Справа №761/21652/20
Провадження №11-кп/824/3623/2020 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Категорія: ч. 5 ст. 27, п. 6,11,12 ч. 2 ст. 115,
ч. 1 ст. 263 КК України Суддя - доповідач - ОСОБА_2
Ухвала
Іменем України
03 грудня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в режимі відеоконференцзв'язку з ДУ "Київський слідчий ізолятор" матеріали контрольного провадження за апеляційними скаргами захисників обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , захисника обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 24 вересня 2020 року у кримінальному провадженні №12017100000000177 щодо ОСОБА_6 , ОСОБА_9 ,
за участю учасників кримінального провадження:
прокурора обвинувачених захисників ОСОБА_11 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 ,
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 24 вересня 2020 року у задоволенні клопотань захисника ОСОБА_10 про зміну обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжного заходу та захисників ОСОБА_8 та ОСОБА_7 про зміну обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу відмовлено, та продовжено обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_9 кожному строк тримання під вартою до 22.11.2020 року включно.
Мотивуючи таке рішення, суд послався на те, що суд вважає доведеним існування ризику переховування обвинувачених від суду у разі зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на альтернативний, не пов'язаний з триманням під вартою з огляду на суспільну небезпечність інкримінованих обвинуваченим дій та покарання, що загрожує їм у разі визнання їх винуватими.
На переконання суду першої інстанції, наявність у ОСОБА_9 та ОСОБА_6 певних сімейних зв'язків та постійного місця реєстрації, хоч і свідчать на користь зменшення ризиків, однак самі по собі, без інших вагомих обставин не мінімізують ризик переховування настільки, щоб суд дійшов висновку про можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою
Крім цього, суд першої інстанції вказує на існування ризику вчинення обвинуваченими іншого злочину, оскільки ОСОБА_9 має не зняту та непогашену у встановленому законом порядку судимість, відносно ОСОБА_6 Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області здійснюється судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням останнього у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 187, ч. 4 ст. 296 та ч. 1, 2 ст. 263 КК України, що свідчить про актуальність вказаного ризику.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, захисники обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокати ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та захисник обвинуваченого ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_10 подали апеляційні скарги.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2020 року по справі № 761/21652/18 та застосувати до ОСОБА_6 більш м'який запобіжний захід у вигляд домашнього арешту за адресою АДРЕСА_1 .
В обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що у даному кримінальному провадженні не доведено обґрунтованості підозри ОСОБА_6 у вчиненні кримінального порушення, обвинувачення стосовно нього не підтверджене жодними конкретними фактами, які прямо свідчили про причетність ОСОБА_6 до даного злочину.
Апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що в матеріалах провадження не міститься даних про те, що ОСОБА_6 вчиняв або міг би вчинити дії пов'язані з спробою чинити незаконний тиск чи вплив на свідків, знищити чи спотворити речі та документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Не містять матеріали провадження і даних про те, що він може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Захисник вказує на те, що у всіх без виключення випадках, при обранні міри запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 , йому відмовляють у більш м'якому запобіжному заході з підстав тяжкості інкримінованого злочину та враховуючи тяжкість покарання, яке йому загрожує в разі доведення його вини, незважаючи на те, що його вина не доведена у встановленому законом порядку і до часу набрання вироком суду законної сили особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку, що передбачено статтею 62 Конституції України.
Адвокат ОСОБА_7 звертає увагу суду апеляційної інстанції на обставини, що характеризують особу ОСОБА_6 , зокрема те, що він має цивільну дружину та неповнолітню доньку 2003 р.н., має нагороди. Жодного разу ним не було вчинено дій, які бсвідчили про його намір переховуватися від органів слідства чи суду.
Апелянт вважає, що ризики відповідно до ст. 177 КПК України щодо ОСОБА_6 в даному кримінальному провадженні відсутні. Не становить він і небезпеки для суспільства, а тому відповідно немає жодних підстав для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, тим більше, що під вартою він перебуває з червня 2017 року, а відтак, на думку захисника, застосування запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту буде достатнім для забезпечення виконання покладених на нього обов'язків, а саме за адресою: АДРЕСА_1 .
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2020 року по справі № 761/21652/18 та постановити нову ухвалу, якою застосувати до ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою, а саме: домашній арешт чи особисте зобов'язання.
За доводами захисника, оскаржувана ухвала не відповідає вимогам кримінального процесуального закону та практиці Європейського суду з прав людини, постановлена з істотним порушенням вищевказаних норм кримінального процесуального закону, викладені в оскаржуваній ухвалі суду висновки зроблені без належного оцінювання в сукупності всіх обставин кримінального провадження.
Апелянт стверджує, що суд першої інстанції, приймаючи рішення про продовження строку запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 у виді тримання під вартою, допустив порушення вимог ч. 2 ст. 177 та ст. 194 КПК України, оскільки, на переконання захисника, у даному кримінальному провадженні не доведено обґрунтованість підозри ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувачення ОСОБА_6 , на думку апелянта є абсурдним та не підтверджено жодними матеріалами провадження.
На переконання апелянта, аналіз доказів, прямо не вказують на причетність до кримінального правопорушення ОСОБА_6 , однак в порушення чинного КПК України, суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, все вищезазначене не прийняв до уваги, а також не взяв до уваги жодні докази та доводи сторони захисту.
Адвокат ОСОБА_12 стверджує, що у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_6 відсутня «розумна підозра» як з точки зору фактичних підстав для підозри, так і з точки зору правової кваліфікації діянь, інкримінованих йому.
Щодо необґрунтованості підозри за п. 12. ч.2 ст.115 КК України захисник зазначає, що ОСОБА_6 інкримінується скоєння умисного вбивства, вчиненого за попереднього змовою групою осіб. Крім цього, в повідомленні про підозру від 15,06.2017 року, яке бyло вручено ОСОБА_6 15.06.2017 року о 22 год. 52 хв. зазначено, що ОСОБА_13 , спільно з ОСОБА_6 , ОСОБА_14 та іншими невстановленими особами, нібито, розробили злочинний план, спрямований на вбивство ОСОБА_15 , згідно якого між ними були розподілені функції учасників злочинної групи.
Адвокат ОСОБА_12 зазначає, що згідно із п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 23.12.2005 року «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини вчинені стійкими злочинними об'єднаннями» вступ особи до організованої групи чи злочинної організації (участь у ній) означає надання цією особою згоди на участь такому об'єднанні за умови, що вона усвідомлювала факт його існування підтвердила певними діями реальність своїх намірів. Відповідно до обов'язкових до виконання висновків, викладених у постанові Верховного суду України від 19 лютого 2015 року № 5-38кс14, у разі вчинення злочину стійким об'єднанням необхідно обов'язково встановити факт існування такого об'єднання та визначити його вид як організованого. Доказів же існування такого об'єднання прокурором надано не було.
Відтак, на переконання захисника, у зв'язку з відсутністю будь яких достовірних доказів, щодо скоєння ОСОБА_6 кримінального правопорушення, пред'явлена йому підозра є суто ніким не обґрунтованим припущенням сторони обвинувачення, і не може вважатися «розумною підозрою» в розумінні статті 5 § 1 (с) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Апелянт стверджує, що в оскаржуваній ухвалі судом зазначено, що під час обговорення сторонами провадження питання доцільності продовження застосовного до обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, прокурори зазначили, що «не виключено здійснення обвинуваченими незаконного впливу на потерпілих та свідків, знищення чи спотворити речі та документи, що мають доказове значення у кримінальному провадженні».
Захисник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що матеріали провадження однозначно свідчать про те, що ОСОБА_6 не вчиняв спроб знищити, сховати або спотворити речі та документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Нe підтверджено жодними даними і наявність ризику того, що ОСОБА_6 буде незаконно впливати на свідків. Жодним доказом не підтверджено, що будь-хто з підозрюваних знаходиться під впливом або тиском ОСОБА_6 чи знаходиться у матеріальній або службовій залежності від нього. Не містять матеріали провадження даних і про те, що ОСОБА_6 може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Також апелянт вказує на те, що під час обговорення сторонами провадження питання доцільності продовження застосованого до обвинувачених запобіжного заходу у виді тримання під вартою не встановлено та конкретно не вказано про нові ризики які виникли під час тримання під вартою. Дані обґрунтування продовження запобіжного заходу, на думку захисника, є такими що прямо порушують норми ч. 3 ст.199 КПК України та п. 1 ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод людини.
Таким чином, на думку захисника, єдина обставина, про наявність якої можна припускати, це тяжкість інкримінованого правопорушення за п. 12 ч.2 ст. 115 КК України, проте вина ОСОБА_6 у вчиненні даного кримінального правопорушення не доведена у встановленому законом порядку і до часу набрання вироком суду законної сили він є такою особою, що не винувата, та, окрім того, сама по собі тяжкість інкримінованого злочину не може бути підставою для обрання запобіжного заходу у виді триманих під вартою.
Апелянт вказує на те, що відповідно до вимог ст. 176, ст. 177 КГІК України наявність ризиків, на які посилається сторона обвинувачення, як на підставу застосування запобіжного заходу, повинна бути доведена, як і повинно бути доведено те, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не забезпечить уникнення цих ризиків, а тому, на думку сторони захисту, у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_6 відсутні передбачені Кримінальним процесуальним законом України підстави для продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Адвокат ОСОБА_8 вказує на те, що суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, недотримався вимог ст.178 КПК України, у тому числі не врахував в повній мірі та належним чином міцність соціальних зв'язків ОСОБА_6 , обставини які характеризують його особу зокрема, те, що він не судимий, за місцем мешкання; характеризується позитивно, має винагороди, має на утриманні батьків та піклується про неповнолітню доньку, 2003 р.н., у нього є цивільна дружина. ОСОБА_6 жодного разу не вчиняв дій, які б свідчили про його намір переховуватися від органів слідства чи суду, а відтак, на думку апелянта, зазначені обставини об'єктивно свідчать про те, що перебуваючи на волі, ОСОБА_6 не буде вчиняти спроб втечі.
Таким чином, на думку апелянта, суд взагалі не обґрунтував жодного ризику у зв'язку з якими обрав ОСОБА_6 найсуворіший запобіжний захід з передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України.
На переконання захисника, з урахуванням вищенаведеного, а також того,що ОСОБА_6 має постійне місце проживання, має міцні соціальні зв'язки - має на утриманні батьків, всіляко допомагає та піклується про свою неповнолітню доньку, проживає разом із цивільною дружиною, раніше не засуджувався, характеризується позитивно, а тому йому можливо обрати більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_10 просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду від, 24.09.2020 року, якою продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_9 та постановити нову ухвалу, якою змінити ОСОБА_9 запобіжний захід з утримання під вартою на домашній арешт у певний період доби.
За доводами захисника, оскаржувана ухвала є незаконною, та такою, що суперечить вимогам ст.177,178,183,372 КПК України та підлягає скасуванню
В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що у відповідності до загальних вимог до порядку продовження строку тримання під вартою, передбачених ст. 199 КПК України , згідно ч.1 цієї статті , клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Однак, прокурор не звернувся до суду з вмотивованим письмовим клопотанням, з зазначенням обставин щодо заявлених ризиків, жодної підстави вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, прокурором не було наведено.
Щодо обґрунтованості підозри адвокат ОСОБА_10 зазначає, що злочин було скоєно 23.03.2017 року у Києві. 29.08.2017 року ОСОБА_9 було затримано у м. Харкові, без ухвали суду, з порушенням його особистих прав передбачених Конституцією України.
На думку сторони захисту, його незаконне затримання мало мету примусити ОСОБА_9 зізнатися у злочині чи свідчити проти інших осіб або з метою отримання від нього фактів чи інформації , які можуть служити підставою для обґрунтованої підозри.
Апелянт вказує на те, що на протязі 5 місяців ОСОБА_9 не від кого не переховувався. Проживав зі своєю родиною за місцем свого проживання у АДРЕСА_2 .
Захисник стверджує, що згідно наданих суду доказів, підозра та обвинувачення ОСОБА_9 не підтверджено матеріалами кримінального провадження так само як і участь ОСОБА_9 у скоєні злочину.
Окрім цього апелянт зазначає, що в обвинувальному акті (арк 10 абз.4) вказано, що ОСОБА_9 у злочинній групі виконував роль пособника у вчиненні злочину, яка полягала у сприянні вчинення злочину шляхом незаконного візуального спостереження за ОСОБА_15 ,передачі інформації особі 2( ОСОБА_16 ), забезпечення переховування співучасників злочину та знищення слідів злочину, проте які саме дії виконував ОСОБА_9 у обвинувальному акті не вказані, оскільки, на переконання захисника, їх не було, як і не було спілкування ОСОБА_9 з іншими фігурантами справи (жодними засобами зв'язку.) Ніяких доказів щодо вищезазначених висновків у матеріалах судової справи також не має.
Щодо звинувачення ОСОБА_9 , п.6,11,12, ч.2 ст. 115 КК України, адвокат ОСОБА_10 зазначає, що це припущення слідчого які ґрунтуються лише на тому, що ОСОБА_9 виконував роль охоронця , у особи яку слідство зазначає як організатором злочину, однак цей факт не доведений. Злочин скоєно встановленою особою, проте органом досудового слідства не встановлено мотив злочину.
Захисник вказує на те, що прокурор, як завжди, посилався на ризики не процесуальної поведінки обвинуваченого, наголошував на тому, що вони залишаються, та зазначив, що злочин який інкримінується ОСОБА_9 є особливо тяжким, тому він може переховуватися від суду, щоб уникнути покарання і цей ризик не зменшився. Злочин є суспільно небезпечним. Тому на його думку до обвинуваченого не можливо застосувати більш м'який запобіжний захід, проте, на думку апелянта, прокурором не наведено жодного прикладу, який би підтвердив, його твердження.
Щодо ризику переховування від суду, то, на переконання апелянта, він є надуманим оскільки, ОСОБА_9 затриманий через 5 місяців після вбивства ОСОБА_15 . Якби він мав мету переховатися від слідства та суду то він би це зробив, тому що в нього було достатньо часу, але оскільки він не був причетний до злочину, не розуміє з яких підстав був затриманий і чому його 3 роки тримають під вартою.
Адвокат ОСОБА_10 вказує на те, що незважаючи на посилання захисту на відсутність наявності ризиків, без доказів існування таких, а також на відсутність будь яких доказів причетності ОСОБА_9 до вчинення інкримінованого злочину, суд прийняв ухвалу про продовження строків тримання під вартою.
Сторона захисту зазначає, що суд не розглядає конкретні факти ситуації ш,одо ОСОБА_9 , з яких випливає відсутність « розумної підозри». Жодний зі свідків допитаних у судовому розгляді не вказав на ОСОБА_17 як особу причетну до злочину. Всі свідки яких прокурор запрошував до суду допитані та спростовують версію обвинувачення. Надана суду відео фіксація підтвердила ,що у час скоєння злочину особа схожа на ОСОБА_9 знаходилася у дворі дома 27 по бул. Т.Шевченко у м. Києві. Жодного належного доказу участі ОСОБА_9 у скоєні злочину суду не надано.
Апелянт стверджує, що прокурор не назвав нових ризиків які б виникли під час тримання ОСОБА_9 під вартою. Відсутність обґрунтування ризиків порушують п.1 ст.5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод людини, 1950 року (ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.97 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,та 11 до Конвенції.» Кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлена свободи інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом.»
Окрім цього, захисник вказує на те, що у теперішній час, погіршився стан здоров'я ОСОБА_9 , на що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення не звернув увагу.
Потерпіла ОСОБА_18 , її представник - адвокат ОСОБА_19 , потерпілий ОСОБА_20 , захисник обвинуваченого ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_21 , захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 , будучи належним чином повідомленими про дату час та місце розгляду справи в судове засідання не з'явилися. При цьому від потерпілої ОСОБА_18 надійшла заява, про проведення судового засідання без її участі та без участі її представника - адвоката ОСОБА_22 . Від адвоката ОСОБА_7 надійшла заява про те, що у зв'язку із складним фінансовим становищем обвинувачений ОСОБА_6 відмовився від її послуг як адвоката, що підтверджується відповідною заявою обвинуваченого ОСОБА_6 . Відтак, враховуючи вимоги ч. 4 ст. 405 КПК України, апеляційний розгляд проведено у відсутність осіб, які не з'явилися.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , захисників - ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , які підтримали апеляційній скарги та просили їх задовольнити, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим, перевіривши матеріали контрольного судового провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів доходить висновку, що апеляційні скарги до задоволення не підлягає з таких підстав.
Як вбачається з представлених в апеляційний суд матеріалів контрольного провадження, в провадженні Шевченківського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження №12017100000000177, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23.03.2017 року за обвинуваченням ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України
24 вересня 2020 року в судовому засіданні під час обговорення клопотання захисників ОСОБА_10 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 про зміну обвинуваченим ОСОБА_6 , ОСОБА_9 запобіжного заходу, прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченим строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 діб, з посиланням на те, що ризики неналежної поведінки обвинувачених, зокрема, переховування від суду та вчинення іншого кримінального правопорушення не втратили своєї актуальності.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 24 вересня 2020 року у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_10 про зміну обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжного заходу та захисників ОСОБА_8 та ОСОБА_7 про зміну обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу відмовлено, та продовжено обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_9 кожному строк тримання під вартою до 22.11.2020 року включно.
Висновок, викладений в оскаржуваній ухвалі щодо наявності підстав для продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_9 ґрунтується на матеріалах провадження та відповідає вимогам закону, а при розгляді питання про продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд не порушив вимог кримінального процесуального закону.
Так, розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, суд першої інстанції зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Абзацом другим цієї ж частини ст. 331 КПК України на суд покладено такий самий обов'язок, а саме повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, у разі якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
З оскаржуваної ухвали вбачається, що судом першої інстанції при вирішенні питання про продовження строку тримання обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_9 під вартою були дотримані зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону.
Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинуваченому ОСОБА_9 інкриміновано вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України та обвинуваченому ОСОБА_6 у тому числі інкриміновано вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК, який, згідно з положеннями ст. 12 КК України, відноситься до особливо тяжкого злочину, покарання за вчинення якого передбачає до 15 років позбавлення волі або довічне позбавлення волі.
Вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою, судом з'ясовані всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства.
При цьому, суд першої інстанції, проявляючи особливу ретельність у ході судової процедури, та не беручи до уваги виключно саму по собі тяжкість покарання, яке може загрожувати обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_9 в разі визнання їх винним, правильно звернув увагу, на наявність ризиків переховування від суду та вчинення обвинуваченими іншого злочину.
Так, судом обґрунтовано враховано ризик вчинення обвинуваченими іншого кримінального провадження, враховуючи те, що ОСОБА_9 має не зняту та непогашену у встановленому законом порядку судимість, а відносно ОСОБА_6 Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області здійснюється судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням останнього у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 187, ч. 4 ст. 296 та ч. 1, 2 ст. 263 КК України.
А також, вирішуючи питання доцільності продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_9 ,суд першої інстанції врахував дані про особу обвинувачених, наявність у обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_6 певних сімейних зв'язків та постійного місця проживання, проте, обґрунтовано дійшов висновку, що ці обставини самі по собі не мінімізують ризик переховування настільки, щоб застосувати до обвинувачених більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою і як наслідок обґрунтовано задовольнив клопотання прокурора і продовжив тримання обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_9 під вартою в межах двох місяців.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підстави, в зв'язку з наявністю яких був обраний обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_9 даний запобіжний захід не відпали, а ризики, передбачені ст. 177 КПК України не зменшилися.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про неможливість обрання стосовно обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_9 іншого запобіжного заходу, оскільки він не забезпечить належної поведінки обвинувачених під час розгляду кримінального провадження.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
З приводу посилань захисників на відсутність обґрунтованої підозри про вчинення ОСОБА_6 та ОСОБА_9 кримінальних правопорушень, то слід зазначити наступне.
Оскільки КПК України не містить визначення обґрунтованої підозри, за роз'ясненням вказаного поняття слід звернутися до практики ЄСПЛ. За загальною практикою Європейського суду з прав людини, що склалась з рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» (Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom) від 30.08.1990 року, п. 32, Series А, № 182, термін «обґрунтована підозра» у вчиненні правопорушення передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла таки вчинити злочин. Вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
У справі «Ердагоз проти Туреччини» висловлено позицію, що факти, які викликали підозру, не обов'язково мають бути одного рівня з тим, які необхідні для того, щоб не лише обґрунтувати засудження, а пред'явити обвинувачення, що є наступною стадією в процесі розслідування кримінальної справи.
З врахуванням наведеного, колегія суддів, не вдаючись у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_9 дій, звертає увагу на те, що відповідно до змісту обвинувального акту, всупереч доводам апеляційної скарги, пред'явлене ОСОБА_6 та ОСОБА_9 обвинувачення обґрунтоване викладеними в обвинувальному акті фактами та інформацією, які у своїй сукупності здатні переконати пересічного об'єктивного спостерігача у тому, що обвинувачений може бути причетний до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Крім того, переглядаючи в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції про продовження обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_9 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, постановлену під час судового провадження до ухвалення судового рішення по суті, апеляційний суд не може вдаватися до оцінки обґрунтованості обвинувачення висунутого особі, яке вже є предметом розгляду судом першої інстанції, а також до вирішення питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні інкримінованих їй злочинів.
З огляду на наведене, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що менш суворі запобіжні заходи, не можуть забезпечити уникнення ризиків та виконання ОСОБА_6 та ОСОБА_9 покладених на них обов'язків.
Доводи захисників про те, що стороною обвинувачення не доведено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, є безпідставними, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Враховуючи характер висунутого ОСОБА_6 та ОСОБА_9 обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя особи, що має підвищений ступінь суспільної небезпеки, наявність якої потребує забезпечення не лише прав ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , але й високих стандартів охорони загальносуспільних інтересів, а також тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_6 та ОСОБА_9 у разі визнання їх винуватими в інкримінованому кримінальному правопорушенні та всі наявні в матеріалах провадження дані про особу обвинуваченого, колегія суддів доходить висновку, що ОСОБА_6 та ОСОБА_9 можуть переховуватися від суду, такий ризик не зменшився і виправдовує подальше їх тримання під вартою.
Наявність у обвинувачених постійного місця проживання та родини, на чому наголошують захисники, не може слугувати дійсною гарантією відсутності у ОСОБА_6 та ОСОБА_9 наміру переховування від суду та не виключає можливість продовження щодо обвинувачених запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Що стосується твердження захисника обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 про погіршення стану здоров'я обвинуваченого ОСОБА_9 , то матеріали судового провадження не містять даних, які б вказували на суттєве його погіршення та неможливість утримання ОСОБА_9 під вартою у зв'язку з цим.
Будь - яких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при вирішенні судом першої інстанції питання доцільності продовження тримання обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_9 під вартою колегія суддів не встановила.
Таким чином, рішення суду про необхідність продовження строку тримання обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_9 під вартою є законним, обґрунтованим і вмотивованим, постановлене згідно норм кримінального процесуального закону з ретельним дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України, та ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, натомість, доводи та твердження захисника, про які йдеться в поданій апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційної інстанції вважає безпідставними, у зв'язку з чим приходить до висновку про залишення поданих апеляційних скарг без задоволення, а ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 24 вересня 2020 року - без змін.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418 КПК України, колегія суддів,
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 24 вересня 2020 року, якою у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_10 про зміну обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжного заходу та захисників ОСОБА_8 та ОСОБА_7 про зміну обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу відмовлено, та продовжено обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_9 кожному строк тримання під вартою до 22.11.2020 року включно - залишити без змін, а апеляційні скарги захисників обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , захисника обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 - залишити без задоволення.
Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
____________________ ___________________ ________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4