі виплати не мають систематичного характеру, залежать від певних обставин, їх розмір не є фіксованим, а виплата не є щомісячною, у зв'язку з чим вони не є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, який є складовим елементом грошового забезпечення, з якого обчислюється одноденне грошове забезпечення.
Щодо невірного, на думку позивача, визначення розміру окладу та інших складових грошового забезпечення, виходячи з 50% мінімальної заробітної плати, суд вище вже надав оцінку цим обставинам. Отже суд вважає безпідставною вимогу визначити компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки та одноразову грошову допомогу при звільнені з розміру грошового забезпечення, визначеного позивачем.
За таких обставин суд дійшов висновку, що при обчисленні суми грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки в розмірі 35786,10 грн. та одноразової грошової допомоги при звільнені в розмірі 70294,13 грн. військова частина діяла правомірно з урахуванням приписів законодавства. Відтак суд відмовляє позивачу в цій частині позовних вимог.
Стосовно вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити суму компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, недоплаченого грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні, вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.
Відповідно до статей 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців; виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.
Сума компенсації нараховується у разі нарахованих, але своєчасно не виплачених грошових доходів. Нараховується і виплачується компенсація в тому самому місяці, в якому виплачується заборгованість.
Індекс споживчих цін наростаючим підсумком рахується до місяця, що передує місяцю виплати.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 Суд дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Також працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення цієї вимоги в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити суму компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення. Проте зважаючи, що судом відмовлено в стягненні недоплаченого грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні, підстави для нарахування та виплати компенсації в цій частині є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Щодо вимоги ОСОБА_1 стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку з 17.06.2020 року по день подання позову 31.10.2020 року у розмірі 95417,96 грн. суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ від 20.12.1991 соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців базується на Конституції України і складається з цього Закону.
Статтею 1, 2 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Положеннями ст. 2 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частина 4 даної статті визначає, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Положеннями пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 року, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Таким чином аналіз викладених правових норм свідчить про те, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, зокрема щодо належного матеріального та побутового забезпечення, враховуючи особливості військової служби, з метою стимулювання досягнення високих результатів у службовій діяльності. Звільнена особа з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Не зважаючи на те, що спеціальним законодавством врегульовано основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей: правове становище осіб, які проходять військову службу у тому числі звільнення з військової служби, а також порядок та умови оплати праці (Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України № 1153/2008 від 10.12.2008), однак ними не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України №8-рп/2002 від 07.02.2002 року (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відповідно до ч.1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначенні суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Стаття 117 КЗпП України визначає, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За змістом пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс-16, при розгляді справ даної категорії необхідно брати до уваги такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постановах від 23 грудня 2015 року у справі № 6-837цс15, від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16.
Посилання на цей принцип є і в Рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року (справа № 1-11/2012), у якому йдеться про те, що одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який у сфері соціального захисту означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними із нею.
Отже при вирішені даної вимоги суд вважає необхідним застосувати принцип співмірності.
Суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 лише в частині визнання протиправною дії щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення без застосування з 01.12.2015 року базового місяця січня 2008 року та зобов'язання ВЧ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу індексацію з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року виходячи з базового місяця січня 2008 року, а також зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити суму компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Сума грошового забезпечення позивача на час звільнення становила 12780,75 грн.
Відтак, враховуючи принцип справедливості та співмірності, суд вважає необхідним стягнути з ВЧ НОМЕР_2 середній заробіток за час затримки в розрахунку за період з 17.06.2020 року по день постановлення рішення 14.12.2020 року в сумі 12780,75 грн.
З огляду на встановлені обставини суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Питання щодо розподілу судових витрат не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір”.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 90, 139, 205, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ: НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та стягнення коштів задовольнити частково.
Визнати протиправною дію Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення без застосування з 01.12.2015 року базового місяця січня 2008 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року, виходячи з базового місяця січня 2008 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 12780,75 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Г.П. Бабаш