Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
01 грудня 2020 р. № 520/6466/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Чудних С.О.,
за участю секретаря судового засідання - Хмелівської Н.М.,
представника відповідача - Наумецької Е.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) від 07 лютого 2019 року № Ф-10213-56 на суму 18276,72 грн, винесену щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
В обґрунтування позову позивач зазначив, що підставою для винесення вимоги про сплату ЄСВ може бути звітність платника податків або акт перевірки. Поряд із тим, з 2017 року ОСОБА_1 не здійснює підприємницьку діяльність, доходу від підприємницької діяльності не отримував. У зв'язку із чим позивач вважає оскаржувану вимогу незаконною та такою, що підлягає скасуванню .
Ухвалою суду від 07.09.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі та призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 19.11.2020 заяву позивача про поновлення строку звернення до суду задоволено та поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до суду із позовом до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправною та скасування вимоги.
Протокольною ухвалою суду від 19.11.2020 закрито підготовче засідання та призначено розгляд справи по суті.
У судове засідання позивач не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, надав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначив, що відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 №2464-VI та Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449, позивач є платником єдиного внеску та перебуває на податковому обліку в контролюючому органі. Враховуючи, що позивач свій обов'язок платника єдиного внеску не виконував належним чином, та у визначені строки, вважає, що вимога відповідачем винесена у відповідності до норм чинного законодавства, у зв'язку з чим просить відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до частини 1 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи викладене та те, що позивач надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, суд приходить до висновку, про можливість розгляду справи за відсутності позивача.
Суд, вислухавши думку представника відповідача, дослідивши матеріали справи та надані до суду докази, встановив наступне.
Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 15 листопада 2005 року проведено державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
01 жовтня 2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 24800060003037825 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за власним рішенням.
Таким чином, у період з 15.11.2005 по 01.10.2019 ОСОБА_1 перебував на обліку у Головному управлінні ДПС у Харківській області як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування, що не запречується сторонами по справі.
За даними АІС «Податковий блок» контролюючим органом нараховано ОСОБА_1 єдиний внесок за 2017 рік у розмірі 8448,00 грн, за 2018 рік - 9828,72 грн. Станом на 31.01.2019 заборгованість зі сплати єдиного внеску становила 18276,72 грн.
07 лютого 2019 року Головним управлінням ДФС у Харківській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-10213-56 на загальну суму 18276,72 грн.
Не погоджуючись із вищевказаною вимогою, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Позиція позивача обґрунтована тим, що він з 2017 року не здійснює підприємницьку діяльність, не подавав звітності, відтак правомірно очікував та вважав, що відповідачем, на виконання своїх владних повноважень, вжито заходів щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Відповідач, в межах спірних правовідносин стверджував, що вжиття заходів щодо припинення фізичної особи-підприємця є правом, а не обов'язком контролюючого органу, натомість з 01.01.2017 року обов'язок нарахування та сплати єдиного соціального внеску покладається на фізичних осіб-підприємців незалежно від отримання доходу.
Вирішуючи спірні правовідносини в межах заявлених позовних вимог, надаючи юридичну кваліфікацію встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI.
Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", включно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Статтею 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", платники єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Як встановлено судом, 15.11.2005 позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 узятий на податковий облік в Головному управління ДПС у Харківській області.
01 січня 2017 року набув чинності Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пунктів 2-3 частини першої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо нарахування єдиного внеску його платниками.
Так, відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (у редакції Закону № 1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій") єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції Закону № 1774-VIII) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, у зв'язку із внесеними до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками, у фізичних осіб - підприємців з 01 січня 2017 року виник обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
Порядок обчислення і сплати єдиного внеску визначений статтею 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
У відповідності з абзацем 3 частини 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Відповідно до частини 11 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Частиною 12 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Таким чином, враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку щодо наявності у фізичних осіб-підприємців обов'язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі, починаючи з 01 січня 2017 року незалежно від отримання доходу від здійснення підприємницької діяльності.
Відповідно до матеріалів справи та в силу приписів вищенаведених законодавчих норм, ФОП ОСОБА_1 , підприємницька діяльність якого офіційно припинена 01.10.2019, з 01.01.2017 по 30.09.2019 вважався платником єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Водночас, надаючи оцінку правомірності спірній вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 07 лютого 2019 року № Ф-10213-56, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
В силу приписів пункту 1 та пункту 4 частини другої статті 6, абзаців 3 та 4 частини восьмої, частин одинадцятої та дванадцятої статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Зокрема, платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Слід зазначити, що Наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Ця інструкція визначає процедуру нарахування і сплати єдиного внеску, де за розділом ІІІ (база нарахування та розміри єдиного внеску), пунктом 3 визначено, що для платників зазначених у підпункті 3, а це фізичні особи - підприємці, єдиний внесок встановлюється відповідно до Закону в розмірі 22 відсотків на суму доходу (прибутку) отриманого від діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Пункт 4 розділу IV Інструкції, визначає порядок обчислення і строків сплати єдиного внеску платниками - фізичними особами - підприємцями (крім тих, що обрали спрощену систему оподаткування).
Даним пунктом 4, зокрема підпунктом 1, врегульовано, що обчислення сум єдиного внеску зазначеною категорією платників здійснюється на підставі даних річних податкових декларацій (річної звітності) та результатів перевірок діяльності таких осіб, що призвела до збільшення або зменшення розміру доходу, який підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб. При цьому враховується кількість місяців, протягом яких така особа перебувала на обліку як платник єдиного внеску.
Вищевказані норми регулюють порядок дій самих платників даної категорії.
Однак, пункт 10 Розділу IV Інструкції, визначає, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів здійснюється на підставі актів документальної перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органу доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок.
За пунктом 3, у випадках передбачених абзацом другим цього пункту, Розділу V цієї Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки. вручається вимога платнику протягом 3-х робочих днів з дня її винесення.
Пунктом 4 даного Розділу, також визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) здійснюється на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за визначеними формами.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що контролюючий орган може нарахувати суму недоїмки з єдиного внеску на підставі звітів платника про нарахування єдиного внеску або акту перевірки, із зазначенням періоду за яких нараховується єдиний внесок, суми нарахованого внеску та підстав для такого нарахування.
Проте відповідач не проводив перевірку ФОП ОСОБА_1 та не складав акт перевірки із зазначенням періоду за яких нараховується єдиний внесок, суми нарахованого внеску та підстав для такого нарахування; не перевірялася звітність такого платника, що мала подаватися ним до податкового органу; не перевірялися бухгалтерські та інші документи платника єдиного внеску, що підтверджують суми доходу чи виплат на які відповідно до закону нараховується єдиний внесок; не перевірялася належність ведення бухгалтерських документів, не виносились з цього приводу рішення про застосування штрафних санкцій по несплату, неповну сплату сум єдиного внеску; не приймались рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання звітності передбаченої Законом та для вчинення таких дій так само передувало винесення контролюючим органом акта перевірки чи за даними акта документальної перевірки.
Крім того, стаття 14 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", визначає, що органи доходів і зборів зобов'язані в тому числі:
- щокварталу інформувати Кабінет Міністрів України про основні показники сплати єдиного внеску. Перелік показників, порядок та строки інформування визначаються Кабінетом Міністрів України;
- здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону;
- надавати безоплатно платникам єдиного внеску в усній та письмовій формі консультації з питань застосування законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, роз'яснювати їхні права і обов'язки.
З матеріалів справи судом встановлено, що спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07 лютого 2019 року № Ф-10213-56 відповідачем прийнято на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.
Враховуючи викладене та встановлені судом обставини справи, суд вважає, що облікові дані інформаційної системи органу доходів і зборів не можуть бути достатньою та єдиною підставою для винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки), враховуючи, що позивачем не звітність не подавалась, перевірка не проводилась, акт перевірки із зазначенням періоду за яких нараховується єдиний внесок, суми нарахованого внеску та підстав для такого нарахування не складався, суд приходить до висновку, що відповідачем не було дотримано зокрема процедури, що визначена Інструкцією № 449 та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", що призвело до винесення незаконної вимоги.
Суд звертає увагу на те, що відповідач самостійно вказує на той факт, що податкова вимога приймалась лише на підставі даних інформаційної системи органу доходів і збору, а не на підставі звітності позивача, оскільки він такої не подавав.
Водночас, вирішуючи цей спір, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що 3 червня 2020 року набув чинності пункт 5 розділу І Закону України від 13 травня 2020 року № 592-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників" (далі - Закон № 592-ІХ), відповідно до положень якого розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" доповнено пунктом 9-15.
Так, згідно з абзацами першим та другим пункту 9-15 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (у редакції Закону № 592-ІХ) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом № 592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.
Відповідно до пояснювальної записки, прийняття Закону № 592-ІХ обумовлено, зокрема, тим, що встановлення обов'язку сплати єдиного соціального внеску без отримання доходу не відповідає легальній меті державного регулювання цього виду відносин та є непослідовним у контексті самого Закону, який визначає об'єктом нарахування єдиного соціального внеску саме отриманий дохід.
Такий підхід щодо врахування при вирішенні подібних спірних правовідносин вказаних положень Закону України від 13 травня 2020 року № 592-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» висловлений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 01 липня 2020 року по справі № 260/81/19.
Згідно положень пункту 8 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинтсва України, суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Дотримання принципу пропорційності особливо важливе при прийняті рішень або вжитті заходів, які матимуть вплив на права, свободи та інтереси особи. Метою дотримання цього принципу є досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення або дії суб'єкта владних повноважень, та інтересами конкретної особи. Принцип пропорційності зокрема передбачає, що: здійснення повноважень, як правило, не повинно спричиняти будь - яких негативних наслідків, що не відповідали б цілям, які заплановано досягти; якщо рішення або дія можуть обмежити права, свободи чи інтереси осіб, то такі обмеження повинні бути виправдані необхідністю досягнення більш важливих цілей; несприятливі наслідки для прав, свобод та інтересів особи внаслідок рішення чи дії суб'єкта владних повноважень, повинні бути значно меншими від тієї шкоди, яка могла б настати за відсутності такого рішення чи дії; для досягнення суспільно-корисних цілей необхідно обирати найменш "шкідливі" засоби.
Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
Серед основних засад (принципів) адміністративного судочинства першим визначено верховенство права.
Відповідно до частин 1-2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинтсва України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
За приписами частини 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі "Рисовський проти України" підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Також, Європейський Суд з прав людини у справі "Лелас проти Хорватії" зазначив, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати своєчасного виконання своїх обов'язків.
З огляду на зазначене, вирішуючи цей спір, суд вважає необхідним врахувати позицію позивача на те, що він з 2017 року фактично не здійснює підприємницьку діяльність, не отримував дохід він неї, не подавав звітності та, не маючи заборгованості, жодним чином не передбачала необхідність нарахування та сплати за таких обставин єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 1, частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинтсва України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд дійшов висновку про те, що спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) від 07 лютого 2019 року № Ф-10213-56 на суму 18276,72 грн порушує права позивача, які підлягають відновленню шляхом її скасування.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код 43143704) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) від 07 лютого 2019 року № Ф-10213-56 на суму 18276,72 грн, винесену щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ).
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код 43143704).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Повний текст судового рішення складено 10 грудня 2020 року.
Суддя С.О.Чудних