Апеляційне провадження № 22-ц/824/13244/2020
справа № 752/15802/20
3 грудня 2020 року Київський апеляційний суд в складі:
Суддя - доповідач: Андрієнко А.М.
Суддів: Соколової В.В.
Поліщук Н.В.
При секретарі Дроздовій Ж.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м.Києва, постановлене суддею Хоменко В.С. від 27 серпня 2020 року по цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису,
14.08.2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису, в якому просила видати обмежувальний припис строком на 6 місяців стосовно ОСОБА_2 , приписом визначити заходи тимчасового обмеження його прав та покласти на нього обов'язки, а саме :
заборонити наближатися кривднику ОСОБА_2. на відстань ближче 500 м до місця проживання (перебування) постраждалої особи ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;
заборонити перебувати кривднику ОСОБА_2. у місці спільного проживання і з постраждалою особою ОСОБА_1 , а саме: в квартирі АДРЕСА_2 ;
заборонити кривднику ОСОБА_2. листування, телефонні переговори із постраждалою особою ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто та через третіх осіб.
Свої вимоги мотивувала тим, що з 04.10.2014 року проживає однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 , від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народила сина- ОСОБА_3 .
За час спільного проживання за спільні кошти нею та ОСОБА_2 було придбано квартиру АДРЕСА_2 , яка оформлена на ОСОБА_2 . У вказаній квартирі вони проживають як подружжя, їх син, а також її донька від першого шлюбу та мати чоловіка.
Перебуваючи у відпустці по догляду за дитиною, заявник свій час присвячувала вихованню та догляду за сином у поєднанні із ремонтом квартири, готувала, прибирала, виконувала іншу хатню роботу.
Проте, незважаючи на створення нею сімейного затишку, ОСОБА_2 останнім часом постійно перебуває в стані агресії, ображає її, не маючи на це жодних підстав, виганяє з дітьми з дому. Через вказану поведінку ОСОБА_2. вона неодноразово зверталась до правоохоронних органів, відносно нього було вчинено терміновий заборонний припис, однак, образи і насилля не припиняються. Вона вважає, що існує реальна загроза її життю та здоров'ю.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 27 серпня 2020 року у задоволенні заяви відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити її вимоги.
На обґрунтування апеляційної скарги, вказує, що суд першої інстанції не взяв до уваги ту обставину, що відносно ОСОБА_2. вже застосовувався терміновий заборонний припис працівниками поліції, суд не дав належної оцінки наданим доказам та прийшов до висновків, які не відповідають обставинам справи.
Заявник та її представник підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити з підстав, що викладені в ній.
ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що заявниця ОСОБА_1 не надала суду належних та достовірних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 вчиняється щодо неї домашнє насильство у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству.»
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції із наступних підстав.
Відповідно до ст. 24 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.
Пунктами 3, 6, 7, 8, 17 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" визначено, що домашнє насильство діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь;
Кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.
Обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу,яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Особа, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала особа - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають в квартирі АДРЕСА_2 та мають спільного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Квартира АДРЕСА_2 на праві власності належить ОСОБА_2 , заявник ОСОБА_1 має на праві власності квартиру АДРЕСА_3 , в якій зареєстрована.
Заявник пояснила, що ОСОБА_2 останнім часом став агресивним, виганяє її із квартири, вона неодноразово зверталася до правоохоронних органів, відносно нього було винесено терміновий заборонний припис. Порушувалася кримінальна справа, однак, була закрита за відсутністю складу злочину.
В суді першої інстанції заінтересована особа ОСОБА_2 пояснив, що він насильства відносно ОСОБА_1 не вчиняє, вона сама провокує конфлікти, а потім повідомляє про це правоохоронним органам, так як претендує на квартиру, що належить йому на праві власності.
Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що заявник не надала належних та достовірних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 вчиняє щодо неї будь-яке насильство і не вказала в чому воно полягає.
Судом встановлено, що і ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зверталися до Голосіївського УП ГУ НП у м.Києві із заявами про скоєння насилля в сім'ї один проти одного, їм виносилися тимчасові заборони.
Згідно з правовими позиціями викладеними Верховним Судом, зокрема, в Постановах від 27 листопада 2019 року у справі №753/23624/18, від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 754/9263/19, від 14 січня 2019 року у справі № 754/6995/19, від 06 лютого 2010 року у справі № 753/8626/19, під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Також у цих постановах Верховний суд виходив з того, що звернення заявника до органів поліції самі по собі, не підтверджують факт вчинення насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
У справі, що переглядається, встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існують неприязні відносини, часто виникають конфліктні ситуації з приводу квартири, що належить на праві власності ОСОБА_2 , що підтверджується існуванням судового спору , який перебуває в даний час на розгляді.
Необхідність видачі обмежувального припису, заявник аргументовувала вчиненням щодо неї психологічного та фізичного насильства. В обґрунтування вказаних обставин заявником надано копії її заяв до правоохоронних органів та відповіді на них. Разом з цим, наведені заявником обставини не містять ознак психологічного та фізичного насильства в розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення психологічного та фізичного насильства щодо неї ОСОБА_2 а також ризиків, які можуть наступити у майбутньому у зв'язку із не вчиненням щодо останнього обмежувального припису.
Сам факт звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів стосовно неправомірних дій ОСОБА_2 відносно неї свідчить про наявність конфлікту між заявником та ОСОБА_2 , але не підтверджує факт того, що останній вчинив щодо неї психологічне та фізичне насильство, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Крім того, будь-яких даних про притягнення ОСОБА_2 за заявами ОСОБА_1 до будь-якого виду юридичної відповідальності, матеріали справи не містять. В численних відповідях на звернення правоохоронні органи вказували на відсутність ознак кримінального правопорушення та наявність цивільно-правових відносин.
Таким чином, заявником в порушення ст. 81 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення психологічного та фізичного насильства щодо неї, а також ризиків, які можуть наступити у майбутньому із не вчиненням щодо ОСОБА_2 обмежувального припису. Як вже вказано вище між сторонами існує спір з приводу майна, який вирішується в судовому порядку, а заява про застосування таких обмежувальних заходів є направленою на вирішення питання щодо права користування цим майном. Однак, питання щодо права користування майном підлягає вирішенню в інший, визначений законом спосіб. Тому колегія суддів вважає необгрутованими доводи апеляційної скарги щодо цього, а заяву про застосування обмежувального припису такою, що задоволенню не підлягає.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 серпня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 10 грудня 2020 року.
Суддя - доповідач:
Судді :