ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
04 грудня 2020 року м. Київ № 640/23534/20
Суддя Окружного адміністративного суду м. Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови, -
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (03056, м. Київ, вул. Олекси Тихого, 32, код ЄДРПОУ 43315602), в якому просить суд скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бочковського Тараса Олександровича від 02.03.2017 року у виконавчому провадженні №49536613 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 618 900,70 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив про незаконність винесеної постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору у розмірі 618 900,70 грн, в зв'язку із тим, що він не є стороною в кредитному договорі, а був майновим поручителем за кредитним договором, тому має нести відповідальність за його невиконання лише в межах вартості предмета іпотеки, а не від загальної суми заборгованості за договором.
Ухвалою суду від 26 жовтня 2020 року відкрито провадження у справі, запропоновано відповідачу надати до суду відзив на позовну заяву та витребувано належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження № 49536613.
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, вказана ухвала була отримана відповідачем 02.11.2020 року.
Проте, на час винесення даного рішення відповідач відзив та витребувані документи до суду не надав.
Розглянувши наявні документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Святошинським районним судом міста Києва 27.11.2015 року було видано виконавчий лист 759/3713/14-ц у погашення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 11.10.2007 року № 001-2902/756-0286 у сумі 694644,87 швейцарських франків, що за офіційним курсом НБУ складало 6189007 грн. та звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 157,90 кв. м, шляхом продажу з прилюдних торгів, встановивши початкову ціну відповідно до оцінки спеціаліста. |
На прилюдні торги відповідачем було передано не всю квартиру - предмет іпотеки , а 1/4 квартири, що розташована в АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 та у зв'язку з тим, що торги з реалізації 1/4 квартири не відбулися на підставі відсутності допущених учасників торгів, державним виконавцем було складено Акт про реалізацію предмета іпотеки № 49536613 від 20 лютого 2017 року, згідно якого 1/4 частини квартири, було передано стягувачу ПАТ «Універсал Банк» за початковою ціною, а саме: 709 000, 00 грн. шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна, в порядку ст. 49 ЗУ «Про іпотеку».
21.09.2020 року позивач отримав постанову про стягнення виконавчого збору від 02.03.2017 року у ВП № 49536613 у розмірі 618 900,00 грн. та копію постанови про відкриття виконавчого провадження від 04.10.2017 року у ВП № 54763513.
Незгода позивача із винесеною постановою від 02.03.2017 року у виконавчому провадженні №49536613 про стягнення виконавчого збору, зумовила його звернення до Окружного адміністративного суду м. Києва із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.
Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII, визначено умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Відповідно до статі 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження здійснюється з дотриманням принципу співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.
Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Частиною першою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за заявою стягувача виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.
Відповідно до частини п'ятої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до частини першої та другої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Приписами статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» визначені підстави повернення виконавчого документу стягувачу.
Відповідно до частини сьомої статті 51 Закону України «Про виконавче провадження», примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».
Приписами статті 11 Закону України «Про іпотеку» визначено, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.
В силу приписів статті 5 Закону України "Про іпотеку" вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб'єктом оціночної діяльності у випадках, восстановлениях законом або договором.
Як встановлено судом, під час примусового виконання виконавчого листа № 759/3713/14-ц, виданого Святошинським районним судом м. Києва 27.11.2015 року, головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бочковським Т.О. було складено акт про реалізацію предмета іпотеки № від 20.02.2017 року, в якому зазначено наступне: згідно договору іпотеки від 11.10.2007 року, зареєстровано в реєстрі за № 1911з, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляр О.С. боржниками : ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 для забезпечення виконання в повному обсязі своїх зобов'язань за кредитним договором від 11.10.2007 року № 001-2902/756-0286, передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 157, 90 кв. м, яка належить останнім на праві власності.
Іпотекодержатель - ВАТ «Банк Універсальний», Іпотекодавець - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , згідно свідоцтва про право власності на житло від 04.12.2006 року, виданим Святошинською районною у м. Києві радою, ОСОБА_1 належить на праві власності 1/4 частина вказаної квартири.
Початкова ціна продажу предмета іпотеки на перших торгах становила - 709000, 00 грн. (вартість визначена суб'єктом оціночної діяльності ПП «Консалтингова група «АРГО-ЕКСПЕРТ»).
Як свідчить протокол проведення електронних торгів № 218547 від 12.12.2016 року, перші торги з реалізації 1/4 частини зазначеної квартири не відбулися через відсутність допущених учасників торгів.
Початкова ціна продажу предметі іпотеки на других торгах становила 567 200,00 грн. За результатами цих прилюдних торгів іпотекодержатель скористався своїм правом, передбаченим ст. 49 Закону України «Про іпотеку», і придбав 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 за 709 000,00 грн., шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна.
В зв'язку із цим, постановою про стягнення виконавчого збору від 02.03.2017 року ВП № 49536613 з ОСОБА_1 стягнуто виконавчий збір в розмірі 618 900, 70 грн., що становить 10 відсотків від загальної суми, визначеної виконавчим листом суду , тобто від суми 6 189 007,00 грн.
Проте, суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази вважає, що сума, яка підлягає стягнення у якості виконавчого збору, відповідачем визначена неправомірно з огляду на наступне.
Відповідальність майнового поручителя як іпотекодавця, який не є одночасно боржником в основному зобов'язанні, обмежується вартістю майна, переданого в іпотеку.
В силу приписів статті 5 Закону України "Про іпотеку" вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб'єктом оціночної діяльності у випадках, встановлених законом або договором.
Тобто обсяг відповідальності майнового поручителя обмежений вартістю майна, переданого ним в іпотеку, у зв'язку із чим збільшення обсягу відповідальності майнового поручителя неможливе.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 29.03.2017 у справі №3-1591гс16.
Згідно ч. 2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Відповідно до акту про реалізацію предмета іпотеки від 20.02.2017 року, стягувач (він же й іпотекодержатель) придбав належну позивачу частину квартири, шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна за початковою ціною 709 000,00 грн.
Таким чином, стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 618 900,00 грн значно перевищує 10 відсотків від суми вартості майна боржника, яке було реалізовано, а становить 88% від початкової вартості ціни ј квартири, яка належала позивачу на праві власності, що є неприпустимим.
Отже, на думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем доведено наявність правових підстав для визнання неправомірною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення адміністративного позову.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) бґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36 від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 6, 14, 139, 242-245, 255, 271, 287, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) задовольнити повністю;
2. Скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бочковського Тараса Олександровича від 02.03.2017 року у виконавчому провадженні №49536613 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 618 900,70 грн.;
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) понесені судові витрати у розмірі 6225 (шість тисяч двісті двадцять п'ять грн) за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (03056, м. Київ, вул. Олекси Тихого, 32, код ЄДРПОУ 43315602).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому частиною першою статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини шостої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення та оскаржені у порядку, передбаченому статтями 292, 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону №2147-VIII).
Суддя Н.Г. Вєкуа