Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
11 грудня 2020 року № 520/14791/2020
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Бадюков Ю.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Департаменту патрульної поліції (вул. Федора Ернста, буд. 3, м. Київ, 03048) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції (далі по тексту - відповідач, ДПП), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо невиплати ОСОБА_1 допомоги для вирішення соціально- побутових питань;
- визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за роботу в період карантину встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211;
- стягнути з Департаменту патрульної поліції кошти на допомогу для вирішення соціально-побутових питань та за роботу в період карантину встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211;
- стягнути з Департаменту патрульної поліції 100000 грн. моральної шкоди.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що 03.02.2020 року ним було подано рапорт на ім'я начальника Департаменту патрульної поліції (м. Київ) про надання допомоги для вирішення соціально-побутових питань, який було письмово погоджено начальником управління патрульної поліції в Харківській області, та відправлено через канцелярію управління патрульної поліції в Харківській області за вих. № 1278/41/14/01-2020 від 03.02.2020 р.. котрий розглянуто не було, жодної відповіді він не отримав, зазначені кошти не нараховані та не виплачені, що, на думку позивача, є незаконним та позбавили його права на оплату праці.
Вказує, що бездіяльністю відповідача завдано моральної шкоди, яку він оцінює в 100000 грн. Обґрунтовуючи вказану вимогу, заявляє, що внаслідок невиплати коштів його родина була поставлена у скрутне матеріальне становище, він був змушений позичати кошти у знайомих та чужих людей для проведення термінової операції, хіміотерапії, подальшого лікування та забезпечення належного догляду за своєю матір'ю.
Далі, стверджує позивач, наказом Департаменту патрульної поліції від 28.04.2020 р. № 294 о/с його було звільнено зі служби в поліції на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію».
Під час несення служби відповідачем не було нараховано та виплачено компенсацію за роботу в період дії карантину, у зв'язку з чим ним на адресу відповідача було направлено інформаційний запитна який надано відповідь Департаменту патрульної поліції № 781зі/41/5/05-2020 згідно якого, що вказані кошти не були нараховані та виплачені, оскільки на момент затвердження Порядку № 485 та Доручення він не проходив службу в поліції, підстави для здійснення додаткової виплати відсутні, з чим позивач не погоджується та звернувся до суду з вказаним позовом.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 02.11.2020 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі та зазначив, що виплата допомоги для вирішення соціально-побутових питань є правом, не обов'язком ДПП та відноситься до його дискреції, на компенсацію за роботу в період дії карантину, позивач не має права, позаяк за його посадовими обов'язками заступника начальника відділу моніторингу та аналітичного забезпечення УПП в Харківській області встановленими в посадовій інструкції, що затверджена наказом Департаменту патрульної поліції № 6086 від 13.12.2017 р., а також фактично він не відноситься до поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв'язку, транспорту, адміністративними, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян та внаслідок виконання своїх обов'язків мають безпосередній контакт з населенням, у зв'язку з чим просиві відмовити у задоволенні позову.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно положень ст. ст. 12, 257 Кодексу адміністративного судочинства України даний спір віднесено до категорії справ, що підлягають розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача повідомлено належним чином про наявність позову щодо оскарження його рішення.
Згідно ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Суд, повно та всебічно дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, встановив наступні обставини.
Позивач з 26.09.2015 р. по 30.04.2020 р. працював в Управлінні патрульної поліції в Харківській області на посаді заступника начальника відділу моніторингу та аналітичного забезпечення.
03.02.2020 р. ним було подано рапорт на ім'я начальника Департаменту патрульної поліції (м. Київ) про надання допомоги для вирішення соціально-побутових питань, який було письмово погоджено начальником управління патрульної поліції в Харківській області, та відправлено через канцелярію управління патрульної поліції в Харківській області за вих. № 1278/41/14/01-2020 від 03.02.2020 р., котрий розглянуто не було, а при звільненні не виплачено компенсацію за роботу в період дії карантину.
З вказаною бездіяльністю позивач не згоден, що стало підставою для звернення до суду з вказаним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Правовідносини з приводу проходження публічної служби та грошового забезпечення в поліції унормовані, насамперед, приписами Закону України "Про Національну поліцію", Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затверджений Законом України від 15.03.2018 р. № 2337-VIII, постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» від 11.11.2015 р. № 988.
Згідно п. 4 ч. 10 ст. 62 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 р. № 580-VIII (далі - Закон № 580) поліцейський своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України.
Згідно ст. 94 Закон № 580 поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Пунктом 1 постанови КМ України "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" від 11.11.2015 р. № 988 встановлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Підпунктом 3 пункту 4 Постанови № 988 установлено, надати право керівникам органів, закладів та установ Національної поліції в межах затверджених для них асигнувань на грошове забезпечення надавати поліцейським один раз на рік матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, розмір якої не повинен перевищувати їх місячного грошового забезпечення.
З аналізу вищезазначених норм вбачається, що чинним законодавством не покладено обов'язку на керівників органів, закладів та установ Національної поліції надавати поліцейським матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та відсутній такий обов'язок у зв'язку з поданням поліцейським відповідного рапорту, через що суд погоджується із твердженням відповідача про те, що поданий позивачем рапорт від 03.02.2020 про надання допомоги для вирішення соціально-побутових питань, не породжував для начальника Департаменту патрульної поліції обов'язку для її виплати.
Стосовно вимоги позивача про виплату йому грошового забезпечення за роботу в період карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211, суд відзначає наступне.
Так, згідно постанова КМ України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11.03.2020 р. № 211 відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 р. Кабінетом Міністрів України установлено з 12 березня 2020 р. до 22 травня 2020 р. на всій території України карантин.
Так, постановою КМ України від 29.04.2020 р. № 375 "Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни", яка набула чинності 16.05.2020 року, установлено, що на період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв'язку, транспорту, адміністративним, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) (далі - працівники) та внаслідок виконання своїх обов'язків мають безпосередній контакт з населенням, встановлюється додаткова доплата до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах.
За приписами п.п. 2-5 вказаної постанови, встановлення доплати, визначеної пунктом 1 цієї постанови, працівникам підприємств, установ та організацій, органів державної влади, які фінансуються з державного та місцевих бюджетів, здійснюється у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення).
Встановлення доплати, визначеної пунктом 1 цієї постанови, працівникам надавачів соціальних послуг державного/комунального сектору, які безпосередньо надають соціальні послуги за місцем проживання/перебування їх отримувачів (вдома), здійснюється у граничному розмірі до 100 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення).
Перелік посад (професій) працівників, яким встановлюються такі доплати, визначається відповідним центральним органом виконавчої влади у сфері, у якій він реалізує державну політику.
Персональний перелік працівників, яким встановлюється доплата, визначається керівником (керівником державної служби) відповідного підприємства, установи та організації, органу державної влади.
Доплати, визначені пунктами 2 і 3 цієї постанови, здійснюються за рахунок та в межах видатків державного та місцевих бюджетів, передбачених за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів.
Позивачем до справи не надано, а судом під час розгляду справи не добуто належних та допустимих, достатніх та достовірних доказів відповідності позивача критеріям, встановлених зазначеною вище постановою КМУ критеріям поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв'язку, транспорту, адміністративним, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) (далі - працівники) та внаслідок виконання своїх обов'язків мають безпосередній контакт з населенням.
Крім того, постанова № 375 набрала чинності 16.05.2020 р., статус поліцейського позивачем втрачений з моменту звільнення - 30.04.2020 року. а тому позивач не мав права на доплату до грошового забезпечення за службу в період карантину.
Також, посадової інструкції, що затверджена наказом Департаменту патрульної поліції № 6086 від 13.12.2017 р., вбачається, що позивач внаслідок виконання своїх обов'язків не має безпосередній контакт з населенням.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача коштів в сумі 100000 гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної його противоправною бездіяльністю відповідача, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Зміст поняття моральної шкоди розкрито у статті 23 Цивільного кодексу України.
Так, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із змінами та доповненнями), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Обґрунтовуючи заявлену вимогу про стягнення компенсації за завдану моральну шкоду в сумі 100000 грн., позивач посилався на бездіяльність відповідача та його протиправними рішеннями.
На противагу вказаному суд зауважує, що позивач не довів наявності безпосереднього причинного зв'язку такої шкоди із бездіяльністю відповідача та протиправними рішеннями щодо невиплату йому допомоги для вирішення соціально- побутових питань та грошового забезпечення за роботу в період карантину. Доказів на підтвердження існування моральних страждань та визначеного позивачем розміру моральної шкоди суду не надано.
Враховуючи відсутність у матеріалах адміністративної справи доказів на підтвердження заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру та причинного зв'язку між бездіяльністю відповідача і отриманням моральної шкоди, суд доходить висновку про відсутність законних підстав для задоволення позову у частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У зв'язку із тим, що оскаржена бездіяльність не створила для заявника негативні наслідки, позов не підлягає задоволенню.
Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст. ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Департаменту патрульної поліції (вул. Федора Ернста, буд. 3, м. Київ, 03048) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення .
В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 11 грудня 2020 року.
Суддя Бадюков Ю.В.