21 червня 2007 року м. Київ
Колегія суддів
Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді Бутенка В.І.,
суддів: Лиски Т.О., Панченка О.І., Сороки М.О., Штульмана І.В.,
при секретарі Мацюк Т.С.
за участю позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_1на постанову Ставищенського районного суду Київської області від 08 грудня 2005 року та ухвалу колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області від 26 червня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1до Ставищенської селищної ради Київської області, Ставищенського районного відділу земельних ресурсів Київської області про визнання незаконним рішення сесії селищної ради, визнання недійсним і таким, що не має юридичної сили, державного акта про право приватної власності на землю та стягнення матеріальної і моральної шкоди, -
встановила:
У липні 2005 р. ОСОБА_1 звернулася в суд із зазначеним позовом і просила визнати незаконним рішення № НОМЕР_1 сьомої сесії 24-го скликання Ставищенської селищної ради Київської області, визнати недійсним і таким, що не має юридичної сили державний акт на право приватної власності на землю від 9 грудня 1999 р. на її ім'я, стягнути з відповідача на її користь завдану їй матеріальну шкоду в сумі 930 грн., моральну шкоду в сумі 15 500 грн. та покласти на відповідача відшкодування витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що рішення сесії селищної ради суперечить ст. 155 ЗК України, а державний акт на право приватної власності на землю виготовлений і складений з порушенням чинного законодавства.
Постановою Ставищенського районного суду Київської області від 08
грудня 2005 року, залишеною без змін ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області від 26 червня 2006 року, позов задоволено частково, визнано неправомірним і скасовано рішення сьомої сесії 24-го скликання Ставищенської селищної ради НОМЕР_1 в частині зобов'язання організації, яка виготовляла технічну документацію по складанню державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, привести вказану документацію у відповідність до вимог чинного законодавства та подати її на розгляд і затвердження у встановленому порядку.
Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю від 9 грудня 1999 р. на ім'я ОСОБА_1 з місцевого бюджету на користь позивачки державне мито в сумі 3 грн. 40 коп. В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції за місцем його проживання. На думку позивача, місцевим судом та апеляційною інстанцією невірно застосовані норми матеріального та процесуального права.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1. підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Постановляючи рішення суди виходили з того, що даний спір є справою адміністративної юрисдикції. Проте з таким висновком погодитися не можна виходячи з наведеного.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції (далі адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Судами встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли у зв'язку зі створенням перешкод у здійсненні суб'єктивного права позивача розпоряджатися присадибною земельною ділянкою, яка перебуває у її власності на підставі «Держаного акту на право приватної власності на землю» від 09 грудня 1999 року.
Предметом спору в даній справі є реалізація повноважень приватного власника щодо володіння, користування і розпорядження землею.
Компетенція адміністративних судів, встановлена ст.17 Кодексу, на цей спір не поширюється, оскільки даний позов не є адміністративним, тому, що вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, він повинен розглядатись в порядку цивільного судочинства.
Тобто між сторонами існує спір про право, що в свою чергу виключає розгляд зазначеної справи в порядку адміністративного судочинства.
Враховуючи викладене, і ту обставину, що помилки при визначенні виду судочинства відносно даної справи допустили саме суди, а також те, що позивачка ОСОБА_1 при зверненні до суду правильно визначилась у законодавстві при подачі позовної заяві, про що неодноразово наполягала під час судового розгляду, а помилка судів не може бути перешкодою гарантованого конституційного права на судовий захист, усі ухвалені в даній справі судові рішення відповідно до п. 4 частини 1 статті 230 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд в порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст.ст. 221,223,230,231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України,-
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Ставищенського районного суду Київської області від 08 грудня 2005 року та ухвалу колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області від 26 червня 2006 року скасувати і справу направити на новий розгляд в порядку цивільного судочинства до суду першої інстанції.
Ухвала набуває законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає, за винятком випадків, передбачених ст. 237 КАС України.
Головуючий
Судді: