Справа № 305/1488/20
Провадження по справі № 2/305/661/20
30.11.2020. Рахівський районний суд Закарпатської області у складі:
головуючої судді Марусяк М.О.
секретаря судового засідання Біроваш О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рахів в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення страхового відшкодування,-
Адвокат Ільків Микола Миколайович, діючи в інтересах ОСОБА_1 звернувся у суд із позовною заявою до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі по тексту МТСБУ) про стягнення страхового відшкодування.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 10 вересня 2017 року у с. Чорна Тиса по вул. Центральна Рахівського району Закарпатської області за участю водія ОСОБА_2 , який керуючи автомобілем «Skoda Octavia», реєстраційний номер НОМЕР_1 здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , який від отриманих травм помер на місці ДТП. Відповідальність водія транспортного засобу - автомобіля марки «Skoda Octavia», реєстраційний номер НОМЕР_1 на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди застрахована не була. Зазначає, що 19.10.2017 на адресу МТСБУ направлено заяву про виплату страхового відшкодування в інтересах матері загиблого - ОСОБА_1 . До матеріалів страхової справи долучено копію витягу з ЄРДР№ 12017070000000191 від 10.09.2017. Загальна сума страхового відшкодування становить 46945,22 гривень, з яких: 8545,00 грн. витрати на поховання та 38400,00 грн. моральна шкода. Листом від 03.01.2019 МТСБУ повідомило про відсутність правових підстав для виплати страхового відшкодування через відсутність рішення по кримінальній справі за фактом вказаної ДТП, посилаючись на п.36.2 ст.36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів). 06.09.2019 на адресу МТСБУ направлено заяву про долучення документів та виплату страхового відшкодування, якою заявлену суму вимоги щодо сплати страхового відшкодування ОСОБА_1 змінено на 123745.00 гривень, з яких 115200 гривень відшкодування утриманцям та 8545 гривень витрат на поховання. Листами від 08.10.2019 та 04.11.2019 МТСБУ, посилаючись на вимоги на п.36.2 ст.36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Позивач вважає таке рішення МТСБУ безпідставним та неправомірним, оскільки у відповідності до вимог ст.1166, 1187 ЦК України відповідальність водія настає незалежно від вини. Таким чином ОСОБА_1 вважає, що такими діями МТСБУ порушує право потерпілих на отримання страхового відшкодування. Окрім цього, відповідно до вимог ст.36.5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка мас право на отримання відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня. Тому, позивач вважає, що є законні підстави стягнення з відповідача пені з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ за період з 06.12.2019 по 21.09.2020 у розмірі 17966,69 грн. Окрім цього, позивач просить стягнути з МТСБУ 3% річних від простроченої суми боргу у розмірі 2959,71 грн, інфляційні втрати у сумі 1231,32 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 9000 грн.
З огляду на викладене, позивачка ОСОБА_1 просить задовольнити позовні вимоги та стягнути з МТСБУ страхове відшкодування у розмірі 115200 гривень відшкодування утриманню, 8545 гривень витрат на поховання, пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ у розмірі 17966,69 гривень, 3% річних від простроченої суми боргу у розмірі 2959,74 гривень, інфляційні втрати у розмірі 1231,72 гривень та 9000 гривень витрат на правничу допомогу.
Ухвалою судді Рахівського районного суду Марусяк М.О. від 30.09.2020 відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та надано відповідачу 15-денний строк з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву.
23 жовтня 2020 року на електронну адресу суду та 27.10.2020 поштовим зв'язком представник відповідача МТСБУ - адвокат Приступа Л.Б. надіслав відзив на позовну заяву ОСОБА_1 суть якого зводиться до наступного. Позивачкою ОСОБА_1 не надано суду жодних доказів того, що вона перебувала на утриманні сина ОСОБА_3 . Наданий позивачем товарний чек не містить усіх необхідних реквізитів і не може бути платіжним документом, який вважається розрахунковим. Щодо пені, 3-х % річних та інфляційних втрат на суму 22157,72 грн. відповідач МТСБУ зазначило, що згідно з інформацією, якою воно володіє у Рахівському районному суді Закарпатської області розглядається кримінальна справа щодо ДТП, у результаті якої помер ОСОБА_3 , отже обвинувачений у вчиненні ДТП від 10.09.2017 ОСОБА_2 має можливість у кримінальному провадженні довести, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого з урахуванням того, що як зазначено в обвинувальному акті, на момент ДТП пішохід ОСОБА_3 перебував у горизонтальному стані, лежачи на спині. МТСБУ зазначає, що у відповідності до вимог п.36.2 ст.36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» якщо дорожньо-транспортна пригода розглядається у цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг строку для виплати страхового відшкодування припиняється до дати, коли страховику стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили. Щодо стягнення витрат на професійну допомогу у розмірі 9000 гривень МТСБУ зазначає, що жодного договору про надання правничої допомоги до позовної заяви не долучено. Окрім цього, вважає, що розмір виплат на оплату послуг адвоката не є спів/мірною із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
З огляду на викладене МТСБУ просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
27 жовтня 2020 року від представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Ільків М.М. надійшла відповідь на відзив. Зазначає, що твердження представника відповідача про відсутність у матеріалах справи документів, які б підтверджували, що ОСОБА_1 перебувала на утриманні сина ОСОБА_3 є помилковим, у зв'язку з тим, що до матеріалів позовної заяви долучено копію пенсійного посвідчення ОСОБА_1 . Зазначає також, що твердження представника відповідача про те, що долучений до матеріалів справи товарний чек не є розрахунковим документом також є помилковим, оскільки у відповідності до вимог ст.2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» товарний чек є різновидом розрахункового документу. Окрім цього зазначає, що форма та зміст товарного чеку законодавчо не визначена, тому суб'єкти господарювання можуть видавати товарні чеки довільної форми. Також до відповіді на відзив представником позивачки ОСОБА_1 - адвокатом Ільківим М.М. долучено копію листа Державної податкової служби України від 02.10.2020 № 29394/6/99-00-07-05-01-06 про надання відповіді на запит, а також долучено детальний опис наданих послуг. Доводи на спростування позиції представника відповідача ОСОБА_4 на які він посилався у відзиві на позов, зокрема щодо пені, 3% річних та інфляційних втрат, то спростування представника позивачки - адвоката Ільківа М.М., зазначені у відповіді на відзив є аналогічними обґрунтуванням позовної заяви. Для обґрунтування витрат на правову допомогу адвокат Ільків М.М. надав детальний опис наданих послуг ОСОБА_1 .
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до такого висновку.
З дослідженого судом обвинувального акту, який міститься у матеріалах справи, вбачається, що 10 вересня 2017 року, близько 02 години 26 хвилин, водій ОСОБА_2 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи технічно справним транспортним засобом марки «Skoda» моделі «Octaviа», реєстраційний номер Швеції НОМЕР_1 , рухаючись з боку смт. Ясіня, в напрямку с. Чорна Тиса Рахівського району Закарпатської області не забезпечив безпеку дорожнього руху та грубо порушив вимоги п.п. 1.3, 1.5, 2.3 (б), 2.9 (а), 12.1 та 12.3 Правил дорожнього руху України, а також не врахував дорожню обстановку, що склалася, внаслідок чого навпроти будівлі №87, що по вул. Центральна, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , який на той час перебував у горизонтальному положенні на спині.
Від отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_3 помер на місці події.
Вказані обставини щодо смерті ОСОБА_3 підтверджуються копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 12.09.2017, довідкою про причину смерті №110 від 10.09.2017 та не заперечуються сторонами у справі.
За фактом скоєння дорожньо-транспортної пригоди ГУНП в Закарпатській області 10.09.2017 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017070000000191 та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
За наслідками досудового розслідування, 23 липня 2019 року прокурором затверджено обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та скеровано до Рахівського районного суду Закарпатської області для розгляду по суті.
На даний час кримінальне провадження стосовно ОСОБА_2 судом не розглянуто.
Окрім цього, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , 11.09.2017, придбала у ФОП ОСОБА_5 речі ритуального призначення на загальну суму 8545 гривень. Вказані обставини підтверджуються копією товарного чеку від 11.09.2017, виданого ФОП ОСОБА_5 .
Встановлено, що на момент дорожньо-транспортної пригоди, автомобіль марки «Skoda» моделі «Octavia», реєстраційний номер Швеції НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 під час дорожньо-транспортної пригоди, застрахований не був. Наведене сторонами також не оспорюється.
З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 28.04.1982 вбачається, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Згідно довідки про склад сім'ї від 25.09.2017 №5458, виданої виконавчим комітетом Ясінянської селищної ради ОСОБА_1 , до складу її сім'ї входять ОСОБА_3 (син, помер), ОСОБА_6 (син), ОСОБА_7 (невістка), ОСОБА_8 (внучка), ОСОБА_9 (внучка).
З довідки №5459 від 25.09.2017, виданої виконавчим комітетом Ясінянської селищної ради, ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 проживав разом з матір'ю ОСОБА_1 .
19 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування у розмірі 46945 гривень, що включає у себе 38400 гривень моральна шкода та 8545 гривень - витрати на поховання. До поданої заяви ОСОБА_1 також долучила копії відповідних підтверджуючих документів.
03.01.2019 МТСБУ направило на адресу ОСОБА_1 лист в якому повідомлялося про відсутність правових підстав для виплати страхового відшкодування через відсутність рішення по кримінальній справі за фактом дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинув її син.
06.02.2019 МТСБУ надіслало на адресу ТОВ «ЮК «Центр автовиплат поліс» та ОСОБА_1 лист у якому зазначалося, що для прийняття рішення щодо відшкодування шкоди МТСБУ необхідно отримати завірений належним чином документ складений відповідною уповноваженою установою (вирок суду, постанова про закриття кримінального провадження, обвинувальний акт), що підтверджує відповідальність іншого учасника за скоєння ДТП.
06 вересня 2019 року на адресу МТСБУ було повторно надіслано заяву про виплату страхового відшкодування у сумі 123745 гривень, що включає у себе 115200 гривень виграти на утримання матері, яка досягла пенсійного віку та 8545 гривень - витрати на поховання. Окрім цього, до заяви долучено також копію пенсійного посвідчення ОСОБА_1 .
Листами від 08.10.2019 та 04.11.2019 МТСБУ повторно повідомило про необхідність надання копії документа, що підтверджує відповідальність іншого учасника за скоєння ДТП. Окрім цього зазначило про необхідність надання копій документів, що підтверджують факт втрати годувальника.
Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.
Законодавець у ч.1 ст.16 ЦК України встановив, що кожна особа мас право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч.2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.
Частиною 2 ст.16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів. До них належить, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п. 8, 9).
Згідно зі ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно до статей 1166. 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки. - незалежно від наявності вини.
Положення статті 1187 ЦК України є спеціальними відносно статті 1166 ЦК України, у зв'язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам.
Так, статтею 1187 ЦК України передбачені підстави і порядок відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, частиною першої цієї статті встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Частиною другої статті встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до частини п'ятої статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку, що на відповідача покладено обов'язок довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, спричинена внаслідок дії непереборної сили або умислу потерпілого, тобто не з вини відповідача. Разом із тим шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела. Незалежно від вини фізичної особи відшкодовується і моральна шкода внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
За загальним правилом обов'язок відшкодувати завдану шкоду джерелом підвищеної небезпеки покладається на володільця джерела.
Володілець джерела підвищеної небезпеки може бути звільнений судом від відповідальності у двох випадках: якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок дії непереборної сили або умислу ті потерпілого.
Основні ознаки джерела підвищеної небезпеки також наведено у пункті 5 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки». Відповідно до частини першої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов'язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Оскільки зазначена норма не містить вичерпного переліку видів джерел підвищеної небезпеки (видів підвищеної небезпечної діяльності), суд, беручи до уваги особливі властивості предметів, речовин або інших об'єктів, що використовуються в процесі діяльності, має право визнати джерелом підвищеної небезпеки також й іншу діяльність. До цих особливих властивостей слід відносити створення підвищеної ймовірності завдання шкоди через неможливість повного контролю за ними з боку людей.
Цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості (наприклад, використання транспортних засобів за їх цільовим призначенням), а також при мимовільному проявленні шкідливих властивостей об'єктів, що використовуються в цій діяльності (наприклад, у випадку завдання шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).
Отже, у відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки, яким завдано шкоди, та третіми особами, яким володілець джерела підвищеної небезпеки завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця цього джерела незалежно від його вини.
Зазначене узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 10 січня 2019 року у справі №274/4882/17-ц (провадження №61-38295св18).
Таким чином, вичерпний перелік випадків, коли не настає цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу як джерела підвищеної небезпеки - це якщо шкода була завдана внаслідок непереборної сили або мав місце умисел потерпілого.
У першому випадку слід довести: наявність обставин непереборної сили; її надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов; причинний зв'язок між даною обставиною і завданою шкодою. У даному випадку ризик невідшкодування шкоди покладається на самого потерпілого.
Разом з тим метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до положень частини першої етапі 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик або МТСБУ відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Отже, законом встановлено порядок відшкодування шкоди у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди.
Разом з тим, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регресу) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Фактичні дані (копія обвинувального акту та витягу з ЄРДР № 12017070000000191 від 10.09.2017) по справі свідчать про те, що на момент наїзду на ОСОБА_3 за кермом автомобіля марки «Skoda» моделі «Octaviа», реєстраційний номер Швеції НОМЕР_1 , у момент здійснення наїзду перебував ОСОБА_2 . Разом з тим, жодних доказів протилежного відповідачем не надано.
Окрім цього, на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди у ОСОБА_2 був відсутній поліс цивільно-правової відповідальності. Тобто, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на момент вчинення ДТП (10 вересня 2017 року) не була застрахована. Наведені обставини сторонами не оспорюються.
Приймаючи до уваги такі фактичні обставини справи суд виходить з того, що згідно з приписами підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону).
Страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування (п. 34.1 статті 31 Закону). Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків (п. 34.2 статті 34 Закону).
Тобто, страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, виключно лише на умовах, встановлених ст. 1200 Цивільного кодексу України.
За змістом частини першої ст.1200 Цивільного кодексу України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.
Тобто, коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди завданої смертю потерпілого, можна розділити на дві групи: непрацездатні особи, які були на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання утримання та дитина потерпілого, народжена після його смерті.
Визначення поняття «непрацездатні громадяни» наведена у статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до якої непрацездатними вважаються особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до закону.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 отримала статус пенсіонера за віком. Наведене підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_4 від 26.08.2009 серії НОМЕР_5 .
Таким чином суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 , починаючи з 26.08.2009 була непрацездатною особою, та на час смерті свого сина ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) перебувала на його утриманні.
При цьому, як вбачається із заяви від 06.09.2019, надісланої на адресу МТСБУ, ОСОБА_1 долучила до заяви копію зазначеного вище пенсійного посвідчення.
Згідно до ст.36.2. Закону страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Разом з тим, доводи представника МТСБУ - адвоката Приступи Л.Б. про те, що у МТСБУ виникає обов'язок щодо прийняття рішення стосовно виплати страхового відшкодування лише після отримання рішення по кримінальній справі за фактом дорожньо-транспортної пригоди, суд не приймає до уваги, з огляду па наступне.
Згідно п.35.1. ст.35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховик)' заяву про страхове відшкодування
Відповідно до п.35.2. ст.35 Закону до заяви додаються:
а) паспорт громадянина, а в разі його відсутності інший документ, яким відповідно до
законодавства України може посвідчуватися особа заявника, якщо заявником є фізична особа:
б) документ, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування
(довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину), у разі якщо заявник не є
потерпілим або його законним представником;
в) довідка про присвоєння одержувачу коштів ідентифікаційного номера платника податку (за умови його присвоєння), якщо заявником, є фізична особа;
г) документ, що підтверджує право власності на пошкоджене майно на день скоєння
дорожньо-транспортної пригоди - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, заподіяної
майну;
ґ) свідоцтво про смерть потерпілого - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого;
д) документи, що підтверджують витрати на поховання потерпілого, - у разі вимоги заявника
про відшкодування витрат на поховання потерпілого;
е) документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за
попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій,
надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування
шкоди у зв'язку із смертю годувальника;
є) відомості про банківські реквізити заявника (за наявності).
Положення статті 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не містять вимог щодо подання разом із заявою про виплату страхового відшкодування доказів на підтвердження вини страхувальника у вчиненні ДТП.
Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її заподіювача, коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Враховуючи вищенаведене, вина водія у вчиненому кримінальному правопорушенні не має правового значення для вирішення справи щодо виплати страхового відшкодування.
Верховний Суд України 03.12.2014, при розгляді цивільної справи №6-183цс14, зробив правовий висновок, відповідно до якого законом не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен довести факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір.
Судом встановлено, загиблий внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 був сином позивачки ОСОБА_1 , підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 28.04.1982.
У зв'язку із смертю свого сина, позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , звернулася до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування та надала відповідні документи передбачені ст.35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Таким чином, відмова МТСБУ у виплаті страхового відшкодування через відсутність вироку суду або постанови про закриття кримінального провадження є необґрунтованою та такою, що порушує право позивача на отримання страхового відшкодування.
Необхідно також відмітити, що з огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).
Разом з тим відповідач не довів належними та допустимими доказами, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, у даному випадку ОСОБА_3 . Не містять таких доказів і матеріали справи.
Таким чином, оскільки цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 на момент ДТП, у якій загинув ОСОБА_3 , застрахована не була, тому МТСБУ повинно виплатити страхове відшкодування ОСОБА_1 .
Аналогічна за суттю правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі №500/2095/15-ц.
При вирішенні питання щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат суд враховує наступне.
Відповідно до п.36.5 ст.36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
З огляду на те, що в строки, визначені Законом, позивачці ОСОБА_1 не виплачено страхове відшкодування, а відтак з відповідача МТСБУ підлягає стягненню пеня за кожен день прострочення такої виплати.
Згідно з розрахунком позивачки від 21.09.2020, що не був спростований відповідачем та, з яким суд погоджується, розмір пені за період з 06.12.2019 по 21.09.2020, що підлягає стягненню з відповідача МТСБУ, становить 17966 грн. 69 коп.
Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь, час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 20.06.2018 у справі №308/3162/15-ц позивач (потерпілий), хоча і не є стороною договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного відповідачами, але наділяється правами за цим договором: на його або третьої особи користь страховик зобов'язаний здійснити страхове відшкодування. Отже, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 01.06.2016 у справі №6-927цс16).
Так, у позовній заяві позивачка просила стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 1231 грн. 32 коп. та 3% річних - 2959 грн. 71 коп. за період з 06.12.2019 до 21.09.2020.
При цьому, інфляційні втрати належить розраховувати за період з 06.12.2019 по 21.09.2020. виходячи з такого розрахунку: 123745 грн. (сума заборгованості) / 1.0099504 (індекс інфляції за весь період прострочення платежу з грудня 2019 року по вересень 2020 року) = 124976 грн. 32 коп. (сума заборгованості з урахуванням інфляції).
Таким чином, інфляційні втрати становлять 1231 грн. 32 коп. (124976,32 грн. - 123745 грн.) та підлягають стягненню з відповідача МТСБУ на користь позивачки ОСОБА_1 .
Крім того, підлягають стягненню 3 % річних за період з 06.12.2019 до 21.09.2020 у розмірі 2959 грн. 71 коп. (123745*3*291/365/100).
Суд також вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідачем не спростовані жодні доводи позивача та не надано суду належних та допустимих доказів, які б поза розумним сумнівом спростовували обставини, викладені позивачем.
Згідно ч.4 ст.27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред'явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Так, як встановлено у ході судового розгляду, позивачка ОСОБА_1 придбала речі ритуального призначення на загальну суму 8545 гривень, що підтверджується копією товарного чеку від 11.09.20! 7, виданого ФОП ОСОБА_5 наявного у матеріалах справи.
Копію вказаного товарного чеку позивачкою ОСОБА_1 надіслано на адресу відповідача МТСБУ разом із заявою про виплату страхового відшкодування.
Статтею 8 Закону України «Про державний бюджет на 2017 рік» установлено у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі у сумі 3200 гривень.
Таким чином, зазначена у товарному чеку сума є меншою за граничний розмір, визначений у ч.4 ст.27 Закону (3200*12=38400), а тому з МТСБУ на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на поховання в сумі 8545 грн.
При цьому суд відхиляє доводи відповідача про те, що пред'явлений позивачкою товарний чек не розрахунковим документом, оскільки такі спростовуються копією листа Державної податкової служби України від 02.10.2020 № 29394/6/99-00-07-05-01-06, відповідно до якого товарний чек є розрахунковим документом у розумінні Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
Крім того, відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Також позивач просить стягнути з відповідача 9000 грн. судових витрат пов'язаних з оплатою послуг з надання і професійної правничої допомоги. Вирішуючи цю позовну вимогу суд зазначає наступне.
До матеріалів позовної заяви долучено копію ордеру про надання правничої (правової) допомоги серії ВС №1037989 від 21.09.2020, виданий адвокатом Ільків М.М. на ім'я Дячук М.І.
В ордері зазначено, що він виданий на підставі договору про надання правової допомоги №31/08/20 від 31.08.2020.
Статтею 133 ЦПК України передбачено, що виграти на професійну правничу допомогу належать до судових витрат пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із ч.1 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язати з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Пунктом 1 ч.2 статті 137 ЦПК України встановлено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частиною 4 ст.137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, адвокатом Ільківим М.М. надано: детальний опис наданих послуг від 21.10.2020 та оригінал квитанції на суму 5500 гривень.
Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню розмір судових витрат пов'язаних з оплатою позивачем професійної правничої допомоги в розмірі 5500 грн.
Разом з тим, оскільки у позовній заяві позивачка просила стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу розмірі 9000 грн., однак на підтвердження зазначених витрат надано докази лише про сплату суми у розмірі 5500 гривень, отже позовні вимоги у цій частині підлягають до часткового задоволення.
Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі ст.5 ч.1 п.2 Закону України «Про судовий збір», суд стягує з відповідача судовий збір на користь держави, відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий тар покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. А тому суд прийшов до висновку, що з відповідача в користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1459 гривень.
Керуючись ст.ст. 4, 10, 18, 76, 95, 133, 141, 223, 258, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 22, 23, 1167, 1187, 1200 ЦК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у загальному розмірі 123745 (сто двадцять три тисячі сімсот сорок п'ять) гривень 00 копійок, що включає в себе 115200 (сто п'ятнадцять тисяч двісті) гривень 00 копійок відшкодування утриманцю та 8545 (вісім тисяч п'ятсот сорок п'ять) гривень 00 копійок витрати на поховання.
Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі 17966 (сімнадцять тисяч дев'ятсот шістдесят шість) гривень 69 копійок, три відсотки річних від простроченої суми боргу у розмірі 2959 (дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят дев'ять) гривень 71 копійку, інфляційні втрати у розмірі 1231 (одна тисяча двісті тридцять одна) гривня 32 копійки, а всього разом - 22157 (двадцять дві тисячі сто п'ятдесят сім) гривень 72 копійки.
Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у зв'язку із розглядом справи на професійну правничу допомогу у розмірі 5500 (п'ять тисяч п'ятсот) гривень.
Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь держави витрати по сплаті судового збору в розмірі 1459 (одну тисячу чотириста п'ятдесят дев'ять) гривень.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Представник позивача, Ільків Микола Миколайович, місцезнаходження: 79000, м. Львів, а/с 1250.
Відповідач, Моторне (транспортне) страхове бюро України, місцезнаходження: 02002, м. Київ-2, а/с 272, код ЄДРПОУ 21647131.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду або через Рахівський районний суд Закарпатської області.
Повне судове рішення складено 04 грудня 2020 року.
Головуюча: М.О. Марусяк