03 грудня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
з участю прокурора ОСОБА_5 ,
захисників ОСОБА_6 ,
ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві матеріали з кримінального провадження №12019110100000315 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_9 на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 червня 2020 року,
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 червня 2020 року строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 продовжено до 20 серпня 2020 року включно.
Таке рішення суд мотивував існуванням на даний час ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме: можливості переховування ОСОБА_8 від суду, з метою уникнення покарання за вчинений злочин, знищення, переховування або спотворення будь-якої із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, та незаконного впливу на потерпілого та свідків, які на теперішній час в суді ще не допитані. Також суд взяв до уваги й те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, яке має високий ступінь суспільної небезпеки, за яке, у разі визнання його винним, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років, тому, з метою забезпечення не лише прав обвинуваченого, але й високих стандартів охорони загальносуспільних прав та інтересів, з урахуванням високого ступеня суспільної небезпеки ______________________________________________________________
Справа №11-кп/824/2574/2020 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_10
Категорія: ч. 4 ст. 187 КК України Доповідач ОСОБА_1
інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, наявність якої, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до його особистої свободи, та того, що більш м'які запобіжні заходи, зокрема - цілодобовий домашній арешт та запобіжний захід у виді особистої поруки адвоката ОСОБА_9 з покладенням певних обов'язків, не забезпечать належного дотримання обвинуваченим процесуальних обов'язків, суд визнав необхідним продовжити обвинуваченому строк тримання під вартою.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_9 , вважаючи ухвалу суду незаконною, необґрунтованою та невмотивованою, просить її скасувати та застосувати відносно ОСОБА_8 інший запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою, зокрема особисту поруку адвоката ОСОБА_9 .
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що, постановляючи оскаржувану ухвалу, колегія суддів привела доводи прокурора на користь продовження застосування відносно ОСОБА_8 виключної міри запобіжного заходу - тримання під вартою, в той же час жодного доводу проти обрання даного запобіжного заходу, що були висловлені його захисником, не привела, а лише обмежилася вказівкою на заперечення проти задоволення клопотання, що підтримувалось стороною обвинувачення.
Разом з тим, колегією суддів необґрунтовано, які з доказів, що були надані прокурором, підтверджують наявність ризику переховування від органів досудового розслідування та/або суду, знищення або спотворення будь-яких із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та вчинення іншого кримінального правопорушення.
Між тим, Європейський суд з прав людини в своїй практиці вказує на те, що суди обов'язково мають обґрунтовувати неможливість застосування альтернативних триманню під вартою запобіжних заходів.
Однак, вирішуючи питання щодо можливості призначення альтернативного запобіжного заходу у виді застави, суд зазначив про недоцільність його визначення.
Відповідно до практики ЄСПЛ, яка міститься зокрема у висновках, викладених в справі «Хайредінов проти України», тримання особи під вартою буде свавільним, оскільки національні суди не обґрунтували необхідність такого тримання і не було розглянуто можливість застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Крім того, у судовому засіданні прокурором не доведено, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може бути застосовано до ОСОБА_8 , проте Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин та не повинно бути продовжене лише через очікуване покарання у вигляді позбавлення волі, а ризик того, що обвинувачений буде перешкоджати належному відправленню судочинства, не може оцінюватись абстрактно, факт такого перешкоджання має бути підтверджено доказами, а ризик тиску на свідків може бути визнано на початкових стадіях процесу. Однак з плином часу, інтереси слідства стають недостатніми для тримання підозрюваного під вартою: за нормального перебігу подій ризики зменшуються з часом, завдяки проведенню дізнання, перевірок, дачі показань.
За таких підстав оскаржувана ухвала є незаконною, а тримання ОСОБА_8 під вартою свавільним.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_8 на підтримку доводів апеляційної скарги, а також заперечення прокурора щодо апеляційного прохання, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_9 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як убачається з матеріалів справи, в провадженні Броварського міськрайонного суду Київської області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12019110100000315 по обвинуваченню ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.
Суд першої інстанції дійшовши висновку, що лише запобіжний захід у виді тримання під вартою може завадити спробам обвинуваченого ОСОБА_8 вчиняти дії щодо перешкоджання здійсненню правосуддя, 22.06.2020 року постановив ухвалу про продовження ОСОБА_8 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 20 серпня 2020 року включно.
З таким рішенням суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, зважаючи на наступне.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Так, відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненніособою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, суд першої інстанції зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Абзацом другим цієї ж частини ст. 331 КПК України на суд покладено такий самий обов'язок, а саме - повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, у разі якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Як вважає колегія суддів, судом першої інстанції були дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 , повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі докладно наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.
Враховуючи, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, покарання за вчинення якого передбачає у виді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років, а також, приймаючи до уваги підвищену ступінь суспільної небезпечності злочину, що ставиться ОСОБА_8 у вину, та який полягає у посяганні не лише на право власності, а й на життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу, а тому таке посягання повинно оцінюватись як особливо небезпечне, та, з огляду на ці обставини, характер його протиправних дій і наслідки, відповідно до обвинувального акта,існування обґрунтованих ризиків, що обвинувачений, може переховуватись від суду з метою уникнення покарання за вчинений злочин, знищити, переховувати або спотворити будь-які із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого та свідків, які на теперішній час в суді ще не допитані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної ухвали за тими доводами, на які посилається в своїй апеляційній скарзі захисник ОСОБА_9 , а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при вирішенні судом першої інстанції питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, як і підстав для зміни запобіжного заходу на більш м'який, колегія суддів не встановила.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Доводи захисника ОСОБА_9 в апеляційній скарзі, а також і посилання захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_6 під час апеляційного розгляду на те, що стороною обвинувачення не доведено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і неможливість застосування до ОСОБА_8 жодного з більш м'яких запобіжних заходів, є безпідставними, оскільки суд прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість обрання виключного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, при цьому врахував ступінь тяжкості злочину, дані про особу обвинуваченого в їх сукупності, дослідив належним чином всі матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Крім того, характер висунутого ОСОБА_8 обвинувачення, тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення в сукупності з конкретними обставинами кримінального провадження, переконливо доводить, що суспільний інтерес, незважаючи на існування презумпції невинуватості, як переважував, так і досі переважує вимоги забезпечення поваги до особистої свободи обвинуваченого.
Також слід зазначити, що на даній стадії кримінального провадження суд апеляційної інстанції не уповноважений досліджувати обставини вчинення кримінального правопорушення, перевіряти належність і допустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, а тому посилання захисника ОСОБА_7 під час апеляційного розгляду в частині необґрунтованості обвинувачення ОСОБА_8 - не можуть бути предметом даного апеляційного розгляду.
Щодо посилання захисника ОСОБА_6 під час апеляційного розгляду на те, що судом не надано належної оцінки доводам захисника ОСОБА_9 з проханням про передачу обвинуваченого під його особисту поруку, то воно є безпідставним, оскільки суд першої інстанції, з урахуванням обставин провадження в їх сукупності, обґрунтовано зазначив, що більш м'які запобіжні заходи не пов'язані з триманням під вартою, зокрема цілодобовий домашній арешт та запобіжний захід у вигляді особистої поруки адвоката ОСОБА_9 з покладенням певних обов'язків, не забезпечать дотримання обвинуваченим процесуальних обов'язків під час судового розгляду, а тому продовжив йому строк тримання під вартою.
Водночас і та обставина, що після зміни запобіжного заходу ОСОБА_8 жодного разу не ухилявся від виконання своїх процесуальних обов'язків, як про те зазначив захисник ОСОБА_6 , не вказує на безгрунтовність прийнятого районним судом 22.06.2020 року рішення про продовження ОСОБА_8 строку тримання під вартою, адже її виникнення, зумовлене тим, що з плином часу ризики зменшуються завдяки проведенню судового розгляду, знаходиться поза межами досліджуваних апеляційним судом в даному випадку обставин.
За вказаних вище обставин, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 червня 2020 року є законною та обґрунтованою, а отже, апеляційна скарга захисника ОСОБА_9 задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 залишити без задоволення, а ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 червня 2020 року, якою строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 продовжено до 20 серпня 2020 року включно, - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
_____________________ ___________________ ___________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3