02 грудня 2020 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду у складі:
Головуючого - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря - ОСОБА_4 ,
за участю:
прокурора - ОСОБА_5 ,
адвоката, який діє в інтересах
заявника ТОВ «Діфрано Юніон» - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали клопотання за апеляційною скаргою прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року, якою відмовлено накладенні арешту на майно в рамках кримінального провадження №32020100000000398 від 05.08.2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України,-
Слідчим відділом розслідування кримінальних проваджень слідчого управління Головного управління ДФС у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №32020100000000398 від 05.08.2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України.
22 жовтня 2020 року слідчий з особливо важливих справ п'ятого відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління Головного управління ДФС у м. Києві ОСОБА_7 звернувся до Оболонського районного суду міста Києва з клопотанням про арешт майна в рамках кримінального провадження №32020100000000398 від 05.08.2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України, з метою забезпечення збереження речових доказів.
Ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року в задоволенні вказаного клопотання відмовлено.
Обґрунтовуючи своє рішення слідчий суддя зазначив про відсутність в матеріалах клопотання достатніх даних, які вказують, що вилучене під час обшуків майно відповідає критеріям ст.98 КПК України та має значення для встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення. Крім того, не надано доказів, що вилучені грошові кошти та техніка здобуті внаслідок вчинення злочину.
На вказану ухвалу слідчого судді прокурор відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій не погоджується з ухвалою, вважає її незаконною, постановленою при невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки під час досудового розслідування встановлено та матеріалами клопотання доведено, що службові особи ТОВ «Діфрано Юніон» причетні до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України, вилучені під час проведення обшуку речі та документи мають значення для досудового розслідування, постановою слідчого визнані речовим доказом у кримінальному провадженні та можуть бути використані як доказ факту чи обставин, які встановлюються під час кримінального провадження, а також на даний час існує необхідність у призначенні ряду експертиз щодо вилученого майна. Крім того, зазначає, що слідчим суддею зроблено невмотивований висновок щодо недотримання слідчим 48 годинного строку звернення з клопотанням про накладення арешту на майно, оскільки обшук приміщень ТОВ «Діфрано Юніон» був закінчений 20.10.2020 року, а клопотання про арешт майна подано до суду 22.10.2020 року. Тому, просить скасувати ухвалу слідчого судді від 26 жовтня 2020 року та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання про накладення арешту на майно.
Адвокат, який діє в інтересах заявника ТОВ «Діфрано Юніон» - ОСОБА_8 подав письмові заперечення на апеляційну скаргу прокурора в яких міститься прохання залишити без змін ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення.
Заслухавши:
- доповідача - суддю апеляційного суду;
- прокурора, який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити;
- адвоката, який діє в інтересах заявника ТОВ «Діфрано Юніон» - ОСОБА_6 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги;
- ознайомившись з матеріалами клопотаннята обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до такого висновку.
Як вбачається з матеріалів клопотання, що надійшли до суду апеляційної інстанції, та ухвали слідчого судді, п'ятим слідчим відділом розслідування кримінальних проваджень слідчого управління Головного управління ДФС у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №32020100000000398 від 05.08.2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що службові особи ТОВ «Дфірано Юнінон» перебуваючи на території м. Києва в період з квітня 2018 року по грудень 2019 року шляхом відображення в обліку операцій з придбання ТМЦ (комплектуючих для власного виробництва обладнання для очищення води) у підприємства з ознаками ризиковості, а саме: ТОВ «Топ Транс Трейд», ТОВ «Хилодус», ТОВ «Милавица», ТОВ «Лайніс», ТОВ «Бейтон», ТОВ «Айронкем», ТОВ «Енімалс Шоп», ТОВ «Традиція-К», ТОВ «Ордос Торг», ТОВ «Вао Груп ЛТД», ТОВ «Айсберг партнер», ТОВ ТОВ «Мотор Універс», ТОВ «Кріалайф Еверідж», ТОВ «РоксанХолд», ТОВ «Кіліан Трейд», ТОВ «Бродбент», ТОВ «Аквспецбуд», які фактично не відбувалися, ухилились від сплати податку на додану вартість розмірі 4 181 083,99 гривень та податок на прибуток підприємств в розмірі 3 762 975,59 гривень, всього на загальну суму 7 944 059,58 гривень, що є особливо великим розміром.
20 жовтня 2020 року на підставі ухвал Оболонського районного суду міста Києва в рамках кримінального провадження №32020100000000398 проведено обшуки в ході яких окрім предметів та документів, на відшукання та вилучення яких прямо надано дозвіл відповідно до ухвал суду на проведення обшуку, вилучено інші предмети, майно та грошові кошти, перелік яких вказаний в протоколі обшуку від 20.10.2020 року.
22 жовтня 2020 року постановою слідчого з ОВС 5-го СВ РКП СУ ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_7 вилучене під час обшуків майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №32020100000000398.
Ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року відмовлено накладенні арешту на майно в рамках кримінального провадження №32020100000000398 від 05.08.2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України.
Постановляючи ухвалу, слідчий суддя в повній мірі дотримався вимог кримінального процесуального законодавства України, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
У відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», «Кушоглу проти Болгарії»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»).
Згідно ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна, як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст.ст.94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Звертаючись до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на тимчасово вилучені грошові кошти, ноутбук, електронні носії інформації, фінансово-господарчі документи, техніку, вилучені під час обшуків за адресою: АДРЕСА_1 та м. Київ, пр-т Перемоги, буд.49/2-г, слідчий зазначив метою для арешту майна - забезпечення збереження речових доказів.
Разом з цим, матеріали клопотання не містять доказів, що вказують на існування загрози знищення майна, та слідчий суддя дійшов правильного висновку, що зазначене майно не відповідає критеріям ст.98 КПК України, оскільки органом досудового розслідування жодним чином не доведено, що вищезазначене майно зберегло на собі його сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій.
Надані матеріали провадження містять постанову органу досудового розслідування про визнання вказаного у клопотанні майна речовим доказом у кримінальному провадженні, проте суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що стороною обвинувачення під час розгляду справи належним чином не доведено відповідність майна критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України.
Крім того, ухвалами слідчого судді про дозвіл на обшук, заборонено вилучення грошових коштів та техніки.
Колегія суддів вбачає, що наведені в клопотанні прокурора доводи про накладення арешту на майно, перевірялись судом першої інстанції, при цьому досліджено матеріали судового провадження, а також з'ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування, чого не буде досягнуто при накладенні арешту в даному випадку.
Зважаючи на вищевикладене в сукупності з обставинами кримінального провадження та відомостей, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за обставинами вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя, відмовляючи в задоволенні клопотання слідчого, діяв у спосіб і у межах діючого законодавства.
При цьому слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити можливість застосування заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року, необхідно залишити без змін, як законну та обґрунтовану.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 309, 404, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_5 , залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року, якою відмовлено накладенні арешту на майно в рамках кримінального провадження №32020100000000398 від 05.08.2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України, перелік якого зазначений в клопотанні, яке було вилучено 20.10.2020 року в ході обшуків, залишити без змін.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
_________________ ________________ _______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3