Справа № 420/9074/20
10 грудня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Нейкова Леоніда Олександровича (вул..Незалежності,39, м.Білгород-Дністровський, Одеська область, 67700) в інтересах держави до Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради (вул.Приморська,21, м.Білгород-Дністровський, Одеська область, 67700), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення органу місцевого самоврядування,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Нейкова Леоніда Олександровича в інтересах держави до Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_1 , в якому позивач просить:
визнати протиправним та скасувати рішення XXXVII сесії Затоківської селищної ради VII скликання № 978 від 20.02.2019, яким надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 0,10 га, за рахунок земель рекреаційного призначення, для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 ;
стягнути з відповідача на користь прокуратури Одеської області сплачений судовий збір за подачу позовної заяви на рахунок прокуратури Одеської області за наступними реквізитами: отримувач коштів - прокуратура Одеської області (неприбуткова організація); адреса: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 03528552; рахунок отримувача: UА808201720343100002000000564; банк отримувача: ДКСУ у м. Києві; код банку отримувача: 820172; код класифікації доходів бюджету 22030101.
В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначає, що рішенням XXXVII сесії Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міськради VI скликання № 996 від 20.02.2019 ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 0,10 га, за рахунок земель рекреаційного призначення, для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 , яке прийнято на підставі містобудівної документації - детального плану території в межах смт. Затока, затвердженого рішенням Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міськради від 11.10.2018 № 823, яке рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.12.2019 року у справі № 420/5553/18 визнано незаконним та скасовано. Прокурор, вважаючи, що спірним рішенням відповідача порушуються державні інтереси, має не тільки законне право, а й обов'язок здійснити захист таких інтересів, саме тому й звернувся до суду з даним позовом в інтересах держави. Просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою суду від 21.09.2020 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відзив на позов від відповідача та пояснення від третьої особи станом на момент прийняття даного рішення до суду не надійшли.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що рішенням Затоківської селищної ради від 11.10.2018 року №823 «Про затвердження проекту містобудівної документації - детального плану території» затверджено проект містобудівної документації - проект детальних планів території розміщення індивідуальної дачної забудови, земельних ділянок для садівництва зі створенням паркових зон та об'єктів рекреаційного призначення в смт.Затока на території Лиманського району від межі смт.Затока з Овідіопольським районом Одеської області до ОК ДТ «Перлина» обмеженою існуючою лінією забудови та Чорним морем.
Рішенням Затоківської селищної ради від 11.10.2018 року №824 «Про затвердження проекту містобудівної документації - детального плану території» затверджено проект детальних планів території розміщення індивідуальної дачної забудови, земельних ділянок для садівництва зі створенням паркових зон та об'єктів рекреаційного призначення в смт Затока на території Лиманського району в межах: від СТ «Янтарна гроздь» (ділянка № НОМЕР_1 -№ НОМЕР_2 ) до Дністровського лиману.
Рішенням Затоківської селищної ради від 11.10.2018 року №825 «Про затвердження проекту містобудівної документації - детального плану території» затверджено проект містобудівної документації проект детального плану території розміщення дачної забудови зі створенням паркових зон та об'єктів рекреаційного призначення, а також об'єктів громадського та оздоровчого призначення смт.Затока м. Білгород-Дністровського Одеської області в межах кварталів по бульвару Золотий беріг, 29-31 до Чорного моря, по бульвару Золотий беріг (від ОК ДТ «Перлина» до Чорного моря).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року по справі № 420/5553/18, що вступило в законну силу 10 лютого 2020 року (а.с.51-74), визнано незаконними та скасовано рішення Затоківської селищної ради від 11.10.2018 року №№823, 824, 825 «Про затвердження проекту містобудівної документації - детальних планів території в межах смт.Затока м.Білгород-Дністровський».
Проте, 06 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міськради із заявою, в якій просила надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва орієнтовною площею 0,10 га.
Рішенням Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міськради від 20 лютого 2019 року № 996 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» (далі - рішення), вирішено: « 1. Надати гр. ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 0,10 га, за рахунок земель рекреаційного призначення, для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 . 2. Розроблений проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки підлягає погодженню та затвердженню відповідно до вимог чинного законодавства. 3. Контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію Затоківської селищної ради з питань земельних відносин, будівництва, екологічної безпеки, торгівлі та побуту (голова комісії Вернигора Н.В.).» Спірне рішення підписано т.в.о. Затоківського селищного голови В.В.Бокій.
Керівник Білгород-Дністровської місцевої прокуратури, зазначаючи, що спірне рішення № 996 від 20.02.2019 року, яким надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва, прийняте на підставі визнаного незаконним та скасованого детального плану території, звернувся до суду з позовною заявою в інтересах держави з вимогою його скасування.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.116 Земельного кодексу України набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.
Згідно з п. «ґ» ч.1 ст.121 Земельного кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара.
Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначені статтею 122 Земельного кодексу України, відповідно до частини 1 якої, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до ч.6 ст.118 Земельного кодексу України передбачено відповідний перелік документів, що має бути поданий до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, а саме: клопотання, в якому зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри; графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені статтею 118 Земельного кодексу України.
Отже, якщо особою, яка звернулася до відповідного суб'єкта владних повноважень виконані всі передумови для отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, підстави для відмови у наданні такого дозволу відсутні.
Частиною сьомою ст.118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів;
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Натомість, адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, у даному випадку, це невідповідність іншої містобудівної документації, а саме детальним планам території, що є підставою для визнання неправомірним та скасування рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Суд зазначає, що враховуючи скасування судом рішення про затвердження проекту містобудівної документації - детального плану території, на підставі якого приймалося оскаржуване рішення, існує невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Суд вважає, оскільки відповідно до ч.7 ст.118 ЗК України підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, то відповідно скасування рішенням суду від 11.12.2019 року рішень Затоківської селищної ради від 11.10.2018 №823,824,825, є безумовною підставою для скасування рішень селищної ради щодо надання громадянам дозволів на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на вказаних територіях.
При цьому, вирішуючи дану адміністративну справу, суд враховує наступне.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд зазначає, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.
Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними у рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування).
Зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, як вважає Конституційний Суд України, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України).
Суд зауважує, що скасування акту суб'єкта владних повноважень застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акту. Визнання ж акту суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного моменту після прийняття такого акту. Тобто, рішення суб'єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє.
З врахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що спірне рішення не може бути самостійно визнано таким, що втратило чинність тим органом місцевого самоврядування, який його прийняв.
Крім того, в Конституції України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59).
Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України в рішенні № 7-рп/2009 від 16.04.2009 року у справі № 1-9/2009 дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. В Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
Відтак, компетенція органів місцевого самоврядування на скасування, внесення змін до попередніх рішень обмежена у разі виникнення правовідносин, пов'язаних з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законів інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.
При цьому, спірне рішення Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міськради від 20 лютого 2019 року № 996 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» за своєю природою є ненормативним (індивідуальним) правовим актом та є виконаним, а саме на його виконання відповідною особою розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, копія якого міститься в матеріалах справи.
Щодо віднесення рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою до індивідуальних правових актів неодноразово висловлювався Верховний Суд, зокрема у постанові від 22.01.2020 року у справі № №208/5023/17, постанові від 23.01.2018 року у справі № 1620/992/12.
Тобто, відповідно до приписів вказаного рішення виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією суб'єктивних прав ОСОБА_1 , і вона заперечує проти їх зміни чи припинення, про що, відповідно, свідчить її статус як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору саме на стороні відповідача у даній справі та відсутність заперечень з цього приводу.
Отже, рішення Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міськради від 20 лютого 2019 року № 996 вичерпало свою дію фактом його виконання, тому воно не може бути скасовано чи змінено органом місцевого самоврядування після його виконання.
Вказане означає, що спірне рішення могло бути скасовано лише у судовому порядку та що у Затоківської селищної ради відсутні повноважень на його скасування.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, п. 27).
Суд звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Зокрема, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, п. 35) ЄСПЛ висловив таку думку (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 року № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Спеціальним законом, яким визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді, є Закон України «Про прокуратуру».
Відповідно до ч.3 ст.23 Закон України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).
Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 23 Закон України «Про прокуратуру».
Відтак, Суд вважає, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Наведена позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17.
У справі, що розглядається, прокурор обґрунтував наявність «інтересів держави», на його думку, тим, що згідно з ст.142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є поряд з іншим земля й природні ресурси, що є у власності територіальних громад; кожне порушення прав комунальної власності відповідної територіальної громади на землю є порушенням інтересів держави; спірне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, хоча й не гарантує особі набуття такого права, однак є стадією процесу отримання права власності на земельну ділянку.
Суд погоджується з таким обґрунтуванням позивача, а тому вважає, що позов має на меті захист «інтересів держави».
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку що позовні вимоги керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури в інтересах держави до Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міськради, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 , про визнання протиправним та скасування рішення підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.2 ст.73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Однак, відповідно до ч.2 ст.139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Суд зазначає, що керівник Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Нейков Леонід Олександрович, який звернувся до суду з даним адміністративним позовом в інтересах держави, виступає як суб'єкт владних повноважень, а відтак судові витрати по сплаті судового збору у відповідності до ч.2 ст.139 КАС України стягненню не підлягають.
Керуючись статтями 12, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд,-
Адміністративний позов керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Нейкова Леоніда Олександровича (вул..Незалежності,39, м.Білгород-Дністровський, Одеська область, 67700) в інтересах держави до Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради (вул.Приморська,21, м.Білгород-Дністровський, Одеська область, 67700), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення органу місцевого самоврядування - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення XXXVII сесії Затоківської селищної ради VII скликання № 978 від 20.02.2019, яким надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 0,10 га, за рахунок земель рекреаційного призначення, для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_2
Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293,295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.С. Єфіменко
.