ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
09 грудня 2020 року місто Київ №640/27106/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до третя особаприватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд»
провизнання дій протиправними, скасування постанови від 01.10.2020 у виконавчому провадженні №63171721,
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд», в якій просить суд:
- визнати протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни в частині відкриття виконавчого провадження №63171721 від 01.10.2020;
- скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни про відкриття виконавчого провадження №63171721 від 01.10.2020.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни про відкриття виконавчого провадження №63171721 від 01.10.2020, оскільки вона винесена з порушенням приписів статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки виконавче провадження було відкрито не за місцем проживання, перебування позивача або знаходження його майна з порушенням правил територіальної діяльності, а отже підлягає скасуванню. Позивачем наголошено на тому, що боржник (позивач) у виконавчому провадженні №63171721 зареєстрована та постійно проживає з 16.12.2000 за адресою - АДРЕСА_1 , з огляду на що у відповідача, виконавчим округом якого є місто Київ, не було підстав для відкриття виконавчого провадженння у своєму окрузі, а тому позивач вважає, що постанова про відкриття виконавчого провадження №63171721 від 01.10.2020 винесена всупереч приписам Закону України "Про виконавче провадження".
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.11.2020 відкрито провадження в адміністративній справі №640/27106/20 з урахуванням приписів статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, призначено справу до судового розгляду та запропоновано відповідачеві надати відзив на позовну заяву, а також зобов'язано останнього надати суду належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження №63171721.
Через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва 16.11.2020 на виконання вимог ухвали суду від 05.11.2020 від відповідача надійшли копії матеріалів виконавчого провадження №63171721.
Правом щодо надання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.12.2020 в задоволенні заяви відповідача про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі №640/27106/20 відмовлено.
Під час судового розгляду справи судом оголошувались перерви у відповідності із приписами Кодексу адміністративного судочинства України.
В судовому засіданні 16.11.2020 суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.
Справу розглянуто з урахуванням перебування головуючого судді з 24.11.2020 по 08.12.2020 на лікарняному.
Розгляд справи здійснено із урахуванням особливостей розгляду даної категорії спорів, визначених статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-
Як вбачається з матералів справи, 01.10.2020 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Малковою Марією Вікторівною прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №63171721 з приводу стягнення з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд» заборгованості в розмірі 87 183,89 грн.
Вважаючи дії відповідача щодо відкриття виконавчого провадження №63171721 протиправними, а також не погоджуючись з оскаржуваною постановою, позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Нормативно-правовими актами, якими станом на момент виникнення спірних правовідносин регулюються питання виконання рішень, є Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі по тексту - Закон №1404-VIII) та Закон України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" від 02.06.2016 №1403 (далі по тексту - Закон №1403).
Згідно положень частини першої статті 27 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» № 1403-VІІІ від 02 червня 2016 року (далі - Закон № 1403) фізичні або юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом України "Про виконавче провадження".
Частиною першою статті 25 Закону №1403 визначено, що виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.
Згідно частини другої статті 25 Закону №1403 приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.
У силу приписів частини шостої статті 25 Закону №1403 виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон України № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 18 цього Закону передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Загальні умови та порядок здійснення виконавчого провадження закріплені у розділі ІV Закону України № 1404-VIII.
Так, відповідно до частини другої статті 24 Закону України № 1404-VIII приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Отже, як було вірно зазначено апелянтом, чинне законодавство, яке регламентує спірні правовідносини, не містить застереження про здійснення виконавчого провадження виключно за місцем реєстрації місця проживання боржника.
До того ж, наведеними нормами приватний виконавець не уповноважений на проведення перевірки місця проживання, перебування боржника - фізичної особи, які зазначені у виконавчому документі.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 826/15676/16.
Як вбачається з наявного в матеріалах справи виконавчого напису Приватного нотаріуса Гораєм О.С., який було надано відповідачу на виконання, останній містить відомості щодо адреси реєстрації позивача: АДРЕСА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 .
У контексті наведеного суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 3 Закону України Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Відповідно до частини десятої статті 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
З аналізу вказаних вище положень чинного законодавства вбачається, що фактичне місце проживання особи може відрізнятися від зареєстрованого у встановленому законом порядку.
Крім того, відповідно до положень частини третьої статті 5 Закону України № 1404-VIII приватний виконавець має право повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання у випадках, передбачених цим Законом.
При цьому, частиною четвертою статті 4 вказаного Закону закріплено перелік підстав, за наявності яких виконавчий документ повертається стягувачу без прийняття до виконання, однією з яких є пред'явлення виконавчого документа не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Таким чином, суд вважає за необхідне наголосити, що зазначення у виконавчому написі нотаріуса інформації про місце проживання боржника на території, на яку поширюються функції відповідача, надавало останньому право на прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження, а підстави для повернення виконавчого документа були відсутні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2020 у справі №640/20490/20.
В матеріалах справи відсутня інформація про недійсність виконавчого напису від 04.09.2020 №25161, його судове оскарження, а тому, на думку суду, у приватного виконавця Малкової М.В. були відсутні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту шостого частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».
Таким чином, суд вважає, що доводи позивача, наведені в обґрунтування протиправності дій приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни та винесеної постанови про відкриття виконавчого провадження №63171721 від 01.10.2020 є необґрунтованими та такими, що спростовані наявними в матеріалах справи документами.
У постанові Верховного Суду від 22.04.2020 у справі №641/7824/18 колегія суддів зазначила про те, що звертаючись до суду, сторона виконавчого провадження зобов'язана обгрунтувати, а суд, в свою чергу, зобов'язаний встановити, яке саме право скаржника як сторони виконавчого провадження порушено та підлягає захисту в порядку судового контролю за виконанням судового рішення. Саме по собі порушення прав законодавства ще не є достатньою підставою для задоволення скарги в порядку судового контролю, необхідно також довести та встановити порушення прав саме скаржника як сторони виконавчого провадження.
Додатково суд зазначає, що зі змісту позовної заяви позивачем не заперечується наявність існування боргу, визначеного відповідачем у оскаржуваних постановах, а тому, на позивача покладений обов'язок щодо його погашення.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про те, що оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження №63171721 від 01.10.2020 прийнята з дотриманням правил територіальної діяльності, а тому скасуванню із зазначених позивачем підстав не підлягає.
При розгляді данаої справи суд зазначає, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи, що суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, судові витрати відшкодуванню на користь позивача не підлягають.
Керуючись статтями 72-77, 139, 241-246, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Іщук І.О.