ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
01 грудня 2020 року 16:17 № 640/1443/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., при секретарі судових засідань Прокопенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора,
Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича
про скасування наказу, визнання дій протиправними, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди
за участі представників сторін:
від позивача - Матвійчук Н.В.
від відповідача 1 та 2 - Левадний Р.С.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора, Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича, в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення №4 "Про неуспішне проходження прокурором атестації" кадрової комісії №2 від 03 грудня 2019 року; визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України №2049ц від 21 грудня 2019 року; визнати протиправними дії Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича щодо видачі наказу Генеральної прокуратури України №2049ц від 21 грудня 2019 року; поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури; поновити ОСОБА_1 на посаді, що є рівнозначною (рівноцінною) посаді заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів органами досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Генеральної прокуратури України в Офісі Генерального прокурора, або на посаді заступника начальника відділу нагляду за органами досудового розслідування та підтримання обвинувачення управління координації Департаменту нагляду за спеціальними органами правопорядку Офісу Генерального прокурора; стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення по день ухвалення рішення суду; стягнути з Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 85 000 грн.; судові витрати покласти на відповідачів.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що оскаржуване рішення від 03 грудня 2019 року №4 "Про неуспішне проходження прокурором атестації" є необґрунтованим та невмотивованим, таким що не відповідає вимогам пункту 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого Наказом Генеральної прокуратури України № 233 від 17 жовтня 2019 року, не містить обставин, які б свідчили про невідповідність позивача вимогам професійної компетентності та професійної етики, що суперечить Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого Наказом Генерального прокурора № 221 від 03 жовтня 2019 року.
Також позивач вказує, що атестацію проведено кадровою комісією, яка створена з порушенням вимог законодавства до початку роботи Офісу Генерального прокурора. Таким чином, оскаржуване рішення від 03 грудня 2019 року №4 "Про неуспішне проходження прокурором атестації" ухвалене неуповноваженим суб'єктом, що суперечить пункту 11 Розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури".
Крім того, позивач зазначає, що оскаржуваний наказ №2049ц від 21 грудня 2019 року порушує її право на працю та на захист від незаконного звільнення.
Позивач наголошує, що у зв'язку з відсутністю фактичної ліквідації, реорганізації органів прокуратури та скорочення кількості прокурорів, відсутні законні підстави для звільнення позивача з посади на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
В контексті наведеного позивач зауважує, що її звільнено з посади з порушенням норм статей 8, 19, 21, 22, 24 та 43 Конституції України, Кодексу законів про працю України. У зв'язку з чим, на думку позивача, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Конституції України як норми прямої дії, а також передбачені Кодексом законів про працю України загальні механізми захисту трудових прав працівників від незаконного звільнення.
При цьому позивач зазначає, що її звільнення відбулося за відсутності подання як відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, так і Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, що свідчить про порушення статті 62, підпункту 4 пункту 5-1 Розділу XIII "Перехідних положень" Закону України "Про прокуратуру", Положення про організацію кадрової роботи в органах прокуратури, затвердженого Наказом Генеральної прокуратури України №351 від 18 грудня 2017 року, що є чинними на дату звернення до суду з цим позовом.
На думку позивача з огляду на відсутність підстав для її звільнення з адміністративної посади, під час видачі Наказу №2049ц від 21 грудня 2019 року відповідачі грубо порушили статтю 41 Закону України "Про прокуратуру", якою встановлено виключні підстави для звільнення прокурора з адміністративної посади.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.
Представник Офісу Генерального прокурора у відзиві на позов заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що робота кадрових комісій передбачена Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджено Генеральним прокурором на виконання пунктів 9, 11 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури".
На думку представника Офісу Генерального прокурора оскаржуване рішення кадрової комісії щодо неуспішного проходження атестації позивачем прийнято із дотриманням процедури, встановленою вказаним Порядком. Оскільки саме кадрові комісії наділено повноваженнями надання оцінки матеріалам атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на виконане ним практичне завдання.
В контексті наведеного представник Офісу Генерального прокурора наголошує, що оскаржуване рішення комісії про неуспішне проходження атестації позивача містить мотиви його прийняття, висновки комісії зроблено за результатами дослідження матеріалів атестації та наданих позивачем пояснень.
Пунктом 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" визначено, що звільнення прокурорів на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" здійснюється за умови настання однієї з підстав, зокрема, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України.
Доводи позивача про порушення статті 40 Кодексу законів про працю України останній вважає безпідставними, оскільки звільнення прокурорів врегульовано спеціальним законодавством, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість його застосування прямо передбачено у спеціальному законі.
Враховуючи викладене, представник Офісу Генерального прокурора просить відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність.
У відповіді на відзив представник позивача наголошувала на відсутності обставин, які б свідчили про невідповідність позивача вимогам професійної компетентності та професійної етики, а оскаржуване рішення ґрунтується на припущеннях кадрової комісії. При цьому представник позивача наголошує, що у зв'язку з відсутністю фактичної ліквідації, реорганізації органів прокуратури та скорочення кількості прокурорів, відсутні законні підстави для звільнення позивача з посади на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
У підготовчому засіданні 26 травня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача про допит свідків.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 28 липня 2020 року закрито підготовче провадження та розпочато розгляд справи по суті.
В судовому засіданні 01 грудня 2020 року представник позивача наполягала на задоволення позову, представник відповідачів заперечував проти задоволення позовних вимог.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Кадровою комісією №2 прийняте рішення від 03 грудня 2019 року №4 "Про неуспішне проходження прокурором атестації", а саме: про невідповідність заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів органами досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 вимогам доброчесності.
Наказом Генерального прокурора України від 21 грудня 2019 року №2049ц ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів органами досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 24 грудня 2019 року.
Вважаючи рішення кадрової комісії №2 від 03 грудня 2019 року №4 та наказ Генерального прокурора України від 21 грудня 2019 року №2049ц про звільнення протиправними, позивач звернулась з даним позовом до суду, при вирішенні якого суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.
При цьому, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення також закріплені у статтях 2, 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Відповідно до статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 16 Закону України "Про прокуратуру" особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності є однією з гарантій незалежності прокурора.
Частиною 3 згадуваної статті Закону України "Про прокуратуру" визначено, що прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.
Суд наголошує, що за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Отже, положення Кодексу законів про працю України не підлягають застосуванню до правовідносин щодо звільнення прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, оскільки такі правовідносини врегульовані спеціальним законодавством.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30 липня 2019 року у справі № 804/406/16, від 08 серпня 2019 року у справі № 813/150/16, від 08 жовтня 2019 року у справі № 804/211/16.
З урахуванням наведеного вище, суд вважає безпідставними доводи позивача про порушення відповідачами при прийнятті оскаржуваних рішення від 03 грудня 2019 року №4 та наказу від 21 грудня 2019 року №2049ц норм Кодексу законів про працю України.
Щодо доводів позивача про відсутність правових підстав для формування кадрових комісій, оскільки станом на час проведення атестації Офіс Генерального прокурора не був створений, а тому атестація прокурорів відповідними кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора не могла бути проведена, суд зазначає таке.
Відповідно до підпунктів 7, 8 пункту 22 Розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX визначено, що тимчасово, до 01 вересня 2021 року в Офісі Генерального прокурора, у кожній обласній прокуратурі утворюються відповідні кадрові комісії як органи для забезпечення в тому числі проведення атестації прокурорів Генеральної прокуратури відповідно до цього розділу.
Отже, саме Генерального прокурора наділено правом визначати перелік, склад і порядок роботи кадрових комісій Офісу Генерального прокурора.
Відповідно до 3 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
Оскільки до початку створення Офісу Генерального прокурора його повноваження виконувала Генеральна прокуратура України, створення відповідних кадрових комісій саме Генеральною прокуратурою України відповідає згадуваним вище нормам Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX.
Відповідно до пунктів 12, 13 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX №113 предметом атестації є оцінка: професійної компетентності прокурора; професійної етики та доброчесності прокурора.
Атестація прокурорів включає такі етапи:
1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди;
2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.
Наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (в редакції, чинній на момент проходження атестації позивачем) (далі - Порядок №221).
Відповідно до пунктів 1-6 розділу І Порядку №221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон) та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
Атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями.
Атестація слідчих органів прокуратури відбувається за процедурою, передбаченою для прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур відповідно до цього Порядку.
Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями прозоро та публічно у присутності прокурора, який проходить атестацію.
Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.
Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора.
Атестація включає такі етапи: 1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; 2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки; 3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
Відповідно до пункту 8 розділу І Порядку №221 за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Форми типових рішень визначені у додатку 1 до цього Порядку.
Згідно з пунктами 8-16 розділу IV Порядку №221 співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі. Співбесіда з прокурором може бути проведена в один день із виконанням ним практичного завдання.
Для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про: 1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати; 2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг; 3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора; 4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.
Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно).
Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії.
Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов'язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів).
Співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання (пункт 12 Порядку №221).
Співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання; Співбесіда проходить у формі засідання комісії.
Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання.
Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.
Наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року № 233 затверджено Порядок роботи кадрових комісій (далі також - Порядок №233).
Відповідно до пункту 12 Порядку №233 рішення комісії, крім зазначених в абзаці другому цього пункту, в тому числі процедурні, обговорюється її членами і ухвалюються шляхом відкритого голосування більшістю голосів присутніх на засіданні членів комісії. Член комісії вправі голосувати "за" чи "проти" рішення комісії. У разі рівного розподілу голосів, приймається рішення, за яке проголосував голова комісії.
Рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.
Оскільки рішення кадрової комісії є, згідно з Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX №113, безумовною підставою для прийняття Генеральним прокурором наказу про звільнення, в даному випадку, позивача з посади, отже на думку суду таке рішення має ознаки рішення суб'єкта владних повноважень.
Як зазначено вище, кадровою комісією №2 03 грудня 2019 року ухвалено рішення №4 про неуспішне проходження прокурором ( ОСОБА_1 ) атестації.
Зі змісту зазначеного рішення вбачається таке:
-на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо достовірності відомостей, вказаних в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в частині фактичного власника та вартості транспортного засобу TOYOTA CAMRY, 2017 року випуску. ОСОБА_1 в декларації не зазначено вартість даного автомобіля, в той час, як його ринкова ціна становить понад 500 000 грн. За інформацією державних органів, сукупний дохід її сестри за 2017-2018 роки орієнтовно становив 32 680 грн. Дані щодо відповідних доходів чоловіка сестри, ОСОБА_2 , не надавались;
- на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності майна, яке знаходиться у власності прокурора, а саме годинника ULYSSE NARDTN, її законним доходам або доходам близьких осіб. ОСОБА_1 декларується годинник, ринкова ціна якого становить понад 200 000 грн, однак у декларації вартість годинника не вказана, як і період набуття права на майно. Відповідно до пояснень ОСОБА_1 , годинник було подаровано її близькими родичами у 2015 році. В той же час, за даними державних органів, річний дохід близьких родичів ОСОБА_1 становив: батька - 113633 грн за рік, сестри - 91450 грн за рік, у матері відсутній дохід.
У зв'язку з викладеним кадрова комісія №2 дійшла висновку про те, що позивач неуспішно пройшла атестацію.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 11 Закону України "Про запобігання корупції" до повноважень Національного агентства з питань запобігання корупції (далі також - НАЗК) належить, зокрема, здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Згідно з положеннями частини 1 статті 50 зазначеного Закону, повна перевірка декларації полягає у з'ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб'єктом декларування діяльності, пов'язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.
Так, НАЗК проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.
Як вбачається зі статті 51 Закону України "Про запобігання корупції", НАЗК здійснює вибірковий моніторинг способу життя суб'єктів декларування з метою встановлення відповідності їх рівня життя наявним у них та членів їх сім'ї майну і одержаним ними доходам згідно з декларацією особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що подається відповідно до цього Закону.
У рішенні Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 814/886/17 зазначено, що здійснення контролю та перевірки декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема, щодо достовірності повноти відомостей, зазначених суб'єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції.
Таким чином, саме цей компетентний орган вправі стверджувати, приймати відповідні рішення та формувати висновки щодо порушення позивачем вимог щодо декларування, необхідності декларування фактів, що випливають з наведених вище обставин.
Таких висновків Національного агентства з питань запобігання корупції під час розгляду справи до суду не надано. Відсутні і докази звернення з цього приводу відповідача до Національного агентства з питань запобігання корупції.
Суд вважає, що відповідач під час прийняття рішень не повинен перебирати на себе компетенцію інших органів влади в частині встановлення фактів, що згідно з нормами чинного законодавства України прямо не належать до компетенції кадрової комісії, а віднесені до компетенції інших органів держави, зокрема, наводити висновки щодо достатності підстав вважати встановленими відповідні обставини, у разі відсутності рішення такого компетентного органу, прийнятого у визначеному чинним законодавством України порядку.
Моніторинг способу життя суб'єктів декларування здійснюється НАЗК на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, а також із засобів масової інформації та інших відкритих джерел інформації, яка містить відомості про невідповідність рівня життя суб'єктів декларування задекларованим ними майну і доходам.
Встановлення невідповідності рівня життя суб'єкта декларування задекларованим ним майну і доходам є підставою для здійснення повної перевірки його декларації. У разі встановлення невідповідності рівня життя НАЗК надається можливість суб'єкту декларування протягом десяти робочих днів надати письмове пояснення за таким фактом.
У разі виявлення за результатами моніторингу способу життя ознак корупційного правопорушення або правопорушення, пов'язаного з корупцією, НАЗК інформує про них спеціально уповноважені суб'єкти у сфері протидії корупції.
Отже, виявлення відповідачем за результатом здійснення аналізу декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, ознак можливого відображення у декларації недостовірних відомостей та ознак можливого незаконного збагачення, не є підставою для висновку про невідповідність особи критеріям доброчесності та професійної етики, оскільки відповідні обставини мають бути перевірені уповноваженим на це органом та підтверджені допустимими доказами.
Незважаючи на вищевикладене, в порушення вимог Конституції України, кадровою комісією №2 фактично виконано функції органів Державної податкової служби України та НАЗК, з огляду на надання оцінки відомостям, зазначеним у деклараціях позивача, а також надано оцінку діям НАЗК.
Такі дії та рішення в даному випадку кадрової комісії №2 порушують компетенцію інших суб'єктів владних повноважень, зокрема НАЗК.
Також судом враховано, що рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції № 1390 від 17 травня 2019 року "Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік, поданої ОСОБА_3 , заступником Директора Державного бюро розслідувань" встановлено, що, зокрема, у розділі 5 декларації "Цінне рухоме майно (крім транспортних засобів) ", де означено про право власності позивача на годинник ULYSSE NARDIN, - порушень не встановлено.
З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку про протиправність рішення кадрової комісії №2 від 03 грудня 2019 року №4 та, як наслідок, наявність підстав для визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року № 2049ц як такого, що прийнятий на підставі зазначеного рішення.
Щодо позову в частині визнання протиправними дій Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича щодо видачі наказу Генеральної прокуратури України №2049ц від 21 грудня 2019 року, суд зазначає, що наслідком таких дій стало саме прийняття наказу №2049ц від 21 грудня 2019 року, а відтак належним способом відновлення прав позивача є саме скасування такого наказу, отже позов у вказаній частині не підлягає задоволенню.
Суд наголошує, що нормами Закону України "Про прокуратуру" не врегульовано питання поновлення прокурора в разі скасування судом наказу про звільнення, а відтак суд вбачає наявними підстави для застосування норм статті 235 Кодексу законів про працю України.
Частиною 1 статті 235 Кодексу законів про працю України визначено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Як зазначено вище, посада, яку обіймала позивач до звільнення є посада заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів органами досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Генеральної прокуратури України, з урахуванням чого суд вбачає наявними підстави для поновлення позивача в Офісі Генерального прокурора на посаді рівнозначній посаді заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів органами досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Генеральної прокуратури України.
Згідно з частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Так, підпунктом "з" пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100), встановлено, що вказаний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку вимушеного прогулу.
Пунктом 2 вказаного Порядку визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 цього ж Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З огляду на викладене, розрахунок середньоденної заробітної плати проводиться шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).
Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки Офісу Генерального прокурора від 29 січня 2020 року №21-98зп середньомісячна заробітна плата позивача складає 38 301,39 грн, середньоденна заробітна плата становить 1781,46 грн.
Період вимушеного прогулу позивача становить з 24 грудня 2019 року по 01 грудня 2020 року, що становить 236 робочих днів.
Отже, позивачу до виплати належить 236*1781,46=420 424,56 грн.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
З урахуванням наведеного вище, Окружний адміністративний суд міста Києва допускає до негайного виконання рішення в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць та поновлення позивача на посаді.
Щодо позову в частині відшкодування моральної шкоди, суд зазначає таке.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 13 своєї постанови від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" з наступними змінами і доповненнями, відповідно до статті 237-1 Кодексу законів про працю України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності
У пунктах 3, 9 цієї ж постанови роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування такої шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Згідно чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Так, обґрунтовуючи позов в частині стягнення з відповідача моральної шкоди позивач зазначає, що таку шкоду завдано на суму 85 000 грн, тобто 18 мінімальних заробітних плат.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
На думку суду, позивачем не доведено факту заподіяння їй незаконним звільненням з роботи моральних страждань, отже позов у вказаній частині задоволенню не підлягає.
Щодо позову в частині стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено види судових витрат. Так, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За змістом пункту першого частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Згідно з пунктом четвертим частини 1статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт дев'ятий частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт шостий частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та Адвокатським об'єднанням "Гвоздій та Оберкович" укладено договір про надання правової допомоги від 26 грудня 2019 року №146/12-19.
Згідно акту надання послуг від 22 вересня 2020 року позивачу надано наступні послуги: формування правової позиції у справі, вивчення матеріалів наданих клієнтом, складання переліку позовних вимог, оцінка перспектив отримання позитивного для клієнта рішення суду дослідження судової практики - 7 годин, підготовка проекту позовної заяви - 7 годин, вичитка позовної заяви, внесення доповнень - 3 години, підготовка клопотання про розгляд справи в порядку загального провадження - 2 години, підготовка документів для направлення до суду: друк позовної заяви та клопотання, друк додатків до позову, їх засвідчення, формування примірників документів для відповідачів та суду -3 години; фінальне узгодження змісту позовної заяви, відправка позову до суду засобами поштового зв'язку - 2 години; ознайомлення з ухвалою про відкриття провадження у справі, консультація клієнта - 1 година, підготовка адвокатського запиту до Офісу Генерального прокурора , друк адвокатського запиту, організація його відправки поштою - 2 години, зустріч з клієнтом з метою роз'яснення правової позиції 3 години, вивчення відповіді на адвокатський запит 2 години, підготовка клопотання про витребування доказів - 2 години, підготовка клопотання про виклик свідків - 2 години, підготовка клопотання про долучення доказів - 2 години, узгодження та підготовка до направлення до суду клопотань 3 години, ознайомлення з матеріалами справи, вивчення правової позиції, підготовка до судового засідання 3 години, виїзд до суду з метою представництва інтересів клієнта в судовому засіданні, представництво інтересів клієнта в судовому засіданні, подача процесуальних документів у справі 3 години, вивчення матеріалів атестації клієнта 2 години, виїзд до суду з метою ознайомлення з матеріалами справи , здійснення фотографування матеріалів справи 2 години, отримання відзиву, ознайомлення з його змістом, формування правової позиції, дослідження законодавства та судової практики, підготовка відповіді на відзив, вичитка відповіді на відзив і узгодження з клієнтом, внесення правок, підготовка відповіді на відзив із додатками для подачі до суду, організація його відправки до суду та сторонам - 7 годин, проведення загальної наради щодо подальших дій у справі, аналіз та корегування правової позиції, підготовка до судового засідання - 2 години, підготовка та відправлення адвокатського запиту - 2 години, підготовка додаткових письмових пояснень, підготовка до подання пояснень із доданими до них документами, направлення пояснень іншим учасникам справи та виїзд до суду з метою їх подачі через канцелярію суду - 4 години, підготовка адвокатського запиту до Офісу Генерального прокурора в інтересах Клієнта, щодо строків зберігання матеріалів атестації у Відповідача. Організація відправки адвокатського запиту із додатками - 2 години, вивчення відповіді Офісу Генерального прокурора на адвокатський запит, підготовка додаткових письмових пояснень для суду щодо питання знищення Офісом Генерального прокурора матеріалів атестації, подання додаткових пояснень до суду і їх направлення іншим учасникам справи, підготовка додаткових письмових пояснень щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, подання додаткових пояснень до суду і їх направлення іншим учасникам справи - 2 години, підготовка клопотання про відкладення судового засідання у справі, підготовка заяви з процесуальних питань щодо місця роботи одного зі свідків по справі, відправка клопотання та заяви з процесуальних питань до суду - 3 години, виїзд до Окружного адміністративного суду м. Києва з метою представництва інтересів Клієнта в суді. участь у судовому засіданні всього 9 годин, дослідження судової практики в аналогічних справах для застосування правових позицій судів. підготовка вступного слова учасника справи для судового засідання під час розгляду справи по суті - 2 години, підготовка клопотання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у справі № 640/1443/20, опису деталізованого обсягу наданих послуг, акту наданих послуг, погодження цих документів із Клієнтом - 2 години.
Суд наголошує, що послуги: вичитка позовної заяви, внесення доповнень, підготовка документів для направлення до суду (друк позовної заяви та клопотання, друк додатків до позову, їх засвідчення, формування примірників документів для відповідачів та суду, організація відправки документів поштою та вичитка підготовлених клопотань) не є послугами з надання правової допомоги.
Крім того, послуги з завершального узгодження позовної заяви та клопотань, на думку суду, охоплюються послугами з підготовки позовної заяви та клопотань.
З огляду на викладене, з урахуванням складності справи та обсягом наданих адвокатом послуг, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 48608,00 грн.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем доведено відсутність правових підстав для прийняття оскаржуваних рішення та наказу про звільнення, в той час, як відповідачі, як суб'єкти владних повноважень, покладений на них обов'язок доказування не виконали, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правих підстав для часткового задоволення позову.
З урахуванням викладеного та керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-243, 250, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення Кадрової комісії №2 від 03 грудня 2019 року №4 "Про неуспішне проходження прокурором атестації" та наказ Генеральної прокуратури України №2049ц від 21 грудня 2019 року.
Поновити ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді, що є рівнозначною посаді заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів органами досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Генеральної прокуратури України.
Стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 420 424 (чотириста двадцять тисяч чотириста двадцять чотири) грн 56 коп.
Допустити негайне виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва в частині поновлення ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді, що є рівнозначною посаді заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів органами досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Генеральної прокуратури України.
Допустити негайне виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора (01011, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, що становить 38 301 (тридцять вісім тисяч триста одна) грн 39 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора (01011, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 48 608 (сорок вісім тисяч шістсот вісім) грн 00 коп.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко
Повний текст рішення виготовлено 03 грудня 2020 року.