09 грудня 2020 року справа № 580/4474/20
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилюка В.О.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Черкаського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - акціонерне товариство комерційний банк “Приватбанк” про визнання неправомірними дій, скасування постанов та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) подала позов до державного виконавця Черкаського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Демченко Марії Володимирівни (далі - державний виконавець, відповідач), в якому просить:
- визнати неправомірними дії державного виконавця Черкаського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Демченко Марії Володимирівни стосовно не направлення постанови про відкриття виконавчого провадження № 6356215 від 17.09.2020 за виконавчим написом № 386 від 19 лютого 2019 року, вчиненим приватним нотаріусом Бондар І.М. щодо звернення стягнення на предмет іпотеки: нерухоме майно - житловий будинок та земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , на користь АТ КБ “Приватбанк” згідно договору іпотеки № CSIPG00000076 від 06.04.2007;
- визнати протиправною та скасувати постанову виконавця Черкаського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Демченко Марії Володимирівни про відкриття виконавчого провадження № 6356215 від 17.09.2020 за виконавчим написом № 386 від 19 лютого 2019 року, вчиненим приватним нотаріусом Бондар І.М. щодо звернення стягнення на предмет іпотеки: нерухоме майно - житловий будинок та земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , на користь АТ КБ “Приватбанк” згідно договору іпотеки № CSIPG00000076 від 06.04.2007;
- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Черкаського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Демченко Марії Володимирівни про арешт майна боржника ВП № 6356215 від 17.09.2020 за виконавчим написом № 386 від 19 лютого 2019 року, вчиненим приватним нотаріусом Бондар І.М. щодо звернення стягнення на предмет іпотеки: нерухоме майно - житловий будинок та земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , на користь АТ КБ “Приватбанк” згідно договору іпотеки № CSIPG00000076 від 06.04.2007;
- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Черкаського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Демченко Марії Володимирівни про розмір мінімальних витрат ВП № 6356215 від 17.09.2020 за виконавчим написом № 386 від 19 лютого 2019 року, вчиненим приватним нотаріусом Бондар І.М. щодо звернення стягнення на предмет іпотеки: нерухоме майно - житловий будинок та земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , на користь АТ КБ “Приватбанк” згідно договору іпотеки № CSIPG00000076 від 06.04.2007;
- зобов'язати Черкаський районний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкликати з реєстраційних органів повідомлення про арешт та заборону відчуження майна, на яке було накладено арешт за ВП № 6356215 від 17.09.2020.
В обґрунтування позовних вимог зазначено те, що виходячи з того, що кредит за договором № CSIPG100000076 від 06.04.2007 є споживчим (на поточні потреби), виданий в іноземній валюті, відсутність у позивача іншого нерухомого житлового майна, враховуючи Закон України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті”, позивач вважає, що норми вказаного закону є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього закону.
Позивач вважає повністю доведеним той факт, що дії державного виконавця Черкаського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - Демченко М.В. є незаконними та протиправними, у зв'язку з тим, що процес відкриття виконавчого провадження № 63056215 від 17.09.2020 та інші виконавчі дії виникли неправомірно, оскільки виконавчі документи подані особою, яка не має процесуальної дієздатності та підписана особою, яка не має права її підписувати та порушено Закон України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті”.
Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено строк, протягом якого можуть бути усунуті недоліки вказані у даній ухвалі.
27 жовтня 2020 року позивач подала до суду заяви про уточнення позовних вимог та про усунення недоліків.
Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання у справі на 10.11.2020.
10 листопада 2020 року представник відповідача подав до суду заперечення на позов, в якій зазначив, що відповідачем винесена постанова про арешт майна боржника відповідно до статті 56 Закону України “Про виконавче провадження” та внесено до Державного реєстру прав на нерухоме майно запис про обтяження № 38214656 щодо арешту земельної ділянки кадастровий номер 7124983500:02:003:0001 та за № 38214391 щодо арешту житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки у від представника АТ КБ “Приватбанк” надійшла заява про відкриття виконавчого провадження, виконавчий напис приватного нотаріуса Бондар І.М. від 19.02.2019 по справі № 386 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ “Приватбанк” заборгованості у розмірі 1691807,18 грн.
10 листопада 2020 року позивач подала до суду заяву про розгляд справи у відсутність особи, яка бере участь у справі та за участі її представника - Сабашенко Л.М.
Усною ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 10.11.2020, занесеною до протоколу судового засідання, відкладено підготовче засідання на 18 листопада 2020 року.
17 листопада 2020 року позивач подала до суду клопотання про заміну неналежного відповідача та уточнену позовну заяву.
18 листопада 2020 року позивач подала до суду клопотання про залучення до справи третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - АТ КБ “ПриватБанк” та заяву про розгляд справи у відсутності позивача в порядку письмового провадження.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року замінено первісного відповідача у справі № 580/4474/20 на Черкаський районний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), залучено до участі у справі № 580/4474/20 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - акціонерне товариство комерційний банк “Приватбанк” та відкладено підготовче засідання у справі на 26 листопада 2020 року.
26 листопада 2020 року представник ПАТ КБ “ПриватБанк” подав до суду заяву про розгляд судового засідання за відсутності представника Ат КБ “ПриватБанк”.
Усною ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у порядку письмового провадження на підставі частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.
Суд встановив, що 06 квітня 2007 акціонерне товариство комерційний банк “Приватбанк” (далі - банк) і позивач уклали кредитний договір № CSIPG100000076, відповідно до якого ОСОБА_1 наданий кредит для придбання нерухомого майна (будинку) в сумі 20000,00 дол. США (далі - кредитний договір).
Цього ж дня (06.04.2007) ОСОБА_1 придбала будинок у власність, що підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів (договір купівлі-продажу № 3220 від 06.04.2007). Право власності ОСОБА_1 було зареєстровано 13.04.2007, що підтверджується відповідним витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.
Також 06.04.2007 банк і позивач, з метою забезпечення повного і своєчасного виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором, уклали договір іпотеки № CSIPG100000076, предметом якої є будинок АДРЕСА_1 та накладено заборону відчуження зазначеного в договорі житлового будинку та майнових прав земельну ділянку площею 0,2903 га, на якій розташований вищевказаний будинок.
Згідно з паспортом НС 794005, позивач з 22.03.2011 зареєстрована за адресою будинку.
19 лютого 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. видано виконавчий напис № 386 про звернення стягнення на нерухоме майно - житловий будинок та земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1
17 вересня 2020 року державним виконавцем Черкаського районного відділу ДВС Центрального управління Міністерства юстиції (м. Київ) розглянуто заяву про примусове виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Бондар І.М. № 386 від 19.02.2019 щодо звернення стягнення на нерухоме майно - житловий будинок та земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 на користь АТ КБ “ПриватБанк” згідно договору іпотеки № CSIPG00000076 від 06.04.2007 на загальну суму 169180,72 грн та відкрито виконавче провадження № 63056215.
Постановою державного виконавця від 17.09.2020 у виконавчому провадженні № 63056215 накладено арешт на майно боржника, а саме: житловий будинок, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 243,9 кв. м., житлова площа 114,40 кв. м., частка власності 1/1 та земельну ділянку кадастровий номер 7124983500:02:003:0001, за адресою: Черкаська область, Черкаський район, тип власності: приватна власність, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, площа:0,2903 га.
17 вересня 2020 року державним виконавцем у виконавчому провадженні № 63056215 винесена постанова про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 200,00 грн.
Позивач вважає вказані постанови державного виконавця протиправними та такими, що підлягають скасуванню у зв'язку з чим звернулася до суду з відповідним позовом.
Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що згідно зі статтею 1 Закону України “Про виконавче провадження” від 02.06.2016 № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема виконавчих написів нотаріусів (пункт 3 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VІІІ).
У відповідності до частин 1 та 3 статті 3 № 1404 виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно статті 5 Закону № 1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”.
Відповідно до пункту 2 частини 1, пункту 6 частини 3 статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Частинами 1, 5, 7 статті 26 Закону № 1404-VІІІ визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.
Відповідно до статті 48 Закону № 1404-VІІІ звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Статтею 50 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.
Разом із житловим будинком стягнення звертається також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржнику.
Відповідно положень статті 56 Закону № 1404 арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Положеннями частини 7 статті 51 Закону № 1404 встановлено, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України “Про іпотеку”.
Законом України “Про іпотеку” від 05.06.2003 року № 898-IV (далі - Закон № 898-IV) визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно положень статті 3 Закону № 898-IV іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.
Відповідно до положень частин 1 та 3 статті 33 Закону № 898-IV у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Таким чином, іпотека виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобов'язання і спрямована на те, щоб гарантувати кредитору-іпотекодержателю право на задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна, за наявності в боржника заборгованості перед кредитором.
У іпотекодержателя виникає право на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання боржником зобов'язання за основним договором. При цьому, звернення стягнення на заставлене майно є правом, а не обов'язком іпотекодержателя.
Разом з тим, підпунктом 1 пункту 1 Закону № “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” № 1304-VII від 03 червня 2014 року Верховна Рада України постановила, що протягом дії цього Закону не може бути примусове стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України “Про заставу” та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України “Про іпотеку”, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
Оскільки будинок (предмет іпотеки) використовується як місце постійного проживання ОСОБА_1 , у власності позивача не знаходиться інше нерухоме житлове майно (доказів протилежного відповідач та третя особа не надали до матеріалів справи); площа будинку не перевищує 250 кв. метрів, то на нього у даному випадку не може звернуте стягнення.
Відповідно, дії державного виконавця, спрямовані на звернення стягнення на такий будинок, суперечать Закону № № 1304-VII.
Частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 10.04.2019 у справі № 726/1538/16-ц (провадження № 14-111цс19) Велика Палата Верховного Суду, зокрема, зазначила: “… мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави). Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Вказаний Закон є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності. Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону не підлягає виконанню …”.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що винесення державним виконавцем постанов у виконавчому провадженні № 63056215 про: відкриття виконавчого провадження, розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та арешт майна боржника суперечить вимогам Закону № 1304-VII, тому позовні вимоги в частині визнання протиправними та скасування постанов слід задовольнити.
Суд враховує інші посилання позивача щодо скасування вказаних постанов, однак вважає заборону, що встановлена Законом № 1304-VII, достатньою підставою для визнання протиправними та скасування оскаржуваних постанов.
Під час вирішення спору в частині зобов'язання відповідача вчинити певні дії суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 59 Закону № 1404-VIII у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Згідно із частиною 5 статті 13 Закону № 1404-VIII постанова про зняття арешту виноситься виконавцем не пізніше наступного робочого дня після надходження до нього документів, що підтверджують наявність підстав, передбачених частиною четвертою статті 59 цього Закону, та надсилається в той самий день органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.
У частині 4 статті 59 Закону № 1404-VIII не визначено порядку дій державного виконавця після отримання рішення суду про скасування постанови про накладення арешту на майно, а тому суд вважає, що у даному випадку вимогу позивача про зобов'язання відповідача відкликати з реєстраційних органів повідомлення про арешт та заборону відчуження майна, на яке було накладено арешт за ВП № 6356215 від 17.09.2020 слід задовольнити.
Разом з тим не може бути задоволена позовна вимога ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій державного виконавця Черкаського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Демченко Марії Володимирівни щодо не направлення постанови про відкриття виконавчого провадження № 6356215 від 17.09.2020, адже згідно супровідного листа від 17.09.2020 № 27812/5 на адресу ОСОБА_1 направлено постанову про відкриття виконавчого провадження № 63056215 від 17.09.2020, що підтверджується також списком № 960 поштових відправлень листів.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити частково.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, а згідно частини 3 вказаної статті при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають часткову задоволенню, то всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань Черкаського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) пропорційно задоволеної частини позовних вимог.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 271, 272, 287, підпунктом 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Черкаського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Демченко Марії Володимирівни про відкриття виконавчого провадження № 6356215 від 17.09.2020 за виконавчим написом № 386 від 19 лютого 2019 року, вчиненим приватним нотаріусом Бондар І.М. щодо звернення стягнення на предмет іпотеки: нерухоме майно - житловий будинок та земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , на користь АТ КБ “Приватбанк” згідно договору іпотеки № CSIPG00000076 від 06.04.2007.
Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Черкаського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Демченко Марії Володимирівни про арешт майна боржника ВП № 6356215 від 17.09.2020 за виконавчим написом № 386 від 19 лютого 2019 року, вчиненим приватним нотаріусом Бондар І.М. щодо звернення стягнення на предмет іпотеки: нерухоме майно - житловий будинок та земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , на користь АТ КБ “Приватбанк” згідно договору іпотеки № CSIPG00000076 від 06.04.2007.
Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Черкаського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Демченко Марії Володимирівни про розмір мінімальних витрат ВП № 6356215 від 17.09.2020 за виконавчим написом № 386 від 19 лютого 2019 року, вчиненим приватним нотаріусом Бондар І.М. щодо звернення стягнення на предмет іпотеки: нерухоме майно - житловий будинок та земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , на користь АТ КБ “Приватбанк” згідно договору іпотеки № CSIPG00000076 від 06.04.2007.
Зобов'язати Черкаський районний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкликати з реєстраційних органів повідомлення про арешт та заборону відчуження майна, на яке було накладено арешт за ВП № 6356215 від 17.09.2020.
У задоволенні іншої частини вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Черкаського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2522 (дві тисячі п'ятсот двадцять дві) грн 40 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у строк, встановлений статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення Кодексу адміністративного судочинства України.
Учасники справи:
1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 );
2) відповідач - Черкаський районний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (18008, м. Черкаси, вул. Вернигори, 4, код ЄДРПОУ 34997607);
3) третя особа - акціонерне товариство комерційний банк “Приватбанк” (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570).
Рішення складене у повному обсязі та підписане 09.12.2020.
Суддя В.О. Гаврилюк