Справа № 560/5503/20
іменем України
01 грудня 2020 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К.
за участю:секретаря судового засідання Василевської К.В. позивача ОСОБА_1 представника відповідача Марчука О.А.
розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Замкова виправна колонія (№ 58)" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Замкова виправна колонія (№ 58)" щодо не проведення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Державну установу "Замкова виправна колонія (№ 58)" виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, за період з 29.11.2016 року по 07.09.2020 року.
Позивач в обгрунтування позовних вимог вказав, що наказом № 54 від 22 листопада 2016 року його звільнено з посади головного інженера підприємства "Замкова виправна колонія (№ 58)".
В день звільнення позивача відповідач не підготував довідку про виплату позивачу грошової компенсації за речове майно та не виплатив грошову компенсацію, що свідчить про те, що відповідач не провів з позивачем повний розрахунок при звільненні.
Позивач неодноразово звертався до Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання покарань та пробації Міністерства юстиції України, але грошова компенсація за речове майно виплачена не була в зв'язку із чим він звернувся до суду.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2019 року у справі № 560/3478/19 вирішено зобов'язати Державну установу Замкова виправна колонія (№ 58) виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за не отримані предмети речового майна у розмірі 9896,85 грн.
Рішення суду набрало законної сили 31 березня 2020 року.
07 вересня 2020 року вказана сума надійшла на картковий рахунок позивача.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства провадиться в день звільнення.
Вищевказане свідчить про те, що відповідач не провів із позивачем повного розрахунку при його звільненні, тому відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку по день фактичного розрахунку.
Оскільки позивач звільнений із служби 29.11.2016 року, а грошову компенсацію за речове майно отримав лише 07.09.2020 року, тому за період з 29.11.2016 року по 07.09.2020 року відповідач зобов'язаний виплатити на його користь середній заробіток за весь час затримки.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, судове засідання призначено на 19.10.2020 року.
В зв'язку із неявкою в судове засідання 19.10.2020 року позивача вперше, судове засідання відкладено на 17.11.2020 року.
Протокольною ухвалою суду від 17.11.2020 року відмовлено у клопотанні представника відповідача про залучення в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-Центрально-Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції.
17.11.2020 року оголошена перерва в зв'язку з необхідністю отримання додаткових доказів.
В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та надав пояснення відповідно до змісту позовної заяви, відповіді на відзив, яка надійшла до суду 15.10.2020 року та відповіді на письмові заперечення від 29.10.2020 року.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав та надав пояснення згідно змісту відзиву на позов, який надійшов до суду 08.10.2020 року, письмових заперечень на відповідь на відзив від 21.10.2020 року.
В обгрунтування своїх заперечень позовних вимог представник відповідача вказав, що позивач звільнений з посади головного інженера підприємства "Замкової виправної колонії (№58)".
Відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу які проходять службу на підприємствах установ виконання покарань грошове забезпечення виплачується за рахунок і в межах коштів підприємств цих установ покарань на яких проходять службу зазначені особи рядового і начальницького складу.
Позивач був звільнений із служби наказом начальника Управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області, а не наказом Державної установи "Замкова виправна колонія (№ 58)".
Всі розрахунки при звільненні позивача були проведені виключно за кошти підприємства, тому Державна установа "Замкова виправна колонія (№ 58)" є неналежним відповідачем у справі.
На підставі наведеного представник відповідача вважає, що позов задоволенню не підлягає.
Суд, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи вважає, що позов задоволенню не підлягає, зважаючи на таке.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України від 25.03.1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Наказом начальника управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області № 54 о/с від 22 листопада 2016 року "По особовому складу", відповідно до Закону України "Про національну поліцію", звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі за пунктом 7 частини 1 статті 77 (за власним бажанням), підполковника внутрішньої служби Замашнюка Романа Ростиславовича, головного інженера підприємства Замкової виправної колонії (№ 58) 29 листопада 2016 року.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, визначені Законом України від 20.12.1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно із частиною 1 статті 9-1 Закону України № 2011-XII, речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за не отримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Кабінет Міністрів України постановою № 178 від 16.03.2016 року затвердив "Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно" (далі - Порядок № 178).
Пунктами 2, 3, 4, 5 Порядку № 178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу; грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби; грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації; довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Із змісту наведених правових норм вбачається, що право на грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно виникає у військовослужбовця у разі його звільнення із військової служби, яке реалізується тільки шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
Порядком № 178 не регламентуються строки подання заяви (рапорту) відносно військовослужбовців звільнених з військової служби, тобто військовослужбовець подає його після звільнення з військової служби в строки визначені на власний розсуд. Дата видачі військовослужбовцю довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, "прив'язана" до дати подання (заяви) рапорту, тобто така довідка видається після подання (заяви) рапорту, потім на підставі такої довідки та (заяви) рапорту, командиром (начальником) військової частини приймається наказ, у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Порядком виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за не отримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Вказаний висновок щодо застосування норм права узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.10.2018 року у справі № 803/756/17 (адміністративне провадження № К/9901/38716/18).
Відповідно до абзаців 1 та 3 пункту 242 "Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
В судовому засіданні встановлено, що позивач звільнений із служби 29 листопада 2016 року, а із заявою про виплату йому грошової компенсації вартості за не отримане речове майно звернувся до відповідача 26.02.2018 року.
Оскільки відповідач не виплатив позивачу грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно на підставі його заяви від 26.02.2018 року, позивач звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду із відповідним позовом про стягнення грошової компенсації із відповідача в примусовому порядку.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2019 року у справі № 560/3478/19 позов задоволено, а саме: зобов'язано Державну установу "Замкова виправна колонія (№ 58)" виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно в розмірі 9896 грн.
Кошти в сумі 9896 грн., за вказаним рішенням суду позивач отримав на свій картковий рахунок 07.09.2020 року.
В зв'язку з тим, що звільнення позивача відбулося 29.11.2016 року, а виплата грошової компенсації датується 07.09.2020 роком, позивач, вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, звернувся до суду із даним позовом в якому просить зобов'язати відповідача виплатити йому середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, за період з 29.11.2016 року по 07.09.2020 року.
Суд, при вирішенні спору враховує, що Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу", а також "Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" не врегульовано порядок відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби в зв'язку із наявним фактом такої затримки.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Не поширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, в той же час такі питання врегульовані положеннями трудового законодавства, тобто Кодексом законів про працю України.
Суд зазначає, що в межах цих правовідносин спірним є питання наявності у позивача права на стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, право на стягнення якого, як вважає позивач, виникло у зв'язку з невиплатою грошової компенсації за не отримане речове майно при звільненні з військової служби. При цьому такі вимоги позивач обгрунтовує з посиланням на норми статтей 116, 117 КЗпП України.
Відповідно до частин 1,2 статті 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно із статтею 116 КЗпП України, встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Із змісту вказаних норм КЗпП України вбачається, що застосування санкцій відносно роботодавця у вигляді нарахування середнього заробітку за весь час затримки належних звільненому працівникові сум проводиться у разі порушення строків зазначених в статті 116 цього Кодексу, тоді як виплата грошової компенсації за не отримане речове майно відбувається за наявності двох подій, а саме: звільнення працівника та подання заяви (рапорту) про отримання такої компенсації, в зв'язку із чим неможливо брати до уваги строки, передбачені статтею 116 КЗпП України.
Таким чином, суд вважає, що оскільки грошова компенсація за не отримане речове майно не входить до грошового забезпечення військовослужбовця, тому що виплата такої компенсації має разовий характер, а не постійний, не передбачена у переліку одноразових виплат які входять до складу грошового забезпечення, крім того закупівля речового майна здійснюється незалежно від виплати грошового забезпечення і лише при незабезпеченні військовослужбовця речовим майном, тому при несвоєчасній виплаті такої грошової компенсації не застосовуються статті 116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця.
Предметом цього адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за затримку частини розрахунку при звільненні, що не входить до структури заробітної плати (грошового забезпечення).
На підставі наведених вище обставин, суд дійшов до висновку про безпідставність вимог позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені (невиплата компенсації за речове майно).
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної установи "Замкова виправна колонія (№ 58)" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, відмовити.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 07 грудня 2020 року
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач:Державна установа "Замкова виправна колонія (№ 58)" (вул. Гагаріна, 2,Ізяслав,Хмельницька область,30300 , код ЄДРПОУ - 08564771)
Головуючий суддя В.К. Блонський