09 грудня 2020 року м. Чернігів Справа № 620/4799/20
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Клопота С.Л.,
за участю секретаря Шевченко А.В.,
представника позивача Коваленко-Зеленої О.М.
представника відповідача Федоренка О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби у Чернігівській області про скасування рішення,
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби у Чернігівській області та просить: скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Чернігівській області від 17.09.2020 № 89-Д про скасування дозволу на імміграцію в Україну, наданого громадянці Грузії ОСОБА_1 13.04.2016, як протиправне.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Чернігівській області від 17.09.2020 № 89-Д про скасування дозволу на імміграцію в Україну, наданого громадянці Грузії ОСОБА_1 13.04.2016, є не обгрунтованим, протиправним та порушує права і охоронювані законом інтереси позивача.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала та просила його задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на заперечення, які викладені у відзиві на позовну заяву, що приєднаний до матеріалів справи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, суд вважає позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
13.04.2016 Управлінням Державної міграційної служби у Чернігівській області було надано ОСОБА_1 дозвіл на імміграцію в Україну № 74.01/05-5078.
Рішенням Управління Державної міграційної служби у Чернігівській області від 17.09.2020 № 89-Д дозвіл на імміграцію в Україну № 74.01/05-5078 було скасовано.
Не погодившись із рішенням про скасування дозволу на імміграцію в Україну, позивачка оскаржила його до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка Грузії, прибула до України разом зі своїми, батьками в 1999 році.
Навчалася у ЗОШ № 34 м. Чернігова та в 2005 році отримала свідоцтво про базову загальну середню освіту (копія свідоцтва додається до позовної заяви).
20.12.2006 у шістнадцятирічному віці її було зареєстровано у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податку (копія РНОКПП додається до позовної заяви).
В 2007 році закінчила Чернігівську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів № 34 Чернігівської міської ради Чернігівської області.
В 2008 році закінчила Державний професійно-технічний навчальний заклад «Чернігівське вище професійне училище побутового обслуговування».
В 2014 році закінчила Чернігівський національний технологічний університет за напрямом підготовки «Фінанси і кредит».
15.04.2016, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_2 , отримала посвідку на постійне проживання в Україні НОМЕР_1 .
29.04.2016 шлюб з чоловіком було розірвано за взаємною згодою подружжя, про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Чернігівського міського управління юстиції складено відповідний актовий запис № 75. Вказане підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу (а.с. 14).
28.01.2016 позивач звернулася до Чернігівського районного сектору УДМС України в Чернігівській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну згідно пункту першого частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 № 2491- III (далі - Закон № 2491-ІІІ), оскільки перебуває понад два роки (з 15.09.2011) у шлюбі з громадянином України ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим повторно 06.01.2016 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Чернігівського міського управління юстиції.
Після проведення перевірок, передбачених пунктами 12, 14 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983, за відсутності інформації щодо наявності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, 13.04.2016 УДМС України в Чернігівській області прийнято рішення № 74.01/05-5078 про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну.
15.04.2016, на підставі вищезазначеного дозволу на імміграцію, позивача було документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 .
Згідно зі статтею 4 Закону № 2491-ПІ дозвіл на імміграцію надається в межах квоти Імміграції (частина перша). Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України (пункт 1 частини третьої).
З аналізу зазначеної норми права вбачається, що необхідною умовою надання іноземцю дозволу на імміграцію в Україну, поза квотою імміграції є перебування у шлюбі з особою, яка є громадянином України, на момент надання дозволу на імміграцію в Україну особа, яка не є одною з подружжя, не має права на отримання дозволу на Імміграцію на вищенаведеній підставі.
30.11.2019 до Новозаводського районного відділу у м. Чернігові УДМС України в Чернігівській області звернувся громадянин Грузії ОСОБА_3 , який перебуває у шлюбі з позивачем з 26.11.2019, із заявою про отримання дозволу на імміграцію в Україну згідно із пунктом 6 частини другої статті 4 Закону № 2491-III, оскільки він є чоловіком іммігрантки.
У зв'язку із даним зверненням УДМС України в Чернігівській області здійснено перевірку законності отримання дозволу на імміграцію дружини заявника, яка є позивачем у даній справі.
В ході перевірки встановлено, що відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб позивача № 00022636272, станом на момент надання дозволу на імміграцію в Україну позивачу, а саме 13.04.2016, позивачка не перебувала у шлюбі з громадянином України, оскільки 24.03.2016 до актового запису про її шлюб з ОСОБА_2 було внесено відомості щодо його розірвання на підставі спільної заяви подружжя від 23.02.2016.
Листом від 17.09.2020 № 7401.5-6259/74.2-20 відповідач інформував позивача, що рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну від 13.04.2016 № 74.01/05-5078 скасоване та поінформував про необхідність звернутися до територіального підрозділу ДМС України за місцем проживання та здати посвідку на постійне проживання. Цей лист отримано позивачем 10.10.2020.
Згідно висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 17.09.2020 скасування такого дозволу обгрунтовано тим, що в ході додаткової перевірки УДМС України в Чернігівській області встановлено, що, відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб, станом на дату надання дозволу на імміграцію в Україну громадянці Грузії ОСОБА_1 , а саме 13.04.2016, свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 втратило чинність так як 24.03.2016 до актового запису про шлюб було внесено відомості, щодо розірвання шлюбу між позивачкою та ОСОБА_2 , який було зроблено на підставі спільної заяви подружжя від 23.02.2016.
У відповідності до пункту 1 статті 105 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя відповідно до статті 106 цього Кодексу.
Тобто на момент надання дозволу на імміграцію в Україну та документування посвідкою на постійне проживання в Україні, громадянка Грузії ОСОБА_1 не перебувала в шлюбі з громадянином України понад два роки.
З цього відповідачем було зроблено висновок, що дозвіл на імміграцію громадянці Грузії ОСОБА_1 надано з порушенням вимог статті 4 Закону України «Про імміграцію».
Пунктом 1 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» визначено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо з'ясуються, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність, пунктом 6 тієї ж правової норми визначено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано в інших випадках, передбачених законами України.
Ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон № 3773) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Відповідно ч. 1 ст. 2 Закону № 3773 правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону № 3773 іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини.
За змістом ч. 1 ст. 4 Закону 3773 іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України "Про імміграцію" № 2491-III від 7 червня 2001 року (далі - Закон № 2491).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 2491 імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання: іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав* дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Ст. 6 Закону № 2491 визначено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції і підпорядкованих йому органів, відповідно до яких останні перевіряють правильність оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутність підстав для відмови у його наданні; приймають, рішення про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видають копії цих рішень особам, яких вони стосуються.
Приписами ч. 1 ст. 4 Закону № 2491 встановлено, що дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.
П. 1 ч. 3 ст. 4 Закону № 2491 визначено, що дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.
Ст. 9 Закону № 2491 встановлює умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію. Так, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем їх проживання.
Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.
Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: три фотокартки: 2) копія документа, що посвідчує особу: 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те. що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.
У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.
Статтею 10 Закону № 2491 встановлено, що дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або проти яких порушено кримінальну справу, якщо попереднє слідство за нею не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
За змістом ч. 4 ст. 11 Закону № 2491 особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.
Як встановлено судом, позивач, перебуваючи у шлюбі з громадянином України ОСОБА_2 , подала заяву з доданням певного пакету документів для отримання дозволу на імміграцію.
З аналізу наведених норм законодавства вбачається, відповідачем у разі не надання позивачем повного пакету документів, заяву про надання дозволу на імміграцію не було б розглянуто, і як наслідок, дозвіл на імміграцію та посвідку на проживання в Україні їй видано не було б.
15.04.2016 позивачка отримала посвідку на постійне проживання в Україні, що свідчить про відсутність у відповідача жодних претензій до відповідача, на момент прийняття відповідного рішення.
Відповідно до ст. 12 Закону № 2491 дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі па строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону № 2491 центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.
П. 1 ч. 3 ст. 4 Закону № 2491. у редакції, яка була чинною на момент видачі мені дозволу на імміграцію у 2016 році, визначено, що дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.
Рішення відповідача прийнято на підставі п.п. 1,6 ч. 1 Закону № 2491, а саме, дозвіл на імміграцію був скасований на підставі того, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність: в інших випадках, передбачених законами України.
Як вже зазначалось судом, шлюб між позивачем та ОСОБА_2 було розірвано 29.04.2016, що слідує з відповідних записів у свідоцтві про розірвання шлюбу, яке видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Чернігівського міського управління юстиції.
Вказаний акт є офіційним документом. Цей документ не визнано нікчемним, підробним чи підложним.
Позивач не має відношення до внесення записів до Державного реєстру актів цивільного стану громадян, його ведення, надання витягів з цього реєстру, заповнення свідоцтва про розірвання шлюбу, тощо.
Від так, позивач не може нести тягар відповідальності за не відповідності наявні в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян та свідоцтві про розірвання шлюбу, тобто за порушення допущені іншими особами, про які вона не знала і не могла знати.
Зважаючи на наведене, судом встановлено, що посилання відповідача на надання позивачем свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність є не обгрунтованими, оскільки під час надання дозволу на імміграцію та документування посвідкою на постійне проживання, як то слідує з даних зазначених в свідоцтві про розірвання шлюбу (а.с. 14), на момент надання дозволу на імміграцію в Україну та документування посвідкою на постійне проживання в Україні, громадянка Грузії ОСОБА_1 перебувала в шлюбі з громадянином України, і підстав сумніватись в цьому, чи свідомо розуміти зворотне, у неї не було.
Від так, судом встановлено, що рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Чернігівській області від 17.09.2020 № 89-Д про скасування дозволу на імміграцію в Україну, наданого громадянці Грузії ОСОБА_1 13.04.2016, є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При вказаних обставинах суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій та рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позов підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому, за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений нею при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 840,80 грн.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Управління Державної міграційної служби у Чернігівській області (вул.Шевченка, буд.51-А, м.Чернігів,14013) про скасування рішення - задовольнити в повгному обсязі.
Скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Чернігівській області від 17.09.2020 № 89-Д про скасування дозволу на імміграцію в Україну, наданого громадянці Грузії ОСОБА_1 13.04.2016, як протиправне.
Стягнути з Управління Державної міграційної служби у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Повний текст рішення виготовлено 10 грудня 2020 року.
Суддя С.Л. Клопот