10 грудня 2020 року м. Чернівці Справа № 727/5409/20
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Лисака І.Н.,
суддів: Височанської Н.К., Перепелюк І.Б.,
секретар: Скрипка С.В.,
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_3 від імені ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 серпня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Слободян Г.М., дата складання повного тексту рішення 02.09.2020 року, -
У червні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
Позовні вимоги мотивувала тим, що з 2005 року сторони перебували у цивільному шлюбі, під час якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 .
Вказує, що починаючи 2015 року відповідач має іншу сім'ю, раніше займався перевезенням за кордон, має у власності земельні ділянки, тобто має можливість утримувати дитину, однак не цікавиться сином, не надає жодної допомоги, не переймається його життям та здоров'ям.
Зазначає, що син проживає разом з нею та перебуває на її повному матеріальному утриманню (харчування, одяг, навчання, гуртки), а тому на підставі наведеного просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання сина в розмірі 3000 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 серпня 2020 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 в твердій грошовій сумі в розмірі 2000 грн
Провадження №22-ц/822/997/20
щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму, встановленого для дітей відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття. Рішення суду у частині стягнення аліментів за один місяць допущено до негайного виконання.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив з того, що визначений розмір аліментів на утримання дитини забезпечить належний фізичний та моральний розвиток дитини, не суперечитиме законодавчо встановленому мінімальному розміру аліментів на дитину та відповідатиме потребам дитини, при цьому не порушить права відповідача, у власності якого перебувають земельні ділянки площею 0,2948 га та 0,7171 га за адресою смт.Красноїльськ Сторожинецького району Чернівецької області (а.с.12-15), на утриманні ще двоє малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_3 від імені відповідача оскаржив його в апеляційному порядку.
Вважає оскаржуване рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, просить його змінити та стягнути з ОСОБА_2 на утримання сина аліменти у розмірі 1 159 грн.
Вказує, що він є батьком дитини та зобов'язаний утримувати сина, однак у зв'язку з відсутністю роботи, перебуванні на його утриманні ще двох дітей та дружини, яка знаходиться у декретній відпустці, він не в змозі сплачувати визначену суму аліментів в розмірі 2 000 грн. Посилається також на рівність прав та обов'язків обох батьків, а тому вважає, що якщо мати буде також надавати дитині визначену суму, то остання перевищить мінімальний рекомендований розмір аліментів.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Посилається на те, що відповідач є здоровою людиною, має можливість працювати, аліментних зобов'язань перед іншими особами не має та зобов'язаний утримувати власну дитину.
Те, що відповідач не працевлаштований, не є підставою для задоволення апеляційної скарги, оскільки останній не надав жодних доказів, що він, щонайменше, намагався працевлаштуватися.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг та перевіривши матеріали справи в межах їх обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 від імені ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Рішення суду першої інстанції таким вимогам закону відповідає.
Судом першої інстанції вірно встановлено, а сторонами не заперечується, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2005 року перебували у цивільному шлюбі, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_7 , що підтверджується витягом з акту про народження (а.с.7-10).
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна ОСОБА_2 належить дві земельні ділянки площею 0,2948 га та 0,7171 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.12-15).
Відповідно до ч.1-2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою ВРУ № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно ст.18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини. Обов'язок виховувати та розвивати дитину - найважливіший обов'язок матері і батька.
Частиною 1 ст.8 ЗУ «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
В силу ст.51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Положеннями ст.141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Згідно з ч.2 ст.150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
За змістом ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (ч.3 ст.181 СК України).
Відповідно до ч.1 ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;інші обставини, що мають істотне значення.
В силу ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Апелянт посилається на те, що в нього на утриманні перебуває дружина та двоє інших дітей, проте зазначене не підтверджує жодними належними та допустимими доказами (свідоцтво про шлюб, свідоцтво про народження).
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч.1, 2 ст.77 ЦПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, наявна в матеріалах справи довідка №535 від 16.07.2020 року Красноїльської селищної ради Сторожинецького району Чернівецької області про те, що сім'я ОСОБА_2 складається з: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - дружина, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - син, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - син (а.с.48) в силу наведених норм ЦПК України є неналежним доказом на підтвердження батьківства ОСОБА_2 щодо двох малолітніх дітей. Крім того, питання щодо залучення зазначеної довідки як доказу до матеріалів справи не вирішувалося, оскільки така надійшла на адресу суду на наступний після ухвалення рішення день (а.с.45-51).
Будь-яких клопотань щодо залучення доказів на підтвердження батьківства стосовно інших дітей та їх утримання апеляційна скарга не містить.
Як вбачається, відповідач є молодим за віком та працездатним, доказів того, що за станом здоров'я відповідач не має змоги працювати, останнім не надано, що свідчить про можливість відповідача працевлаштуватися, отримувати дохід та, відповідно, сумлінно виконувати обов'язок щодо утримання дітей.
Щодо посилання апелянта на врахування прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку в розмірі 1059 грн, останнім не враховано, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Колегія суддів також враховує, що виховування дитини одним із батьків, коли інший проживає окремо, створює додаткове навантаження по догляду та вихованню дитини, а особливо на перших роках її життя, у зв'язку з чим, певним чином, з'являється дисбаланс між зусиллями, які мають прикладати обоє батьків для розвитку дитини, таким чином, що тягар здебільшого лягає лише на одного, в даному випадку матір.
Отже, хоча рішення суду й містить недоведене посилання про утримання відповідачем інших дітей, однак зазначене не вплинуло на правильність розв'язання спору.
За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а судове рішення ухвалено судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, у відповідності до ст.375 ЦПК України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - залишити без змін.
Керуючись ст.ст.368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 від імені ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 серпня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий - підпис /І.Н. Лисак/
Судді - підписи /Н.К. Височанська, І.Б. Перепелюк/