Справа № 500/821/20
07 грудня 2020 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючої судді Дерех Н.В.
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної Поліції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 (надалі, позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Національної поліції України (надалі, відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ Національної поліції України від 11.02.2020 № 170 о/с в частині припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення та звільнення з посади, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" (скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців) ОСОБА_1 , державного службовця 9 рангу, головного спеціаліста відділу уповноважених Голови питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацію в Тернопільській області) Управління забезпечення прав людини Національної поліції України з 11.12.2020, поновити позивача на посаді головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією в Тернопільській області) Управління забезпечення прав людини Національної поліції України з дня звільнення, тобто з 11.02.2020, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з дня звільнення з 11.02.2020 по день ухвалення рішення у справі з відрахуванням встановлених законом податків та інших обов'язкових платежів, допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді, допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з дня звільнення з 11.02.2020 по день ухвалення рішення у справі з відрахуванням встановлених законом податків та інших обов'язкових платежів.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що наказом відповідача від 11.02.2020 №170 о/с державного службовця 9 рангу, головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією в Тернопільській області) (надалі, УЗПЛ НПУ) ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції, відповідно до пункту першого частини першої статті 87 «Про державну службу» у зв'язку із скороченням посад державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців. Позивач вважає своє звільнення незаконним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує його право на проходження публічної служби з підстав порушення процедури звільнення працівника. Зокрема, позивач зазначає, що роботодавцем порушено приписи пункту першого частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» щодо обов'язкової пропозиції позивачу іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби). Не дотримано також вимоги вказаного Закону щодо можливості звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації, або якщо він відмовляється від такого переведення. Позивач зазначає, що протягом двох місяців з дня повідомлення про майбутнє вивільнення, відповідачем не було запропоновано позивачу будь-якої вакантної посади. Позивач також вказує, що при його звільненні не враховано положення статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці. Роботодавець надав перевагу одному працівникові над іншим, без будь-яких об'єктивних підстав. Крім цього, позивач вважає, що має переваги та гарантії, визначені статтею 42 КЗпП України для залишення на роботі. У зв'язку із наведеними вище обставинами, позивач просить задовольнити даний позов повністю.
Ухвалою суду від 06.04.2020 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків до десяти днів з моменту вручення даної ухвали. У вказаний судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, а саме подав до суду заяву про поновлення строку звернення до суду та зазначено причини поважності такого пропуску.
Ухвалою суду від 04.05.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Судове засідання у справі призначено на 01 червня 2020 року о 10:00 год. Також, визнано причини пропуску звернення до суду поважними та поновлено позивачу строк звернення з позовом до адміністративного суду. Даною ухвалою відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
У строк, встановлений судом представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Зокрема, відзив аргументований тим, що відповідно до наказу Національної поліції України від 03.12.2019 №1255 відбулась реорганізація Управління забезпечення прав людини та скорочено усі посади з дислокацією в областях. Внаслідок реорганізації утворено Управління дотримання прав людини Національної поліції України. Тому, вказав, що 11.12.2019 позивача повідомлено про наступне звільнення, а в подальшому наказом Національної поліції України від 11.02.2020 №170 о/с позивача з 11.02.2020 звільнено з посади головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією в Тернопільській області) Управління забезпечення прав людини у зв'язку із скороченням посади. При цьому, відповідач вказує на те, що за приписами частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу" суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). Відтак, на думку відповідача, вказана норма закріплює право суб'єкта призначення або керівника державної служби, а не обов'язок пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). Також щодо вимоги про поновлення позивача на посаді, з якої останній був звільнений, то відповідач зазначив, що статтею 255 Кодексу законів про працю України встановлено обов'язок органу, який розглядає трудовий спір, у разі прийняття рішення на користь працівника, поновити останнього на попередній роботі. При цьому, вважає, що у новоствореному Управлінні дотримання прав людини посад державної служби за кваліфікаційними вимогами, що відповідали скороченим посадам, немає. Крім того, зазначив, що відповідно до статті 21 Закону України "Про державну службу призначення та переведення на державну службу здійснюється за умови проведення конкурсу. Однак, на думку відповідача, законодавець надає право суб'єкту призначення перевести державного службовця на іншу посаду, про що зазначено у регулятивній, уповноважувальній нормі права, яка дозволяє суб'єкту призначення діяти у межах встановлених дискреційних повноважень у випадку визначеному частиною третьою статті 21 Закону щодо переведення державного службовця на іншу посаду, за наявності умов встановлених частиною шостою статті 22 Закону, або призначення на такі посади тільки за результатами конкурсу. Обставини, що повинні передувати та враховуються при використанні суб'єктом призначення права на прийняття рішення про призначення на посаду або переведення державного службовця на іншу посаду встановлено Законом. Відтак, на думку відповідача, переведення на рівнозначну посаду чи на будь-яку іншу в такому випадку буде прихованою формою призначення на нову посаду без проведення конкурсу, у зв'язку із чим, підстави для задоволення позову відсутні.
Ухвалою суду від 01.06.2020 у відкритому судовому засіданні розгляд справи відкладено до 24.06.2020 о 12:00 год.
24.06.2020 у відкритому судовому засіданні оголошено перерву до 14.07.2020 о 14:00 год.
Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якому зазначив наступне. Вважає, що з огляду на відсутність в Законі України "Про державну службу" спеціальних положень, які регулюють процедуру вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої ст.87 Закону, в даному випадку підлягають застосуванню загальні положення Кодексу законів про працю України (надалі, КЗпП України), а саме ст.ст.40 та 49-2. Також, на думку позивача, оскільки начальник УЗПЛ НПУ рядовий поліції Леванцов Є.М. в силу вимог законодавства не був ні керівником державної служби, ні суб'єктом призначення, тому не мав права вчиняти дій щодо попередження позивача про наступне звільнення з роботи, що не спростовано також відповідачем.
14.07.2020 у відкритому судовому засіданні розгляд справи відкладено до 27.07.2020 о 14:30 год.
Ухвалою суду від 27.07.2020 розгляд справи відкладено до 07.09.2020 о 11:00 год.
Ухвалою суду від 31.08.2020 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про участь у розгляді справи в режимі відеоконференції.
Ухвалою суду від 07.09.2020 розгляд справи відкладено до 22.09.2020 о 10:00 год.
Ухвалою суду від 09.09.2020 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про учать у розгляді справи в режимі відеоконференції.
21.09.2020 розгляд даної справи відкладено до 19.10.2020 о 12:00 год. у зв'язку із перебуванням головуючої судді на лікарняному.
19.10.2020 у відкритому судовому засіданні розгляд справи відкладено до 03.11.2020 о 12:00 год.
03.11.2020 у відкритому судовому засіданні розгляд справи відкладено до 18.11.2020 о 12:15 год.
18.11.2020 у відкритому судовому засіданні розгляд справи відкладено до 07.12.2020 о 14:30 год.
07.12.2020 позивач у відкрите судове засідання не прибув, подав письмову заяву, в якій просив дану справу розглядати без його участі, заявлені позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити в повному обсязі з мотивів, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.
Представник відповідача у відкрите судове засідання не прибув, подав письмову заяву, в якому просив розгляд справи проводити у письмовому провадженні, позов не визнає з підстав, зазначених у відзиві.
Враховуючи положення частини третьої ст.194, частини дев'ятої ст.205 та частини четвертої ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, КАС України), суд дійшов висновку про наявність підстав розгляду справи у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали адміністративної справи у їх сукупності, судом встановлено, що 11.02.2020 наказом Національної поліції України №170о/с позивача з 11.02.2020 звільнено з посади головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності Управління забезпечення прав людини відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.
Не погоджуючись із вказаним наказом та вважаючи звільнення з посади таким, що не відповідає вимогам законодавства, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №889), державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів;7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (частина друга статті 1 Закону № 889).
Частинами 1, 2 статті 21 Закону № 889 визначено, що вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889, державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889 (в редакції, що діяла до 25.09.2019), підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі (пункт 1 частини першої статті 87 Закону № 889).
Частина третя статті 87 Закону № 889 визначає, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення. Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
Згідно з висновками Верховного Суду у постанові від 10.10.2018 у справі №816/979/17, що обов'язкові для врахування судами нижчих інстанцій відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, враховуючи норми статті 5 Закону №889 процедура вивільнення державних службовців з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідації державного органу чи його реорганізації, за умови, що відсутня можливість пропозиції особі іншої рівноцінної посади державної служби або іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі, регулюється законодавством про працю, зокрема, Кодексом законів про працю України.
Відповідно до частини першої статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, у разі зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
При скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України (стаття 42 КЗпП України).
Частинами першою, другою, третьою статті 49-2 КЗпП України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Із аналізу положень Закону №889 вбачається, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 87 цього Закону регулюється нормами КЗпП України, а саме статтями 40 та 49-2 КЗпП України.
Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.
Таким чином, виходячи із тлумачення частини першої статті 40, частин першої, третьої статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які цей працівник може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Суд вважає, що оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу голови Національної поліції України від 13.12.2018 №1229 о/с ОСОБА_1 призначено на посаду головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією в Тернопільській області) Управління забезпечення прав людини Національної поліції України.
Наказом Національної поліції України від 03 грудня 2019 року №1255 затверджено Перелік змін у штатах Національної поліції згідно з додатком. У додатку до вказаного наказу визначено, що Управління забезпечення прав людини реорганізується в Управління дотримання прав людини, усі посади у кількості 67 штатних одиниць слід скоротити.
На реалізацію вказаного наказу 11.12.2019 позивача попереджено про наступне вивільнення.
В подальшому, Наказом Голови Національної поліції України від 28.12.2019 №1349 внесено зміни до структури Національної поліції від 06.11.2015 №1, де передбачено перейменування Управління забезпечення прав людини в Управління дотримання прав людини Національної поліції України (далі - УДПЛ НПУ).
Наказом Голови Національної поліції України від 28.12.2019 № 1350 затверджено перелік змін у штатах УДПЛ НПУ та передбачено 49 посад в новоствореному Управлінні 6 з яких посади державної служби.
Наступними змінами скорочені всі штатні посади Управління забезпечення прав людини (29 одиниць) і створені нові посади Управління дотримання прав людини (49 одиниць), на які було перепризначено частину працівників УЗПЛ НПУ.
11.02.2020 наказом Національної поліції України №170 о/с позивача з 11.02.2020 звільнено з посади головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності Управління забезпечення прав людини відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.
Листом від 11.02.2020 № 826/12/1/2/03-2020 відповідач повідомив позивача про його звільнення наказом від 11.02.2020 №170 о/с.
Суд враховує, що зміни в структурі та граничній чисельності структурного підрозділу Національної поліції України, на підставі яких було повідомлено позивача про наступне вивільнення, передбачені наказом від 03.12.2019 №1255 в первинній редакції (станом на 11.12.2019) і зміни, передбачені наказом Національної поліції України від 28.12.2019 №1350, мають суттєву різницю.
При цьому, доказів ознайомлення позивача з наказами Національної поліції України від 28.12.2019 №1349 та №1350 відповідач суду не надав, про наявність таких доказів не повідомив, а судом таких доказів не здобуто.
Відтак, за наведених підстав позовна вимога щодо визнання протиправним та скасування наказу Національної поліції України від 11 лютого 2020 року №170 о/с в частині припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення та звільнення позивача з посади головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності Управління забезпечення прав людини є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Разом із тим, приймаючи рішення по суті спору, суд не приймає до уваги доводи позивача щодо вручення йому попередження про вивільнення неуповноваженою особою, оскільки ні Законом №889, ні КЗпП України не встановлено вимог до осіб, що є компетентними попереджати працівників про наступне вивільнення.
Вирішуючи позовну вимогу щодо поновлення позивача на роботі, то суд враховує положення статті 235 КЗпП України, частиною першою якої передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Отже, оскільки звільнення позивача із займаної посади відбулося без законної на те підстави, суд дійшов висновку, що позовна вимога про поновлення його на посаді підлягає задоволенню шляхом поновлення на посаді, що позивач обіймав до звільнення, тобто, на посаді головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією в Тернопільській області) Управління забезпечення прав людини Національної поліції України з 12.02.2020.
На необхідності поновлення особи на посаді, з якої його було звільнено, неодноразово вказував і Верховний Суд, зокрема, у постановах від 12 вересня 2019 року у справі №821/3736/15-а, від 22 жовтня 2019 року у справі №816/584/17, від 15 квітня 2020 року у справі №826/5596/17, від 19 травня 2020 року у справі № 9901/226/19 та ряду інших.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік (частина друга статті 235 КЗпП України).
Відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці", середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок №100).
За приписами абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Пунктом 3 Порядку визначено складові, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. Натомість, у пункті 4 Порядку йдеться про виплати, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.
Особливості обрахунку розміру середньої заробітної плати за останні два місяці роботи наведено у пункті 8 Порядку, згідно із яким нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з інформацією Департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку НПУ, місячне грошове забезпечення позивача у грудні 2019 року складало 34825,16 грн., а у січні 2020 року - 10360,00 грн.
Отже, з урахуванням приписів пункту 8 Порядку, середня заробітна плата позивач складає 1075, 83 грн. (34 825,16 грн. + 10360,00 грн.): 42 робочих днів у грудні 2019 року та у січні 2020 року = 1075,83 грн.), а середня заробітна плата за період вимушеного прогулу з 12.02.2020 року (наступний день після звільнення) по 07.12.2020 (дата ухвалення судового рішення про поновлення на посаді) складає 220545,15 грн. (1075,83 гривень * 205 робочих днів за період з 12.02.2020 по 07.12.2020).
Відтак, на користь позивача з відповідача слід стягнути середній заробіток за період вимушеного прогулу з 12.02.2020 по 07.12.2020 в сумі 220545,15 грн.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться в абзаці 5 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Тому при виплаті присудженого позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідач повинен утримати та сплатити з присудженої суми податки та інші загальнообов'язкові платежі в порядку та розмірах, визначених чинним законодавством.
Окрім того, з урахуванням положень пунктів 2 та 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності Управління забезпечення прав людини Національної поліції України, а також в частині стягнення з Національної поліції України на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в сумі 22592,43 грн. слід допустити до негайного виконання.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
При цьому в силу положень частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи, не встановлено, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1.Позов ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити повністю.
2.Визнати протиправним та скасувати наказ Національної поліції України від 11 лютого 2020 року №170 о/с в частині припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення та звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією в Тернопільській області) Управління забезпечення прав людини Національної поліції України.
3.Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією в Тернопільській області) Управління забезпечення прав людини Національної поліції України.
4.Стягнути з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12.02.2020 по 07.12.2020 року у розмірі 220545,15 (двісті двадцять тисяч п'ятсот сорок п'ять ) грн. 15 коп., провівши необхідні відрахування.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією в Тернопільській області) Управління забезпечення прав людини Національної поліції України - допустити до негайного виконання.
Рішення суду в частині стягнення з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 12.02.2020 по 07.12.2020 року у розмірі 220545,15 (двісті двадцять тисяч п'ятсот сорок п'ять ) грн. 15 коп., провівши необхідні відрахування - допустити до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 07 грудня 2020 року.
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Реквізити учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 );
відповідач - Національна Поліція України (місцезнаходження: вул. Академіка Богомольця, 10, м.Київ,01601, ЄДРПОУ: 40108578).
Головуюча суддя Дерех Н.В.