26 червня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого Співака В.І.
суддів Білуги С.В.
Гаманка О.І.
Заїки М.М.
Загороднього А.Ф.
при секретарі Дашківській О.Є.
розглянувши в порядку письмово провадження касаційну скаргу Державного казначейства України на постанову Печерського районного суду м. Києва від 10.03.2006 р. та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 28.04.2006 р. по справі за позовом ОСОБА_1до Державного казначейства України, Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України про стягнення компенсації за невикористане службове обмундирування, -
встановила:
У січні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Державного казначейства України, Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України про стягнення компенсації за невикористане службове обмундирування за період з 1999 р. по 2005 р. в сумі 34 235,00 грн.
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 10.03.2006 р. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з Міністерства фінансів України на користь ОСОБА_1 34 235,00 грн. компенсації за невикористане службове обмундирування. В задоволенні позову до Державної судової адміністрації України відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 28.04.2006 р. судове рішення залишено без змін.
На зазначені рішення надійшла касаційна скарга Державного казначейства України, в якій ставиться питання про їх скасування та постановлення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, вбачає порушення судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішень, і тому вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.
Судами вірно встановлено, що ОСОБА_1 з 22.12.1992 р. і по даний час працює суддею.
Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суди посилаються на статтю 44 Закону України «Про статус суддів», постанову Кабінету Міністрів України «Про норми забезпечення службовим обмундируванням суддів України» від 19.03.1994 р. № 177, Положення про порядок одержання, обліку, видачі та носіння службового обмундирування суддів України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.04.1994 р. № 16/5, якими було встановлено, що судді забезпечуються безоплатним службовим обмундируванням.
Однак суди не звернули увагу на те, що Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17.02.2000 року перше речення частини 12 статті 44 Закону України «Про статус суддів» було виключено.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.03.2002 р. № 5-рп/2002 пункт 1 статті 1 Законом України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" визнано неконституційним, яким було виключено перше речення частини 12 статті 44 Закону України «Про статус суддів», в якому передбачалося, що судді забезпечуються безплатним службовим обмундируванням за нормами, які визначаються Урядом України, і він втратив чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України.
Наказом Міністерства юстиції України від 13.03.2003 р. № 19/5 наказ від 22.04.1994 р. № 16/5 визнано таким, що втратив чинність.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1393 від 04.09.2003 р. «Про норми забезпечення мантіями та суддівськими нагрудними знаками суддів судів загальної юрисдикції» визнано такою, що втратила чинність, постанову Кабінету Міністрів України від 19.03.1994 р. № 177 «Про норми забезпечення службовим обмундируванням суддів України».
Закон України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17.02.2000 р. № 1459 набирає чинності з дня його опублікування. В газеті «Урядовий кур'єр» цей Закон був опублікований 11.03.2000 р. (№ 45).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позивач має право має право на отримання компенсації за невикористане службове обмундирування за період з 1999 р. по 11.03.2000 р. та з 20.03.2002 р. по 04.09.2003 р., а позовні вимоги в частині виплати компенсації вартості службового обмундирування за період з 11.03.2000 р. по 20.03.2002 р., а також в період з 04.09.2003 р. не підлягають задоволенню, оскільки законом, який регулював дані правовідносини у відповідний період часу це не передбачалося.
Відповідно до Норм забезпечення службовим обмундируванням суддів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1994 р. № 177, із врахуванням періоду з 1999 р. по 11.03.2000 р. та з 20.03.2002 р. по 04.09.2003 р., стягненню на користь позивача підлягають кошти в сумі 12 620,00 грн.
Конституцією України (ст. 130) передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.
Згадане положення має своєю метою закріплення конституційного принципу незалежності суддів, їх недоторканності та підкорення лише закону (ст.ст. 126, 129 Конституції України).
Відповідно до частини 12 статті 44 Закону України "Про статус суддів" судді забезпечуються безплатним службовим обмундируванням за нормами, які визначаються Урядом України.
Формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснення заходів щодо їх фінансування на 2003 рік, відповідно до статті 19 Закону України «Про судоустрій» від 05.06.1981 р. № 2022, як вид організаційного забезпечення діяльності судів здійснювали Міністерство юстиції України, Головне управління юстиції в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське і Севастопольське міські управління юстиції.
Норми забезпечення службовим обмундируванням суддів були передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1994 р. № 177 «Про норми забезпечення службовим обмундируванням суддів України».
Положенням про порядок одержання, обміну, видачі та носіння службового обмундирування судді України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.04.1994 р. № 16/5, передбачався виплати грошової компенсації за невикористане службове обмундирування.
Згідно із пунктом 2.10 вказаного Положення, одяг, який не був виданий, відповідно до норм забезпечення з причин, незалежних від Верховного Суду України, Вищого арбітражного суду України, Міністерства юстиції України, суддям виплачувалась грошова компенсація вартості такого одягу і згідно із нормами зараховувалась у термін його носіння.
Крім того, слід враховувати те, що відповідно до пунктом 20 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій України» державна судова адміністрація утворюється до 1 січня 2003 року. До утворення державної судової адміністрації зберігається існуючий порядок організаційного забезпечення та фінансування діяльності судів. До 1 січня 2003 року фінансування і матеріально-технічне забезпечення місцевих та апеляційних судів здійснюються в обсязі, передбаченому Законом України «Про Державний бюджет України на 2002 рік». Тобто, враховуючи викладене та згідно статті 19 Закону України «Про судоустрій» від 05.06.1981 р. № 2022 організаційне забезпечення діяльності судів, в тому числі і забезпечення суддів службовим обмундируванням у період до 1 січня 2003 року здійснювали Міністерство юстиції України, Головне управління юстиції в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське і Севастопольське міські управління юстиції.
Державна судова адміністрація України щодо питань організаційного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, а також інших органів та установ судової системи не є правонаступником Міністерства юстиції України чи будь-якого іншого органу державної влади, то до неї не переходили матеріальні права і обов'язки по вказаних у даному позові правовідносинах, а, отже, Державна судова адміністрація України не може нести відповідальність за зобов'язаннями, які виникли до 1 січня 2003 року щодо заборгованості по виплаті компенсації за невикористане службове обмундирування.
Так, згідно роз'яснення Міністерства юстиції України (лист від 04.05.00 №30-44-671) питання правонаступництва центральних органів виконавчої влади повинно бути вирішено в указах про затвердження Положення про кожний конкретний центральний орган виконавчої влади з урахуванням покладених на нього функцій. В Указі Президента України від 03.03.2003 року № 182/2003 «Про Положення про Державну судову адміністрацію України» не зазначено, що Державна судова адміністрація України є правонаступником іншого центрального органу виконавчої влади.
Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 177 від 19.03.1994 р., яка втратила чинність згідно постанови Кабінету Міністрів України № 1393 від 04.09.2003 р., Міністерство фінансів України повинно було передбачати, починаючи з 1994 року, виділення бюджетних асигнувань для забезпечення суддів службовим обмундируванням, мантією і знаком судді України.
Таким чином, на час виникнення спірних відносин на Міністерство фінансів України було покладено обов'язок здійснювати належне фінансування функціонування судової системи та, зокрема, забезпечення суддів службовим обмундируванням, мантією і знаком судді України, проте відповідач не в повному обсязі виконав цей обов'язок. При цьому слід зазначити, що у вказаний період (з 1994 року по 2003 рік), у позивача виникло і об'єктивно продовжує існувати право отримати належне їм службове обмундирування чи, відповідно, грошову компенсацію замість цього майна, оскільки таке право було передбачено діючим на той час законодавством.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог за період з 1999 р. по 11.03.2000 р. та з 20.03.2002 р. по 04.09.2003 р. та стягнення грошової компенсації з Міністерства фінансів України, як органу, який у вказаний період повинен був передбачити у бюджеті кошти у належному розмірі на фінансування потреб судової системи.
Колегія суддів вважає, що обставини справи встановлені повно і правильно, але судами першої і апеляційної інстанції допущено порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а тому судові рішення слід скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
постановила:
Касаційну скаргу Державного казначейства України задовольнити частково.
Постанову Печерського районного суду м. Києва від 10.03.2006 р. та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 28.04.2006 р. по справі за позовом ОСОБА_1до Державного казначейства України, Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України про стягнення компенсації за невикористане службове обмундирування за період з 1999 р. по 2005 р. в сумі 34 235,00 грн. скасувати.
Позов ОСОБА_1до Державного казначейства України, Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України про стягнення компенсації за невикористане службове обмундирування за період з 1999 р. по 2005 р. в сумі 34 235,00 грн. задовольнити частково.
Стягнути з Міністерства фінансів України шляхом списання з розрахункового рахунку управління Державного казначейства України кошти на користь ОСОБА_1в сумі 12 620,00 грн. за період з 1999 р. по 11.03.2000 р. та з 20.03.2002 р. по 04.09.2003 р.
В іншій частині позову відмовити.
Постанова оскарженню не підлягає.