208/6634/19
2/241/214/2020
(повний текст)
27.11.2020 року Першотравневий районний суд Донецької області
у складі:
головуючого судді Чудопалової С.В.,
при секретарі Небиліченко Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Мангуш цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Мангушської районної державної адміністрації Донецької областіпро позбавлення батьківських прав та стягнення пені за прострочення сплати аліментів,-
До Першотравневого районного суду Донецької області з Заводського районного суду м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області для розгляду за підсудністю надійшла вищевказана цивільна справа, в якій позивач ОСОБА_1 просить позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також стягнути з нього пеню за прострочення сплати аліментів, мотивована тим, що вона з відповідачем з березня 2016 року по грудень 2017 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 18.12.2017 шлюб між ними було розірвано. Дитина проживає разом із матір'ю, повністю перебуває на її утрианні. Відповідач в добровільному порядку відмовився надавати допомогу на утримання дитини, через що вона змушена була звернутися до суду із позовною заявою про стягнення аліментів. Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області від 27.10.2017 з відповідача на користь позивача було стягнуто аліменти на утримання дитини у розмірі ј частки з усіх видів доходу, було відкрито виконавче провадження, однак відповідач ухиляється від сплати аліментів, внаслідок чого станом на 02.07.2019 утворилася заборгованість у розмірі 42965,25 грн. З моменту припинення між ними шлюбних відносин, відповідач самоусунувся від виховання дитини, не приходить до неї, не приймає участі у її вихованні, не цікавиться нею, а тому просить позбавити відповідача батьківських прав щодо малолітньої дитини ОСОБА_3 .
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутністю. Позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити з підстав, викладених у позові.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про місце та час розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку, заяв про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Третя особа - представник служби у справах дітей Мангушської РДА Донецької області в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи у відсутності представника, при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав поклався на розсуд суду, з урахуванням найкращих інтересів дитини.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України в зв'язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Згідно п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання та позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За таких обставин суд ухвалив проводити заочний розгляд справи з ухваленням по справі заочного рішення.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступних висновків.
Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 05.03.2016 перебували у зареєстрованому шлюбу, який рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18.12.2017 було розірвано (а.с. 6).
Зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 19.07.2016 вбачається, що ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 9).
Відповідно до рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26.10.2017 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі ј частин з усіх видів його заробітку (доходу) (а.с. 7-8).
Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів Мангушського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Донецькій області від 02.07.2019 № 14811, розмір заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 зі сплати аліментів за період з 04.08.2017 по 30.06.2019 становить 42965,25 грн (а.с. 10).
З довідки від 13.06.2019, виданої Кам'янським ВП ГУНП в Дніпропетровській області, вбачається, що ОСОБА_1 проживає у квартирі АДРЕСА_1 , за місцем мешкання характеризується позитивно (а.с. 12).
З акту проживання № 2404 від 14.04.2020, складеного комісією КП «Управляюча компанія по обслуговуванню житлового фонду» Кам'янської міської ради, вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом зі своєю малолітньою дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживають за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 13).
Із акту обстеження квартири АДРЕСА_1 від 18.06.2019, складеного комісією КП «Управляюча компанія по обслуговуванню житлового фонду» Кам'янської міської ради, встановлено, що житло, де проживає ОСОБА_1 разом зі своєю малолітньою дочкою, знаходиться на 1 поверсі 5-поверхового будинку, має дві кімнати, кухню, вбиральню, у квартирі є все необхідне для проживання дитини, меблі, побутові прилади тощо (а.с. 11).
Відповідно до сертифікату серії 12ЯЯУ № 313451 від 12.06.2019, виданого диспансерним психоневрологічним відділенням КЗ Кам'янська лікарня Дніпропетровської обласної ради, та сертифікату серії 12ЯЯУ № 675141 від 11.06.2019, виданого диспансерним наркологічним відділенням КЗ Кам'янська лікарня Дніпропетровської обласної ради, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває (а.с. 14).
З наданого головою комісії з питань захисту прав дитини Мангушської районної державної адміністрації висновку від 01.09.2020 № 01-23/2910/0/2-20 вбачається, що Службою у справах дітей були зібрані матеріали на громадянина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Так, згідно довідки Комишуватської сільської ради від 28.07.2020 № 625 останній зареєстрований по АДРЕСА_3 , але не проживає за вказаною адресою. Де саме проживає - невідомо. Характеризується з позитивного боку, спиртними напоями не зловживав. Згідно інформації Мангушського ВП Центрального ВП ГУНП в Донецькій області, ОСОБА_2 виїхав за межі України, а саме - до Російської Федерації. На засіданя комісії з прав дитини, яке було проведено 25.08.2020, ОСОБА_2 не з'явився. Враховуючи викладене, комісія вважає, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_3 є недоцільним.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до положень Конвенції про права дитини та Закону України «Про охорону дитинства» дитинство перебуває в Україні під особливою охороною.
Згідно із ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» зазначено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно ч.ч. 2, 5 ст. 150, п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом (ч.1 ст. 152 Сімейного кодексу України).
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 Сімейного кодексу України.
Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Крім того, статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки не піклуються про дитину.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
У відповідності до пунктів 15, 16 роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (зі змінами) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Згідно ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, зокрема, ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Із змісту зазначеної норми випливає, що ухилення від виконання юридичного обов'язку по вихованню дитини завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій.
Згідно ст. 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання та інше, але ж не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини.
Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов'язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і може мати місце при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
В рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» встановлено, що вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов'язаний дотримуватися вимог ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема, судове рішення має бути побудоване на з'ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінки.
Згідно положення п. 8 ст. 7 Сімейного кодексу України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Таким чином, виходячи з інтересів дитини, обставин, що були встановлені в судовому засіданні, враховуючи перелічені вище докази, які підтверджують фактичне невиконання батьком своїх батьківських обов'язків відносно малолітньої доньки, приймаючи до уваги, що відповідач самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків, не опікується долею дитини, не відвідує, не спілкується, не цікавиться її життям, не утримує дитину, суд вважає за необхідне позовні вимоги в частині позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , підлягають задоволенню, а тому слід позбавити відповідача ОСОБА_2 батьківських прав відносно його малолітньої дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Щодо вимоги про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, суд приходить до наступного висновку.
Розмір та вид відповідальності за прострочення сплати аліментів встановлено ч. 1 ст. 196 СК України. Так, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Відповідно до частини 3 статті 195 СК України, розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, а у разі спору - судом.
При цьому право одержувача аліментів на стягнення неустойки, передбачене ст. 196 СК України, у випадках несвоєчасної виплати присуджених за рішенням суду аліментів виникає з часу набрання рішенням законної сили, при наявності вини платника аліментів за прострочення у їх сплаті.
У п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені), визначена уст. 196 СК України, настає лише за наявності вини цієї особи, на платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.
За правовою природою аліментні зобов'язання - це періодичні платежі, які боржник зобов'язаний сплачувати щомісяця і несвоєчасна сплата яких передбачає настання негативних наслідків матеріального характеру у вигляді стягнення неустойки (пені).
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Здійснюючи розрахунок розміру неустойки (пені), яка підлягає стягненню, необхідно врахувати висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року в справі № 333/6020/16-ц, згідно якого Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18) відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі № 6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1477цс15 та від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16, і дійшла висновку, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 березня 2020 року, справа № 316/639/18, провадження № 61-14237св19.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи, що стягнення неустойки (пені) спрямоване на підвищення захисту майнових прав дитини, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення на її користь пені за прострочення сплати аліментів є правомірними, однак слід зауважити наступне.
Як вбачається з позовних вимог, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню за прострочення сплати аліментів на утримання доньки за період серпня 2017 по 30.06.2019 у сумі 42965,25 гривень.
Відповідно до норми п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки штрафу, пені застосовується позовна давність в один рік.
Оскільки позивач звернулася до суду з вказаною позовною заявою 02.10.2019, то має правові підстави для стягнення з відповідача пені за період з 02.10.2018 по 30.06.2019.
Також, оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, а отже кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.
Так, при розрахунку пені за прострочення сплати аліментів позивачем наводиться наступна формула: заборгованість за місяць * кількість днів заборгованості * 1 відсоток, яка є вірною та приймається судом до уваги.
З огляду на викладене, сума пені за прострочення сплати аліментів розраховується з формули: сума заборгованості по аліментах х кількість днів заборгованості за період х 1% та становить наступне:
- з жовтня 2018 року по 30.06.2019 - 2021,75 х 273 х 1% = 5519,37 грн.;
- з листопада 2018 року по 30.06.2019 - 2021,75 х 242 х 1% = 4892,63 грн.;
- з грудня 2018 року по 30.06.2019 - 2021,75 х 212 х 1% = 4286,11 грн.;
- з січня 2019 року по 30.06.2019 - 2021,75 х 181 х 1% = 3659,36 грн.;
- з лютого 2019 року по 30.06.2019 - 2021,75 х 150 х 1% = 3032,62 грн.;
- з березня 2019 року по 30.06.2019 - 2021,75 х 122 х 1% = 2466,53 грн.;
- з квітня 2019 року по 30.06.2019 - 2021,75 х 91 х 1% = 1839,79 грн.;
- з травня 2019 року по 30.06.2019 - 2021,75 х 61 х 1% = 1233,26 грн.;
- з червня 2019 року по 30.06.2019 - 2021,75 х 30 х 1% = 606,52 грн.,
а всього на загальну суму 27536,19 гривень.
На підставі вищевикладеного суд дійшов до висновку, що вимоги позивача стосовно стягнення пені за прострочення сплати аліментів підлягає частковому задоволенню, а саме у розмірі 27536,19 гривень.
У відповідності до ст. 141 ЦПК України суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у відповідності до вимог ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
На підставі викладеного, керуючись 10, 12, 13, 76 81, 141, 258, 259 263-265, 354 ЦПК України, ст. ст. 150, 164, 166, 180- 182, 196 СК України, суд-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Мангушської районної державної адміністрації Донецької областіпро позбавлення батьківських прав та стягнення пені за прострочення сплати аліментів - задовольнити частково.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , батьківских прав стосовно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з 03.10.2018 по 30.06.2019 у розмірі 27536 (двадцять сім тисяч п'ятсот тридцять шість) гривень 19 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Донецького апеляційного суду через Першотравневий районний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення складено 04.12.2020.
Суддя С.В. Чудопалова