09 грудня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/4487/20
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сагуна А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про визнання протиправним наказу, а також зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправним Наказ ГУ Держгеокадастру в Кіровоградській області №11-12638/14-20-СГ від 10.09.2020;
- зобов'язати ГУ Держгеокадастру в Кіровоградській області не пізніше 30 днів з дня набрання рішенням суду законної сили надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в приватну власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2,0 га, за рахунок земель комунальної власності сільськогосподарського призначення, яка розташована території Куцеволівської сільської ради сільської ради Онуфріївського району за межами населенного пункту.
Також в позовній заяві просить зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області подати звіт про виконання судового рішення протягом 30 днів з дня набрання законної сили рішенням суду.
В обґрунтування вимог позивач зазначив, що маючи намір отримати земельну ділянку у власність, звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га для ведення для ведення особистого селянського господарства, яка розташована території Куцеволівської сільської ради сільської ради Онуфріївського району за межами населенного пункту. Натомість, Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області прийнято наказ №11-12638/14-20-СГ від 10.09.2020, яким відмовлено у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою. Вважаючи такий наказ протиправним, просить суд задовольнити адміністративний позов. Додатково позивач вказав, що прийняття рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, аналогічна позиція викладена в Постанові ВС від 22.12.2018 в справі № 804/1469/17.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні вимог, зазначивши що спірний наказ прийнято правомірно, на підставі вимог чинного земельного законодавства. Додатково вказав, що в ході перевірки матеріалів поданих позивачем, виявлено, що подані матеріали не відповідають вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно територіальних одиниць проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів затверджених у встановленому законом порядку. Враховуючи вище викладене, Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області не має правових підстав для задоволення заяви у відповідності до ст. 118 Земельного кодексу України.
Також відповідач зазначив, що за поданими графічними матеріалами та наданою інформацією з Онуфріївського району, щодо земельної ділянки встановлено, що відповідно до класифікації земельних угідь землі відносяться до пасовищ, які відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1051 від 17.10.2012 p., підгрупа включає сільськогосподарські угіддя, які систематично використовуються для випасання худоби (ГОСТ 26640-85), рівномірно вкриті деревиною та чагарниковою рослинністю, а тому не передбачено можливість розорювання. Тому земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог користування землями певного виду відповідно до ст. 31, 33-37 Земельного кодексу України.
Крім того, представник відповідача вказав, що суд не може втручатися в дискреційні повноваження Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області перебираючи на себе функцію органу щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Аналогічна позиція у Верховному Суді по справі № П/811/601/18 (а.с. 15-18).
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області із заявою від 01.06.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель комунальної власності сільськогосподарського призначення, яка розташована території Куцеволівської сільської ради сільської ради Онуфріївського району за межами населеного пункту (а.с. 7).
До заяви позивачем додані документи згідно додатку (а.с. 7).
Наказом №11-12638/14-20-СГ від 10.09.2020 відповідачем відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Куцеволівської сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: подані матеріали не відповідають вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, у відповідності до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України (а.с. 8).
Позивач вказує, що наказ відповідача є протиправним, а тому звернувся до суду із даною позовною заявою.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.
Згідно з статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до вимог статті 92 Конституції України, статті 6 Земельного кодексу України виключно до повноважень Верховної ради України віднесено регулювання земельних відносин шляхом прийняття законів.
Згідно ч. 1, 7 ст. 5 Закону України "Про особисте селянське господарство" від 15.05.2003 р. №742-IV для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 3 статті 22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, зокрема, для ведення особистого селянського господарства.
Згідно статті 78 Земельного кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
У відповідності до п. "б" ч.1 ст. 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
При цьому, з огляду на зміст п. п. "в" ч. 3 ст. 116 Земельного кодексу України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Аналіз вищенаведених законодавчих норм свідчить про наявність у позивача можливості отримати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, в порядку виділення в натурі земельної частки (паю) на підставі рішення суду.
Частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Суд зазначає, що правовий статус головного управління Держгеокадастру в області визначено відповідним Положенням, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016р. №333 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за № 1391/29521).
Згідно з пунктом 2 Положення, Держгеокадастр у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, Указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Відповідно до пункту 3 Положення передбачено, що основними завданнями Держгеокадастру, зокрема, є реалізація державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Згідно з підпункту 13 пункту 4 Положення Головне управління Держгеокадастру в області розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.
Проаналізувавши вищевказані положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про наявність у відповідача повноважень щодо надання громадянам дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.
Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Пунктом "в" частини 3 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.
У відповідності до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, у частині 7 статті 118 Земельного кодексу України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою:
а) надати дозвіл;
б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.
Таким чином, частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначено перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, який є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного суду викладеною у постанові від 27.02.2018 року справа №545/808/17 та постанові від 20.01.2018 року по справі №802/928/17-а.
Отже, зі змісту наведених норм вбачається, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у користування та власність громадян.
При цьому, суд зауважує, що наведеними вище положеннями чинного законодавства чітко визначені як підстави, порядок, строки, процедура надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, так і чітко визначені для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу, а так само і форма прийнятих відповідних рішень.
Разом з тим, надаючи правову оцінку спірному наказу, суд виходить з такого, що Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області наказом №11-12638/14-20-СГ від 10.09.2020 відмовило ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Куцеволівської сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: подані матеріали не відповідають вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, у відповідності до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України (а.с. 8).
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Аналізуючи оскаржуване рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", підлягає застосуванню судами, як джерело права, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень мають ґрунтуватися на оцінці всіх фактичних обставин, що мають значення для об'єктивного вирішення питання в межах дискреційних повноважень такого суб'єкта. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати, як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а за конкретними обставинами.
Дослідивши оскаржуваний наказ, суд засвідчує, що такий наказ оформлений у відповідності до вимог чинного законодавства передбачених для оформлення такого роду документів, містить всі обов'язкові реквізити, підписаний уповноваженою особою відповідача, проте що відповідач не зазначив конкретних підстави, на яких ґрунтується рішення та не навів мотивованих висновків.
Так, відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України, що адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків.
При цьому, суд наголошує, що відмовляючи у наданні дозволу, відповідний орган повинен навести усі підстави відмови.
Аналогічна правові позиці викладена у постанові Верховного Суду від 17.12.2018 в справі № 509/4156/15-а.
Тому, суд не бере до уваги підстави щодо відмови у наданні дозволу викладені відповідачем у відзиві, оскільки вони не були покладені в основу оскаржуваного рішення.
Суд зауважує, законодавець, наділяючи Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області розпорядчими функціями щодо надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, зобов'язав контролюючий орган мотивувати таке рішення. Тобто, Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області зобов'язане навести конкретні підстави прийняття такого рішення, зазначити належні і достатні мотиви його прийняття, а не обмежуватись загальними нормами чинного земельного законодавства.
Так, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей ЗК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2018 року по справі №806/5106/15.
З огляду на встановлені фактичні обставини справи, у взаємозв'язку із вказаними приписами чинного законодавства, суд приходить до висновку про протиправність винесення Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області наказу №11-12638/14-20-СГ від 10.09.2020.
Що стосується позовної вимоги, в якій позивач просить зобов'язати ГУ Держгеокадастру в Кіровоградській області не пізніше 30 днів з дня набрання рішенням суду законної сили надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в приватну власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2,0 га, за рахунок земель комунальної власності сільськогосподарського призначення, яка розташована території Куцеволівської сільської ради сільської ради Онуфріївського району за межами населенного пункту, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб'єкта владних повноважень в межах такої перевірки.
У відповідності з Рекомендаціями № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності, відповідно до ст.122 Земельного кодексу України, відноситься до виключних повноважень відповідача.
Суд вважає, що в даному випадку зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, свідчить про перебирання судом повноважень суб'єкта владних повноважень (відповідача у справі), до компетенції якого, віднесено розгляд клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою у порядку, визначеному законодавством, та право прийняти одне з кількох юридично допустимих рішень.
Враховуючи викладене, суд вважає, що належним способом захисту порушених права позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою із врахуванням положень ч.7 ст.118 ЗК України. У зв'язку з цим, відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, суд вважає за доцільне вийти за межі позовних вимог.
При цьому, зазначає, що надання суб'єктом владних повноважень відмови з аналогічних підстав, що перевірялися у межах розгляду даної судової справи, буде вважатися неналежним виконанням судового рішення та нестиме негативні наслідки, передбачені чинним законодавством.
Наведений висновок щодо способу захисту узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною в постанові від 06.11.2019 у справі №509/1350/17.
Так, Велика Палата Верховного Суду оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву) зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. Суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому застосування такого способу захисту вимагає з'ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Разом з тим, наведених обставин судами не встановлено. Оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Однак суди не досліджували у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу. Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов'язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою (п. 36- 39).
Щодо посилання позивача на практику Верховного Суду викладену його постанові від 22.12.2018 у справі №804/1469/17 в обґрунтування того, що зобов'язання судом відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача може бути визнано належним способом захисту та відновлення порушеного права, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, а прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, то суд зазначає наступне.
Згідно п. 34 постанови Верховного Суду від 22.12.2018 у справі №804/1469/17 колегія суддів Касаційного адміністративного суду дійшла наступного висновку: «Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що хоч і повноваження Головного управління Держгеокадастру щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є дискреційними, проте належним способом захисту, відновлення прав позивача за даних фактичних обставин, слід визнати саме зобов'язання відповідача повторно розглянути відповідне клопотання позивача про надання йому дозволу», що й було здійснено судом під час розгляду даної справи.
Стосовно зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст.382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.
Поряд з цим суд враховує, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.
Приймаючи до уваги обставини даної справи, підстави зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання судового рішення відсутні.
Відповідно до частин 1, 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на часткове задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем на сплату судового збору у розмірі ?420,4? грн. (а.с.1), слід стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.?????
Керуючись ст.ст.139, 143, 241-246, 255, 263 КАС України, суд, -
Позовну заяву за позовом ОСОБА_1 (с. Білещина, Верхньодніпровський район, Дніпропетровська область, 17542, адреса для листування - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (вул. Академіка Корольова, 26, м. Кропивницький, 25030, код ЄДРПОУ 39767636) про визнання протиправним наказу, а також зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення у формі Наказу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області №11-12638/14-20-СГ від 10.09.2020.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.06.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель комунальної власності сільськогосподарського призначення, яка розташована території Куцеволівської сільської ради сільської ради Онуфріївського району за межами населенного пункту, з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати на оплату судового збору в сумі ?420,40 грн. (чотириста двадцять грн. 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області.?
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду А.В. Сагун